Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та пункту 4 Національного плану дій щодо підвищення рівня благоустрою населених пунктів та прилеглих до них територій на 2010 - 2015 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.11.2009 N 1320-р, та з метою перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері благоустрою населених пунктів

1. Затвердити Методичні рекомендації з перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців сфери благоустрою населених пунктів, що додаються.

2. Департаменту благоустрою, комунального обслуговування та міського електротранспорту (Ігнатенко О.П.) надіслати цей наказ до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для використання у роботі та подальшого доведення до відома місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Шаповаленка В.Г.

1. Методичні рекомендації з перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців сфери благоустрою населених пунктів (далі - Методичні рекомендації) розроблено відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та пункту 4 Національного плану дій щодо підвищення рівня благоустрою населених пунктів та прилеглих до них територій на 2010 - 2015 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.11.2009 N 1320-р.

2. Метою Методичних рекомендацій є перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері благоустрою населених пунктів.

3. Методичні рекомендації можуть бути використані при здобутті фахівцями знань загальних аспектів благоустрою населених пунктів, законодавства у цій сфері, питань, пов'язаних із конкурсним відбором балансоутримувачів об'єктів благоустрою, правил благоустрою населених пунктів, проведення ремонту та утримання об'єктів благоустрою, визначення відновної вартості об'єктів благоустрою, питань контролю та відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою.

4. Методичні рекомендації містять примірний перелік тем навчально-тематичного плану з питань благоустрою населених пунктів з урахуванням зарубіжного досвіду у цій сфері, напрямів розвитку та реформування житлово-комунального господарства, а саме:

законодавство у сфері благоустрою населених пунктів (Додаток 1);

стан та законодавство щодо утримання вулично-дорожньої мережі (Додаток 2);

стан та законодавство щодо озеленення населених пунктів (Додаток 3);

стан та законодавство у сфері поводження з побутовими відходами (Додаток 4);

конкурсний відбір підприємств з утримання об'єктів благоустрою (Додаток 5);

правила благоустрою території населених пунктів (Додаток 6);

проведення ремонту та утримання об'єктів благоустрою (Додаток 7);

визначення відновної вартості об'єктів благоустрою (Додаток 8);

контроль у сфері благоустрою (Додаток 9);

відповідальність за порушення законодавства у сфері благоустрою (Додаток 10).

5. Особам, діяльність яких пов'язана зі сферою благоустрою населених пунктів, рекомендується проходити перепідготовку та підвищення кваліфікації відповідно до запропонованого переліку тем навчально-тематичного плану з питань благоустрою населених пунктів протягом двох днів один раз на п'ять років.

6. Доцільно під час викладання тематичного матеріалу з питань благоустрою населених пунктів для перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідних фахівців застосовувати слайди, графічні матеріали, а також прогресивні методи навчання - практичні заняття, ділові ігри, практичні розрахунки тощо.

До проведення занять крім вітчизняних спеціалістів можуть залучатися і іноземні.

Закон України "Про благоустрій населених пунктів" визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Благоустрій населених пунктів передбачає:

розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об'єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об'єктів;

організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об'єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення;

створення умов для реалізації прав суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Система благоустрою населених пунктів включає: управління у сфері благоустрою населених пунктів; визначення суб'єктів та об'єктів у сфері благоустрою населених пунктів; організацію благоустрою населених пунктів; стандартизацію і нормування у сфері благоустрою населених пунктів; фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів; здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Цим Законом встановлено повноваження Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та інших органів влади.

Зокрема, до повноважень органів місцевого самоврядування у цій сфері належить:

затвердження місцевих програм та заходів благоустрою населених пунктів, забезпечення їх виконання;

створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);

організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях;

організація місць відпочинку для населення;

розроблення схем санітарного очищення населених пунктів;

затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;

визначення на конкурсних засадах підприємств, установ, організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою;

залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;

здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, їх озелененням, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо;

надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової участі їх власників в утриманні об'єктів благоустрою;

визначення місць стоянок транспортних засобів на об'єктах благоустрою населених пунктів, графіків роботи кладовищ, зовнішнього освітлення та санітарного очищення території, термінів проведення робіт з реконструкції та капітального ремонту об'єктів благоустрою;

інформування населення про здійснення заходів з благоустрою;

визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища.

Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

До об'єктів благоустрою населених пунктів належать:

1) території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору та інші території в межах населеного пункту.

Елементами благоустрою є:

покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів;

зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях;

будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;

засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;

технічні засоби регулювання дорожнього руху;

будівлі та споруди системи інженерного захисту території;

комплекси та об'єкти монументального мистецтва;

обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків;

малі архітектурні форми;

інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

Об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності.

Балансоутримувача об'єктів благоустрою, які перебувають у приватній власності, визначають їх власники.

Балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи, організації.

Власник об'єкта благоустрою за поданням його балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту цього об'єкта на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Балансоутримувач об'єкта благоустрою несе повну відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі.

На території об'єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою. Межі закріпленої території та обсяги пайової участі визначає власник об'єкта благоустрою.

На об'єктах благоустрою забороняється:

виконувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому законодавством порядку;

самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо;

вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг;

складати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків;

самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України;

влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;

випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;

здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у невідведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).

Організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту.

Фінансування місцевих програм з благоустрою населених пунктів проводиться за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Фінансування державних програм благоустрою населених пунктів та програм з благоустрою об'єктів, які перебувають у державній власності, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду.

Проектування, будівництво та реконструкція об'єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану населеного пункту, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій та проектів забудови території житлових районів, мікрорайонів (кварталів), планів червоних ліній з урахуванням природнокліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

Прийняття в експлуатацію об'єктів нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель чи споруд без проведення комплексного благоустрою відповідної території забороняється.

Роботи з комплексного благоустрою територій, розташованих над інженерними мережами та комунікаціями, виконуються з дотриманням умов та нормативів щодо їх безпечної експлуатації.

Безумовно, одним з основних елементів благоустрою населених пунктів є їх вулично-дорожня мережа та розташовані на ній штучні споруди. Стан вулично-дорожньої мережі відслідковується за допомогою щорічних статистичних спостережень, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.07.2009 N 193 (Звіт про дорожньо-мостове господарство та Інструкція щодо заповнення форми звітності), який погоджено з Державним комітетом статистики України.

На жаль, стан вулиць і доріг населених пунктів, яких налічується близько 170 тис.км, у значній своїй кількості, можна визнати незадовільним. Більше половини мережі не відповідає вимогам безпеки руху.

