На виконання вимог пункту 4.2.4 Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" , затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 187, доручення Кабінету Міністрів України від 13.07.2012 № 26484/4/1-12, наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 25 липня 2012 року № 869 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення планів діяльності головних розпорядників бюджетних коштів (за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України на відповідний період) на плановий та два бюджетні періоди, що настають за плановим"

1. Затвердити План діяльності Міністерства культури України на 2013 плановий рік та 2014 - 2015 бюджетні періоди, що настають за плановим (далі - Стратегічний план діяльності Мінкультури), що додається.

2. Керівникам структурних підрозділів Міністерства забезпечити в межах компетенції виконання Стратегічного плану діяльності Мінкультури та щопівроку до 1 числа місяця, що настає за звітним, подавати інформацію про хід його виконання до Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення (Пасічник О.І).

3. Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення (Пасічник О.І.) здійснювати моніторинг за ходом виконання Стратегічного плану діяльності Мінкультури, узагальнення та підготовку інформації про стан його виконання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі до 15 березня наступного за звітним роком.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра - керівника апарату О.О. Губіну.

Забезпечення реалізації державної політики у сфері культури і мистецтва, національної музейної політики, охорони культурної спадщини, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, бібліотечної справи, кінематографії, координація діяльності закладів, підприємств та організацій, віднесених до сфери управління, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України.

У сфері професійного мистецтва. Галузь мистецтва спрямована на задоволення суспільної потреби в духовному розвитку, виховання національної самосвідомості, забезпечення потреб громадян високохудожнім культурним продуктом. Сучасний стан галузі свідчить про достатньо високий рівень художнього розмаїття.

Так, у всіх регіонах України діють осередки Національної спілки художників України, широко відомі в Україні та за її межами різноманітні мистецькі школи, такі як: Закарпатська, Львівська, Кримська, Одеська, Київська та ін. У більшості обласних центрів діють обласні осередки Національної спілки фотохудожників України, які постійно організовують фотовиставки, майстер-класи, міжнародні фотосалони. Фотомитці України постійно беруть участь у міжнародних заходах, на яких гідно репрезентують нашу державу.

Важлива роль в процесі відродження та розвитку традиційного народного мистецтва належить Національній спілці майстрів народного мистецтва України. Творча та громадська діяльність провідних майстрів спрямована на виховання молоді у національних традиціях. Залучаючи молодь до роботи у симпозіумах, майстер-класах, участі у виставках, майстри тим самим сприяють вивченню секретів стародавніх технологій виготовлення творів традиційного народного мистецтва.

В галузі монументальної скульптури Міністерство всіляко сприяє вшануванню пам'яті видатних постатей шляхом проведення конкурсів на кращий ескізний проект пам'ятників та монументів державного значення.

Нині в Україні діє більш як 130 театрів державної, комунальної та інших форм власності. За жанровим спрямуванням це театри опери та балету, драматичні театри, музично-драматичні, ТЮГи, молодіжні, театри ляльок, театри драми та музичної комедії, камерні театри, театри пантоміми, експериментальні театри-студії та інші.

Майже всі театри в Україні репертуарні. Репертуар національних та академічних театрів складається з 20 - 25 вистав, а середня кількість прем'єр на рік становить 4 - 5 на кожний театр.

З метою стимулювання динамічного розвитку галузі театрального мистецтва, як у традиційних для України формах, так і з використанням інноваційних підходів та адаптації світового досвіду в цій сфері, необхідно здійснити оптимізацію театрально-гастрольної та фестивальної діяльності театрів.

Процес творчого взаємозбагачення театрів різних регіонів України стимулює фестивальна діяльність та участь у проведенні конкурсів.

Ефективним засобом стимулювання розвитку національного театрального мистецтва є організація фестивалів, конкурсів і свят театрального мистецтва. Тенденція щодо проведення фестивальних акцій переважно не в столиці, а в регіонах активізує процес творчого взаємообміну митців та мистецьких колективів, професійного спілкування, що є потужним стимулом для самовдосконалення колективів.

В галузі театрального мистецтва існує 30 міжнародних, всеукраїнських та регіональних фестивалів різножанрового спрямування. Характерною рисою сучасного фестивального руху є проведення в рамках міжнародних фестивалів численних заходів, спрямованих на розвиток театрального мистецтва (конференції, семінари, наради, майстер-класи, підвищення кваліфікації). Всі ці заходи сприяють інтеграції театрів України у світовий культурний простір (міжнародні фестивалі, конкурси, конференції та ін.).

