В цих матеріалах розглянуто найбільш розповсюджені в 2004 - 2005 роках тенденції та схеми легалізації незаконно отриманих доходів. Зокрема в типології включено результати досліджень державних органів-учасників системи протидії легалізації злочинних коштів. Зокрема, наведені приклади реальних справ, пов'язаних з "відмиванням".

Найчастіше це механізми, які містять складні, заплутані, багатоланцюгові операції. Одна й та ж схема може містити операції із зняттям готівки, з купівлею цінних паперів, розрахунки з нерезидентами з офшорних зон/юрисдикцій, фіктивні зовнішньоекономічні операції та незаконне відшкодування ПДВ з бюджету, фальсифікацію документації, використання викрадених паспортів, створення фіктивних фірм тощо.

Тому віднесення схем легалізації злочинних коштів до того чи іншого типу здійснюється за найбільш ключовим її елементом. Формат схем базується на методиці, викладеної в посібнику "Боротьба з відмиванням коштів: правовий, організаційний та практичний аспект".

Приклади схем розподілені по пунктах 1 - 7 розділу 2 умовно, за найбільш "показовими" елементами, задля уникнення дублювання. Більшість прикладів схем характерні для кожної теми, оскільки в розрізі даного дослідження найбільш типовий набір інструментів відмивання, які використовуються, виглядає таким чином: "фіктивні фірми - зовнішньоекономічні операції (товари, послуги, цінні папери, перестрахування тощо) - офшори - конвертування готівки".

Одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є підвищення уразливості фінансової системи до використання її злочинцями для відмивання брудних коштів. Загальний обсяг тіньової економіки включає, зокрема, доходи, здобуті злочинним шляхом, та легалізовані(1). Для України це значний кількісний показник, який спричиняє масштабний вплив на криміналізацію суспільства та поширення практично на всі сфери діяльності.

(1) "Відмивання" - це отримання грошей від злочинних дій. А податковий злочин в Україні не є предикатним для відмивання брудних грошей. Насправді відбілювання відбувається шляхом надання злочинним капіталам легального вигляду, з чого зазвичай сплачуються всі податки.

Розрахунки рівня тіньового сектору в Україні із застосуванням різних методичних підходів свідчать, що він все ще залишається високим і становить більше 30% ВВП, у ньому застосовуються більш витончені форми та схеми проведення тіньових операцій(2). Загалом, за будь-якими даними, обсяг тіньового сектора економіки України перевищує критичний (у 25 - 30% від ВВП) та "нормальний" рівень (10 - 15%)(3). За даними Мінекономіки в 2004 році цей показник становив 34%(4).

(2) На сьогодні існує значна розбіжність в оцінках рівня тінізації української економіки. Так, ця цифра коливається від 20% до 60%. У щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради рівень "тіні" визначено в 35 відсотків.

(3) За оцінками ОЕСР, тінізація економіки у світі за останні п'ять років збільшувалася щороку на 6,2%, тоді як загальне економічне зростання становило в середньому 3,5%. За оцінками FATF, реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинених країнах на рівні 17% ВВП, у країнах, що розвиваються, - 40% ВВП, у країнах з перехідною економікою - понад 20% ВВП. В.Сиденко, О.Барановський. ПРОБЛЕМИ ВЛАСНОСТІ ТА ЛЕГАЛІЗАЦІЇ КАПІТАЛІВ І ДОХОДІВ В УКРАЇНІ // Міжнародний суспільно-політичний тижневик "Дзеркало тижня". - 2004. - N 18 (493).

(4) Міністерство економіки України. Оцінка та аналіз рівня тіньової економіки за підсумками 2004 року //Тенденції тіньової економіки в Україні. - N 2005-2 (15).

Одним із найбільш потужних джерел живлення тіньової економіки є можливість безперешкодно відмивати і використовувати злочинні кошти. Відмивання коштів вкрай негативно впливає на суспільство. Передусім це явище створює системну загрозу економічній безпеці держави, оскільки дозволяє правопорушникам реалізувати і легалізувати доходи від злочинної діяльності і тим самим підкріплює їх спроможність продовжувати і надалі чинити ще більш масштабні злочини. Відмивання коштів порушує інтереси законного бізнесу і репутацію окремих його сегментів та учасників, підриває довіру суспільства до всієї фінансової системи, і є загрозою нормальному функціонуванню кредитно-фінансових установ країни.

Виключна увага за таких умов має бути приділена вивозу капіталу за кордон. Цей засіб не лише дає змогу "відмити" гроші, отримані злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх активами з боку органів державної влади та управління.

По своїй природі боротьба з відмиванням грошей є боротьбою швидше з наслідками, ніж з причинами суспільно негативних явищ. В українських умовах справедливість цього твердження посилюється.

Боротьба з відмиванням коштів є однією із невід'ємних складових планів уряду по боротьбі з корупцією, яка залишається серйозною проблемою на всіх рівнях у більшості сфер діяльності.

Як свідчить досвід державних органів влади, незаконні доходи переважної здобуваються в результаті наступних порушень:

- економічних злочинів (зазвичай у формі нелегального виготовлення, зберігання або продажу підакцизних товарів та порушень процедур господарської та банківської діяльності);

- корупції;

- ухилення від сплати податків і шахрайство (включаючи махінації з приватизацією);

- контрабанди та злочинів проти власності;

- злочинів із наркотичними речовинами.

Деякі сектори економіки все ще залишаються суто готівково-орієнтованими, з обмеженим використанням безготівкових фінансових інструментів.

Головна проблема полягає в тому, що "відмивачі" повсякчас винаходять нові способи перетворення злочинних грошей в цілком легальні. Сучасні злочинці за розвитком ідей і технологій завжди йдуть на крок уперед правоохоронних структур, покликаних з ними боротися. Шахраї регулярно змінюють і валюту, і способи легалізації грошей, а також використовують міжнародні фінансові організації для відмивання нелегальних коштів.

Основні способи відмивання ефективно можуть використовуватися злочинцями в усіх сферах економіки, особливо в фінансовому секторі, зовнішньоекономічній діяльності та промисловості.

Зокрема до основних правопорушень в фінансовій системі України належать протиправні кредитні операції та махінації з використанням бюджетних коштів. Як правило, для здійснення махінацій застосовується підроблена та фальсифікована документація (бухгалтерська звітність, паспорти тощо), використовуються "компанії-оболонки".