Разом з тим, за даними Державної автомобільної інспекції України половина вулиць і доріг населених пунктів мають ті чи інші недоліки. Кожний третій кілометр дорожнього покриття має пошкодження. Потребують відновлення або становлення світлофорних об'єктів, відновлення дорожньої розмітки та дорожніх знаків.

За умов незадовільного технічного стану вулично-дорожньої мережі та технічних засобів організації дорожнього руху збільшується кількість дорожньо-транспортних пригод. А у зв'язку із збільшенням кількості транспортних засобів кількість дорожньо-транспортних пригод кожним роком невпинно зростає.

В Україні лише біля 40% вулично-дорожньої мережі населених пунктів має удосконалене покриття проїзної частини. В той же час цей показник по державним автомобільним дорогам становить понад 80%.

Тільки 5% від загальної протяжності вулиць та доріг населених пунктів обладнано закритою дощовою каналізацією, що негативно позначається на експлуатації дорожнього покриття.

Нероздільно пов'язані з вулично-дорожньою мережею населених пунктів об'єкти зовнішнього освітлення. Однак, лише 30% вулиць і доріг населених пунктів обладнано зовнішнім освітленням.

Необхідно пам'ятати: недостатня освітленість вулиць та доріг в населених пунктах сприяє зростанню кількості дорожньо-транспортних пригод, погіршенню криміногенної ситуації, санітарного стану населених пунктів України.

Загальна протяжність тротуарів та пішохідних доріжок з твердим покриттям становить близько 50 тис.км.

Загальна протяжність велосипедних доріжок з твердим покриттям становить 17 тис.км.

В Україні експлуатується понад 5 тис. автомобільних мостів, 1,5 тис. пішохідних мостів та 600 шляхопроводів.

Значне зростання інтенсивності руху, особливо великовагових навантажень, призводить до руйнування покриття проїзної частини вулично-дорожньої мережі населених пунктів та елементів конструкцій мостових споруд. Так із загальної кількості мостів та шляхопроводів 7% має обмежену несучу спроможність або знаходиться в аварійному стані.

Кількість підприємств, що працюють в сфері дорожньо-мостового господарства, становить близько 800 од. При цьому зростає кількість приватних підприємств, що свідчить про розвиток конкурентного середовища в галузі.

Щорічно на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання об'єктів дорожньо-мостового господарства витрачається понад 2 млрд.грн.

У більшості областей не приділяється належної уваги комплексному підходу до вирішення проблем у дорожньо-мостовому господарстві. Значна кількість обласних державних адміністрацій та міських виконавчих комітетів не вживають достатніх заходів щодо запобіганню руйнування дорожнього покриття, збереження елементів облаштування вулиць і доріг, підтримання належного санітарного стану, у тому числі стосовно зелених насаджень, недопущення самовільної забудови та прокладання інженерних комунікацій у межах смуги відведення та червоних ліній.

Крім того, на місцях бракує необхідних кваліфікованих служб для належного технічного нагляду за об'єктами вулично-дорожньої мережі, ведення технічної документації, інженерного забезпечення, планування обсягів робіт та їх фінансування.

Сферу дорожньо-мостового господарства населених пунктів регулюють Закон України "Про автомобільні дороги", "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", "Про дорожній рух", постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.94 N 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" тощо.

Базовим є Закон України "Про автомобільні дороги". Він визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.

Вулиці і дороги інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

Складовими вулиць і доріг населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі.

Ділянки вулиць і доріг населених пунктів, що суміщаються з автомобільними дорогами державного значення, належать до Єдиної транспортної системи України і не підлягають приватизації. Питання виробничої діяльності комунальних служб на них, пов'язані із закриттям або обмеженням руху, погоджуються з органом державного управління автомобільними дорогами загального користування та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.

Вулиці і дороги населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Вулиці і дороги населених пунктів можуть передаватися безоплатно в державну власність за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування та Кабінету Міністрів України.

Основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг населених пунктів є:

забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами населених пунктів;

організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг населених пунктів за встановленими для них державними стандартами та нормами;

видача дозволів на прокладання нових та ремонт існуючих мереж у межах "червоних ліній" вулиць і доріг населених пунктів;

завчасне оповіщення учасників руху і мешканців населених пунктів про строки та порядок тимчасового обмеження або припинення руху транспортних засобів;

здійснення статистичного обліку та паспортизації вулиць і доріг населених пунктів;

забезпечення дотримання норм природоохоронного законодавства у процесі будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг населених пунктів;

видача в установленому порядку дозволів на тимчасове припинення руху.

Органи місцевого самоврядування в частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг населених пунктів мають право:

вимагати від учасників дорожнього руху виконання вимог нормативно-правових актів України, що регулюють функціонування вулиць і доріг населених пунктів;

вимагати відшкодування збитків, завданих діями водіїв, пасажирів та пішоходів вулицям і дорогам населених пунктів;

вимагати дотримання норм природоохоронного законодавства учасниками дорожнього руху та ініціювати притягнення до адміністративної відповідальності за забруднення та засмічення вулиць і доріг населених пунктів;

встановлювати за погодженням з відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху тимчасові обмеження на рух транспортних засобів при проведенні ремонтних та інших робіт на вулицях і дорогах населених пунктів;

вимагати відшкодування збитків, завданих закриттям руху понад встановлені терміни виконання робіт на вулицях і дорогах населених пунктів;

координувати страхування штучних споруд, інженерних комунікацій, а також відповідальності за відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг населених пунктів;

обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, визначені для них державними стандартами, у разі відсутності відповідного спеціального погодження.

Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг населених пунктів, відповідають за: стан вулиць і доріг населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг населених пунктів; розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об'єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв; відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.

Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

У межах червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється: розміщувати гаражі, голубники та інші споруди й об'єкти, крім визначених відповідними державними будівельними нормами на дорожні об'єкти і цими Правилами; розміщувати контейнери та іншу тару для твердих побутових і харчових відходів; смітити, псувати дорожнє покриття, обладнання, зелені насадження; спалювати сміття, опале листя та інші відходи, складати їх для тривалого зберігання; скидати промислові, меліоративні і каналізаційні води в систему дорожнього зливостоку; встановлювати намети та влаштовувати місця для відпочинку; випасати худобу та свійську птицю; виконувати будь-які роботи без одержання на те дозволу у власника дорожнього об'єкта або уповноваженого ним органу та погодження з Державною автомобільною інспекцією України; причалювати на човнах до опор мостів, влаштовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів; купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон; палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішохідних містках, у тунелях і підземних пішохідних переходах.

Власники та користувачі земельних ділянок, що межують з червоними лініями міських вулиць і доріг, зобов'язані: утримувати в належному стані виїзди з цих ділянок, запобігати винесенню на дорожні об'єкти землі, каміння та інших матеріалів, сміття; установлювати і утримувати в справному стані огорожі і вживати заходів для запобігання неконтрольованому виходу худоби та свійської птиці на дорожні об'єкти; у місцях розміщення споруд побутово-торговельного призначення та інших будинків і споруд масового відвідування влаштовувати місця для стоянки транспортних засобів і виїзду на дорожні об'єкти.

