1. Методичні вказівки щодо розроблення технічного паспорта земельної ділянки, яка підлягає продажу (далі - Вказівки), підготовлені на виконання наказу Держкомзему України від 16.03.99 N 25 "Про затвердження Положення про технічний паспорт земельної ділянки несільськогосподарського призначення".

2. Вказівки визначають зміст і форму викладення інформації в технічному паспорті земельної ділянки, встановленої у пункті 2.1 Положення.

3. Технічний паспорт розробляється відповідним місцевим державним органом земельних ресурсів.

Дані для складання технічного паспорта збираються з документованих державних, відомчих та інших джерел інформації, зокрема, щодо:

стану земельних ділянок і їх правовий режим - з даних державного земельного кадастру;

дозволених видів та обмежень на використання земельних ділянок, а також їх належності до відповідних функціональних зон - з матеріалів затвердженої землевпорядної і містобудівної документації;

інженерно-геологічного стану земельної ділянки - з матеріалів інженерно-геологічних вишукувань;

екологічного стану земельної ділянки - з матеріалів радіологічних, санітарно-гігієнічних або інших обстежень і вишукувань;

стану грунтів та рослинного світу - з матеріалів грунтових, геоботанічних обстежень.

5. Необхідні відомості і дані для технічного паспорта можуть бути одержані шляхом проведення додаткових спеціальних обстежень і вишукувань спеціалізованими організаціями і установами, які мають на це право.

6. Замовником обстежень і вишукувань, визначених у пункті 5 цих Вказівок, є відповідний державний орган земельних ресурсів - розробник технічного паспорта.

7. Розробник технічного паспорта організовує підготовку експертного висновку щодо особливостей використання земельної ділянки, що продається, на якій розташовані об'єкти і території культурної спадщини природно-заповідного фонду, а також об'єкти і території оздоровчого та рекреаційного призначення.

8. Примірна форма технічного паспорта у випадках продажу земельної ділянки на конкурентних засадах подана у додатку 1.

Примірна форма технічного паспорта у випадках продажу земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності, в якого ця ділянка знаходиться у постійному або тимчасовому користуванні, подана у додатку 2.

2.1. Характеристика місця розташування земельної ділянки, яка підлягає продажу, включає:

розташування відносно населеного пункту;

розташування в межах населеного пункту стосовно певної функціональної зони населеного пункту.

При визначенні місцезнаходження земельної ділянки відносно населеного пункту враховуються:

відстань від межі міста, від центру міста;

сучасні шляхи сполучення та перспективи їх розвитку;

положення земельної ділянки відносно приміської зони;

положення земельної ділянки відносно рекреаційних територій, територій і об'єктів природно-заповідного фонду, історико-культурних та оздоровчих об'єктів;

ступінь техногенного забруднення земельної ділянки та прилеглих територій;

наявність та можливості використання зовнішніх інженерних мереж (водопостачання, каналізації, енергозабезпечення тощо);

розташування поселень, що можуть слугувати джерелом залучення робочої сили для визначеного виду господарської діяльності на земельній ділянці.

При визначенні місця розташування в межах населеного пункту враховується:

наявність у населеного пункту статусу курорту або історичного;

входження населеного пункту до зони радіаційного забруднення;

адміністративний статус населеного пункту, чисельність населення;

розташування земельної ділянки відносно транспортних магістралей з автобусними, трамвайними маршрутами, лініями метрополітену тощо;

розташування земельної ділянки відносно шляхів сполучення, які можуть слугувати для забезпечення транспортування сировини і готової продукції;

розташування земельної ділянки відносно функціональних зон населеного пункту: сельбищної (багатоповерхової забудови, садибної забудови), промислової, рекреаційної, оздоровчої; в межах заповідної території; в межах регулювання забудови; в зоні історичного ландшафту, що охороняється; в межах охоронних зон територій і об'єктів природно-заповідного фонду; в санітарно-захисних зонах промислових об'єктів; у водоохоронних зонах тощо;

розташування земельної ділянки відносно територій техногенного забруднення, об'єктів перевищення припустимого рівня шуму (специфічних промислових об'єктів, залізниць, автомагістралей, аеропортів тощо).

2.2. Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється при формуванні земельної ділянки. Кадастровий номер включає послідовне визначення номерів адміністративно-територіальних утворень, кадастрових зон та територій сільських (селищних) рад за межами населених пунктів, кадастрових кварталів у містах і селищах, а також номерів земельних ділянок.

При переході прав на земельну ділянку до нового власника або при зміні переліку прав відносно земельної ділянки номер ділянки не змінюється. При відокремленні частини земельної ділянки, об'єднанні земельних ділянок або інших операціях, пов'язаних зі зміною розмірів і меж земельних ділянок, новим земельним ділянкам після їх формування присвоюються нові кадастрові номери.

При визначенні кадастрових номерів земельних ділянок, які підлягають продажу, необхідно користуватися нормами Тимчасових методичних вказівок щодо присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного земельного кадастру, схвалених Науково-технічною радою Держкомзему України 26.01.98.

2.3. Визначення правового режиму земельної ділянки полягає у встановленні форми власності на землю (державної або комунальної) та форми користування нею (постійне або тимчасове, у тому числі на умовах оренди), а також обмежень на використання земельної ділянки та наявних сервітутів (прав інших осіб). Правовий режим земельної ділянки визначається на підставі даних кадастрової документації, а також даних державної реєстрації земельних ділянок і прав на них.

