1. Підпунктом "г" пункту 8 частини другої статті 5 Закону нотаріусів віднесено до спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

Виконання обов'язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується нотаріусами у випадку, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочинів, перелік яких визначено частиною першою статті 8 Закону.

Відповідно до пунктів "б" та "в" пункту 6 частини другої статті 6 Закону нотаріуси, як суб'єкти первинного фінансового моніторингу, зобов'язані повідомляти Держфінмоніторинг про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також про виявлені фінансові операції, стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму.

Нотаріуси не повідомляють Держфінмоніторинг про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім випадків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої фінансової операції дорівнює або перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень (частина шоста статті 8 Закону) .

Отже, нотаріуси у разі виникнення підозр повідомляють Держфінмоніторинг про випадки посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною шостою статті 8 Закону.

2. Згідно з абзацом другим частини шостої статті 6 Закону на нотаріусів, як на спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу, не поширюється положення пункту 22 частини другої статті 6 Закону, а саме, вимоги щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 Закону.

3. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 6 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, встановлених законом.

Згідно статті 1 Закону, клієнт - будь-яка особа, яка звертається за наданням послуг або користується послугами суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Ідентифікація клієнтів, які проводять фінансові операції, здійснюється на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій, що передбачено частиною першою статті 9 Закону.

Водночас, відповідно до вимог частини п'ятнадцятої статті 9 Закону, у разі якщо клієнт (особа) діє як представник іншої особи чи в інтересах іншої особи, або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені або вигодоодержувачем є інша особа, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний ідентифікувати також особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.