Особливо "популярними" для відмивання грошей як в Україні, так і в світі, залишаються кредитні та фінансові установи. В основному для своїх махінацій "відмивачі" використовують банки нерозвинених країн, де законодавство по боротьбі з легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом, або взагалі відсутнє, або працює лише формально. Нелегальні фінанси вкладаються в депозити, цінні папери й навіть страхові поліси. Шляхи вивозу капіталу можуть бути різними. Це і фізичне переміщення готівки за кордон, і укладання зовнішньоекономічних контрактів щодо імпорту товарів, послуг, прав інтелектуальної власності, використанню схем із залученням офшорних компаній. Як наслідок - для України протягом останніх років набули загальнодержавного характеру проблеми, пов'язані з відмиванням коштів через офшорні зони та незаконним відшкодуванням ПДВ(5).

(5) В даному випадку мається на увазі не ухилення від сплати податків, а їх незаконна компенсація (незаконне отримання державних коштів).

Найбільш розповсюджені сучасні схеми відмивання містять багатої різнопланових елементів та інструментів реалізації. Тому класифікувати їх в певні види типових схем в "чистому вигляді" проблематично, а в деяких випадках неможливо.

На особливу увагу заслуговує вивіз капіталу через експортно-імпортні операції, збільшення обсягів зобов'язань за короткостроковими кредитами, зростання виплат на обслуговування приватного зовнішнього боргу та обсягів платежів за акціями українських підприємств, які знаходилися у власності нерезидентів. Найбільші обсяги експортованої продукції припадають на чорні метали, енергетичні матеріали, органічні хімічні сполуки та продукти неорганічної хімії.

За даними Мінекономіки, у I кварталі 2005 року вивіз капіталу за кордон здійснювався через сплату фінансових, страхових, комп'ютерних та інформаційних послуг, надання інших ділових послуг, а також за рахунок здійснення прямих інвестицій за кордон через внески українських банків до статутних фондів банків Прибалтики та Росії.

Серед причин, що зумовили значні обсяги відтоку капіталу з України у 2005 році:

- непрогнозованість макроекономічного розвитку, нестабільність економічної та політичної ситуації;

- очікувальна позиція інвесторів через реприватизаційні ризики та скасування податкових пільг у ВЕЗ та ТПР;

- значний рівень регулювання економіки та відсутність гарантів захищеності підприємницької діяльності;

- ризик неповернення запозичень державою;

- зміни до законодавства щодо інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання характеризується присутністю фіктивних та сумнівних експортних операцій з метою безпідставного відшкодування ПДВ та легалізації злочинних доходів. Так, підприємства експортують невластиві види продукції, що проводяться через комітентів, які не є особами, що відповідають за фінансове врегулювання. Крім того, не втрачають "популярність" злочинні операції з готівкою та цінними паперами, як в межах, так і поза межами України.

Серед найбільш "вдалих" прийомів та методів незаконних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

- купівля компаній, цінних паперів іноземних фірм і нерухомості за кордоном;

- оплата наданих послуг іноземним партнерам (маркетинг, рекламна кампанія й т. д.);

- застосування "структурування" операцій(6);

(6) "Структурування" операцій - цільовий переказ на один або кілька рахунків у закордонний банк розбивається на кілька переказів, кожний з яких менше обумовлених законом розмірів, що підлягають обліку банком і обов'язковому інформуванню держорганів.

- вивезення валютних коштів за кордон з використання пластикових кредитних карток;

- вивезення готівкової іноземної валюти фізичними особами.

Виявлення схем відмивання потребує глибокого комплексного дослідження обставин проведених операцій, комплексної перевірки їх учасників, а також взаємодії різних правоохоронних органів, суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

До основних елементів перевірки учасників підозрілих операцій належать:

- законність установчих документів;

- достовірність осіб засновників;

- економічний зміст підприємницької та фінансової діяльності в цілому;

- відповідність реальних цілей діяльності суб'єкта задекларованим;

- реальність та законність договорів з іншими суб'єктами;

- динаміка товарообороту та відповідних фінансових розрахунків;

- обгрунтованість цін на продукцію (послуги, роботи).

Практично для всіх великих механізмів відмивання коштів характерна участь фіктивних фірм(7). Часто організації створюються на нетривалий час по підроблених документах або на підставних осіб. У ці організації переводяться здобуті злочинним шляхом кошти, які потім конвертуються й переводяться на рахунки "своїх" організацій, розташованих найчастіше в офшорних зонах. Ці організації й легалізують через рахунки різних компаній брудні кошти.

(7) Інші розповсюджені назви, що вживаються стосовно таких компаній/фірм: "фасадні"; "одноденки"; "метелики"; "порожні"; "фантоми"; ті, які мають ознаки фіктивності; "сірі фірми"; "чорні фірми"; "буферні фірми".

Наприклад, при здійсненні імпортних операцій в офшорній зоні створюється дочірня або самостійна компанія, що укладає з українськими організаціями контракти на поставку різних товарів в Україну. Для забезпечення цих контрактів переводяться великі суми коштів. Але товари в Україну не надходять, а кошти переводяться на рахунки інших фірм.

Оскільки компанії-"оболонки" не є забороненими або незаконними, вони використовуються в процесі відмивання грошей і фінансування терористичної діяльності для приховання незаконної природи отриманих коштів. Їх легко засновувати, і вони можуть бути пов'язані з іншими компаніями-"оболонками", розташованими в будь-якому місці земної кулі. Якщо компанія-"оболонка" засновується на території, де є жорсткі закони щодо конфіденційності фінансових установ, практично неможливо встановити власників або директорів такої компанії й тому майже неможливо відстежити справжнього власника незаконних коштів. Саме тому компанії-"оболонки" є ефективними засобами розриву ланцюгу схеми при зборі доказів щодо їхньої діяльності.

Зокрема в Україні з метою легалізації злочинних коштів можуть створюватись компанії, які проходять повну державну реєстрацію. Поряд з цим, при перевірці державними органами з'ясовується, що вони мають ознаки фіктивності. Як правило, фіктивні фірми створюються шляхом придбання вже існуючої фірми або заснування нової (за допомогою нелегальних методів).

Час функціонування таких фірм вельми різноманітний: від декількох днів до декількох років. У деяких випадках вони уникають постановки на податковий облік (але при цьому деякий час можуть здійснювати господарську діяльність, мати печатку й рахунок у банку). Або, навпаки, інші фірми можуть тривалий час звітувати в податкові органи. Такі розбіжності пояснюються цілями створення "фіктивок".

Загалом види фіктивних фірм можна розподілити на три групи:

1. "Чорна" фірма - для разової операції.

