Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), розглянувши лист від 27.11.2009 р. N 11-14-06997 стосовно сплати штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляє.

Порядок працевлаштування інвалідів передбачений Кодексом законів про працю, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.91 р. N 875-XII (далі - Закон України N 875-XII), постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 р. N 70.

Відповідно до чинного законодавства України найважливішим аспектом адаптації та інтеграції особи з інвалідністю у суспільне життя є відповідне забезпечення умов для отримання освіти, фахової підготовки та гідної праці у відповідності до їхніх можливостей.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті ст. 43 Конституції України кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до Закону України N 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Не допускається працевлаштування інвалідів, якщо за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Вимоги до особливостей організації робочого місця для інвалідів передбачено у ст. 18 Закону України N 875-XII.

Суб'єкти господарювання, які працевлаштовують інваліда, зобов'язані створювати для них робочі місця, у тому числі і спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Це означає, що інвалідів можна приймати як на звичайні робочі місця, так і на спеціальні (якщо це необхідно внаслідок захворювання такого інваліда і рекомендацій МСЕК).

Відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) під час прийняття інваліда на роботу забороняється встановлювати строк випробування. Це положення розповсюджується і на державні установи. При цьому згідно зі ст. 42 КЗпП у разі скорочення чисельності або штату працівників інваліди чи ветерани війни, а також учасники бойових дій та прирівняні до них особи мають переважне право залишитися на роботі за рівних з іншими працівниками умов продуктивності праці та кваліфікації. Робота інваліда в нічний час і понаднормово допускається тільки за його згодою та за умови, що це не суперечить медичним показанням (статті 55, 63 КЗпП).

Разом з тим, звертаємо Вашу увагу на наступні положення чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 11, 13 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи укладається колективний договір, у якому встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку та ін.