Власники та користувачі земельних ділянок, а також власники (користувачі) малих архітектурних форм, інженерних комунікацій, що розташовані в межах червоних ліній міських вулиць і доріг, зобов'язані:

утримувати в належному стані зелені насадження, охоронні зони інженерних комунікацій, тротуари, обладнані стоянки автомобілів, трамвайне полотно та інші елементи дорожніх об'єктів;

забезпечувати прибирання сміття, снігу, опалого листя та інших відходів, а в разі потреби проводити обробку тротуарів протиожеледними матеріалами;

забезпечувати належний технічний стан інженерних комунікацій, обладнання, споруд та інших використовуваних елементів дорожніх об'єктів відповідно до їх функціонального призначення та діючих нормативів;

у разі виявлення небезпечних умов в експлуатації споруд і об'єктів, їх аварій і руйнувань, що призвели до виникнення перешкод у дорожньому русі або загрожують збереженню елементів дорожніх об'єктів, негайно повідомляти власників дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, а також Державну автомобільну інспекцію;

дотримувати вимог діючих норм і правил щодо охорони дорожніх об'єктів.

Утримання вулично-дорожньої мережі населених пунктів здійснюється відповідно до затверджених Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства від 28.12.94 Технічних правил ремонту та утримання міських вулиць та доріг.

Експлуатаційний стан вулично-дорожньої мережі повинен відповідати ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану".

До номенклатури робіт з утримання вулично-дорожньої мережі населених пунктів відносяться:

планування узбіч, укосів насипів та виїмок доріг без підсипання ґрунту з прибиранням невеликих зсувів та обвалів;

видалення трави з обочин, кюветів і водовідвідних канав;

косіння трави і бур'яну на ухилах насипів і виїмках дороги, а також засівання їх травою;

коткування ґрунтових та гравійних доріг;

знепилювання доріг із щебеневими та гравійними покриттями;

догляд за спученими і слабкими ділянками вулиць (доріг) шляхом тимчасових затірок і регулювання руху, відкриття і закриття повітряних воронок;

систематичне очищення покриттів від пилу, сміття, ґрунтових та інших наносів шляхом їх підмітання та миття, а також поливання покриттів водою під час спеки влітку;

заготівля і складування протиожеледних матеріалів, хімічних реагентів;

своєчасне очищення вулиць та доріг від снігу та обробка їх фрикційними та іншими протиожеледними матеріалами;

заготівля та встановлення тимчасових огороджувальних бар'єрів, направних конусів та комплектів тимчасових знаків для обладнання місць проведення очищувальних робіт;

пропускання води каналами та іншими водовідвідними спорудами з ліквідацією в окремих місцях наносів снігу і льоду;

очищення і промивання водостічних та дренажних мереж, установлення бензо-, масло- та грязевловлювачів;

укладання і зняття утеплень з колодязів водостічної мережі та джерел протипожежного постачання;

пропарювання водостічних труб та джерел протипожежного постачання для ліквідації льодяних пробок;

перевірка снігосплавних ліній і організація контролю над снігосплавом, ліквідація снігових заторів на лініях снігосплаву;

очищення і миття дорожніх знаків, транспортних і пішохідних огорож та інших елементів дорожнього обладнання;

нанесення та відновлення дорожньої розмітки;

технічна паспортизація та інвентаризація об'єктів з періодичним обліком інтенсивності руху транспорту і пішоходів, інструментальним випробуванням міцності дорожнього одягу та замірами рівності та слизькості покриття;

ведення обліку та аналізу дорожньо-транспортних пригод, що сталися з причини незадовільних дорожніх умов;

розробка з подальшим погодженням з Державною автомобільною інспекцією України дислокації технічних засобів регулювання дорожнім рухом, які перебувають на балансі комунальних організацій;

розробка заходів щодо ліквідації умов виникнення місць концентрації дорожньо-транспортних пригод;

ремонт, фарбування, заміна окремих деталей світлофорів.

Система озеленення населених пунктів являє собою сукупність озеленених територій різного функціонального призначення, об'єднаних у взаємопов'язану систему інфраструктури населених пунктів.

Зелені насадження населених пунктів є їх складною системою і діляться на ряд категорій за функціональним принципом. Так зелені насадження населених пунктів ефективно виконують своє призначення з формування естетичності благоустрою населених пунктів; охорони водних джерел та пагорбів від ерозії; вітро- та шумозахисту; боротьби з забрудненням повітря; формування найбільш комфортних умов праці, побуту та відпочинку населення.

При виборі дерев для посадки порівнюють їх газопоглинальні властивості та кількість листя.

Система озеленення населених пунктів характеризується великим ступенем складності, яка пов'язана із складністю процесів, що відбуваються в населених пунктах в умовах активної взаємодії антропогенного та природного середовища; тісною залежністю від процесів розвитку населених пунктів, скороченням озеленених територій при розширенні забудови; різноманіттям функцій та видів зелених насаджень, що складають систему озеленення, тощо.

Стан зеленого господарства відслідковується за допомогою щорічних статистичних спостережень, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 24.12.2008 N 401 "Звіт про зелене господарство та Інструкція щодо заповнення форми звітності", який погоджено з Державним комітетом статистики України.

Аналіз стану розвитку та утримання зелених насаджень засвідчує, що в більшості міст та селищ України за останні роки він погіршився.

Загальна площа зелених насаджень усіх видів в межах територій населених пунктів постійно зменшується і складає близько 640 тис.га.

В той час за підрахунками фахівців, обсяг територій зелених насаджень в населених пунктах для забезпечення потреб населення має бути збільшено як мінімум на 40%.

На одну тисячу мешканців України припадає близько 13,5 га усіх зелених насаджень. Площа зелених насаджень загального користування становить 163 тис.га.

На одну тисячу мешканців України припадає близько 3,4 га зелених насаджень загального користування. Процент зелених насаджень загального користування охоплених доглядом складає 70%.

На утримання зелених насаджень щорічно витрачається близько 366 млн.грн. Середні витрати на утримання 1 га зелених насаджень становлять 4 тис.грн.

Кількість підприємств, що працює в зеленому господарстві складає 534 од.

Разом з тим, в багатьох населених пунктах спостерігається неналежний догляд за зеленими насадженнями. Такий неналежний догляд за зеленими насадженнями призводить до погіршення їх санітарного стану, збільшення кількості сухостійних та заражених шкідниками і хворобами дерев.

