Заслухавши та обговоривши доповідь члена-кореспондента НАН України Е.М.Лібанової, Президія НАН України відзначає, що важливою складовою фінансових ризиків в Україні є соціальна. Її значення обумовлюється низкою соціально-демографічних, соціально-економічних, соціо-психологічних та політичних чинників як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Надзвичайно потужним чинником нарощування обсягу соціальних зобов'язань держави є низький рівень життя досить широких верств населення у поєднанні із відновленням утриманських настроїв в суспільстві.

Українське суспільство в цілому залишається досить бідним, про що свідчать характеристики рівня та якості життя широких верств населення. Певні успіхи у подоланні проблеми бідності є: частка осіб, чиї доходи нижчі за прожитковий мінімум, помітно знижується і нині приблизно відповідає європейським стандартам, але споживчий кошик, вартість якого слугує базою для визначення прожиткового мінімуму, вельми далекий від цих стандартів. Натомість рівень так званої відносної бідності, методика визначення якої враховує і ступінь майнового розшарування населення, залишається незмінним вже 9 років.

З початком економічного зростання і досить швидким підвищенням реальних доходів населення можна було сподіватися на прискорення процесу наближення ціннісних орієнтацій до взірців економічно розвинених країн. Однак всупереч очікуванням соціально-психологічний стан суспільства впродовж останніх років не покращується. Далася взнаки невдоволеність результатами економічного підйому, зокрема посиленням розшарування. Але це незадоволення викликало не активізацію громадянської позиції, а призвело до формування відчуття безвихідності, неможливості особисто впливати на перебіг подій, а отже, до безініціативності, більш помітної серед молоді.

Основною складовою доходів широких верств населення в Україні та одночасно основним фактором формування соціальних трансфертів і платоспроможного попиту населення є заробітна плата. Попри дуже значне її підвищення, особливо у 2004-2007 роках, відставання України від сусідніх країн не тільки не зменшилося, а в більшості випадків зросло. Зайнятість в Україні закономірно не є гарантією від бідності: 85% бідних сімей мають у своєму складі бодай одну працюючу особу, але ризик бідності практично не залежить від наявності працюючих. Поширення бідності, низький рівень життя в цілому створюють непереборні перешкоди для впровадження повномасштабної системи соціального страхування, а отже, і для належного соціального захисту населення. Сьогодні будь-яке серйозне захворювання, стихійне лихо і значне пошкодження будинку або квартири, автомобільна аварія тощо практично неминуче прирікають усю родину на зубожіння. Система соціального захисту, що діє в країні, орієнтована переважно на уразливі верстви населення, а їх підтримка реалізується у формі соціальної допомоги. Разом з тим поширення на дійсно широкі верстви населення добровільного страхування обумовило б багаторазове зниження ризику бідності у разі настання страхової події, зменшило б і необхідність надання соціальної допомоги за рахунок бюджету.

Досі не набуло належного поширення добровільне пенсійне страхування - практично всі кошти вносяться працедавцем при створенні корпоративної пенсійної програми. Це означає, що, по-перше, і надалі основним джерелом пенсій залишатиметься солідарна система, по-друге, не будуть задіяні дуже важливі чинники "детінізації" заробітної плати, а отже, і економіки в цілому, і, по-третє, економіка України не отримає значних внутрішніх, неінфляційних, довгострокових інвестицій. Через величезний розрив між життєвими стандартами і реальним рівнем життя, неможливість задовольнити поточні потреби значна частина населення нехтує своїм власним добробутом у майбутньому.

Низький рівень заробітних плат спонукає значну частину населення шукати роботу за межами України. За різними оцінками, 2,5-3 млн. осіб в середньому упродовж 6 місяців працюють за кордоном. Сама по собі масштабна трудова міграція є достатньо поширеним явищем в бідних країнах - це важлива складова процесу їх інтеграції в глобальні ринки, зокрема в ринок праці та джерело доходів населення. До того ж більшість мігрантів, особливо працюючих у країнах ЄС, відверто прагне залишитися там назавжди. А оскільки виїжджають переважно молоді, освічені, активні особи, їх неповернення завдає великої шкоди і демографічному, і освітньому, і трудовому потенціалу України. Отже, нехтування необхідністю зміни політики оплати праці спричиняє до того, що багатомільйонні бюджетні витрати на вищу освіту фактично спрямовуються на підтримку економіки інших країн.

Одним з проявів та наслідків сучасної демографічної кризи в Україні є прискорене старіння населення і, відповідно, - зростання негативного співвідношення кількості осіб пенсійного та працездатного віку. Нині Україна має один з найвищих рівнів старіння в Європі і водночас - одні з найнижчих показників народжуваності. Скорочення чисельності населення відбуватиметься переважно за рахунок контингентів осіб працездатного віку, натомість чисельність осіб пенсійного віку стабільно зростатиме. Частка осіб віком 60 років і старше сягне у 2050 р. 32%, співвідношення кількості населення пенсійного й працездатного віку - 71%.

Вже нині у пенсійній системі України на 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів, а за незмінності рівня участі населення у пенсійному страхуванні до середини 2020-х років кількість пенсіонерів може перевищити кількість платників. Такі демографічні перспективи справляють дуже негативний вплив на фінансову спроможність солідарної пенсійної системи, яка ґрунтується на засадах солідарності поколінь, тобто утримування покоління пенсіонерів поколінням працюючих.