Але за всі роки незалежності наша країна не має потужного національного театрального фестивалю, який має об'єднати кращі здобутки театрального мистецтва за певний період. Виходячи з вищевикладеного, за ініціативи Міністерства культури України з 2013 року планується заснування Національного театрального фестивалю.

Метою заснування Національного театрального фестивалю є підвищення соціального престижу та популяризація здобутків сучасної української сцени, а також показ кращих зразків українського та світового театрального мистецтва. Зараз проводиться підготовча робота: збираються пропозиції, створюється робоча група, розробляється концепція та Положення фестивалю.

У сфері мистецької освіти. В Україні налічується 1553 навчальні заклади, з них - 1470 початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) комунальної власності, 6 державних спеціалізованих мистецьких шкіл (шкіл-інтернатів), 3 студії по підготовці акторських кадрів, 62 вищих навчальних закладів комунальної власності і 12 державних вищих навчальних закладів. Головною метою діяльності закладів освіти у сфері культури є надання культурно-мистецької освіти, формування естетично розвиненої особистості дітей та молоді, а також підготовка кваліфікованих кадрів для галузі: виконавців, працівників закладів культури і мистецтв, педагогічних працівників закладів освіти у сфері культури. На даний час культурно-мистецька освіта потребує підвищення якості надання освітніх послуг, навчально-методичного забезпечення, модернізації матеріально-технічного забезпечення, удосконалення механізму державного управління культурно-мистецькою освітою.

Підпорядкованість культурно-мистецьких навчальних закладів органам управління культурою і одночасне виконання законодавчих та нормативно-правових актів, затверджених для галузі освіти та органами управління освітою призводить до дуалізму управління культурно-мистецькою освітою. Освітнє законодавство і законодавство у сфері культури, яке регулює функціонування культурно-мистецької освіти, не створюють цілісної нормативно-правової бази для мистецько-освітньої діяльності. Більшість цільових програм та освітніх стратегій не передбачають цільового фінансування заходів з розвитку культурно-мистецької освіти, що ставить її в нерівні умови порівняно з іншими галузями освіти. Також це призводить до неможливості реалізації програмно-цільового управління культурно-мистецькою освітою.

Враховуючи викладене, пропонується розробити і затвердити стратегію розвитку культурно-мистецької освіти як інструменту програмно-цільового управління. Стратегія стане основою для розроблення середньострокових програм розвитку культурно-мистецької освіти всіх рівнів, яка конкретизує заходи, спрямовані на якісні зміни в системі культурно-мистецької освіти та управлінні нею. Наявність державної цільової програми розвитку культурно-мистецької освіти стане поштовхом у тому числі до створення регіональних і місцевих цільових програм, спрямованих на вирішення питань матеріального, кадрового, методичного забезпечення мистецьких навчальних закладів. Це сприятиме удосконаленню механізму державного управління культурно-мистецькою освітою.

Бібліотечна справа є важливою складовою інформаційної, освітньої та культурної сфери життєдіяльності суспільства, що охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та інші питання, пов'язані з накопиченням, обліком, зберіганням та використанням документних інформаційних ресурсів на різних носіях.

Місія бібліотек - задовольнити суспільну потребу в інформації, самоосвіті та набутті комплексу знань для розвитку особистості, і цим самим спрямована на процес відтворення духовного і виробничого потенціалу суспільства. Бібліотеки також виконують дозвіллєві та релаксаційні функції, сприяють соціалізації індивіда протягом його життя.

Основними показниками діяльності бібліотек є:

кількість користувачів;

стан формування і використання фондів.

У питанні забезпечення належної роботи бібліотек, їх розвитку та виконання ними основних своїх функцій можна виокремити наступні напрямки:

нормативно-правове забезпечення діяльності бібліотек;

забезпечення функціонування мережі бібліотечних закладів, їх матеріально-технічна база;

поповнення та збереження бібліотечних фондів;

використання у роботі бібліотек новітніх інформаційних технологій, формування "Національної електронної бібліотеки";

кадрове забезпечення;

питання популяризації української книги і читання.

Невирішеними залишаються питання: обліку бібліотечних фондів; затвердження типових штатів та типових структур бібліотек, придбання літератури, забезпечення матеріально-технічної бази тощо.

Забезпечення функціонування мережі бібліотечних закладів.