Як правило, така фірма зареєстрована на загублений чи викрадений паспорт, паспорт померлої особи, бомжа або найманої підставної особи; розрахована на мінімальний строк діяльності, не веде бухгалтерську документацію й податковий облік.

Наприклад, якщо фірма-власник нелегальної продукції бажає легалізувати одну велику партію товару. У даному випадку товар відвантажують "чорній" фірмі. Вона оформляє всі необхідні накладні й відвантажує продукцію, отримує гроші в оплату за товар і знімає кошти готівкою, після чого зникає. Потім гроші у готівковій формі потрапляють до фірми-виробника; товар реалізується.

2. "Сіра" фірма - для неодноразових операцій.

У даному випадку створюється більш складний механізм. Фіктивна фірма повинна мати підставного директора, регулярно здавати звіти в податкову і мати накладні на нелегальний товар. Як правило, накладні з'являються від іншої фіктивної фірми, розташованої в іншому регіоні країни, що ускладнює виявлення схеми.

3. "Буферна" фірма - для більшого укріплення механізму.

Наявність буферів ще більше заплутує роботу держорганів і створює запас часу для ліквідації фіктивної фірми, яку приховує буфер (особливо у випадку, коли буферів кілька).

Буфер з одного боку, захищає реальну фірму від штрафних санкцій, тому що є абсолютно легальною структурою й всі операції з ним абсолютно прозорі. Тобто це підставна, але "чиста" фірма, яка бере участь у схемі в ролі посередника й запобіжника. Буфер купує товар у іншої фіктивної фірми для подальшого перепродажу.

З іншого боку, буфер у випадку перевірки реальної фірми не дозволяє контролюючим органам одразу вийти на слід "чорної" фіктивної фірми. Буфер негайно інформує "чорну" фіктивну фірму й максимально тягне час, щоб вона могла вчасно приховати сліди й зникнути; або ж стає банкрутом.

Отже, до характерних рис компаній, які мають ознаки фіктивності, належать:

- відсутність відомостей про здійснення компанією реальної діяльності як господарюючого суб'єкта (у країні реєстрації);

- неможливість визначити фізичне місцезнаходження співробітників компанії та/або директорів (довірених осіб, представників) або характеру діяльності підприємства;

- очевидна невідповідність оборотів по рахунках компанії, сумам сплати податкових платежів;

- поєднання в одній особі функцій засновника, керівника й головного бухгалтера компанії.

Зазначена методика використання фіктивних фірм широко розповсюджена та, зокрема, модифікується для експортно-імпортних операцій, конвертаційних центрів, незаконного відшкодування ПДВ, схемах із цінними паперами, офшорами тощо.

Приклад 1. Легалізація коштів через фіктивні фірми в межах країни.

На розрахунковий рахунок "сірої"/буферної фіктивної фірми перераховуються гроші за товар завезений контрабандою. Ціни на контрабандний товар, як правило, значно завищені. Буфер забезпечує реальну фірму всіма необхідними накладними. Далі буфер перераховує гроші на рахунок "чорної" фіктивної фірми, яка по документах здійснила ввезення товару на територію України. Фіктивна фірма забезпечує буфер всіма необхідними накладними, переказує гроші для зняття готівкою та зникає.

Схема часто використовується при ввезенні підакцизних товарів (алкогольних напоїв та тютюнових виробів) із сусідніх з Україною держав. Для легальної реалізації "чорна" фірма також фальсифікує документи на контрабандний товар та купує акцизні марки. У випадку нелегального продажу схема значно спрощується, оскільки зникає необхідність у легалізації товару. Одразу після контрабанди відбувається реалізація товару оптовій фірмі, яка розподіляє його по своїй мережі роздрібного продажу.

Приклад 2. Легалізація коштів через фіктивні фірми за участю нерезидентів.

Іноземна фірма-виробник товару реалізує його іноземній фірмі-посереднику за світовими цінами. Посередник, як правило, є фіктивним. При поставці товару в Україну він у ввізних документах значно занижує обсяги угоди. Наприклад, в кілька разів занижує ціну товару, змінює марку товару на дешевшу, зменшує його кількість, вагу тощо.

На митниці підтверджують правильність документів фірми-посередника й реальна фірма платить занижені податки й збори, а реалізує товар за українськими цінами (у кілька разів вище, ніж заявлені на митниці). Така схема активно використовується при імпорті нафтопродуктів, продуктів харчування, побутової й промислової хімії, одягу, електронної техніки, меблів.

Фіктивні фірми використовуються для заниження прибутку легальної фірми, наприклад, завдяки безтоварним операціям (маркетингові, транспортні, консалтингові й інші послуги). Після цього гроші, переведені реальною фірмою на фіктивні фірми, переводяться в готівку та потрапляють до організаторів схеми.

При цьому часто організатори схеми є одночасно й власниками реальної фірми й власниками фіктивної іноземної фірми-посередника. У такому випадку отримана готівка залишається в реальній фірмі. У випадку, коли цим займаються три різних особи, гроші розподіляються за попередньою домовленістю між учасниками схеми.

Зазначені схеми вимагають значних видатків з боку організаторів. Беручи до уваги кількість грошей, що беруть участь у кожній з операцій схеми й складність останньої, потрібна винятково чітка організація й координація всього процесу. Тому такі схеми під силу лише дуже великим компаніям, що мають в розпорядженні значні обсяги коштів та зв'язки.

Важлива роль у виявленні таких махінацій належить митним органам. Злочинцям необхідно уникнути їх уваги, унеможливити виявлення порушень законодавства при ввезенні товарів на територію України.

Протягом останнього десятиріччя одним з основних каналів витоку капіталу за межі держави є зовнішньоекономічні операції. Ця група стосується торговельних угод, і, відповідно, не виявляється при звичайному контролі над рухом капіталу. Це передусім:

- заниження ціни на експортовані товари;

- несвоєчасне повернення валютної виручки;

- завищення ціни на імпортовані товари;

- фальшиві імпортні контракти, фіктивні кредитні угоди і т. д.

Частина вивезеного тіньового капіталу пізніше повертається у країну у вигляді іноземних інвестицій. Нерідко надходження від нерезидентів у десятки разів перевищують їхню реальну можливість інвестування. Більшість таких операцій здійснюється за участю фіктивних підприємств і фірм, розташованих в офшорних зонах.

