З метою забезпечення належного виконання розділу III Регламенту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого наказом МНС від 18 жовтня 2007 р. N 705, наказів МНС від 22.11.2007 "Про організацію нормотворчої та регуляторної діяльності МНС у 2008 році", від 03.12.2007 N 823 "Про удосконалення законотворчої діяльності у системі МНС"

1. Затвердити Методичні рекомендації з підготовки та оформлення проектів законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, МНС та дотримання правил нормопроектної техніки (далі - Методичні рекомендації), що додаються.

2. Керівникам урядових органів державного управління, департаментів та самостійних структурних підрозділів центрального апарату Міністерства організувати вивчення Методичних рекомендацій особовим складом та забезпечити неухильне дотримання їх вимог.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Теличка В.І.

Метою цих Методичних рекомендацій є встановлення єдиних вимог до законопроектної техніки та рекомендацій щодо процедури їх розробки та розгляду відповідними суб'єктами.

Основними завданнями Методичних рекомендацій є усунення прогалин у правовому регулюванні; суперечливості і непослідовності правового регулювання (колізій між нормами одного акта; протиріч між нормами правових актів, що мають різну юридичну силу); невідповідності правового регулювання реальним відносинам; узагальненості правового регулювання, абстрактності (декларативності) багатьох законів; надмірної ускладненості законодавства; помилок при виробленні загального підходу держави до визначення меж та засобів правового регулювання; недоліків юридичної техніки законів.

Методичні рекомендації звернені до посадових осіб структурних підрозділів Міністерства, які відповідальні за організацію процесу законопроектування або виконують завдання на окремих стадіях нормотворчої діяльності.

Методичні рекомендації не поширюються на техніку і процедуру підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України.

Поняття законодавчої пропозиції. Порядок внесення законодавчої пропозиції

Законодавча пропозиція - це звернення суб'єктів правовідносин з обгрунтуванням доцільності або необхідності прийняття чи зміни закону. Законодавча пропозиція, як правило, подається у формі проекту концепції зміни існуючого закону чи проекту нового правового регулювання правовідносин.

Всі суб'єкти правовідносин мають право вносити пропозиції щодо розробки законопроекту або передавати на розгляд суб'єктів законодавчої ініціативи концепцію законопроекту. Суб'єкти законодавчої ініціативи можуть взяти їх за основу для розробки власного законопроекту або визнати їх подальшу розробку та прийняття недоцільними.

Законодавча пропозиція повинна відповідати на такі запитання:

1) які проблеми і недоліки існують в суспільних відносинах і (або) правовому регулюванні у сфері, якої стосується законодавча пропозиція; які недоліки існують в правовому регулюванні у цій сфері?

2) які причини виникнення проблеми?

3) які наслідки можуть настати якщо дане питання залишити без уваги; чи може бути загострення проблеми, залишення її без змін, зникнення з часом в порядку саморегулювання без державного втручання?

4) чи підлягають дані відносини обов'язковому врегулюванню у вигляді закону; чи вони можуть бути врегульовані підзаконними нормативними актами?

5) які питання необхідно додатково вивчити в зв'язку з даною проблемою? чому вона повинна бути врегульована саме зараз;

6) чи буде таке врегулювання відповідати принципу верховенства права, Конституції України, нормам міжнародного права в тому числі права Європейського Союзу;

7) чи таке врегулювання враховує досвід законодавчого вирішення схожих питань в інших демократичних країнах?

Концепція законопроекту

Концепція законопроекту - документ, який містить опис проблеми що підлягає новому правовому регулюванню, аналіз чинного правового регулювання у цій сфері та спосіб встановлення чи зміни правового регулювання, що пропонується суб'єктом законотворчого процесу.

Концепція має містити обгрунтування законодавчого вирішення проблеми.