Через неналежний догляд газони захаращені кульбабою та іншими бур'янами. Практично в населених пунктах вкрай слабо проводиться реконструкція зелених насаджень, що призводить до їх деградації. Головним чином проводяться лише аварійні роботи.

Недостатність коштів, які виділяються у місцевих бюджетах та заборгованість за надані послуги сприяли кризовому стану значної кількості комунальних підприємств зеленого господарства.

Викликає занепокоєння ситуація з забезпеченням регіонів власним насінням та садивним матеріалом. Характерним є занепад розсадницьких господарств. Більшість з них через відсутність підтримки органів влади на місцях і не стабільність замовлень на насіння та садивний матеріал перепрофільовані.

Таким чином, єдина система зонального вирощування посадкового матеріалу для забезпечення регіонів порушена. Насіння, яке імпортується в Україну в основному не пристосоване до кліматичних умов України. В Україні практично відсутні селекційні організації для вирощування вихідного посівного та садивного матеріалу для озеленення населених пунктів.

Як правило, при міськвиконкомах відсутні відділи, які б займались координацією та управлінням міськими зеленими зонами, як важливим компонентом природних ресурсів міста.

Органами місцевого самоврядування не забезпечується впровадження засад Закону України "Про благоустрій населених пунктів" щодо визначення на конкурсних засадах балансоутримувачів об'єктів благоустрою зеленого господарства комунальної власності на основі конкурсного відбору. Як наслідок, зелені насадження перебувають на утриманні різних власників, які в своїй більшості не мають відповідних фахівців та матеріальнотехнічних баз. Сукупність вищезазначених складових фактично робить значну частину зелених зон безгосподарними.

Також органами місцевого самоврядування повинні бути розроблені, як це передбачено розділом 15 Правил утримання зелених насаджень, плани розвитку зелених зон населених пунктів, які неможливо зробити без повної інвентаризації зелених насаджень.

Відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.

Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об'єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об'єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 N 1045.

Розрахунок відновної вартості зелених насаджень здійснюється відповідно до Методики, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 12.05.2009 N 127.

Негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.

У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком.

Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування.

Облік зелених насаджень проводиться на основі даних інвентаризації зелених насаджень, матеріалів лісовпорядкування в приміських лісах і лісопарках.

Інвентаризація зелених насаджень проводиться відповідно до Інструкції з інвентаризації зелених насаджень в населених пунктах, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.12.2001 N 226.

Прийняття в експлуатацію об'єктів нового будівництва, реконструкції або капітального ремонту споруд та будівель, у проектній документації яких передбачається озеленення прибудинкової території, здійснюється державною комісією з обов'язковою участю органів місцевого самоврядування.

Базовим нормативно-правовим актом щодо утримання зелених насаджень є Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 N 105.

Правила визначають правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини.

В зеленому господарстві важливе значення має наявність системи квітково-декоративного насінництва та розсадництва.

Закон України "Про насіння і садивний матеріал" містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання квітково-декоративного насіння і садивного матеріалу, на які затверджено державні стандарти, визначають правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу та охороняють їх права.

Система насінництва та розсадництва квітково-декоративних рослин є комплексом взаємопов'язаних організаційних, наукових і агротехнічних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва, реалізації та використання насіння і садивного матеріалу квітково-декоративних рослин.

Система втілюється у виробництво на засадах зонального ведення насінництва та розсадництва в різних ґрунтово-кліматичних зонах України.

Виробництво квітково-декоративного насіння і садивного матеріалу здійснюють установи, організації, підприємства різних форм власності та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності у різних ґрунтово-кліматичних зонах України, а також виробники, занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу.

До Системи входять науково-дослідні установи, які здійснюють наукові дослідження у сфері насінництва і розсадництва квітково-декоративних рослин в різних ґрунтово-кліматичних зонах України.

Науково-дослідні установи та селекціонери-аматори на контрактній основі забезпечують виробників насіння і садивного матеріалу оригінальним (вихідним) насінням і садивним матеріалом, а також рекомендаціями з вирощування відповідних культур, потрібних для виробництва.

Рекомендації включають асортимент і сортимент рослин, біологічні та агротехнічні основи вирощування сортового насіння і садивного матеріалу, контроль посівних і сортових якостей.

Система складається з ланок оригінального, елітного і репродукційного насінництва та розсадництва і державного резервного насіннєвого фонду.

Функціонування оригінального насінництва та розсадництва забезпечують науково-дослідні установи та селекціонери-аматори.

Функціонування елітного насінництва та розсадництва забезпечують науково-дослідні установи, їх підрозділи та підприємства, установи і організації незалежно від їх форм власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу.

Функціонування репродукційного насінництва та розсадництва забезпечують підприємства, установи і організації незалежно від їх форм власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу.

Державний резервний насіннєвий фонд квітково-декоративних рослин створюється для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортооновлення, сортозаміни та реалізації насіння за міжнародними договорами.

Державний резервний насіннєвий фонд формується у розмірі однорічної чи дворічної потреби господарств у насінні квітково-декоративних рослин, визначених основними для використання в квітково-декоративному насінництві та розсадництві.

Пропозиції щодо обсягів формування державного резервного насіннєвого фонду квітково-декоративних рослин за рахунок коштів Державного бюджету готуються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства у встановленому законодавством порядку.

Заготівлю насіння квітково-декоративних рослин у державний резервний насіннєвий фонд і його зберігання забезпечують підприємства і організації, визначені на конкурсних засадах органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Заготівля насіння проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, відповідно до Закону України "Про насіння і садивний матеріал".

Виробництво, заготівля, зберігання та використання насіння Державного резервного насіннєвого фонду здійснюється згідно з державними стандартами, нормами та правилами.

Однак, жодним Державним бюджетом України кошти на державний резервний насіннєвий фонд для насіння квітково-декоративних рослин не було передбачено.

Державний контроль у квітково-декоративному насінництві та розсадництві здійснює Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція відповідно до своїх повноважень.

В Україні щорічно утворюється близько 50 млн.куб.м твердих побутових відходів (ТПВ), що дорівнює близько 12 млн.тонн. Загалом в Україні на полігонах та звалищах накопичено понад 1,13 млрд.куб.м ТПВ. Середня норма утворення ТПВ однією людиною в Україні - 1,5 куб.м/рік (375 кг/рік)

Тільки 70% населення України охоплено послугами із вивезення ТПВ, в тому числі лише 30% в сільських населених пунктах. Це призводить до щорічного утворення 24 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу 750 га. Таким чином, щорічно на несанкціоновані сміттєзвалища та лісосмуги потрапляє близько 20 млн.куб.м ТПВ (5 млн.т).

Зібрані ТПВ захоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах, загальною площею майже 7,8 тис.га.

