Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні (далі - Концепція) є програмним документом, що встановлює загальні принципи формування і функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні, а також повного або часткового фінансування правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету. Під системою безоплатної правової допомоги в Концепції розуміється сукупність правових заходів, органів управління та суб'єктів надання такої допомоги, а також відносини, що складаються між органами управління, суб'єктами надання безоплатної правової допомоги та фізичними особами, що мають намір одержати та/або одержують безоплатну правову допомогу за рахунок коштів державного бюджету.

Концепція спрямована на реалізацію права людини на доступ до правосуддя відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Метою Концепції є створення державної системи територіально, фінансово доступної та якісної правової допомоги, яка відповідає потребам суспільства.

Прийняття та реалізація Концепції здійснюється для виконання таких завдань:

- встановлення критеріїв доступу особи до безоплатної правової допомоги;

- забезпечення належної якості правової допомоги, яка надається за рахунок коштів державного бюджету;

- створення умов для добровільної та ініціативної участі представників юридичної професії в наданні безоплатної правової допомоги;

- забезпечення належного та достатнього фінансування системи безоплатної правової допомоги;

- забезпечення належного адміністрування системи безоплатної правової допомоги.

Сучасний стан надання безоплатної правової допомоги в Україні є незадовільним та не відповідає мінімальним європейським вимогам забезпечення доступу особи до правосуддя. Чинне законодавство України містить окремі розрізнені положення, які передбачають право на безоплатну правову допомогу, але система, яка забезпечувала б реальний доступ осіб до такої допомоги, відсутня.

Головним причинами такого стану є:

1. Обмежений доступ до безоплатної правової допомоги

Законодавство України надає право на безоплатну правову допомогу багатьом категоріям осіб, але державне фінансування до цього часу було передбачено лише для оплати правової допомоги у випадках, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Механізм Кримінально-процесуального кодексу України, який передбачає призначення адвоката через адвокатські об'єднання, було створено за інших історичних обставин, і тому він не враховує сучасних форм та умов функціонування юридичної професії, а відтак - не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги. Для категорій осіб, визначених іншими законодавчими актами, не передбачено не лише фінансування, але й механізму одержання безоплатної правової допомоги.

2. Низький розмір оплати праці адвокатів та неефективний порядок проведення оплати

Передбачений чинним законодавством розмір винагороди адвокатам за надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 грн. за один день роботи. Такий розмір винагороди не спроможний забезпечити систематичну та ініціативну участь адвокатів і належний рівень якості правової допомоги, що надається за рахунок коштів державного бюджету. До того ж, ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі у справі часто є причиною відмови адвоката одержувати за роботу навіть ці кошти.

3. Відсутність ефективного управління в сфері надання безоплатної правової допомоги

Можна стверджувати, єдиної державної політики у сфері забезпечення фізичних осіб безоплатною правовою допомогою не існує. Законодавство поклало на Міністерство юстиції України лише функцію оплати за рахунок коштів державного бюджету участь адвоката у кримінальній справі за призначенням. Проте моніторинг фактичних потреб осіб у паданні правової допомоги не проводиться, а бюджетне фінансування здійснюється на підставі застарілих показників.

Утворення ефективної системи безоплатної правової допомоги має відбуватись шляхом:

1) створення взаємопов'язаних складових системи - первинної та вторинної безоплатної правової допомоги;

2) забезпечення належного рівня та оптимального порядку оплати правової допомоги за рахунок державного бюджету;

3) встановлення чітких критеріїв доступу осіб до безоплатної правової допомоги;

4) створення ефективної моделі управління системою безоплатної правової допомоги та її фінансування.

1. Організація надання первинної безплатної правової допомоги

Метою первинної безоплатної правової допомоги є інформування особи про зміст її права та порядок його реалізації, забезпечення можливостей досудового вирішення правових спорів, а також попередження необґрунтованих часових та фінансових затрат особи на доступ до адвоката. Держава забезпечує організацію надання первинної правової допомоги безкоштовно для усіх осіб.

Первинна безоплатна правова допомога включає надання правової інформації, правових консультацій та роз'яснень, складання правових документів (звернень, довідок, запитів тощо), крім процесуальних, допомогу в доступі до вторинної безоплатної правової допомоги та альтернативних форм вирішення спору (медіація тощо).

Первинна правова допомога є територіально доступною. Законом можуть встановлюватись часові межі надання первинної безоплатної правової допомоги.

Суб'єктами надання первинної безоплатної правової допомоги є та/або можуть бути:

органи виконавчої влади та місцевого самоврядування в межах їх власних та делегованих повноважень;

юридичні особи публічного права, утворені органами місцевого самоврядування;

фізичні особи та юридичні особи приватного права, відбір яких здійснюється на підставі конкурсу (тендеру).

Держава та територіальні громади координують діяльність діючих на момент схвалення Концепції суб'єктів надання первинної безоплатної правової допомоги через інформування жителів територіальних громад про їх діяльність, сприяють співпраці між зазначеними суб'єктами, а в разі потреби - створенню нових суб'єктів надання первинної правової допомоги.

2. Організація надання вторинної безоплатної правової допомоги

Метою вторинної безоплатної правової допомоги є забезпечення рівних можливостей доступу осіб до правосуддя.

Вторинна безоплатна правова допомога включає складання процесуальних документів, захист від обвинувачення, представництво особи в судах та інших державних органах.

Право особи на вторинну безоплатну правову допомогу визначається з урахуванням інтересів правосуддя та рівня матеріальної забезпеченості особи.

Відповідно до практики застосування Європейським судом з прав людини статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідність надання правової допомоги в інтересах правосуддя має визначатись зокрема, на підставі таких обставин:

- тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання;

- складність правових та фактичних обставин справи;

- скрутні життєві обставини, в яких опинилась особа.

Інтереси правосуддя вимагають надання безоплатної правової допомоги кожній особі, позбавленій волі. При визначенні права на повну або часткову оплату правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету враховується рівень матеріальної забезпеченості особи. Критерії визначення рівня матеріальної забезпеченості особи встановлює Кабінет Міністрів України. Держава може передбачити механізм часткового відшкодування особою вартості наданої правової допомоги у випадках, передбачених спеціальним законом.