Концепція законопроекту має відповідати принципам верховенства права, конституційності і законності:

1) верховенство права - правові приписи законопроекту не повинні суперечити загальновизнаним принципам права, загальноприйнятим засадам моралі і принципам суспільного життя українського суспільства, порушувати природні права людини, права людини і громадянина, гарантовані міжнародним правом;

2) конституційність - правові приписи законопроекту мають реалізовувати норми Конституції України відповідно до їх мети. Приписи законопроекту не можуть зупиняти, скасовувати чи обмежувати дію норм Конституції України;

3) законність - приписи законопроекту не можуть звільнити осіб від відповідальності за їх порушення без належних на те підстав, або надати безпідставні переваги у виконанні або реалізації закону.

Концепція законопроекту має розкривати такі питання:

1) наявність потреби у врегулюванні відносин, пояснення необхідності правового регулювання цих відносин і його обсяг;

2) аналіз пропозицій вчених, результатів опитування громадської думки, відповідних статистичних даних;

3) місце майбутнього закону в системі законодавства, у галузі, інституті законодавства та т.і.;

4) зміст конкретних положень законопроекту, тобто, які правила поведінки (відносини) варто встановити (визначити), дозволити або заборонити, та які санкції ввести у випадку порушення закону;

5) можливі наслідки реалізації майбутнього закону: економічні, політичні, соціальні, правові, екологічні, демографічні та ін.;

6) витрати матеріальних, фінансових і інших ресурсів, необхідних для реалізації положень майбутнього закону, а також оцінку доцільності таких витрат з огляду на очікувані результати;

7) необхідність додаткового вивчення питань у зв'язку з даною проблемою; чому вона повинна бути врегульована саме зараз;

8) кількість зацікавлених осіб і відносин (правовідносин), яких даний проект буде стосуватися;

9) зрозумілість і прийнятність для громадян нового регулювання.

Концепція законопроекту повинна мати такі розділи:

1) Опис проблеми, основну ідею проекту.

2) Аналіз правового регулювання вказаної проблеми: загальну характеристику та оцінку правового регулювання відповідних правовідносин, зокрема аналіз нормативно-правової бази у відповідній сфері відносин, в якому зазначаються недоліки та суперечності в законодавстві, наявність застарілих, неефективних норм права, положень, що не мають належного механізму реалізації, пропозиції щодо найбільш раціонального вирішення відповідних проблем правового регулювання.

3) Пропозиції щодо встановлення або зміни правового регулювання.

4) Обґрунтування необхідності або неможливості підзаконного регулювання.

5) Визначення цілей та предмета правового регулювання, кола осіб, на яких поширюється ідея проекту, їх нові права та обов'язки.

6) Відповідність нового правового регулювання вимогам міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; відповідність нового правового регулювання aq, огляд загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, діючих у сфері предмета проектованого закону.

7) Аналіз причин і умов для достатньо ефективної дії норм, які належить відмінити або удосконалити.

8) Пропоновану структуру законопроекту.

9) Аналіз наслідків прийняття закону: соціально-економічних, фінансових, політичних, юридичних та інших, фінансово-економічне обґрунтування законопроекту: фінансово-економічна оцінка проекту, в тому числі інформація щодо зміни розміру доходів і видатків державного бюджету, джерел фінансування видатків у зв'язку з реалізацією законопроекту.

10) Пропоновані організаційні заходи: пропозиції щодо організаційних заходів підготовки законопроекту та прийняття закону. Порядок впровадження закону - вичерпний перелік заходів, що мають бути здійснені для впровадження рекомендованого рішення (перелік нормативно-правових актів, які потрібно прийняти, змінити скасувати; адміністративних заходів, питання кадрового забезпечення тощо).

Концепція також може мати розділи, в яких міститься:

1) Матеріали аналізу вітчизняної та зарубіжної правозастосовчої практики, результати статистичних, соціологічних, політологічних досліджень.

2) Доктринальні пропозиції вчених-юристів.

Організаційні заходи

Суб'єкт законодавчої ініціативи може:

1) розробити проект закону самостійно;

2) доручити підготовку проекту закону підпорядкованим йому державним органам або організаціям;

3) замовити його підготовку на договірних засадах науковим установам, окремим науковцям, фахівцям, в тому числі іноземним, у визначеній сфері правового регулювання.