Відповідно, основні способи та характерні ознаки легалізації злочинних доходів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій включають:

1. Штучна зміна обсягів доходів/витрат:

- заниження в офіційних облікових і платіжних документах за домовленістю сторін реальної вартості виконаних робіт, наданих послуг, поставлених товарів із проведенням розрахунків готівкою без відбиття в бухгалтерському обліку (в т. ч. заниження сум в рахунках-фактурах при експортних операціях);

- неповне повернення одержаної в ході експортної операції валюти на рахунок у банк (частина залишається за кордоном);

- маскування оплати за невраховану продукцію наданням фінансової допомоги;

- неправомірне збільшення виробником обсягів ліквідної продукції та витрат щодо пошуку покупців останньої.

Наприклад, підприємство-виробник високоліквідної продукції створює підконтрольне підприємство, яке має ексклюзивне право реалізації продукції. Підприємство-реалізатор укладає угоду з компанією-нерезидентом, яка підконтрольна тому ж підприємству. Згідно з угодою за значну винагороду компанія-нерезидент зобов'язана здійснити пошук на світовому ринку покупців зазначеної продукції. Фактично діяльність щодо пошуку підприємств-покупців взагалі не проводиться; виготовлена продукція купується тими ж покупцями, які раніше здійснювали її придбання. При цьому значні кошти акумулюються на рахунку підконтрольного підприємства-нерезидента. Через деякий чає накопичені кошти спрямовуються, наприклад, на придбання акцій підприємства-виробника;

- використання контрактів з купівлі-продажу значної кількості дорогих товарів з так званим подвійним джерелом оплати.

Наприклад, укладається договір (іноземний контракт) із закупівлі продукції (сировини, електронної продукції, нафтопродуктів, алкогольних напоїв тощо) на надзвичайно вигідних умовах: перепродаж може принести прибуток, який сягатиме 100%. Насправді постачальник (продавець) приймає оплату з двох джерел. Перший платіж на основі єдиного рахунку-фактури, виставленого фірмою, складає більше 50% фактичної вартості товару й офіційно проводиться покупцем. Другий платіж проводиться найчастіше готівкою у касу чи вручається особисто продавцю. Офіційний прибуток покупця, отриманий під час перепродажу контрабандного товару, становить "відмиті" гроші;

- використання кредитно-заставної схеми за допомогою підконтрольного банку;

- проведення експортно-імпортних операцій непрофільними підприємствами для конкретного виду продукції (металопродукція тощо).

Наприклад, поширений сумнівний експорт заводами-виробниками готових виробів з легованої корозостійкої нержавіючої сталі. При цьому реалізується цілком легальна схема експорту нержавіючої сталі у вигляді відливок виробу(8);

(8) За інформацією Державної митної служби України.

- використання різних вексельних схем.

Наприклад, місцеві підприємства розподіляються на кілька юридичних осіб, і всі платежі закріплюються за одним з них - найбільш збитковим. За рахунок платежів одне підприємство отримує від іншого векселі. Потім ці векселі передаються третій юридичній особі, векселями якого розраховуються по платежах. Перше підприємство є прибутковим. У вексельній схемі часто беруть участь місцеві банки.

2. Приховання операцій:

- здійснення фінансово-господарських операцій без відповідного документального оформлення з використанням великих наявних сум;

- відкриття в різних банках кількох розрахункових рахунків і проведення через них розрахунково-грошових операцій без відображення в бухгалтерському обліку;

- штучна самоліквідація організації наприкінці звітного податкового періоду або перед очікуваною перевіркою, або після проведеної податкової перевірки, що виявила більші суми прихованих від оподатковування доходів;

- реєстрації підприємств в одному районі або місті при відкритті рахунків у банках інших міст;

- складання фіктивних контрактів і договорів для приховання реальних фінансово-господарських операцій (фіктивні договори поставки, надання послуг, лізингу й ін.), в т. ч. контрабандного експорту, прибуток від якого переводиться в закордонні компанії або на закордонні рахунки;

- здійснення експорту через офшорні дочірні підприємства по занижених відпускних цінах з послідуючим перепродажем товарів по ринкових цінах;

- проведення фінансових операцій, обминаючи розрахункові рахунки, і використання для взаєморозрахунків дочірніх і комерційних структур, офшорних компаній;

- проведення фінансово-господарських і зовнішньоекономічних операцій через рахунки підприємств, заснованих за підробленими документами;

- переказ коштів в іноземній валюті під завідомо помилкові контракти; неповернення валютного виторгу. Реалізація даного способу здійснюється, як правило, при попередній змові всіх учасників зовнішньоекономічної угоди.

Варіанти схем легалізації злочинних коштів із проведенням експортно-імпортних операцій:

1. Експорт по занижених цінах (рис. 1).

Реалізація продукції по занижених цінах здійснюється, як правило, компаніям, зареєстрованим у офшорних зонах, які реально контролюються українськими підприємствами або фізичними особами. Потім офшорна компанія перепродає продукцію уже по світових цінах, що дозволяє залишати увесь прибуток на її рахунках. Варіантом заниження експортних цін є експорт кінцевої продукції під виглядом сировини і взагалі пересортиці.

Схема. Українська фірма створює за кордоном (як правило, в офшорній зоні) дочірню компанію. Ця компанія відіграє в більшості випадків роль посередника. З нею підписується контракт на поставку товару (як правило, це сировина), але він одразу ж відправляється третій фірмі, з якої "своя" фірма бере відповідний контракт. Українська компанія продає "своїй" фірмі товар за ціною нижче світової, що дає їй можливість продати його третій компанії за середньосвітовою ціною й одержати доход.

При цьому розповсюдженим є використання "фірми-одноденки". Цей механізм припускає створення, як правило, невеликого приватного підприємства, що займається експортом сировини або товарів і використовується як прикриття для більш солідної фірми чи компанії. Найчастіше подібний механізм реалізується шляхом видачі великого кредиту комерційним банком фірмі-"одноденці", створеній через підставних осіб самим банком або одним з його керівників.

2. Експорт за завищеними цінами

Схема. "Відмивач" досягає негласної домовленості з іноземною компанією-одержувачем товару про укладання контракту за завідомо завищеною ціною. А саме: завищуються розміри авансових платежів по імпорту (у тому числі з допомогою фіктивних контрактів на імпорт товарів та послуг) та здійснюється фіктивна передоплата за імпортними угодами. Надалі покупець виплачує половину різниці між контрактною й реальною вартістю товару.

