Практичний досвід здійснення соціальної роботи фахівцями центрів з прийомними сім'ями, дитячими будинками сімейного типу вказує на деякі складнощі у процесі побудови роботи, як з батьками, так і з дітьми, влаштованими в їх сім'ї, у зв'язку з часто обмеженою методичною базою центрів та, відповідно, рівнем знань соціальних працівників щодо процесу адаптації дітей у родинах.

Враховуючи зазначене, Держсоцслужбою були підготовлені деякі роз'яснення, виходячи з досвіду кваліфікованих фахівців у сфері дитячої психології, щодо особливостей входження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейне середовище.

Наголошуємо, що зазначена інформація розкриває лише деякі аспекти вищезазначеної теми і може бути доопрацьована спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Просимо вас ознайомитися з матеріалами, за необхідності доповнити їх, враховуючи власний досвід роботи з сім'ями, та розповсюдити її в центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді вашого регіону.

З появою дитини в родині батьки можуть бути неприємно здивовані або навіть дезорієнтовані (навіть якщо в них і є власний досвід виховання дітей) такими фактами, наприклад, що в дитини немає гігієнічних навичок або вона погано спить і будить всю родину вночі, вимагаючи великого терпіння, уваги та турботи з боку батьків тощо. Іноді батьки зовсім не готові до реакцій дитини на нове для неї оточення, таких як, наприклад, плач, тривожність, агресивність, вередування або навіть істерики, бажання сховатися від незнайомих людей, відсутність апетиту/переїдання, енурез тощо.

Прийомна дитина ставить перед батьками набагато більше завдань, аніж перша рідна дитина, оскільки в неї вже сформовані свої звички, уподобання, певні погляди, які не знайомі для батьків у зв'язку з тим, що формувалися вони у дитини поза їх родиною, і навіть не завжди в інших родинах, а в закладах державної опіки або на вулиці.

Саме в цей період перед батьками виникає складне завдання - осягнути, зрозуміти дитину та скоріше пройти цей етап з якомога кращим результатом.

В цей період батькам необхідно пам'ятати, що:

· дитину не можна осипати пестощами понад міру, тим більше, що до цього часу дитина взагалі могла їх і не знати;

· не потрібно представляти дитину відразу усім родичам. Спочатку їй треба дати час, щоб пізнати домашнє оточення;

· терпляче відноситися до усіх проявів звикання (адаптації) дитини до нової родини та нового оточення;

· з розумінням віднестися до поведінки дитини та її манери спілкування, оскільки діти приходять у сім'ю з різного соціального середовища, в них можуть бути сформований певний досвід спілкування з людьми, наявний певний рефлекс самозахисту від посягань на них, їх поведінку, звички. Їх самозахист може проявлятися по різному: у мовчанні, грубощах, істериках тощо;

· ще однією особливістю дітей, які вибули з інтернатних закладів до сімей, може стати страх спати одному в кімнаті без дорослих, адже вони все життя знаходилися серед ровесників чи дорослих. Такі діти просто не звикли бути наодинці. Тому на перших етапах можна поставити ліжечко до себе в спальню чи перебувати з дитиною, поки вона не засне;

· батькам варто знати, що суттєвим фактором, що впливає на розвиток і соціальні навички дитини, є умови її проживання та виховання до того моменту, поки вона не потрапила в нову родину. Це може бути як закритий простір інтернату, притулку, дитячого будинку; складні умови неблагополучних і асоціальних сімей, так і повністю благополучних родин. В таких випадках варто пам'ятати, що дитина, потрапляючи в нову родину, змінює своє звичне оточення, розриває контакти зі значимими для неї людьми, навіть якщо попередні умови і не були благополучними або навіть безпечними, але вони були звичними для самої дитини. Цей розрив може стати суттєвою втратою для дитини будь-якого віку. Також іноді сприйняття дитиною обставин власного життя у родині може бути абсолютно різним, як від абсолютного сприйняття, так і до повного його заперечення;

· на етапі входження дитини у нову сім'ю батьки повинні враховувати її ставлення до своїх біологічних батьків і власної родини та відповідно брати до уваги це в процесі її виховання. Можна виділити декілька груп ставлень дітей до біологічних родин:

перша група - прагнення повернутися в рідну сім'ю;

друга група - туга за батьками, бажання бути з ними у випадку, якщо ситуація в сім'ї зміниться на краще;

третя група - не згадуються взагалі батьки, не говориться про життя в сім'ї;

четверта група - про батьків згадують з жахом, жити в сім'ї не бажають.

Важливий момент, який необхідно врахувати батькам, є наступний: з точки зору дитини, вона втрачає кровну спорідненість з сім'єю не в той час, коли за певних обставин потрапляє в інтернатний заклад, а тоді, коли за особистого рішення приходить в прийомну родину, тому що саме в цей момент вона пориває зв'язок зі своїми батьками. Саме тому надзвичайно важливого значення в цей час набуває підтримка дитини з боку батьків, яка може відчувати смуток, провину, тривогу або почувати себе зрадником;

· батьки повинні зрозуміти, що діти, які прийшли до них в родину, можуть не знати елементарних, з точки зору батьків, речей: як користуватися побутовою технікою, навіщо приймати ванну, чистити зуби, доглядати за одягом, звідки береться їжа в холодильнику, навіщо ходити до школи тощо. В той час, як їх діти володіють зазначеними знаннями, перебуваючи навіть в молодшому віці, аніж влаштовані діти. Батькам необхідно запастися терпінням та поступово навчати дітей всьому незвичному та іноді складному для їх розуміння;

· друга група проблем, які постають перед батьками, пов'язана із здоров'ям та рівнем розвитку дітей. Досить часто головною медичною проблемою щодо дітей є гострі хронічні захворювання. Більшість дітей, що потрапляють в сім'ї із асоціальних сімей, мають набір гострих вірусних захворювань, які стають проблемою. У перші місяці перебування дитини в родині батькам доводиться вирішувати проблеми отиту, гаймориту, бронхіту та інших гострих захворювань.

В деяких випадках батьки можуть зіштовхнутися з більш серйозними проблемами, адже діти могли зазнати також фізичного або навіть сексуального насилля. Саме тому спеціалісти центрів повинні мати максимально можливу інформацію про минуле життя дитини, для того щоб за потреби долучати до корекційної роботи кваліфікованих спеціалістів, ще на ранніх етапах перебування дитини в родині;

· третя група - проблеми, пов'язані з входженням дитини в нову родину, її пристосування до нових умов і оточення, що характеризуються певними поведінковими проявами дитини.

Основним завданням, яке стоїть перед батьками та соціальним працівником, є досягнення стану прийняття дитиною правил та вимог сімейного життя, занурення її в середовище конкретної прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу.

В цьому випадку важливо, щоб батьки першими зробили крок до того, щоб зрозуміти та прийняти дитину з її особливостями та потребами.

Залучення дитини в повсякденне життя родини є дуже важливим завданням, оскільки не всі діти володіють елементарними знаннями, уміннями та навичками у сфері побуту. Тому прийняття сімейних правил повинне починатися з елементарних речей: освоєння правил гігієни та самообслуговування, вміння прибирати постіль, тримати в чистоті свою кімнату, одяг тощо. Позиція батьків має бути опосередкованою, за принципом: "спробуй зробити як я, ти можеш зробити навіть краще". Тобто щоб дитина змогла відчути свою значущість у сім'ї, не шляхом примусу, а за власним бажанням.

Ще одним важливим аспектом занурення дитини в нове соціальне оточення є її включення в навчальну діяльність. При цьому необхідно пам'ятати, що жодну дитину неможливо підігнати під єдиний шаблон на етапі її входження у сферу навчання.