Потужності значної кількості полігонів вже вичерпали свій ресурс, а самі сміттєзвалища стали фактором антропогенного навантаження на довкілля. Так, кількість сміттєзвалищ, які перевантажені складає 281 од. (6%), а 982 од. (22%) - не відповідають нормам екологічної безпеки.

Кількість недіючих (закритих) полігонів та сміттєзвалищ становить 205 од., загальною площею понад 454 га. На більшості з них органами місцевого самоврядування незадовільно здійснюється робота по догляду та моніторингу.

Системи утилізації фільтрату практично відсутні на всіх полігонах та звалищах, що збільшує їх техногенну небезпеку. Хоча значна частина сміттєзвалищ та полігонів знаходиться поряд із водними об'єктами та на ділянках, де активно проходять зсувні процеси, які сприяють витокам фільтрату. Частим явищем на сміттєзвалищах є пожежі, при яких активно забруднюється атмосферне повітря.

Неналежним чином проводиться робота з паспортизації, рекультивації та санації сміттєзвалищ. Так потребує паспортизації понад 2029 сміттєзвалищ, близько 536 сміттєзвалищ потребують рекультивації та санації.

Через протидію з боку населення, природозахисних, громадських організацій та відсутність у місцевих органах влади практики надання гарантій та компенсацій - виділення земельних ділянок під будівництво нових полігонів для ТПВ, потреба в яких сьогодні сягає близько 648 одиниць, стає в Україні дедалі складнішою проблемою.

Разом з тим, за оцінкою датських експертів, кількість полігонів в Україні необхідно скоротити в сім разів через їх техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище.

Лише до 5% побутових відходів в Україні утилізується на двох сміттєспалювальних заводах в містах Києві та Дніпропетровську, обладнання яких застаріле та негативно впливає на екологію. Також експлуатується експериментальна сміттєспалювальна установка в м. Люботин Харківської області. У 26 містах впроваджується роздільне збирання побутових відходів, у 10 населених пунктах збудовані і будуються сміттєсортувальні станції.

Середній тариф поводження з ТПВ в Україні становить близько 29 грн./куб.м, у т.ч. за перевезення ТПВ дорівнює 21 грн./куб.м, а за захоронення - 8 грн./куб.м. В деяких містах захоронення коштує лише 3 грн./куб.м. Такі тарифи значно нижчі світових, що не забезпечує можливості дотримуватися відповідних технологічних норм та правил, а також впроваджувати сучасні технології. Наприклад, в Естонії - вартість поводження з побутовими відходами становить 80 грн./куб.м (в 3 рази більше), в Данії та Швеції - 180 грн./куб.м (в 7 разів більше), в Італії - 200 грн./куб.м (в 8 разів більше).

На фінансування розвитку та утримання санітарної очистки у 2009 році було виділено близько 190 млн. гривень, що у порівнянні з 2008 роком менше на 4%. Найбільші обсяги фінансування сфери поводження з ТПВ були у Донецькій області (24 млн.грн.), Луганській області (22 млн. грн.) та Дніпропетровській області (18 млн.грн.).

Основними чинниками, що сприяють такому стану є невиконання місцевою владою вимог, визначених Законами України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про відходи" в частині недостатнього фінансування розвитку і утримання об'єктів галузі, встановлення економічно-обґрунтованих тарифів та організації належного контролю за перевезенням, розміщенням і використанням полігонів і сміттєзвалищ.

Як наслідок підприємства галузі працюють в збиток, не оновлюють техніку, збільшується заборгованість із заробітної плати, порушуються графіки вивезення ТПВ, тим самим погіршуючи санітарно-епідемічну ситуацію, що може стати причиною виникнення та поширення інфекційних хвороб.

Також, в останні роки загальна кількість сміттєвозів зменшилась майже на 2 тис. одиниць і стала дорівнювати близько 4 тис. одиниць. Зношеність парку сміттєвозів в середньому по країні становить 69%.

Для багатьох населених пунктів, через відсутність коштів в бюджетах органів місцевого самоврядування, придбання хоча б одного сміттєвоза, не кажучи про приведення сміттєзвалища до екологічно безпечного стану, стало проблемою, яку неможливо вирішити без допомоги держави.

Разом з тим, витрати населення на поводження з побутовими відходами становлять 0,2% середнього доходу, хоча світова практика показує, що такі витрати дорівнюють 1%, а то й більше.

Крім того, світовий досвід та практика показує, що вирішити питання пов'язані з вивезенням побутових відходів можливо завдяки введенню податку з виробників і імпортерів тари та упаковки, а також електропобутових товарів та товарів товарів, що при завершенні їх використання стають екологічно небезпечними для навколишнього середовища.

Через відсутність системи управління стихійним і неорганізованим ринком послуг, відсутності ліцензування господарської діяльності у цій сфері, а також у гонитві за прибутками, організації, що займаються перевезенням ТПВ не зупиняються перед порушенням законодавства про охорону довкілля. В багатьох випадках відходи з великих міст вивозяться на полігони малих міст та селищ, що створює додаткове навантаження на природне середовище.

Зазначені проблеми передусім викликані складним фінансово-економічним станом житлово-комунальної галузі в цілому, низькими тарифами за поводження з ТПВ та обмеженими можливостями місцевих бюджетів в частині фінансування розвитку та утримання об'єктів поводження з ТПВ. Через незадовільний контроль за суб'єктами поводження з ТПВ скорочуються обсяги відходів, які вивозяться на організовані полігони. Дедалі більше з'являється стихійних, несанкціонованих сміттєзвалищ у лісосмугах, приміських та незайнятих міських територіях.

Разом з проблемами забруднення довкілля останнім часом набули актуальності питання оцінки ресурсного потенціалу пов'язаного з ТПВ. Зокрема, це стосується вкрай недостатнього використання побутових відходів як джерела вторинної сировини та в енергетичних цілях, а також використання полігонного газу на полігонах великих міст в рамках Кіотського протоколу.

До складу ТПВ входять такі компоненти: папір, картон (20 - 30%), харчові відходи (28 - 45%), дерево (1,5 - 4%), метал чорний (1,5 - 4,5%), метал кольоровий (0,2 - 0,3%), текстиль (4 - 7%), кістки (0,5 - 2%), скло (3 - 8%), шкіра, гума, взуття (1 - 4%), камені, фаянс (1 - 3%), пластмаса (1,5 - 5%), зметене сміття (7 - 18%), інше (1 - 3%). Теплотворна здатність ТПВ складає 1100 - 1400 ккал/кг, при середній вологовмісткості 35 - 40%.

Процентні співвідношення морфологічного складу ТПВ дуже умовні, оскільки на співвідношення складових впливають ступінь упорядкованості житлового фонду, сезони року, кліматичні й інші умови. У складі ТПВ постійно збільшується вміст паперу, пластмас, фольги, різного роду банок, поліетиленових плівок та інших упакувань. Особливо великі сезонні коливання харчових відходів - з 28% весною до 45% влітку та восени.