Суб'єкт законодавчої ініціативи може доручити або замовити підготовку альтернативних проектів законів декільком виконавцям, в тому числі на умовах конкурсу.

Для розробки законопроекту може створюватися робоча група, що складається з кваліфікованих юристів, фахівців відповідної галузі та фахівців з нормотворчої техніки. До участі в робочій групі доцільно залучати представників відповідних зацікавлених органів, організацій, наукових установ, експертів.

Вимоги до предмета правового регулювання законопроекту

Законопроект повинен містити чітко визначений предмет правового регулювання і обмежуватися тільки одним предметом правового регулювання.

У разі, коли в законі є норми, що належать до більш ніж одного предмету правового регулювання, вони не можуть встановлювати інші правила, ніж ті, що визначені іншими законами. У даному випадку використовується відсилочна (бланкетна) норма до того чи іншого закону (кодексу).

Вимоги до структури законопроекту

Законопроектування потребує чіткого та упорядкованого викладу правових норм, що забезпечується логічною послідовністю викладу і переходом від загальних положень до більш конкретних. При цьому не слід допускати протиріч між загальними і конкретними положеннями проекту.

Норми, що складають зміст законопроекту, як правило, розташовуються за такою послідовністю:

1) сфера дії закону;

2) цілі та завдання;

3) загальні та конкретні вимоги до поведінки суб'єктів, що вступають в визначені відносини;

4) правові наслідки;

Текст законопроекту починається з принципів і приписів, що мають загальний характер (загальні приписи), а потім приписи, що їх конкретизують.

Загальні приписи у законі необхідні для кращого розуміння суті цілей конкретних приписів і їхнього змісту. Вони визначають мету закону, сферу регульованих ним відносин (предмет регулювання), а також принципи галузі права, законодавства або окремого правового інституту.

Як правило, спочатку формулюються регулятивні приписи (дозволяючі, уповноважуючі, що зобов'язують чи забороняють визначену поведінку, а потім - охоронні приписи, що містять санкції, які закріплюють способи захисту порушених прав і ін.).

Як обов'язковий компонент у законі передбачаються спеціальні правові засоби, що забезпечують його дотримання (заходи заохочення контролю, порядок вирішення спорів та т. ін.), а також способи захисту встановлених прав громадян та інших осіб.

У проекті, що містить приписи, які встановлюють обов'язки фізичних і юридичних осіб, закріплюються санкції за їх невиконання у випадку, якщо такі санкції відсутні в чинному законодавстві. Якщо ж такі санкції вже передбачені, то робляться посилання до встановлюючих їх нормативних правових актів чинного законодавства.

Законопроект складається з таких структурних елементів:

1) назва;

2) преамбула (якщо цього вимагає зміст закону);

3) основна частина закону - розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти;

4) прикінцеві положення;

5) перехідні положення (у разі необхідності);

6) перелік додатків (якщо вони є).

У правому верхньому куті титульної сторінки законопроекту потрібно помістити слово "Проект".

У випадку коли ухвалення закону потребує внесення змін до інших законів, суб'єкт законодавчої ініціативи подає пропозиції щодо таких змін.

Назва законопроекту повинна бути лаконічною і вказувати на предмет правового регулювання та основний зміст законопроекту. Законопроект не може мати назву, тотожну з назвою іншого нормативно-правового акта. Вказівки на дату прийняття не включаються в назву закону.

Визначення предмета правового регулювання законопроекту в його назві може бути:

1) пояснюючим і починатися із слова "Про". Наприклад, Закон України "Про підприємство", Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств";

2) предметним, коли законопроект має вичерпно регулювати широку сферу правового регулювання. Наприклад: Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України, Митний кодекс України;

3) у разі коли законопроект встановлюватиме загальні правила регулювання, на основі яких будуть розроблятись та ухвалюватись інші акти, назва законопроекту може починатись із слів "Про засади" або "Основи". Наприклад, Закон України "Про засади соціальної захищеності інвалідів", "Основи законодавства про культуру".

