Підставами для припинення права власності на земельну ділянку відповідно до статті 140 Земельного кодексу України є:

добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

конфіскація за рішенням суду;

невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених кодексом.

Згідно з ст. 143 Земельного кодексу, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару грунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель особами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

конфіскації земельної ділянки;

викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

примусового звернення стягнення на земельну ділянку за зобов'язаннями власника цієї ділянки;

невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, несплата за електрифікацію, газифікацію та прокладання доріг на земельних ділянках, що є власністю громадян, не може бути підставою для припинення права власності.