Останніми роками склалася негативна тенденція щодо скорочення чисельності бібліотек, оптимізації бібліотечних мереж, децентралізації централізованих бібліотечних систем. Ця проблема в більшій мірі стосується мережі публічних бібліотек. За роки незалежності України кількість публічних бібліотек скоротилася на понад 3 тисячі одиниць, основна частина яких були розташовані у сільській місцевості.

На сьогодні 32 відсотки сільських населених пунктів України не мають жодної бібліотеки. Відповідно до мінімальних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.97 р. № 510, обов'язковість функціонування бібліотеки закріплена у населених пунктах із кількістю жителів 500 і більше чоловік. У населених пунктах з кількістю жителів до 500 чоловік за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування бібліотечне обслуговування населення повинно здійснюватися загальнодоступною бібліотекою або за допомогою нестаціонарних форм обслуговування (бібліотечний пункт, пересувна бібліотека). Проте, як правило, ця норма дає підстави органам місцевого самоврядування закривати бібліотеки у селах (без забезпечення бібліотечним обслуговуванням), що збільшує інформаційну та культурну нерівність сільських і міських жителів, а також є одним із опосередкованих чинників міграції сільського населення.

Не менш важливим питанням у роботі бібліотек є стан їх матеріально-технічної бази. Протягом тривалого часу не ведеться будівництво сучасних приміщень для бібліотек, не виробляється спеціалізоване технологічне обладнання, спеціальні матеріали для забезпечення збереження документів (реставрації, консервації документів тощо).

Поповнення та збереження бібліотечних фондів. Це найбільша проблема галузі. З причини відсутності достатнього фінансування комплектування фондів бібліотек відбувається епізодично, безсистемно, оновлення фондів знаходиться на низькому рівні.

Одним із головних чинників негативних процесів у формуванні бібліотечних фондів є норми Закону України "Про здійснення державних закупівель" в частині проведення бібліотеками придбання літератури та передплати періодичних видань.

Невирішеною залишається проблема збереження бібліотечних фондів, яка включає такі основні напрямки: консервація та реставрація фондів, створення державного реєстру книжкових пам'яток, створення належних умов для зберігання документів, забезпечення заходів із охорони фондів, вдосконалення системи обліку бібліотечних фондів.

Використання у роботі бібліотек новітніх інформаційних технологій, формування "Національної електронної бібліотеки". Інноваційному розвитку бібліотек сприяють нові інформаційні технології, з впровадженням яких бібліотеки реалізують стратегію переходу від традиційної бібліотеки до динамічного центру інформації. Найбільші бібліотеки активно працюють над створенням власних інформаційних ресурсів, заповнюючи український сегмент у світовій інформаційній мережі. Наприклад, публічні бібліотеки генерують електронні каталоги та інші бази даних, понад 200 бібліотек мають власні веб-сайти. Мінкультури України та Національною парламентською бібліотекою України вживаються заходи щодо формування нового інтегрованого ресурсу - електронної бібліотеки "Культура України".

Актуальним питанням залишається створення на загальнодержавному рівні інформаційно-бібліотечної комп'ютерної мережі, електронного каталогу видань, які зберігаються в бібліотечних фондах; електронної бібліотеки, що у світі є пріоритетними напрямками розвитку бібліотек.

Стан забезпечення кваліфікованими кадрами. На сьогодні досить гостро стоїть питання забезпечення бібліотек кваліфікованими кадрами. Незважаючи на посилення соціального захисту бібліотечних працівників - все ще і заробітна плата, і сучасні умови праці не сприяють підвищенню авторитету професії.

Популяризація української книги і читання. В українському суспільстві спостерігається падіння інтересу до читання. Соціокультурна ситуація, що склалася в країні, призвела до зниження авторитету друкованого слова, витіснення української книги на периферію суспільної свідомості, руйнування ментальності нації як читача. Суспільна свідомість в умовах розвитку нових інформаційних технологій абсолютизувала роль комп'ютерної техніки, різних аудіовізуальних каналів, інших нетрадиційних носіїв інформації, не зумівши осмислити комплексний характер різних комунікаційних засобів. В українській державі, з її постійною трансформацією, посилюються фактори, які знижують читацьку активність в масовому масштабі. В Україні закриваються книжкові магазини і бібліотеки, що призводить до зниження освітнього, загальнокультурного рівня дітей та молоді, девальвації загальнолюдських цінностей, порушення процесу розвитку досягнень цивілізації, і, як наслідок, престиж читання перестає відповідати сучасним вимогам. Це може стати причиною втрати здатності до розвитку і освоєння високих технологій, що негативно впливатиме на економіку країни в цілому.