Один із способів - надання металобрухту форм найпростіших виробів. На їх виготовлення витрачається мінімум матеріальних ресурсів, з оформленням відповідної документації на них у зв'язку з існуванням жорсткого контролю за експортом металу з боку держави (реєстрація контрактів на експорт, заборона вивезення брухту легованих чорних, кольорових металів як давальницької сировини, експортний сертифікат якості виключно спеціалізованими металургійними переробними підприємствами на продукти (напівфабрикати) металургійної переробки брухту кольорових металів та їх сплавів у формі зливків, високі ставки експортного мита та ін.).

Приклад 1(9). В липні 2005 року викрито факти зловживання службовим становищем посадових осіб одного з харківських державних заводів. Зловмисники порушили вимоги діючого митного та експортного законодавства України в ході виконання зовнішньоекономічного контракту. Вони уклали ряд заздалегідь збиткових угод з придбання металопродукції, що не відповідала вимогам специфікації, а її вартість була значно завищена. Діями посадовців державі було завдано шкоди в розмірі понад 1,6 млн. грн. Вони здійснили поставку продукції за кордон, після чого умисно з корисливих мотивів, не повернули валютну виручку до України, чим заподіяли збитки державі в сумі понад 200 тис. грн.

(9) За матеріалами прес-центру УСБУ у Харківській області.

Примітка. За матеріалами порушено кримінальну справу за фактом ухилення від повернення виручки в іноземній валюті та зловживання посадовим становищем керівниками зазначеного державного підприємства за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 207 (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті), ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом), ч. 5 ст. 191 (розтрата, привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем) КК України.

Приклад 2(10). Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності ТОВ "М" проводив митне оформлення окремих товарів в різних митних органах України. Зокрема митне оформлення металопродукції здійснювалось з порушенням вимог чинного законодавства щодо митного оформлення "відходів та брухту металів". Зокрема, за договором комісії було здійснено більше 90 митних оформлень ВМД. Вантаж, що експортувався - "зливки корозійностійкої немартенситностаріючої сталі, леговані, необроблені". З метою уникнення випадків попадання під критерії, за якими проводиться моніторинг, кожне оформлення подрібнено на дві ВМД з однаковою вагою та фактурною вартістю. Фактично перевіркою підтверджено, що під виглядом сертифікованих вантажів, здійснюється митне оформлення експорту відходів ливарного виробництва, на які підприємствами-постачальниками спеціально замовлені і розроблені технічні умови.

(10) За інформацією Державної митної служби України.

Примітка. За результатами проведення подальшої перевірки діяльності ТОВ "М" порушена кримінальна справа.

3. Псевдоекспорт, псевдоімпорт (рис. 2)

Найбільш характерним видом протиправної діяльності юридичних осіб, що спеціалізуються на організації фіктивних експортно-імпортних операцій, є так званий "помилковий" транзит певних видів товарів.

Більш складними є схеми з імітацією зовнішньоекономічної діяльності, використанням фінансових інструментів комерційних банків, послуг комісіонерів та необгрунтованим завищенням цін на експортовані товари. Реалізація таких схем відбувається шляхом використання послуг підконтрольних або зацікавлених банківських установ. Ними обслуговуються всі основні розрахунки по схемі, виділяються кредитні ресурси, емітуються цінні папери (операції по видачі і погашенню кредитів, операції з банківськими цінними паперами є невід'ємною частиною фінансового механізму), забезпечуються валютні розрахунки. Весь ланцюг розрахунків здійснюється протягом одного дня. Така діяльність поставлена на систематичну основу і, по суті, є своєрідною послугою українських банків, які найбільш активно впроваджують "тіньові" технології.

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачена можливість здійснення імпорту товарів без їх фактичного ввезення на митну територію України, коли імпортна поставка товару здійснюється у треті країни на умовах СІР ("Інкотермс 2000"). Відповідно, в Україні сформувалась стала тенденція: валютні кошти перераховуються за кордон і в подальшому спрямовуються на рахунки в іноземних банках або повертаються в Україну під виглядом інвестицій.

Здійснення псевдоекспортних операцій припускає можливу участь у даному виді злочину співробітників прикордонних і внутрішніх митниць, а також співробітників банків. Організатори й розроблювачі злочинних схем часто мають кримінальні зв'язки в інших регіонах, де здійснюється процес переведення коштів в готівку. Також, при здійсненні зовнішньоекономічних операцій використовуються підставні фірми, зареєстровані в сусідніх державах. Крім того, безтоварні (псевдоекспортні) операції мають на меті незаконне відшкодування ПДВ і легалізацію отриманих коштів, а у випадках з підакцизними товарами - ухилення від сплати акцизного збору.

Найпростіша схема полягає в оформленні придбання товарно-матеріальних цінностей у фіктивних фірм та їх експорту до віддалених від України країн і територій (Азія, Африка тощо). Фактично рух товарно-матеріальних цінностей, транспортування і перетин ними кордону не відбувається, договірні та імпортні взаємовідносини з резидентами України відсутні. Розрахунки імітуються за допомогою комерційних банків, що спеціалізуються на послугах "конвертування" (з використанням вексельних схем тощо). Роль посередників відводиться підприємствам з третіх країн, наприклад, з регіону Балтії.

Зазначеними механізмами користуються передусім великі "відмивачі" (особливо ті, які постійно здійснюють імпорт товарів (частіше - сировину)). Адже проведення таких операцій дозволяє погашати зобов'язання по сплаті "імпортного" ПДВ фіктивно створеним податковим кредитом.

Приклад 1(11). Українським підприємством перераховано за кордон, на рахунок у прибалтійському банку, 30,6 млн. дол. США підприємству, зареєстрованому в США у якості оплати за проведення рекламної кампанії. Це українське підприємство було нещодавно зареєстроване та мало лише одного контрагента, який перераховував значні суми коштів на рахунок цього підприємства як оплату за цінні папери. При цьому в день надходження коштів на рахунок вони спрямовувалися на користь нерезидента. Зовнішньоекономічний договір, підписаний українським підприємством та нерезидентом, на виконання якого грошові кошти перераховувались за кордон, мав ознаки укладення з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме:

- підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень для його підписання;

- в договорі зазначено розрахунковий рахунок, який фактично був відкритий в банківській установі лише через 15 днів.

(11) За матеріалами Держфінмоніторингу України.

Приклад 2(12). Групою українських підприємств було перераховано за кордон 35,2 млн. дол. США за папір на рахунки, відкриті у прибалтійських банках підприємствам, зареєстрованим в США. В подальшому на рахунки українських підприємств перераховувались кошти під виглядом виконання зовнішньоекономічних контрактів, пов'язаних з експортом товарів. У деяких випадках декларований товар (вироби з дорогоцінних металів) фактично надходив на підприємство, яке займається утилізацією металобрухту. Використання такої "карусельної схеми" мало за мету отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

(12) За матеріалами Держфінмоніторингу України.

