Заслухавши та обговоривши доповідь академіка-секретаря Відділення економіки НАН України академіка НАН України В.М.Гейця, Президія НАН України відзначає, що остання чверть ХХ ст. ознаменувалася входженням людства в нову стадію свого розвитку - стадію побудови постіндустріального суспільства, яке має бути результатом докорінних соціально-економічних змін. Науково-технічний прогрес утвердився як найважливіший чинник економічного зростання, основа конкурентоспроможності фірм, корпорацій, галузей, національних економік. Сформувалося глибоке розуміння, що майбутній розквіт і навіть виживання в глобальному світі визначаються центральною роллю інновацій, що великою мірою сприяють підвищенню продуктивності праці і вкладеного капіталу.

Кризові явища, якими позначений сучасний розвиток світової економіки і фінансової сфери, поряд з іншими глобальними викликами ХХI століття, неминуче приведуть до інтенсифікації інноваційного розвитку, якісного технологічного переоснащення виробництва. Економіка найбільш розвинутих країн світу, за прогнозами спеціалістів, вийде з кризи принципово оновленою, що по новому ставить перед Україною завдання збереження її конкурентоспроможності у найближчі десятиліття.

Гострота проявів сучасної світової фінансово-економічної кризи в Україні значною мірою є результатом її суттєвого відставання у процесах структурного перетворення та технічної модернізації економіки. Це зумовлює необхідність зосередження зусиль вітчизняної науки на визначенні шляхів і механізмів швидкого здійснення структурних перетворень, вирішенні наукових проблем забезпечення прискорення економічного і науково-технічного розвитку України на основі новітніх наукоємних технологій, досягнення високого рівня управління, застосування принципово нових підходів до формування і реалізації економічної, науково-технічної, інноваційної політики, метою яких має стати якнайшвидше виведення держави на шляхи динамічного інноваційно-інвестиційного піднесення.

На сьогодні відсталість технологічної структури, низький технічний рівень виробничої бази промисловості, слабке фінансування з боку держави науково-дослідних робіт, брак фінансових ресурсів не дають можливості економіці країни розвиватися на власній науково-технічній основі, коли наукові та дослідно-конструкторські розробки перетворюються на базовий елемент виробництва.

Відсутність виваженої інвестиційної політики, спрямованої на активне стимулювання розвитку національного промислового виробництва, призводить до негативних наслідків, а брак реально діючих механізмів управління інноваційним розвитком не дає можливості вітчизняній науково-технічній сфері перетворитися на рушійну силу зростання національної економіки.

Зазначені явища є суттєвою загрозою національним інтересам і економічній безпеці України, оскільки можуть призвести до здійснення деформованої, якісно неповноцінної модернізації економіки за рахунок впровадження зарубіжними інвесторами застарілих і непідконтрольних українській стороні технологій, розрахованих на практику винесення шкідливих і небезпечних виробництв у країни "третього світу". Зростання технологічної залежності від зарубіжних країн таїть у собі загрозу руйнації вітчизняного науково-технічного потенціалу, а отже - інтелектуального і соціального занепаду.

Завданням, яке вітчизняна наука має вирішувати спільно з органами державної влади, є нейтралізація зазначених негативних тенденцій, обґрунтування і реалізація дієвої науково-технічної, інноваційної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності України, наближення її до рівня економічно і соціально розвинутих країн світу.

При цьому необхідно враховувати, що економіка України значною мірою зорієнтована на зовнішній ринок. Можливості України брати участь у світових економічних обмінах на старій структурній основі та ціновій конкурентоспроможності фактично вичерпані. Місце України на світовому ринку в першу чергу буде залежати від того, наскільки ефективно розв'язуватиметься у найближчий час питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на основі інновацій.

За визнанням спеціалістів, вітчизняне законодавство у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності є в Україні в цілому сформованим, однак існуюча структура управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю в Україні переобтяжена великою кількістю нескоординованих органів, функціонуючих без належної взаємодії, комплексного і системного розподілу повноважень, ієрархії підпорядкування.

Актуальним завданням вітчизняної науки у сучасній ситуації є вироблення нових підходів до реалізації інноваційно-інвестиційного зростання економіки на основі створення і впровадження науково-технологічних розробок, інтеграції України у світовий економічний та науковий простір, що є головним чинником розв'язання економічних проблем, підвищення добробуту народу, досягнення більш високих стандартів життя громадян.