Розглянувши проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII (законопроект N 7542, внесений народним депутатом України Л. Супрун), Національна рада

1. Затвердити зауваження Національної ради до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII (законопроект N 7542, внесений народним депутатом України Л. Супрун).

2. Направити зауваження Національної ради до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на члена Національної ради Понеділка В.І.

Розглянувши проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII (законопроект N 7542, внесений народним депутатом України Л. Супрун), можна зробити висновок, що запропоновані доповнення та зміни позбавлені належного обґрунтування, не узгоджуються з нормами та ідеологією чинного законодавства про телебачення і радіомовлення. Запропонований проект практично усуває державу в особі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від нагляду за розподілом природно обмеженого радіочастотного ресурсу України, призначеного для телерадіомовлення.

Зокрема, щодо розділу I законопроекту слід вказати наступне.

Чинними Законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" та "Про телебачення і радіомовлення" передбачена видача ліцензій Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення на "телерадіомовлення" та "право використання каналу мовлення" (як різновид телерадіомовлення з використанням ефірних каналів мовлення). Телерадіомовлення, як діяльність з виробництва і розповсюдження телерадіопрограм, може також відбуватись з використанням кабелю та супутника, що прямо передбачено статтями 23, 24 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" встановлено повноваження Національної ради саме стосовно ліцензування телерадіомовлення, тобто виду діяльності. При виникненні протиріч між нормами цього Закону та Закону України "Про телебачення і радіомовлення", що регулюють ті самі правовідносини, мають застосовуватись норми Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" як такого, що був прийнятий пізніше. При цьому не вбачається жодних протиріч між цими законами стосовно обсягів повноважень Національної ради у сфері ліцензування, Національна рада вповноважена видавати ліцензії на телерадіомовлення (телебачення і радіомовлення - тлумачення цих видів діяльності дається у ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), в тому числі на право користування каналами мовлення, як один з видів телерадіомовлення.

Поняття "ліцензія" в чинному Законі України "Про телебачення і радіомовлення" пов'язане з поняттям "канал мовлення" (абзац шостий статті 1). Чинний Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачає ліцензування Національною радою "телерадіомовлення", тобто діяльності, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (у цьому Законі дані окремі визначення телебачення і радіомовлення) полягає у виробництві та розповсюдженні телерадіопрограм.

Отже, якщо і вносити зміни до поняття "ліцензія", зазначеного у ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", то слід визначити це поняття наступним чином: "ліцензія - письмовий дозвіл Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, що дає право на здійснення телерадіомовлення з використанням каналів мовлення та часу мовлення та/або з використанням мереж кабельного (проводового) мовлення чи за допомогою супутника". Дане визначення найбільш повно відповідатиме як усім іншим діючим нормам чинного законодавства, так і реаліям, що склалися.

Законодавче закріплення поняття "зона впевненого приймання" жодним чином не вирішуватиме проблему рівномірного покриття території України телерадіопрограмами. Таке рівномірне покриття програмами, що розповсюджуються у вигляді аналогового сигналу ефірним способом є неможливим. Традиційна на сьогодні технологія вже практично вичерпала себе. Радіочастотний ресурс, призначений для телебачення і радіомовлення також є майже вичерпаним, і запровадження визначення зон впевненого приймання каналів мовлення жодним чином не змінить цю ситуацію.