Насамперед складна ситуація з розвитком дитячого та юнацького читання пов'язана з:

відсутністю чітко сформульованої й законодавчо оформленої інформаційної політики у сфері підтримки та розвитку читання;

недостатньою усвідомленістю громадськістю проблеми падіння престижу читання;

відсутністю чітко організованої освітньої системи навчання, яка б заохочувала до читання, як необхідної складової процесу здобуття освіти;

недостатньою законодавчою підтримкою бібліотек для дітей та юнацтва як методичних, консультаційних, інформаційних центрів з молодіжних проблем;

розвитком нової інформаційної моделі застосування дітьми та юнацтвом засобів масової комунікації, у тому числі й книги, в цілому.

Основними внутрішніми і зовнішніми факторами, що негативно впливають на розвиток бібліотечної справи є недофінансування усіх видів діяльності бібліотечних закладів.

Національна культурна спадщина. Актуалізація та збереження національної культурної спадщини з метою відродження та розвитку культурних традицій, посилення роботи з патріотичного виховання, гідного представлення України у світі.

До основних завдань у сфері культурної спадщини які реалізовуються:

- зміцнення міжнародної співпраці України у сфері переміщення, реституції культурних цінностей та повернення в Україну національної історико-культурної спадщини,

- ведення переліку музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій, де зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України,

- посилення державного контролю у сфері охорони нерухомої культурної спадщини та забезпечення стабільної діяльності історико-культурних заповідників шляхом паспортизації та реставрації пам'яток історії та культури,

- здійснення контролю за проведенням містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земельних робіт на пам'ятках,

- забезпечення здійснення державної політики стосовно культурних цінностей, переміщених внаслідок Другої світової війни,

- формування єдиної державної політики щодо розвитку музейної справи в Україні,

- здійснення контролю за діяльністю музеїв у державній і комунальній власності,

- здійснення звірення наявності пам'яток державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією, встановлення фактичної наявності музейних предметів та музейних колекцій, які належать до основного фонду;

- моніторинг стану збереження нерухомих пам'яток культурної спадщини, проведення перевірок за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини,

- удосконалення нормативно-правової бази та систематизація електронних інформаційних ресурсів органів державної влади та місцевого самоврядування та їх інтеграції у Єдину систему електронних інформаційних ресурсів.

У справах релігій та національностей. На сьогоднішній день в Україні проживають представники понад 130 етносів, загальна чисельність громадян України, які не є етнічними українцями, сягає 10 мільйонів, або ж близько 22% населення країни.

Чинне законодавство України гарантує громадянам однакові права і свободи, рівність перед законом у всіх сферах економічного, соціального, політичного і культурного життя незалежно від раси, етнічної належності, мови та релігії.

Забезпечення національних, мовно-культурних, соціальних прав усіх народів та етнічних груп, що проживають сьогодні в Україні, створення належних умов для збереження і розвитку їхніх мов і культур, традиційно належать до пріоритетів у політиці незалежної української держави. Мирне співіснування і взаєморозуміння людей різних національностей, людей, які спілкуються різними мовами та сповідують різні віровчення, є неодмінним чинником громадянського миру в суспільстві, стабільного розвитку держави.

Головним здобутком етнонаціональної політики нашої держави можна вважати збереження загальної атмосфери міжетнічного миру і толерантності.

Проблемними залишаються: недостатній рівень задоволення культурних, мовних, інформаційних потреб національних меншин України.

Закордонне українство сприяє урізноманітненню, збагаченню й утвердженню української присутності у світовому етнокультурному просторі. Кожна зарубіжна українська громада є не лише джерелом поширення знань про Україну, а й унікальним чинником взаємовигідного впливу на формування певних політичних рішень у тій державі, де вона проживає. Саме тому розвиток всебічних культурних, наукових, економічних зв'язків із закордонним українством є необхідним для Української держави та відстоювання її національних інтересів у зарубіжжі.

Так само необхідним є стабільний духовний зв'язок закордонного українства з Україною, як історичною батьківщиною та джерелом натхнення у здійсненні прагнень зберегти власну національну ідентичність, рідну мову, українські народні звичаї та традиції.

Основою культурної співпраці із закордонним українством є задоволення національно-культурних, мовних та інформаційних потреб, сприяння розвитку творчих талантів, всебічної підтримки культурологічної та культурно-мистецької діяльності громад закордонного українства.

Основною проблемою на сьогодні є швидкі асиміляційні процеси у середовищі закордонного українства, недостатній рівень задоволення етнокультурних потреб.