Розвиток сучасних технологій стримують низькі податки за забруднення навколишнього природного середовища, що робить захоронення побутових відходів найдешевшим методом поводження з ТПВ.

Вартість будівництва сміттєпереробного заводу складає близько 500 - 600 дол. США на 1 т/рік. Таким чином, вартість заводу потужністю 100 тис.т в рік може становити до 100 млн.дол. США (40 - 50% вартості заводу припадає на очисне обладнання для запобігання забруднення повітря).

За підрахунками при будівництві сміттєпереробного заводу тариф на послуги з вивезення побутових відходів може збільшитись в 3 - 6 раз - з 25 грн. за 1 куб.м ТПВ до 75 - 150 грн. за 1 куб.м ТПВ (300 - 600 грн./т).

За останніми розрахунками, якщо враховувати вартість землі під полігон ТПВ, витрати з його будівництва та експлуатацію, включаючи утилізацію фільтрату, необхідне обладнання відповідно до ДБН, соціальні виплати населенню, яке проживає навколо, витрати з майбутньої його рекультивації та санації тощо, вартість такого полігону в 3 - 4 рази більше ніж будівництво сміттєпереробного або сміттєспалювального заводу. Це пов'язано також із запровадженими "зеленими тарифами" для переробки та утилізації ТПВ.

Закон України "Про відходи" являється базовим для всіх відходів, який направлено більше на промислові відходи, в ньому викладені загальні аспекти поводження з відходами, включаючи побутові відходи.

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з утворенням, збиранням і заготівлею, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина.

Відповідно до цього Закону під поводженням з побутовими відходами розуміються дії, спрямовані на запобігання утворенню побутових відходів, їх збирання, транспортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку.

До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить:

забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;

зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності;

забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;

сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини;

здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;

сприяння створенню об'єктів поводження з відходами;

забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;

обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Законом України "Про відходи" визначена відповідальність Уряду, центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Цим законом встановлені правові засади власності відходів, власності безхазяйних відходів, права і обов'язки суб'єктів у цій сфері, питання державного обліку, моніторингу та інформування, заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними, економічне забезпечення заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення, а також правопорушення законодавства і відповідальність.

Верховною Радою України прийнято вагомий Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Цей Закон передбачає правила гри на ринку житлово-комунальних послуг, у тому числі у сфері поводження з побутовими відходами, а також стратегічні напрямки розвитку цієї галузі, створення нормативної бази тощо. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначив основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, і зокрема в сфері поводження з побутовими відходами, між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки.

Законом України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено вимоги до поводження з побутовими відходами та санітарної очистки населених пунктів на ринкових засадах.

Виходячи з положень цих законодавчих актів, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства України виконує наступні повноваження:

здійснення заходів щодо реалізації державної політики у сфері поводження з побутовими відходами, забезпечення розроблення та виконання державних програм у сфері поводження з побутовими відходами, планів та заходів у сфері поводження з побутовими відходами;

координація діяльності місцевих органів виконавчої влади у сфері поводження з побутовими відходами;

нормативно-методичне забезпечення з питань поводження з побутовими відходами;

розроблення та затвердження державних стандартів, норм і правил у сфері поводження з побутовими відходами;

погодження республіканських Автономної Республіки Крим, обласних (міст Києва та Севастополя) програм у сфері поводження з побутовими відходами;

встановлення за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення порядку розроблення, погодження та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів;

затвердження за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища правил експлуатації та утримання об'єктів поводження з побутовими відходами;

затверджує в установленому порядку методики визначення нормативів споживання послуг з вивезення ТПВ, витрат і втрат ресурсів, що використовуються у сфері поводження з ТПВ, вартості утримання та технічного обслуговування об'єктів поводження з ТПВ;

здійснює заходи щодо підвищення ефективності діяльності з надання послуг у сфері поводження з ТПВ;

реалізує в межах своєї компетенції державну політику у сфері благоустрою населених пунктів;

розробляє в межах повноважень системи нормативно-правових актів щодо формування тарифів на послуги з вивезення ТПВ, стандартів, нормативів, норм, порядків та правил у сфері послуг з вивезення ТПВ;

забезпечує контроль за дотриманням виконавцями послуг з вивезення ТПВ вимог стандартів, нормативів, норм, порядків і правил та видання приписів щодо усунення порушень у межах, встановлених законодавством;

розробляє типові договори;

проводить моніторинг стану розрахунків за послуги з вивезення ТПВ;

здійснює нормативно-правове забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій для здійснення контролю тарифів на послуги з вивезення ТПВ;

вирішує інші питання у сфері поводження з ТПВ відповідно до законодавства.

До повноважень органів місцевого самоврядування в сфері поводження з ТПВ:

виконання вимог законодавства про ТПВ;

розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;

організація збирання і видалення ТПВ, створення полігонів для їх захоронення;

затвердження місцевих і регіональних програм поводження з ТПВ та контроль за їх виконанням;

вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з ТПВ;

вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з ТПВ;

координація діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на їх території, в межах компетенції;

здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з ТПВ на своїй території;

ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів;

сприяння роз'ясненню законодавства про поводження з ТПВ серед населення, створення необхідних умов для стимулювання залучення населення до збирання і заготівлі окремих видів ТПВ як вторинної сировини;

надання дозволу на відведення на території села, селища, міста місць чи об'єктів для зберігання та захоронення ТПВ, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю;

надання дозволів на будівництво або реконструкцію об'єкта поводження з ТПВ на відповідній території селища або міста у порядку, визначеному законодавством;

визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами;

затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;

здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з ТПВ відповідно до законодавства;

затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;

встановлення тарифів на послуги з вивезення ТПВ відповідно до законодавства;

затвердження норм споживання та якості послуг з вивезення ТПВ, контроль за їх дотриманням;

визначення виконавця послуг з вивезення ТПВ відповідно до законодавства;

визначення на конкурсних засадах підприємств, установ, організацій, відповідальних за утримання об'єктів сфери поводження з ТПВ;

управління об'єктами у сфері послуг з вивезення ТПВ, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;

забезпечення населення послугами з вивезення ТПВ необхідного рівня та якості;

встановлення зручного для населення режиму роботи виконавців послуг з вивезення ТПВ;

інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері поводження з ТПВ, а також щодо відповідності якості послуг з вивезення ТПВ нормативам, нормам, стандартам та правилам;

укладання договорів з підприємствами різних форм власності на виконання послуг з вивезення ТПВ;

здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері послуг з вивезення ТПВ.