Оскільки власники землі не вправі самостійно вирішувати питання щодо найбільш доцільного використання земельної ділянки без узгодження із органом місцевого самоврядування, а також виходячи з того, що типи використання земельної ділянки встановлюються у містобудівній та землевпорядній документації, зокрема у генеральних планах забудови, планах земельно-господарського устрою, "зонінгових" правилах у технічному паспорті, на підставі цієї затвердженої документації зазначаються:

загальні види дозволеного функціонального використання земельної ділянки;

специфічні види можливого функціонального використання земельної ділянки, на які потрібно отримувати спеціальний дозвіл;

вимоги і обмеження щодо використання та забудови земельної ділянки стосовно висоти, кількості поверхів, розмірів будівель і споруд, відстані від червоної лінії, площі та щільності забудови, використання перших поверхів для громадського обслуговування, особливостей архітектурного оформлення забудови, а також вимог до інженерної підготовки території.

2.4. Характеризуючи земельну ділянку, необхідно встановити:

розміри і конфігурацію земельної ділянки, опис меж суміжних землекористувачів;

сучасне використання;

склад і стан земельних угідь та зелених насаджень;

якісну характеристику грунтів (у випадках майбутнього використання земельної ділянки для діяльності, де стан грунтів є визначальним);

ступінь освоєності території;

інженерно-геологічні фактори;

інженерне облаштування земельної ділянки.

Розміри і конфігурація земельної ділянки, опис її меж визначаються на плані земельної ділянки, який є складовою частиною технічного паспорта.

План земельної ділянки технічного паспорта складається в масштабі: не дрібніше 1:500 - у містах республіканського і обласного підпорядкування; не дрібніше 1:1000 - у містах районного підпорядкування і селищах; не дрібніше 1:2000 - у селах та за межами населених пунктів.

На плані земельної ділянки показуються:

геодезичні дані (номери кутів повороту меж землекористувань, міри ліній, румби);

опис меж суміжних землеволодінь і землекористувань;

споруди, жилі і нежилі будівлі з позначенням їх поверховості, призначення та матеріалів стін;

наземні та підземні трубопроводи, лінії електропередачі, очисні споруди тощо;

дороги і споруди на них;

елементи гідрографічної сітки;

земельні угіддя;

рельєф місцевості;

межі розповсюдження дії санітарних, зооветеринарних, протипожежних, історико-культурних та інших зон, де обмежується господарська діяльність згідно з переліком обмежень прав власності на землю та використання земельних ділянок.

План земельної ділянки виготовляється на підставі робіт по кадастровому землеустрою. На земельній ділянці встановлюється не менше двох межових знаків постійної дії. В процесі робіт здійснюється прив'язка межі земельної ділянки до державної геодезичної мережі. Площа земельної ділянки визначається із точністю до 1 кв. м (0,0001 га).

2.5. Характеризуючи сучасне використання земельної ділянки, необхідно визначити фактичну виробничу діяльність. Визначення фактичних обсягів виробництва дає можливість об'єктивно встановити нормативи площі земельної ділянки для певного виду господарської діяльності, а також надлишкові площі земельної ділянки, на яких може бути розширено виробництво або які можуть бути продані для іншого використання.

2.6. Стан земельних угідь, грунтового покриву необхідно характеризувати у випадках відсутності благоустрою земельної ділянки, що використовується у несільськогосподарських цілях та тоді, коли на земельній ділянці передбачається діяльність, пов'язана з використанням земельної ділянки як засобу виробництва (розплідник декоративних лісових та чагарникових культур, квіткове господарство тощо).

У більшості випадків для земельних ділянок несільськогосподарського призначення характеристикою стану їх поверхні є ступінь освоєності території. При цьому доцільно дати інформацію щодо площ, які знаходяться під:

будівлями і спорудами;

твердим покриттям;

зеленими насадженнями;

іншими територіями.

2.7. До інженерно-геологічних умов, які найбільш важливі при характеристиці земельної ділянки, відносяться:

несуча спроможність грунтів;

глибина залягання грунтових вод;

періодичність затоплення поверхневими водами;

заболоченість території;

прояви небезпечних геологічних процесів - зсувів, карсту, селю тощо;

території, порушені гірськими виробками.

2.8. У технічному паспорті приводяться загальні характеристики інженерного облаштування земельної ділянки, зокрема:

водоводу;

каналізації фекальної;

каналізації дощової;

локальних очисних споруд;

дренажної системи;

газопроводу;

тепломережі;

електромережі;

телефонної мережі.

2.9. У технічному паспорті зазначаються відомості про власників будинків і споруд, розташованих на земельній ділянці, та їх користувачів.

2.10. Можливість поділу земельної ділянки або приєднання її до сусідньої встановлюється виходячи із планувальних нормативів, встановлених для видів функціонального використання.

2.11. Види майбутньої підприємницької діяльності, які можуть вплинути на пріоритетне (пільгове) придбання земельної ділянки, встановлюються органом місцевого самоврядування, виходячи із завдань отримання гостродефіцитної продукції для даного регіону, а також максимально можливого збільшення зайнятості населення.

2.12. Існуючі типи використання сусідніх ділянок, а також заходи, здійснювані з метою розвитку прилеглих територій, які можуть вплинути на збільшення (зменшення) вартості земельної ділянки, встановлюються на підставі затвердженої містобудівної документації.

2.13. У технічному паспорті зазначається розмір земельного податку, що справляється (або може справлятись) із земельної ділянки, а також експертна грошова оцінка земельної ділянки.

* У зазначеному обсязі Технічний паспорт розробляється у випадках продажу земельної ділянки на конкурентних засадах.

1.1. Розташування відносно населеного пункту:

а) відстань:

ж) наявність зовнішніх інженерних мереж та умови їх використання: