З метою забезпечення вжиття водогосподарською бюджетною організацією, установою заходів щодо списання заборгованості зі строком позовної давності, що минув,

1. Затвердити Методичні рекомендації про списання водогосподарською бюджетною організацією, установою простроченої заборгованості (додаються).

2. Керівникам водогосподарських організацій та установ взяти до використання у діяльності зазначені у пункті 1 Методичні рекомендації та довести їх до відома працівників бухгалтерських, юридичних та фінансових служб.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови Комітету відповідно до розподілу функціональних повноважень.

Метою цих Методичних рекомендацій є надання допомоги керівникам водогосподарських бюджетних організацій, установ з питання, що саме вважається заборгованістю зі строком позовної давності, що минув, та яких заходів необхідно бюджетній організації, установі, щоб списати її.

Практично будь-яке підприємство, установа, організація в Україні може опинитися в ситуації, коли його контрагенти не розраховуються з ним за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водогосподарські бюджетні організації, установи не є винятком. Вони так само, як й інші суб'єкти господарювання, у процесі своєї діяльності придбавають матеріальні цінності, будують нові об'єкти, ремонтують будівлі, обладнання, провадять розрахунки з оплати праці, здійснюють інші операції, пов'язані з їх діяльністю. У процесі їх здійснення не обійтися без фінансового спілкування з іншими підприємствами та організаціями. У результаті неодмінно виникає дебіторська та кредиторська заборгованості. Вони можуть бути поточними, що цілком нормально. Без них не обійтися. Однак нерідко трапляються ситуації, за яких у результаті хронічного браку грошових коштів кредиторська заборгованість залишається непогашеною протягом декількох років. Або може бути не погашено депонентську заборгованість щодо заробітної плати перед колишнім співробітником. Так само й дебіторська заборгованість може перебувати на балансі водогосподарської бюджетної організації, установи не один рік: у результаті ліквідації дебітора, через відсутність у нього грошових коштів для погашення своєї заборгованості, а може, й через небажання такого дебітора погасити свій борг.

Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов'язує з перебігом певних відрізків часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), певних подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.

Стаття 251 ЦК дає визначення понять "строк" та "термін", отже, строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, яка має юридичне значення.

Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінцевий момент).

Згідно з частиною третьою статті 251 ЦК, строки і терміни поділяються на:

законні - визначені актами цивільного законодавства (наприклад, стаття 1270 ЦК встановлює шестимісячний строк для прийняття спадщини);

договірні - визначені правочином за бажанням сторони правочину і на її розсуд;

судові - визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи).

Визначення строків та термінів відбувається відповідно до правил статті 252 ЦК: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (наприклад, договір оренди укладений на два роки); термін - календарною датою (наприклад, договір позики, укладений до 10 січня 2005 р.) або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, договір позики, укладений до закінчення жнив у поточному році).

Для правильного визначення та ефективного використання строків важливе значення має встановлення початку та закінчення їх перебігу.

Згідно зі статтею 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, якщо договір позики грошей укладено строком до 20 липня 2004 р., то прострочка виконання починається з 21 липня і закінчується того ж року.

Визначення моменту закінчення строку залежить від одиниці часу, що використовується для обчислення строку:

строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. (До строку, що визначений півріччям або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року);

строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (стаття 254 ЦК). Наприклад, у разі коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується в понеділок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (стаття 55 ЦК). При цьому важливо отримати документ, який посвідчує цю дію і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.

Згідно з частиною четвертою статті 87 Цивільно-процесуального кодексу (далі - ЦПК) останній день строку триває до 24 години. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.

Вирішуючи питання, що виникають у зв'язку з безнадійною заборгованістю, слід точно визначити діючий щодо того чи іншого зобов'язання строк позовної давності. Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними. Їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (стаття 259 ЦК).

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність становить три роки (стаття 257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.

Скорочена спеціальна позовна давність в 1 (один) рік застосовується, зокрема, до вимог:

про стягнення неустойки (штрафу, пені);

про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 ЦК);

у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦК);

про розірвання договору дарування (стаття 728 ЦК);

у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК);

про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦК).

Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 (п'ять) років; 10 (десять) років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Обчислення позовної давності. Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила статті 253 - 255 ЦК. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в частині другій статті 260 ЦК як імперативне. Тобто порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (частина перша). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК. Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний день після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.

Зокрема, в частинах другій - шостій статті 261 ЦК зазначені такі випадки:

1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

2) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

3) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

4) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

5) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.

Згідно зі статтею 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.

Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 року, який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 року такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в статті 263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

Згідно зі статтею 264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:

1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;

3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не перериває позовну давність (стаття 265 ЦК).

Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість, вона подовжується до шести місяців (частина друга статті 265 ЦК).

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.

Водночас ст. 267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;

3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

4) сплив позовної давності, про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;

5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (стаття 266 ЦК.

Додатковою гарантією для осіб, право чи інтерес яких порушено, є встановлення в статті 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - стаття 1058 ЦК;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, статті 1162, 1166, 1168 ЦК);

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (стаття 393 ЦК);

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) - стаття 990 ЦК.