Преамбула - вступна частина, яка стисло інформує про мету прийняття закону. Преамбула закону не повинна дублювати зміст інших структурних елементів проекту та не може містити нормативних приписів. Преамбула є невід'ємною частиною і враховується при тлумаченні та застосуванні законопроекту. Преамбула не нумерується.

Стаття - основна структурна одиниця закону, яка є відносно самостійним логічно юридичним утворенням і містить завершені нормативні приписи. Статті мають наскрізну нумерацію, яка позначається арабськими цифрами та лаконічну назву, що відображає її зміст.

Стаття може мати декілька частин, які уточнюють і конкретизують у логічно завершеному вигляді викладені в ній приписи.

Частини статті нумеруються арабськими цифрами з крапкою. Якщо стаття не має двох або більше частин, вважається, що вона має одну частину, перед початком цієї частини ставиться арабська цифра "1" з крапкою.

Частина статті може поділятися на абзаци, що розвивають, уточнюють або конкретизують положення, викладені в частині. Абзаци частини статті не нумеруються.

У частині, яка містить перерахування, кожне таке перерахування починається з абзацу (нового рядка) та називається пунктом. Пункт позначається арабською цифрою із дужкою справа.

При необхідності перерахування в середині пункту, пункт може мати підпункти, які починаються з абзацу з маленької літери та нумеруються маленькими буквами латинського алфавіту з дужкою справа.

Пункти та підпункти не складають завершеного речення та мають тлумачитися в контексті відповідної частини статті.

Статті об'єднуються у розділи, які є самостійними відокремленими частинами за предметом регулювання. Розділи можуть поділятися на глави.

Розділи мають наскрізну нумерацію, яка позначається арабськими цифрами з крапкою.

Глави мають наскрізну нумерацію, яка позначається арабськими цифрами з крапкою.

У разі необхідності законопроект може мати прикінцеві та перехідні положення.

Прикінцеві положення містять норми, пов'язані з набранням чинності законом, актом або його структурними елементами, та, у разі потреби, перелік суб'єктів контролю за його виконанням, приписи про необхідність прийняття нових актів або приведення чинних актів у відповідність із прийнятим законом.

Перехідні положення визначають умови та порядок дії інших нормативно-правових актів або їх структурних елементів, врегульовують інші правовідносини, спрямовані на вирішення питань що виникають у зв'язку із набранням чинності законодавчим актом.

Законопроект може містити додатки та примітки, які є його невід'ємними частинами і мають таку ж юридичну силу, як і акт, до якого вони додаються.

У додатках до законопроекту можуть міститися:

1) перелік законодавчих актів, до яких вносяться зміни, або перелік законодавчих актів, які втрачають чинність у зв'язку з прийняттям такого законопроекту.

2) строки виконання, переліки суб'єктів, об'єктів, форми та зразки документів тощо, а також умови та вимоги, плани, заходи, необхідні для виконання законопроекту;

3) інші приписи, спрямовані на забезпечення застосування законопроекту.

Вимоги до структури проектів кодексів

Проект кодексу - законопроект, який об'єднує і систематизує норми права, що належать до певної галузі законодавства, і має на меті регулювання відповідної сфери суспільних відносин у цій галузі.

Особливості проекту кодексу:

1) законопроект, який об'єднує і систематизує норми права, що належать до певної галузі законодавства, і має на меті регулювання відповідної сфери суспільних відносин у цій галузі, може бути підготовлений у вигляді кодексу, (наприклад, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс тощо);

2) в окремих випадках у вигляді кодексу може готуватись проект що регулює підгалузі права (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства тощо);

3) проект кодексу може складатися із загальної та особливої частин, які мають вищий рівень інтеграції статей, ніж розділи.

Вимоги до законопроектів про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів

Згода на обов'язковість міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію.

Розроблення і розгляд законопроекту про ратифікацію не потребує розроблення концепції.

Структурними елементами законопроекту про ратифікацію є:

1) назва;

2) преамбула;

3) основна частина (постановляюча);

4) прикінцеві положення;

5) перехідні положення;

6) додатки.

Структурними елементами закону про ратифікацію є пункти, які можуть об'єднуватися в розділи. Пункти мають наскрізну нумерацію, яка позначається арабськими цифрами з крапкою. Пункти не мають назви.

Пункти можуть поділятися на абзаци, що розвивають, уточнюють або конкретизують положення, викладені в пункті. Абзаци пункту не нумеруються.

У пункті, який містить перерахування, кожне таке перерахування починається з абзацу (нового рядка) та називається підпунктом. Підпункт позначається арабською цифрою із дужкою справа.

Підпункти не складають завершеного речення та мають тлумачитися в контексті відповідного пункту.

Законопроект про ратифікацію, як правило, починається зі слів "Верховна Рада постановляє..."

До законопроекту про ратифікацію міжнародних договорів додається офіційний переклад українською мовою відповідного міжнародного договору, який є невід'ємною частиною Закону України про ратифікацію міжнародного договору. Офіційний переклад договору опубліковується в офіційних виданнях разом із законопроектом про ратифікацію.

Якщо на ратифікацію подано міжнародний договір, виконання якого потребує ухвалення нових законів України, проекти законів про ратифікацію та про зміни до законодавчих актів подаються на розгляд Верховної Ради України разом і ухвалюються одночасно.

Якщо положення міжнародного договору суперечать положенням Конституції України, його ратифікація можлива лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Особливості законопроектів про внесення змін до законів та техніки внесення змін до законів (законодавчих актів)

До закону можуть вноситись такі зміни:

1) нова редакція закону;

2) нова редакція розділів, глав, статей, частин статей, пунктів, абзаців, речень;

3) заміна слів та (або) їх виключення;

4) доповнення закону розділами, главами, статтями, частинами статей, пунктами, підпунктами тощо.

У разі якщо законопроектом пропонуються лише доповнення, назва викладається лише як внесення змін.

Якщо із закону, який приймається, випливають зміни до чинного закону або його скасування, одночасно розробляється відповідний законопроект.

Якщо із законопроекту, який розробляється, випливають: зміни до підзаконного нормативного акта, скасування підзаконного нормативного акта, необхідність прийняття підзаконних нормативних актів для реалізації положень законопроекту, у прикінцевих положеннях законопроекту формулюються положення про відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

У разі внесення до закону (статті закону) змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на його зміст, закон (статтю закону) доцільно викласти в новій редакції.

У разі внесення змін до закону, який викладено в новій редакції, зміни вносяться до його оновленої редакції з посиланням на джерело опублікування цієї редакції. Посилання на всі попередні редакції оновленого закону не наводяться.

Формули, за допомогою яких вносяться поправки, (модифікаційні формули) мають бути стандартизовані, а обраних формул треба ретельно дотримуватися.

Текст законопроекту, який вносить зміни, друкується жирним шрифтом, а положення закону, до якого вносяться зміни, друкуються звичайним шрифтом. Формат є тим же, що і формат будь-якого нового закону з метою полегшення зведення положень, що були змінені, у новому законі.

Якщо у зв'язку із прийняттям законопроекту є значна кількість законодавчих актів або їх структурних одиниць, які підлягають визнанню такими, що втратили чинність, зміні та доповненню, їх переліки оформляються самостійним законопроектом. Законопроекти з переліками таких актів готуються розробниками проекту основного законопроекту і подаються разом з ним.

Перелік законодавчих актів, які визнаються такими, що втратили чинність, повинен бути юридично обгрунтованим і вичерпним.

Акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Розпорядження Кабінету Міністрів видаються з питань: схвалення програми, плану заходів, концепції, стратегії, основних напрямів реалізації державної політики та інших програмних документів концептуального характеру, концепції державної цільової програми та закону, директив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо; утворення та затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжних органів і робочих груп; виділення коштів резервного фонду державного бюджету; делегування повноважень Кабінету Міністрів України центральним та місцевим органам виконавчої влади; передачі майна; кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру.

Акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено в таких актах. Датою видання акта є дата його прийняття на засіданні Кабінету Міністрів України.

Постанови Кабінету Міністрів України, що стосуються прав обов'язків громадян, набирають чинності не раніше від дня їх опублікування.

Постанови Кабінету Міністрів України публікуються в офіційних виданнях - "Офіційному віснику України" та газеті "Урядовий кур'єр", крім тих, що мають гриф "Таємно", "Цілком таємно", "Особливої важливості" або "Для службового користування".

Постанова набирає чинності після її опублікування в тому офіційному виданні, яке вийшло раніше.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції України і законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради, рішень Кабінету Міністрів, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Проекти актів Кабінету Міністрів, що стосуються укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України, готуються відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України".

Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. N 308.

Проекти розпоряджень Кабінету Міністрів з кадрових питань та з питань нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України готуються в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Проекти актів Кабінету Міністрів України оформляються згідно з Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870, та повинні відповідати вимогам, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1693 "Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади".

Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів України здійснює структурний підрозділ МНС, до компетенції якого віднесено предмет правового регулювання проекту, який у цьому випадку є головним розробником проекту.

Головний розробник самостійно визначає заінтересовані структурні підрозділи МНС та органи виконавчої влади, які слід залучити до розробки проекту, виходячи із змісту основних положень проекту акта.

Головний розробник організовує, спрямовує, координує роботу заінтересованих структурних підрозділів Міністерства з підготовки проекту акта, вживає вичерпних заходів для врегулювання розбіжностей та проводить узгоджувальні процедури (консультації, наради, робочі зустрічі тощо).

До розроблення проекту акта Кабінету Міністрів України можуть залучатися за згодою народні депутати України, науковці та інші фахівці, а також представники об'єднань громадян.

Для здійснення підготовки проекту акта головний розробник може утворити робочу групу.

З особливо важливих та складних питань загальнодержавного значення групу може утворити Кабінет Міністрів України за пропозицією МНС.

Проект акта з питань оподаткування або витрачання фінансових ресурсів підлягає узгодженню з Мінфіном, а з питань використання бюджетних коштів, державного майна також з ГоловКРУ.

Проект постанови Кабінету Міністрів України, а також проект розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення концепції, стратегії, основних напрямів реалізації державної політики, іншого програмного документа концептуального характеру, концепції державної цільової програми та закону, що за предметом правового регулювання належить до сфери, правовідносини в якій регулюються правом Європейського Союзу, підлягає опрацюванню з урахуванням acquis communautaire.

Результати опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів України з урахуванням acquis communautaire відображаються головним розробником у довідці (додаток 1).

Проект постанови Кабінету Міністрів України, а також проект розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення концепції, стратегії, основних напрямків реалізації державної політики, іншого програмного документа концептуального характеру, концепції державної цільової програми та закону, що зачіпає права та свободи гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, підлягає опрацюванню з урахуванням положень зазначеної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, що головний розробник відображає у довідці (додаток 2).

Проект акта Кабінету Міністрів України погоджується із заінтересованими центральними органами виконавчої владні.

При направленні проекту акта до Кабінету Міністрів України структурний підрозділ, який займався його розробкою, готує супровідний лист за відповідною формою (додаток 3).

Проекти законів України та актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України відповідно до глави 5 Регламенту Кабінету Міністрів України.

Законопроект, проект акта Кабінету Міністрів України візує керівник органу, який є головним розробником, або особа, що його заміщає, вноситься до Кабінету Міністрів України разом із супровідним листом (додаток 3).

У разі коли проект акта містить інформацію, яка становить державну таємницю або конфіденційну інформацію, що є власністю держави, головний розробник проставляє на проекті, супровідному листі та інших документах, що додаються до нього, відповідний гриф обмеження доступу.

До проектів закону України, актів Кабінету Міністрів України додаються:

1) пояснювальна записка (додаток 4), у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обгрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями) відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття витрат, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці. До пояснювальної записки можуть додаватися довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта;