Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї (тобто, державного акта на право власності на земельну ділянку чи постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки), та його державної реєстрації забороняється.

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки передбачена статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Досить часто громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки надані у власність чи користування рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, приступають до їх використання до виникнення права власності чи права користування ними (до оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку чи постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки). У цьому випадку має місце використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, а не їх самовільне зайняття. Це ж стосується земельних ділянок, право на які набуто на підставі міни, дарування, успадкування, інших цивільно-правових угод (у тому числі на підставі угод про купівлю-продаж майна чи земельних ділянок). Тобто, відповідна особа набула право на земельну ділянку в установленому законодавством порядку і її дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, а за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальності не передбачено.