Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України розглянув питання, викладені у листі <…>, та повідомляє таке.

Нормативно-правовими актами, що регулюють відносини щодо раціоналізаторських пропозицій в Україні, є Цивільний кодекс України (далі - ЦКУ) (глави 35 і 41 четвертої книги) та Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. N 479/92 із відповідними змінами до нього (далі - Тимчасове положення).

Відповідно до статті 484 ЦКУ автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.

Тимчасовим положенням встановлено право автора раціоналізаторської пропозиції на винагороду, визначено її мінімальний розмір та порядок сплати (пункт 53). Оскільки ЦКУ не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям "добросовісне заохочення", то таку винагороду можна розглядати як один із можливих варіантів добросовісного заохочення.

Згідно з пунктом 53 Тимчасового положення розмір винагороди не може бути менше:

10 відсотків доходу, одержуваного щорічно підприємством від використання раціоналізаторської пропозиції;

2 відсотків від частки собівартості продукції (робіт і послуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корисний ефект від якої не впливає на одержання доходу.

Винагорода виплачується автору відповідно до договору, але не пізніше трьох місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції.

Отже, для виплати винагороди автор раціоналізаторської пропозиції має укласти з підприємством, що планує її використовувати (або вже використовує), відповідний договір.

На цьому етапі корисним є звернутись до зразків документів, зокрема договорів, у тому числі договору про добросовісне заохочення за використання раціоналізаторської пропозиції , затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.04 р. N 986 і рекомендованих підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності застосовувати їх для врегулювання правовідносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності (далі - ОПІВ), регулювання яких передбачено на договірних засадах.

Під час укладання договору про винагороду (добросовісне заохочення) важливу увагу слід приділити узгодженню розмірів, термінів та інших умов виплати авторської винагороди з порядком утворення відповідного джерела - доходу (прибутку) підприємства, організації, установи від використання (реалізації) ОПІВ, у тому числі раціоналізаторської пропозиції.

За взаємною згодою сторін у договорі про винагороду може бути передбачена і одноразова виплата винагороди, особливо коли використання ОПІВ не приводить до одержання економічної вигоди, а частку собівартості продукції (робіт, послуг), що припадає на долю ОПІВ, визначити практично неможливо.

Як показник результатів господарської діяльності юридичної особи, що вибирається для визначення розміру винагороди, можна застосовувати дохід, прибуток, економічний ефект, одержаний від використання ОПІВ у виготовленій продукції, собівартість чи ціна цієї продукції тощо. Щоб уникнути непорозумінь у відносинах між роботодавцем і творцем, цей показник, порядок і методику його визначення слід указати в договорі.

У разі, якщо показником ефективності вибрано економічний ефект, то рекомендується для його визначення використовувати "Методику (основные положення) определения экономической эффективности использования в народном хозяйстве новой техники, изобретений и рационализаторских предложений", затверджену постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах науки і техніки, Держпланом СРСР, Академією наук СРСР, Державним комітетом у справах винаходів і відкриттів СРСР від 14.02.1977 р. N 48/16/13/3 (Москва, 1977).