На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 31.12.97 р. N 26125/2 Міністерством у справах сім'ї та молоді підготовлено проект Концепції державної сімейної політики.

Зважаючи, що Україна переживає період свого становлення як самостійної держави і саме зараз закладаються фундаментальні законодавчі основи, визначаються основні пріоритети її внутрішньої та зовнішньої політики, розробка такого документа на даний час є об'єктивно необхідною й актуальною.

Поглиблення економічної кризи за останні роки негативно позначилось насамперед на сім'ї, спричинило різке погіршення її життєвого рівня та, зокрема, обумовило зниження народжуваності, зменшення кількості дітей у сім'ї (навіть у традиційно багатодітній селянській), підвищення нестабільності шлюбів.

Для забезпечення довгострокових інтересів суспільства необхідно закласти законодавчі підвалини ефективної демографічної та соціально-економічної політики, зорієнтованої на створення максимально сприятливих умов господарювання, праці, життя народу на основі формування міцної сім'ї.

Підготовлений проект визначає концептуальні пріоритети у формуванні та реалізації державної сімейної політики, основні завдання, принципи та напрямки у ставленні держави до сім'ї як найважливішого соціального інституту в суспільстві.

Враховуючи надзвичайну важливість зазначеного документа, вважаємо за необхідне направити проект Концепції державної сімейної політики для ознайомлення, внесення пропозицій та зауважень Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям.

Додаток: на 9 аркушах.

Протягом XX століття сім'я в Україні зазнала глибоких змін, що головним чином негативно позначилися на її основних функціях - економічній, репродуктивній та виховній. Сьогодні ці зміни зумовлюються як об'єктивними і закономірними зрушеннями у житті нашого народу, оновленням його економічної та соціальної структури так і окремими суб'єктивними факторами внутрішньої і зовнішньої політики держави, що можуть привести суспільство до складних соціально-економічних і демографічних катаклізмів, серйозно деформувати і без того не завжди послідовний процес становлення сім'ї. В цей перехідний період необхідно створити фундаментальні основи та визначити пріоритети внутрішньої і зовнішньої державної сімейної політики України.

Складнощі перехідного періоду зумовили погіршення не тільки економічної та політичної ситуації в державі, а й поглибили демографічну кризу, в якій опинилася Україна на початку 90-х років. Та на відміну від економічної чи політичної, демографічна криза більш інертна, пролонгована в часі та важко керована. В нових соціально-економічних умовах народжуваність в Україні знизилась до рівня, який не забезпечує простого відтворення поколінь, поглиблюється процес старіння трудових ресурсів. Під загрозою перебуває інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня більшості сімей в Україні. Повільно зростають прибутки населення, в той час ціни і тарифи значно випереджають темпи їх зростання. Збільшуються витрати населення на медичне обслуговування, навчання дітей, комунальні послуги, що підриває економічні можливості сім'ї. Невпинно зростають сирітство та дитяча безпритульність. Збільшується кількість бездітних пар, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини. Викликає стурбованість низька культура регуляції народжуваності, відсутність широкої інформації щодо протизаплідних засобів, що призводить до випадків небажаної вагітності та абортів.

Ці обставини можуть мати далекосяжні негативні наслідки для стабільного розвитку країни. Для забезпечення довгострокових інтересів суспільства вже зараз необхідно закласти підвалини ефективної демографічної і соціально-економічної політики, створюючи максимально сприятливі умови відтворення, господарювання, праці, життя народу на основі формування традиційно міцної української родини.

Сім'я як фундамент суспільства, його первинний осередок, забезпечує відтворення та продовження людського роду, вона є джерелом духовного росту та матеріального добробуту людини, в ній закладаються основи виховання та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам духовні цінності, життєвий досвід, трудові навички, національні особливості, зрештою все те, що формує менталітет нації.

Як основний замовник, виробник та споживач усього, що створюється в суспільстві і державі - від матеріальних до духовних цінностей, сім'я завжди знаходиться в центрі складних соціально-економічних процесів, які відбуваються в мікро- та макросоціумі. Від її економічної спроможності та внутрішньої стабільності залежить стабільність функціонування економічних, господарських механізмів, отже і стабільність держави в цілому. Міцна економічно, фізично і морально сім'я з достатнім коефіцієнтом відтворення є запорукою функціонування держави.

Не випадково, що на центральне місце в державній соціальній політиці виходить сім'я, оскільки саме вона є потужним джерелом культурного, морального та духовного оновлення як суспільства в цілому так і конкретної особистості. Сім'я в умовах кризи стає чи не єдиною ланкою, здатною виконувати функції "психологічного сховища", надаючи етико-психологічну підтримку людині, акумулює та захищає родинні цінності, формує громадську та національну самосвідомість людини.

Складні болючі проблеми сьогоднішньої сім'ї актуалізують необхідність розробки нових підходів у виробленні і здійсненні сімейної політики держави щодо підтримки сім'ї на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Ця політика стосовно сім'ї має бути одним з пріоритетних напрямків всієї соціальної політики держави.

Виходячи з актуальності обгрунтування та необхідності створення належних умов життєдіяльності сім'ї, в Україні розроблено проект Концепції державної сімейної політики. Ця Концепція має стати основою для подальшого формування та розвитку державної сімейної політики. Вона визначає основні напрями створення правової бази, практичної діяльності органів державної влади та управління, соціальних служб, спрямованих на підтримку, становлення та розвиток сім'ї.

Сімейна політика держави є цілісною системою заходів економічного, правового, демографічного, соціального, культурологічного, освітнього, інформаційно-пропагандистського та організаційного характеру, спрямованих на поліпшення становища сім'ї, та базується на визнанні пріоритетів сім'ї як найважливішої складової частини в житті цивілізованого демократичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючих поколінь, досягненні стабільності та прогресу української держави.

Державна сімейна політика України є одним з пріоритетних і специфічних напрямків діяльності держави і здійснюється в інтересах сім'ї, суспільства, держави. З урахуванням економічних можливостей України, особливостей її соціального, історичного та культурного розвитку, вікових традицій українського народу забезпечується безперервність і наступність в освоєнні матеріальної та духовної культури підростаючими поколіннями через формування державної сімейної політики.

Об'єктом державної сімейної політики є сім'я, визнана державою.

Суб'єктами державної сімейної політики є органи влади всіх рівнів, підприємства, організації та установи всіх форм власності, політичні партії, професійні спілки, релігійні конфесії, громадські організації, міжнародні представництва, які визнані і діють в Україні, а також державні та суспільні інститути, функціонування яких безпосередньо впливає на повноцінну матеріальну, культурну і духовну життєдіяльність родини в Україні.

Основними завданнями політики держави щодо сім'ї є:

- забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї як основи суспільства, повної реалізації її економічних, соціальних і репродуктивних функцій;

- надання матеріальної, медичної, організаційної та педагогічної, освітньої і духовної підтримки та допомоги тим сім'ям, які її потребують;

- створення сприятливих умов для розвитку і виховання дітей в сім'ях, гарантована державна опіка дітей, що залишалися без батьківського піклування, профілактика дитячої злочинності;

- формування високої культури сучасної української родини на основі національних традицій та засвоєння кращого світового досвіду;

- координація діяльності державних органів усіх зацікавлених організацій та соціальних інститутів і служб з питань реалізації державної сімейної політики.

1. Принцип суверенітету і автономії сім'ї. У здійсненні державою сімейної політики необхідно звести до мінімуму будь-яке втручання з боку державних інституцій, політичних партій, громадських організацій, релігійних конфесій, підприємств та ін. у суто власні справи сім'ї. Економічні, правові та ідеологічні засоби сімейної політики не повинні регламентувати її поведінку, а сприяти саморозвитку й самореалізації всіх функцій, надаючи можливість вибору різноманітних форм підтримки і діяльності.

2. Принцип соціального захисту сім'ї. Державна політика повинна забезпечувати сталий рівень соціальної безпеки сім'ї шляхом створення для працездатних її членів належних умов і робочих місць з метою повного економічного забезпечення ними своєї родини та забезпечення непрацездатним членам сім'ї, пенсіонерам і інвалідам соціальне гарантованого рівня життя.

3. Принцип гендерної рівноваги та партнерства сім'ї чоловіками та жінками в усіх сферах життя забезпечується наданням їм однакових можливостей для повної самореалізації у трудовій та суспільній діяльності, виявленні здібностей і талантів, вихованні дітей і вільного розподілу сімейних обов'язків.