Заслухавши та обговоривши наукову доповідь члена-кореспондента НАН України Л.Г.Руденка "Основні тенденції взаємодії суспільства та природи в Україні у XX столітті (географічний аспект)", Президія НАН України відзначає, що розуміння проблеми взаємодії суспільства і природи є важливим етапом наукового пошуку у вирішенні складних процесів розвитку природи та її складових, природокористування як на планетарному, так і регіональному рівнях. Поява і нарощення темпів поступу глобальної екологічної кризи, що охопила практично всі регіони Землі, значною мірою пов'язані з інтенсивними змінами природи та її компонентів, а також посиленням антропогенного впливу на компоненти природи, розмір якого досяг критичної межі екологічної ємності планети. Загострення взаємовідносин у системі суспільство-природа зумовили необхідність розробки нової концепції поведінки суспільства в природі - концепції сталого (збалансованого) розвитку.

Проведені установами НАН України дослідження наслідків нераціонального природокористування в Україні дали змогу встановити найважливіші тенденції взаємодії суспільства та природи, а саме: прояв перманентних стресів і збільшення їхньої частоти в процесі взаємодії суспільства та природи у XX столітті; розширення ареалів взаємодії, перехід від локального до глобального рівня взаємодії; порушення механізмів саморегулювання та рівноваги у природному середовищі, а також екологічних функцій екосистеми; перевищення рівнів екологічно допустимого антропогенного впливу на природу.

Посилились два паралельні процеси: порушення природних ландшафтів внаслідок активізації антропогенного впливу і глобальне забруднення компонентів природи, що значно погіршує умови існування людини. Це призводить до розбалансування кругообігу речовин, до порушення природного механізму регулювання кругообігу біогенів. Аналіз змін, що відбулись у компонентах природи, в структурі промислового виробництва і населення України протягом XX століття, свідчить про збільшення швидкості еволюційного розвитку. Це проявляється в прискорених темпах змін властивостей компонентів природи, зокрема клімату, режиму поверхневих і підземних вод, ґрунтоутворення, ландшафтів, умов та ритму життя людини та інших живих організмів. Для останніх характерним є збіднення або знищення видів, поява нових видів, невластивих для тих чи інших ландшафтів. Фактично сучасна людина живе в значно антропогенно порушеному природному середовищі.

Інтенсивне земле- і ресурсокористування, в широкому розумінні, призвело до значного антропогенного навантаження та докорінного змінення природних ландшафтів, особливо в районах видобутку корисних копалин, староосвоєних регіонах інтенсивного промислового та сільськогосподарського використання, а також районах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Стратегічно розвиток взаємодії суспільства та природи в Україні вимагає перегляду співвідношень базових напрямів цієї взаємодії з урахуванням того, що природне середовище вже зазнало значних, часом незворотних змін.

Важливим кроком на шляху до пом'якшення загрозливої ситуації, що склалася в державі, є організація найближчим часом наукових досліджень у стикових зонах різних наук і спрямування їх на комплексну оцінку природно-ресурсного потенціалу, визначення параметрів екологічної ємності природного і антропогенно порушеного навколишнього середовища, районування території України за складністю антропогенного освоєння та ризиком виникнення конфліктних ситуацій.

Ці завдання є реальними для виконання лише за умови комплексної оцінки якості природного і природно-антропогенного середовища за різними даними, зокрема з урахуванням трендів його розвитку, сучасних еколого-економічних, еколого-правових, екологосоціальних пріоритетів на основі опрацювання концепцій комплексних і галузевих наукових програм.