Наведений перелік згідно з частиною другою статті 268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

Згідно з пунктами 6 і 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Інвентаризацію розрахунків з дебіторами та кредиторами необхідно проводити не менше двох разів на рік, розрахунків у порядку планових платежів та з депонентами - не менше одного разу на місяць (підпункт 1.5.15 пункту 1.5 Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженої наказом Головного управління Держказначейства від 30.10.98 р. N 90). Акти звірянь мають бути підписані з усіма без винятку дебіторами та кредиторами.

У разі наявності дебіторської заборгованості, повернення якої викликає сумніви, керівництву водогосподарської бюджетної організації, установи необхідно вжити всіх необхідних заходів для своєчасного повернення коштів. Повернення такої заборгованості може бути здійснено шляхом поставки товарів, виконання робіт, надання послуг. Керівництво також має право звернутися до суду з позовом про повернення дебіторської заборгованості.

У разі коли на балансі протягом тривалого часу значиться непогашена кредиторська заборгованість, необхідно проаналізувати причини виникнення такої заборгованості. Якщо заборгованість виникла в результаті недофінансування, керівництвом водогосподарської бюджетної організації, установи має бути направлено листи Держводгоспу з проханням про виділення асигнувань для погашення кредиторської заборгованості. Можливо, кредиторська заборгованість значиться на балансі внаслідок узяття зобов'язань у розмірах, що перевищують затверджений кошторис і план асигнувань. Нагадаємо, що згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання і здійснювати витрати тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом. Це положення Бюджетного кодексу знайшло відображення і в статті 64 Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік".

Стаття 64 Закону України від 23.12.2004 N 2285 "Про Державний бюджет України на 2005 рік"

"Органи Державного казначейства України здійснюють облік зобов'язань розпорядників бюджетних коштів у порядку, визначеному Державним казначейством України, та відображають їх у звітності про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Розпорядники бюджетних коштів Державного бюджету України мають право брати бюджетні зобов'язання у 2005 році, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, взятих на облік в органах Державного казначейства України.

Зобов'язання, взяті розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.

Поточні видатки, пов'язані з утриманням бюджетних установ, можуть здійснюватися розпорядниками бюджетних коштів у разі, коли відсутня заборгованість із заробітної плати (грошового забезпечення)".

Прострочена кредиторська заборгованість може виникнути через оплату не першочергових витрат, унаслідок чого першочергові витрати залишаться неоплаченими та будуть обліковуватися у складі кредиторської заборгованості з ризиком закінчення строку позовної давності (до трьох років).

Якщо відповідальними особами (працівником бухгалтерії, який веде облік розрахунків, головним бухгалтером або його заступником) неналежним чином здійснювався контроль за розрахунками, не контролювалися строки виникнення та перебігу заборгованості, що призвело або незабаром може призвести до закінчення строку позовної давності щодо такої заборгованості, то керівництво водогосподарської бюджетної організації, установи має вжити заходів дисциплінарного стягнення до винних осіб.

Водогосподарські бюджетні організації, установи списують прострочену заборгованість відповідно до Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, затвердженого наказом Державного казначейства України від 08.05.2001 р. N 73.

Щорічна інвентаризаційна комісія або створена згідно з наказом керівника спеціальна комісія проводить інвентаризацію розрахунків із метою виявлення заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення. Склад комісії визначається керівником водогосподарської бюджетної організації, установи самостійно. До складу комісії обов'язково повинні входити головний бухгалтер (або його заступник) і працівник бухгалтерії, який веде облік розрахунків. За результатами інвентаризації розрахунків складається акт довільної форми, в якому фіксуються суми дебіторської та кредиторської заборгованості, строк позовної давності яких минув та які є безнадійними для погашення. Також зазначаються назва та місцезнаходження боржників, дата і причини виникнення заборгованості, заходи, що вживалися для її погашення. Акт інвентаризаційної комісії затверджується керівником бюджетної організації.

Акт про списання кредиторської заборгованості передається організації вищого рівня для прийняття рішення про доцільність списання. Таке рішення приймається Держводгоспом.

Держводгосп розглядає надані акти інвентаризації та в разі прийняття рішення про списання з обліку водогосподарської бюджетної організації, установи сум кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, видає наказ про списання такої заборгованості. Дозвіл Держводгоспу потрібен для списання кредиторської заборгованості за рахунок коштів загального та спеціального фондів державного бюджету (крім власних надходжень).

Рішення про списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, що виникла за рахунок власних надходжень водогосподарських бюджетних організацій та установ, приймається керівником організації, установи самостійно. Списання провадиться щокварталу на підставі наказу керівника бюджетної установи. Держводгоспу інформація про списання кредиторської заборгованості за рахунок власних надходжень доводиться до відома.

Що стосується списання дебіторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, то всі водогосподарські бюджетні організації, установи списують її на підставі висновків інвентаризаційної комісії та наказу керівника. Дозвіл Держводгоспу не потрібен. Однак необхідно довести до відома Держводгоспу, що таке списання було проведено.

Припустимо, що на балансі облводгоспу, для якого головним розпорядником бюджетних коштів є Держводгосп, значиться дебіторська та кредиторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності за спеціальним та за загальним фондом державного бюджету. За загальним фондом значиться: прострочена дебіторська заборгованість за КЕКВ 1135 - 50 грн. за оплачені, але не отримані запчастини на службовий автомобіль; прострочена кредиторська заборгованість за КЕКВ 1139 - 2500 грн. за позавідомчу охорону; за КЕКВ 1111 - 100 грн. депонентської заборгованості.