Приклад 3(13). Директори українського підприємства на підставі укладених й договорів з ознаками фіктивності, здійснювали псевдоекспортні операції. Протягом 2002 - 2003 років у змові з керівниками низки підприємств України, які мали податкові зобов'язання по сплаті значних сум ПДВ до бюджету, вищезазначені посадові особи за участю спеціально створених фіктивних фірм, в т. ч. іноземних, на підставі укладених з ними зовнішньоекономічних контрактів здійснили експортні поставки до Литви товару на загальну суму понад 30 млн. грн., що більш ніж у 20 разів перевищувала його реальну вартість. В подальшому, зазначений товар було легально імпортовано в Україну за контрактом з одним із київських підприємств. В результаті її злочинних дій у державний бюджет не надійшли кошти від сплати ПДВ на суму 5,4 млн. грн.

(13) За матеріалами прес-центру УСБУ у Харківській області.

Примітка. За матеріалами Управління прокуратурою Харківської області порушено кримінальну справу за фактом скоєння посадовими особами цього підприємства злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 (розтрата, привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем), ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом), ч. 2 ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України.

Контрабандні операції.

Як свідчить практика, найбільш розповсюдженою схемою перетину кордону контрабандними товарами є оформлення легальним платником (нерезидентом або резидентом) документації на транзит цих товарів через митну територію України. Після проходження товару на територію України попередні документи знешкоджуються та переоформлюються як такі, що регулюються договором між резидентами України, що придає контрабандним товарам нібито законний статус.

З метою легалізації товару, який має кримінальне походження або з яким здійснювались кримінальні дії (наприклад, контрабандне ввезення), використовуються, як правило, фіктивно утворені суб'єкти підприємницької діяльності. Документи на відпуск товару оформлюються від фіктивної фірми і розрахунки за товар відбуваються безпосередньо з нею. У подальшому кошти нелегальним способом конвертуються в іноземну валюту і перераховуються іноземному постачальнику товару.

Розповсюджений варіант схеми "відбілювання" нелегально виробленої продукції - здійснення її легалізації через фіктивну фірму. Для маскування операцій незначна частина легально виробленої продукції передається від виробника до фіктивної фірми. Відповідно, виникає можливість "висвітлення" походження незаконної виробленої продукції завдяки сертифікату якості. В подальшому отримані грошові кошти переводять в готівку через фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності. Ці особи передають готівку керівництву підприємства-виробника. У разі необхідності інвестування коштів у виробництво збільшується ціна на продукцію, яка виробляється легально.

Приклад(14). Група осіб одержує злочинні доходи шляхом контрабандного ввезення на територію країни елітних автомобілів іноземного виробництва з подальшою їх легалізацією на підставних осіб за фальсифікованими документами, які свідчать, що виготовлення автомобілів і первинний їх продаж було здійснено на території країни. На їх частину закуповуються елітні автомобілі, які знову ж шляхом контрабанди переправляються в країну і реалізуються за фальсифікованими документами. Грошові кошти легалізуються у вигляді інвестиційних операцій фізичних осіб для створення та розвитку власного (легального) підприємства по ремонту-продажу автомобілів.

(14) За матеріалами Міністерства внутрішніх справ України.

Примітка. Урядом ухвалена 01.04.2005 р. Державна програма "Контрабанді-Стоп" (постанова КМУ N 260). Мета програми - запобігання та боротьба з контрабандою, забезпечення системного підходу до захисту внутрішнього ринку від контрабандних товарів і підтримки вітчизняних товаровиробників, вирішення питань наповнення державного бюджету та створення сприятливих умов для розвитку економіки; постановою Уряду затверджені заходи щодо протидії контрабанді на 2005 - 2006 роки.

Передбачається, що виконання Програми дасть змогу досягти таких результатів:

- усунення передумов для контрабандної діяльності;

- підвищення ефективності митного і прикордонного контролю;

- зменшення обсягів контрабандної діяльності шляхом переорієнтації контрабандного ввезення товарів у легальний обіг;

- вдосконалення інформаційної взаємодії зацікавлених державних органів.

Через зовнішньоекономічну діяльність злочинці продовжують застосовувати механізми привласнення значних об'ємів бюджетних коштів за рахунок незаконного повернення податку на додану вартість. Як правило, скоєння таких злочинів здійснюється за прямою або опосередкованою участю посадових осіб банківських установ. При цьому активно використовуються фальсифікація інформації стосовної фінансово-господарської діяльності підприємств, оцінки його вартості, наявності заставного майна тощо.

Поряд з макроекономічними факторами (динаміка ВВП, валютного курсу, обсяги й структура зовнішньоекономічних операцій, законодавчі перетворення, податкова політика й т. п.), що впливають на сальдо ПДВ у бюджеті країни і його абсолютні показники, є присутнім ризик незаконного відшкодування ПДВ як елемента процесу легалізації кримінальних капіталів.

На сьогодні питання посилення контролю за вивозом за межі митної території окремих товарів і запобігання випадків незаконного відшкодування ПДВ підприємствами-експортерами є одним з актуальних для розглянутих країн. Завдяки подібним до схем здійснення імпортно-експортних операцій до держбюджету країни не надходять значні грошові суми.

На практиці держава не може забезпечити в повному обсязі сплату ПДВ у бюджет постачальниками й попередніми їм по технологічних ланцюжках фірмами. Це пояснюється численністю учасників і складністю структури експортних ланцюжків. Елементами такого ланцюжка можуть бути фірми, що мають пільги, відображають приріст недоїмки або реструктурують заборгованість, або підставні компанії-одноденки, на які за допомогою трансферного ціноутворення переноситься оподатковувана база, а гроші просто знімаються готівкою чи за допомогою вексельних схем переводяться в інші компанії. У результаті до відшкодування з бюджету пред'являються суми, що перевищують обсяг ПДВ, сплачений до бюджету на всіх стадіях експорту товару.

Статистика злочинів, що розкриваються правоохоронними органами, показує, що в окремих випадках спроби незаконного відшкодування ПДВ при експортних операціях сягають 0,6 млрд. грн. (0,113 млрд. дол. США).

Загальна схема "карусельного" типу включає одержання експортером грошей від імпортера-нерезидента; розрив "ланцюга" операцій у схемі в момент передачі грошей імпортерові; та виведення грошей нерезиденту для подальшого "прокручування" (рис. 3). Тобто, відправлені за кордон платежі можуть повторно повертатися нерезидентами в країну.