Законом України "Про відходи" встановлені такі вимоги щодо поводження з побутовими відходами.

Поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил.

Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Збирання та перевезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Під час проектування житлових будинків, громадських, виробничих, складських та інших споруд передбачаються будівництво та облаштування контейнерних майданчиків для роздільного збирання і зберігання побутових відходів, урн для побутових відходів.

З метою своєчасного збирання побутових відходів, створення безпечних умов для їх зберігання, вивезення з житлових масивів і внутрішньодворових територій, доріг загального користування та інших об'єктів благоустрою населених пунктів і проведення масових заходів обладнуються контейнерні майданчики, урни для побутових відходів.

Роздільне збирання побутових відходів здійснюється їх власниками згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів.

Великогабаритні та ремонтні відходи у складі побутових відходів мають збиратися окремо від інших видів побутових відходів.

Небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування та передаватися спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Перевезення побутових відходів здійснюється спеціально обладнаними транспортними засобами.

Орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах визначає виконавця послуг з перевезення побутових відходів з певної території населеного пункту.

Захоронення побутових відходів дозволяється тільки на спеціально обладнаних для цього полігонах/звалищах.

Під час обрання органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями схеми санітарного очищення перевага надається пропозиціям, що передбачають більший ступінь перероблення чи утилізації побутових відходів.

Термічне оброблення (спалювання) побутових відходів дозволяється лише на спеціально призначених для цього підприємствах чи об'єктах.

Спалювання побутових відходів дозволяється лише на енергетичні цілі з метою одержання теплової та/або електричної енергії.

Забороняється проектування, будівництво та експлуатація полігонів побутових відходів без оснащення системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначають на конкурсних засадах балансоутримувачів об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності.

Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 N 160 затверджено Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, яке визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з утримання та ремонту об'єктів благоустрою населених пунктів державної та комунальної власності, а також умови залучення на конкурсних засадах підприємств, установ, організацій.

Конкурс також може проводити балансоутримувач у разі неспроможності забезпечення належного утримання та своєчасного ремонту об'єктів благоустрою власними силами.

Конкурс проводиться за умови визначення організатором конкурсу необхідності його проведення; закінчення строку дії або розірвання договору з попереднім виконавцем робіт з утримання та/або ремонтом об'єктів благоустрою населених пунктів.

Конкурс на утримання та/або ремонт об'єктів благоустрою може проходити за одним об'єктом, одночасно за декількома об'єктами благоустрою даного населеного пункту або в цілому за населеним пунктом.

За умови закінчення строку дії або розірвання договору з попереднім виконавцем робіт з утримання та/або ремонтом об'єктів благоустрою конкурс має проводитись не пізніше ніж за один місяць до настання такого строку.

Організатор готує конкурсну документацію, яка повинна містити:

найменування, місцезнаходження, контактні телефони організатора;

найменування об'єкта/об'єктів благоустрою, щодо якого/яких проводиться конкурс з його/їх утримання та/або ремонту;

умови для проведення конкурсу;

прізвища, посади, адреси та номери контактних телефонів посадових осіб, уповноважених здійснювати зв'язок з учасниками конкурсу;

кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу про наявну матеріально-технічну базу; кваліфікацію працівників; досвід роботи з утримання та/або ремонту об'єктів благоустрою; відповідний дозвіл або ліцензію на виконання певних робіт чи надання послуг згідно із законодавством, які потрібні для утримання та/або ремонту об'єктів благоустрою;

критерії відповідності учасника встановленим кваліфікаційним вимогам;

перелік документів, оригінали або копії яких подаються учасниками конкурсу для підтвердження відповідності учасників установленим кваліфікаційним вимогам;

обсяг робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою;

вимоги щодо якості виконання робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою з посиланням на стандарти, нормативи, норми та правила;

кількісний склад об'єкта/об'єктів благоустрою;

місцезнаходження об'єкта/об'єктів благоустрою;

технічний стан об'єкта/об'єктів благоустрою;

проект договору про виконання робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою, який укладатиметься після конкурсу, та термін його дії;

вимоги до конкурсних пропозицій;

розрахунок вартості робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою чи посилання на нормативно-правовий акт, відповідно до якого вона розраховується;

критерії оцінки конкурсних пропозицій: вартість робіт; забезпеченість учасника конкурсу матеріально-технічним обладнанням; наявність працівників відповідної кваліфікації (з урахуванням пропозицій щодо залучення співвиконавців); фінансова спроможність учасника конкурсу; строки виконання робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою; наявність позитивного досвіду роботи з утримання та/або ремонту об'єктів благоустрою відповідно до вимог стандартів, нормативів, норм та правил;

можливість проведення організатором конкурсу зборів його учасників з метою надання запитів/роз'яснень щодо змісту конкурсної документації та внесення змін до неї;

способи, місце та кінцевий строк подання конкурсних пропозицій;

місце, день та час розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями.

Організатор конкурсу утворює і затверджує комісію, до складу якої входять представники організатора конкурсу, підприємств житлово-комунального господарства, а також (за їх згодою) представники територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, які не пізніше ніж за три дні до закінчення строку подання конкурсних пропозицій дали свою згоду бути членами конкурсної комісії. Головою конкурсної комісії призначається представник організатора конкурсу.

До складу конкурсної комісії не можуть входити представники учасника конкурсу та особи, що є його близькими родичами (чоловік, дружина, діти, батьки, брати, сестри, онуки) та інші зацікавлені особи.

Передбачені конкурсною документацією умови проведення конкурсу є обов'язковими для конкурсної комісії та його учасників.

Конкурсна комісія опубліковує в друкованих засобах масової інформації оголошення про проведення конкурсу, а також про способи і місце отримання конкурсної документації.

Кінцевий строк для подання конкурсних пропозицій не може бути менший тридцяти календарних днів з дати опублікування оголошення про проведення конкурсу в друкованих засобах масової інформації.

Організатор конкурсу може встановити плату за надання конкурсної документації, яка не повинна перевищувати вартості підготовки та розповсюдження такої документації. Плата за участь у конкурсі вноситься на рахунок його організатора.

Конкурсна документація надається або надсилається організатором конкурсу його учаснику протягом трьох робочих днів після надходження від учасника заявки про участь у конкурсі.

Учасник конкурсу має право не пізніше ніж за сім календарних днів до закінчення строку подання конкурсних пропозицій письмово звернутися за роз'ясненням щодо змісту конкурсної документації до організатора конкурсу, який надає йому письмову відповідь протягом трьох робочих днів.

Організатор конкурсу має право не пізніше ніж за сім календарних днів до закінчення строку подання конкурсних пропозицій внести зміни до конкурсної документації, про що повідомляє протягом трьох робочих днів усіх учасників конкурсу, які отримали конкурсну документацію.

