У зв'язку із зверненнями територіальних органів щодо обліку як платників податків іноземних компаній, які придбали нерухоме майно на території України, Міністерство доходів і зборів України повідомляє наступне.

При розгляді даного питання слід керуватися положеннями статей 63 та 64 Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) з урахуванням наступного.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Обмеження у здійсненні права власності можливе лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України ).

Згідно з нормами статті 322 Цивільного кодексу власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.

Наприклад, згідно з нормами Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян. Жиле приміщення має використовуватись відповідно до його призначення із додержанням правил користування. Зокрема, щомісячно за затвердженими в установленому порядку тарифами має вноситись плата за користування житлом (квартирна плата) та плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія, прибирання та інші послуги). Власники жилих будинків (квартир) зобов'язані забезпечувати їх схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію тощо. Безгосподарне утримання квартири тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України .

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - Земельний кодекс), а порядок оподаткування земель - Податковим кодексом .

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (частина п'ята статті 22 Земельного кодексу ).

Частиною третьою статті 129 Земельного кодексу визначено, що продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Питання володіння, користування і розпорядження землею іноземними юридичними особами також регулюються частиною другою статті 35, частинами другою та четвертою статті 82 Земельного кодексу.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням (стаття 96 Земельного кодексу ).

У статті 270 Податкового кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Земельним кодексом визначено, що іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю в Україні, а за межами населених пунктів - в разі придбання об'єктів нерухомого майна (частина 2 статті 82 Земельного кодексу).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (частина перша статті 211 Земельного кодексу ).

Наприклад, землі, віднесені до категорії рекреаційного призначення, мають використовуватись відповідно до глави 9 (статті 50 - 52) Земельного кодексу для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Власник такої земельної ділянки зобов'язаний забезпечувати використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля та особливого режиму використання земельної ділянки, своєчасно сплачувати земельний податок, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, зберігати корисні властивості землі, своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням охоронних зон, тощо.

Отже, купівля нерухомості, її обслуговування та утримання в належному стані передбачає перебування на території України представництва чи представника нерезидента, наділеного правами діяти від імені та в інтересах щодо такої нерухомості, як то укладення на користь нерезидента договорів купівлі-продажу та/або отримання у власність чи оренду землі, сплати коштів за поточне утримання нерухомості у належному стані (комунальні платежі, охорона, ремонт тощо), а також внесення до бюджету плати за землю або орендної плати щодо земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти нерухомого майна.

Вирішенням всіх питань, пов'язаних із використанням нерухомості, може займатись установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження, тобто представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в розумінні статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" . У випадку здавання нерухомості в оренду або проведення повністю або частково іншої господарської діяльності іноземним суб'єктом на території України матиме місце постійне представництво нерезидента відповідно до визначення, даного у пункті 14.1.193 статті 14 Податкового кодексу .