Оскільки за законодавством на предмет угоди (товар/послугу) передбачена нульова ставка ПДВ (тобто покладається компенсація з державного бюджету), друга частина схеми "маскується". При передачі грошей від експортера до імпортера знищуються всі паперові сліди (підроблені контракти, митна й інша документація).

З метою незаконного отримання ПДВ брудні кошти прокручуються через конвертаційні центри (ряд фіктивних підприємств). На банківський рахунок фіктивної фірми вносяться кошти, на які банком купується валюта на замовлення цієї фірми нібито для оплати товару, що має надійти з-за кордону по фіктивному договору з закордонною фірмою. При проведенні зовнішньоекономічних операцій (експорт продукції) злочинці віддають перевагу іноземним контрагентам з офшорних зон, укладаючи угоди за суттєво іншими цінами, ніж з іншими країнами.

Для передачі коштів від "експортера" до "імпортера" часто застосовуються операції із цінними паперами, у т. ч. на пред'явника. У такий спосіб у схемі забезпечується "розрив ланцюга" документально підтверджених операцій.

У випадку здійснення реального імпорту організатори схеми були б змушені заплатити ПДВ і митні платежі, одержавши в результаті збиток. Тому істотним моментом є відсутність фактичного імпорту, що супроводжується підробкою документації.

Для здійснення такого повернення злочинці застосовують кілька варіантів перерахування грошей:

- за контрактом по передоплаті без наступної поставки товару;

- нібито за поставку товару (надання фальсифікованої митної декларації);

- нібито за надання послуг (розробка інтернет-сайтів, маркетингові послуги й т. п.).

Варіант схеми - утворення штучного податкового кредиту шляхом завищення ціни.

Однією з модифікацій шахрайства із ПДВ є по суті аналогічна схема, що реалізується в межах країни. У цьому випадку замість експорту має місце покупка товару за завищеними цінами, що надає право на податковий кредит. Для забезпечення необгрунтованого відшкодування податку в схемі обов'язково присутня фіктивна фірма (або група фірм - "конвертаційний центр"), що по закінченні операцій безслідно зникає з усією документацією. У якості продукції, експортованої за вартістю, значно вищою за світові ціни, виступають низько технологічні товари або звичайний металобрухт.

Розповсюджені й такі експортні махінації по завищених цінах, коли повторні експортні операції (напряму або шляхом укладання договорів комісії) проводяться з однією і тією ж продукцією, яка за документами зазначається як високотехнологічне обладнання (автоматизовані охоронні системи тощо), а насправді є малоцінними предметами або технічно або морально застарілим обладнанням. Тобто, при цьому у першому випадку документується експорт високотехнологічного обладнання (автоматизовані охоронні системи, лінії одержання екстрактів соків тощо), під виглядом якого провозяться інші малоцінні предмети, а у другому вивозиться або технічно і морально зношене обладнання, або матеріали (мазут, арматура, прокат) за значно завищеними цінами.

Ще один варіант - використання схеми зі збільшенням ціни за рахунок собівартості фіктивного виробництва (наприклад, за рахунок надходження комплектуючих від фіктивних фірм), коли підприємство-виробник визнається банкрутом та ліквідується ще до моменту експортних операцій. В результаті проведених операцій прямо відшкодовується ПДВ і проводиться залік через податковий вексель при здійсненні імпортних операцій.

Приклад. Підприємство, згідно з даними вантажних митних декларацій, здійснює операції з експорту за межі України певного обладнання. Фактурна вартість товару сягає надвеликих розмірів, необгрунтованих як з економічної, так і з ринкової точки зору.

Фактична реалізація схеми відбувається шляхом використання банківського інструментарію. Одним й тим саме банком обслуговуються усі основні розрахунки в процесі реалізації схеми, виділяється кредитний ресурс, емітуються цінні папери (операції по видачі і погашенню кредитів, операції з банківськими цінними паперами є невід'ємною частиною фінансового механізму), забезпечуються валютні розрахунки. Лише незначна частина обсягу операції, що, як правило, дорівнює сумі незаконного прибутку, відокремлюється і проходить через іншу банківську установу - партнера основного банку.

Весь ланцюг фінансових розрахунків здійснюється дуже швидко, протягом одного дня. Існує підконтрольність зазначеного механізму одному банку - оператору фінансової схеми. Така діяльність поставлена на систематичну основу і, по суті, є своєрідною банківською послугою.

При використанні даної схеми експортований товар в подальшому повертається на українську територію за цінами, які в десятки разів нижчі за експортну ціну. Далі товар легалізується за завищеною ціною через ряд фіктивних та транзитних фірм і використовується в схемі повторного експорту.

Злочинно здобуті кошти конвертуються у готівку та розподіляються між учасниками схеми. Залишок коштів перераховується на рахунок закордонного імпортера товару, звідки вони повертаються як офіційна виручка за експортований товар.

В усіх випадках зовнішньоекономічні угоди укладалися з підприємствами Російської Федерації, які створюються "пов'язаними" або посадовими особами фінансової установи. Фактичне відвантаження товару відбувається в адресу підприємств Великобританії, Кіпру, Латвії, що ускладнює перевірку фактичного експорту та подальшого руху товару. Крім цього, це надає можливість або "загубити" товар, або повернути його на територію України за рахунок імпорту (по мінімальним цінам) для забезпечення наступного циклу експортних операцій.

Надходження валюти з-за кордону для здійснення експортних операцій забезпечується шляхом проведення псевдоімпортних операцій по фіктивних зовнішньоекономічних контрактах та ВМД, для чого за участю обслуговуючого банку створюються фіктивні підприємства. У результаті цього на адресу російських підприємств надходить необхідна сума валютних коштів, які надалі використовуються для розрахунків за отримане обладнання.

Основними користувачами даних механізмів є підприємства, що постійно здійснюють імпорт товарів (частіше - сировини). Проведення зазначених операцій дозволяє погашати обов'язки зі сплати "імпортного" ПДВ створеним податковим кредитом.