У разі несвоєчасного внесення змін до конкурсної документації або надання роз'яснень щодо її змісту організатор конкурсу повинен продовжити строк подання конкурсних пропозицій не менше ніж на сім календарних днів.

При проведенні організатором конкурсу зборів його учасників з метою надання роз'яснень щодо змісту конкурсної документації ведеться протокол, який надається протягом трьох робочих днів усім учасникам.

Для участі в конкурсі його учасники подають оригінали або засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів, передбачених конкурсною документацією.

Конкурсна пропозиція подається особисто або надсилається поштою конкурсній комісії у конверті, на якому зазначаються повне найменування і місцезнаходження організатора та учасника конкурсу, перелік об'єктів благоустрою, щодо утримання та/або ремонту яких подається пропозиція. На конверті з конкурсною пропозицією повинно бути написано великими буквами "КОНКУРСНА ПРОПОЗИЦІЯ".

Конверти з конкурсними пропозиціями, що надійшли після закінчення строку їх подання, не розкриваються і повертаються учасникам конкурсу.

Організатор конкурсу може прийняти до закінчення строку подання конкурсних пропозицій рішення щодо його продовження, якщо учасники через об'єктивні причини не можуть подати конкурсні пропозиції у встановлений строк. Про своє рішення, а також зміну місця, дня та часу розкриття конвертів організатор конкурсу повинен повідомити всіх учасників конкурсу, яким надіслана конкурсна документація.

Учасник конкурсу має право відкликати власну конкурсну пропозицію або внести до неї зміни до закінчення строку подання пропозицій.

Конкурсні пропозиції реєструються конкурсною комісією в журналі обліку або в реєстрі. На запит учасника конкурсу конкурсна комісія підтверджує надходження його конкурсної пропозиції із зазначенням дати та часу.

Розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями проводиться в день закінчення строку їх подання у місці та час, передбачених конкурсною документацією, в присутності учасників або вповноважених ними осіб.

Розкриття конверта з конкурсною пропозицією може проводитися за відсутності учасника конкурсу або вповноваженої ним особи. Під час розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями конкурсна комісія перевіряє наявність та правильність оформлення документів, подання яких передбачено конкурсною документацією, а також оголошує інформацію про найменування та місцезнаходження кожного учасника конкурсу, критерії оцінки пропозицій.

Під час розгляду конкурсних пропозицій конкурсна комісія має право звернутися до учасників конкурсу за роз'ясненням щодо їх змісту або провести консультації з окремими учасниками.

За результатами розгляду конкурсних пропозицій конкурсна комісія має право відхилити їх з таких причин: учасник конкурсу не відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим конкурсною документацією; конкурсна пропозиція не відповідає конкурсній документації.

Рішення про відмову в участі у конкурсі приймається організатором в разі ліквідації учасника конкурсу, визнання його банкрутом або порушення проти нього справи про банкрутство; установлення факту подання недостовірної інформації, яка впливає на прийняття рішення.

Конкурс може бути визнаний таким, що не відбувся, у разі неподання конкурсних пропозицій, відхилення всіх конкурсних пропозицій.

У разі прийняття конкурсною комісією рішення про визнання конкурсу таким, що не відбувся, організатор конкурсу письмово повідомляє про це всіх його учасників протягом трьох робочих днів з дня прийняття такого рішення та організовує підготовку нового конкурсу протягом десяти календарних днів.

Конкурсні пропозиції оцінюються конкурсною комісією за критеріями, установленими в конкурсній документації.

Переможцем конкурсу визначається його учасник, що відповідає кваліфікаційним вимогам, може забезпечити виконання робіт відповідної якості і конкурсна пропозиція якого визнана найкращою за результатами оцінки.

Одним з головних критеріїв визначення переможця конкурсу є вартість.

Рішення про результати проведення конкурсу приймається конкурсною комісією на закритому засіданні в присутності більше половини її складу відкритим голосуванням простою більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів ухвальним є голос голови конкурсної комісії.

Рішення конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується усіма членами комісії, що брали участь у голосуванні.

Витяг з протоколу засідання конкурсної комісії про результати проведення конкурсу підписується головою та секретарем конкурсної комісії і надсилається протягом трьох календарних днів усім учасникам конкурсу. Витяг з протоколу має включати розшифровку результатів оцінки конкурсу за критеріями щодо кожного з його учасників.

Переможець конкурсу оголошується на відкритому засіданні конкурсної комісії, на яке запрошуються всі його учасники або вповноважені ним особи.

З переможцем конкурсу протягом п'яти календарних днів після прийняття конкурсною комісією відповідного рішення укладається договір про виконання робіт з утримання та/або ремонту об'єкта/об'єктів благоустрою, за якими проходив конкурсний відбір.

У разі якщо в конкурсі взяв участь тільки один учасник і його пропозиція не була відхилена, з ним укладається договір про виконання робіт з утримання та/або ремонту об'єктів благоустрою.

Фінансування роботи з підготовки та проведення конкурсу здійснюється його організатором за рахунок власних коштів.

У разі коли конкурс не відбувся, унесена його учасниками плата повертається їм, а витрати на підготовку конкурсу відшкодовуються за рахунок його організатора.

Якщо конкурс відбувся, унесена його учасниками плата не повертається і використовується для покриття витрат, пов'язаних з його підготовкою та проведенням.

Спори, що виникають у результаті проведення конкурсу, розглядаються в установленому законодавством порядку.

Правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою.

Правила розробляються для всіх сіл, селищ, міст органами місцевого самоврядування у відповідності до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та "Про місцеве самоврядування в Україні" і затверджуються ними у встановленому законодавством порядку.

Органи місцевого самоврядування в Правилах визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою території населеного пункту для забезпечення створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Правила мають сприяти забезпеченню в населеному пункті чистоти і порядку на об'єктах благоустрою населених пунктів, за недодержання яких передбачено адміністративну відповідальність.

Органи місцевого самоврядування забезпечують вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила складаються з текстової та графічної частин.

Текстова частина Правил включає:

1) Визначення сфери дії Правил та учасників правовідносин у цій сфері.

У цьому розділі Правил визначається їх спрямованість стосовно правових, економічних, екологічних, соціальних та організаційних засад благоустрою території населеного пункту, а також щодо створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

2) Забезпечення державних, громадських та приватних інтересів, відкритості та доступності Правил.

Забезпечення державних, громадських та приватних інтересів у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється за рахунок їх врахування під час розроблення та реалізації Правил. З метою такого забезпечення органи місцевого самоврядування мають оприлюднити та організувати відкритість та доступність Правил. Правила слід опублікувати у засобах масової інформації, у тому числі на Інтернет-сайті органу місцевого самоврядування (за наявності).