Таким чином, основними характерними ознаками угод, які є частиною зображених схем, можуть бути:

- циклічність однотипних операцій, що здійснюються між учасниками схеми;

- використання для здійснення трансакцій як підстави фіктивних або фальсифікованих контрактів;

- максимально стислі строки проведення розрахунків (часто протягом одного дня);

- первинне підтвердження поставки різними компаніями, які беруть участь у схемі, оформляється в один день;

- участь у схемі фіктивних фірм ("оболонок"), а саме: відсутність відомостей про здійснення реальної діяльності у країні, реєстрацію як господарюючого суб'єкта; неможливість визначити фізичне місцезнаходження; очевидна невідповідність оборотів по рахунках компанії сумам податкових платежів, що сплачуються; поєднання в одній особі функцій засновника, керівника й головного бухгалтера компанії;

- використання в схемах, спрямованих на незаконне відшкодування ПДВ, офшорних компаній і офшорних юрисдикцій;

- розрахункові рахунки постачальника й покупця перебувають в одному банку;

- розрахунки покупця-нерезидента за експортований товар здійснюються з рахунку в банку-резиденті;

- відсутність економічного ефекту від розрахунків операцій з векселями, цінними паперами на пред'явника, що включаються до схеми;

- фальсифікація імпорту товарів.

Зокрема в рамках схеми цього типу можуть викликати підозри наступні фінансові операції:

- одержання банківського кредиту або позики від юридичної особи на суму повернення ПДВ (первинне фінансування схеми);

- невідповідність зазначеної в контракті вартості товарів або послуг їхньої реальної вартості;

- невідповідність заявленої вартості товару на митницях різних країн при вивезенні й ввезенні товару;

- очевидна невідповідність підстав вхідних/вихідних платежів у рамках імітованого схемою єдиного виробничого циклу;

- проходження однієї й тієї ж суми по рахунках великої кількості учасників схеми протягом банківського дня;

- пред'явлення (уперше) вимоги про відшкодування ПДВ компанією, серед партнерів якої - підприємства з невідомим місцем розташування;

- предмет угоди - "популярні" серед податкових шахраїв товари (програмне забезпечення, оптичні елементи, пластмасові штампи тощо).

Здійснення зовнішньоекономічних операцій із залученням офшорних зон є сферою підвищеного ризику, яка потребує особливої уваги з боку державних органів. На сьогодні фінансові операції в офшорних зонах є вельми популярними. Наприклад, дуже привабливі можливості офшорних банків. Вони можуть вільно маніпулювати своїм капіталом та сплачувати клієнтам відсотки поза податкових схем.

Примітка. Кількість країн світу, які можна віднести до офшорних зон, сягає близько п'яти десятків. Це держави, де законодавство припускає реєстрацію й функціонування "Компаній міжнародного бізнесу" (International Business Company). Крім цього, існує ряд країн, які юридично не є офшорними, але їх місцеве законодавство дає можливість досягти 3 - 5 % рівня втрати на податках. Визначення кількості офшорних зон у світі здійснюється вельми умовно, в тому числі з огляду на високу динамічність їх виникнення та зникнення.

Ідеальна модель офшору нічого кримінального та незаконного в собі не містить, а дійсно допомагає послабити (але не абсолютно уникнути) податковий тягар. Серед інших переваг таких зон: вільний вивіз прибутку, м'який валютний регламент, сприятливі умови для іноземних інвесторів. Привабливими факторами для бізнесменів та фінансових "ділків" є фінансова стабільність офшорів, конфіденційність інвестицій (особистості власників фірм не розголошуються, процедура реєстрації максимально спрощена). Причому анонімність інвестицій може бути розкрита лише у разі кримінального переслідування інвестора або взагалі недоторкана (у деяких офшорних зонах акції випускають "на пред'явника").

Визнані офшорні юрисдикції занесені багатьма урядами до так званих "чорних списків". "Чорний список" Кабінету Міністрів України містить практично всі класичні офшорні зони. Незважаючи на те, що КМУ щорічно оновлює та оприлюднює такий список (до них відносять близько 40 юрисдикцій(15)), як правило, 5 - 7 територій, які є класично офшорними, до нього не потрапляє. Крім того, існує певна кількість країн, які не є офшорними по визначенню й з якими Україна має конвенцію про недопущення подвійного оподатковування. Використовуючи певні схеми й працюючи через ці країни, податки можна звести до мінімуму.

(15) Станом на 01.04.2005 - до переліку офшорних віднесено 38 територій (розпорядження КМУ N 77-р.

У світі щороку зникають 3 - 4 офшорні зони, і стільки ж з'являється. Це надає додатковий простір для реалізації схем легалізації злочинних коштів, оскільки уряд технічно не може оперативно реагувати на офшорні зміни. На сьогодні особливу проблему становлять офшори, які можна реєструвати у Європі та США (а саме анонімні інвестори, які не несуть жодної відповідальності).

У кругообігу грошових коштів офшорна зона є головним фільтром, де відмиваються кошти, отримані від різноманітних злочинів. На черговому етапі легалізації кошти спрямовуються до офшорних зон (у вигляді готівки, банківських переказів або цінних паперів). Пізніше через офшорні банки за допомогою платіжних електронних систем грошові кошти переказуються до інших країн. Повертаються на "батьківщину" або потрапляють до країн з підвищеною банківською конфіденційністю (наприклад, Швейцарія, Сінгапур) для подальшого "відбілювання". Крім того, офшори використовуються і для нелегальних товарних операцій (в т. ч. фіктивних).

При здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням розрахунків із залученням офшорних зон, суб'єктами господарювання використовуються технології та шахрайські схеми, які дозволяють регулювати ціни у зовнішньоекономічній діяльності, накопичувати та виводити капітал, планувати та мінімізувати податки, незаконно відшкодовувати ПДВ, легалізовувати злочинні доходи.

Фінансові операції, пов'язані з переведенням грошових коштів суб'єктів господарювання будь-яких форм власності (в т. ч. державної) на рахунки фіктивних підприємств з їх подальшим виведенням за кордон через офшорні компанії, є найбільш поширеними та небезпечними для держави.

Враховуючи значні об'єми експорту товарів через офшорних посередників, до України не надходять значні суми коштів від реальної вартості товарів, які залишаються на рахунках в офшорних країнах. За даними Мінекономіки, за січень - червень 2005 року поставки товарів до офшорних зон зменшилися на 34,3%, порівняно з минулим роком. Як в попередні роки, найбільші поставки здійснювались до Британських Віргінських Островів, Панами(16). Аналіз структури експорту через офшорні зони показує, що в ньому присутні високоліквідні товари, зокрема нафтопродукти, соняшникова олія, хімічна продукція тощо. За ціновими параметрами по більшості товарів експорт наближений до середнього рівня, за яким здійснювалися поставки з України.

(16) З 01.04.2005 розпорядженням КМУ N 82-р Панаму виключено з переліку офшорних зон.