З метою неухильного додержання вимог законодавства та недопущення помилок і небажаних утрат та у зв'язку із запровадженням Цивільним кодексом України (далі - ЦК), який набрав чинності 1 січня 2004 року, поняття "правочин", доводимо до відома, що цей термін замінив поняття "угода" й "договір".

За ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і не може суперечити нормам самого кодексу, іншим актам законодавства і моральним засадам суспільства. Правочин (договір) має бути спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Тобто, договір є дійсним, якщо його укладено з конкретною законною метою і його сторони справді бажають реально набути, змінити або припинити взаємні права й обов'язки.

Цивільним кодексом наголошено, що особи, які вчиняють правочин, зобов'язані мати потрібний обсяг цивільної дієздатності, тобто, здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх реалізовувати, а також здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їхнього невиконання.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлено ЦК і може бути обмежено лише у випадках і порядку, встановлених Законом. Нагадаємо, що цивільна дієздатність буває часткова, неповна, повна, обмежена. Також суд може визнати особу недієздатною.

ЦК зазначено, що для чинності правочину волевиявлення його учасників має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі. Тобто, якщо правочин учинено під примусом, погрозою застосування сили або одну із сторін обмануто іншою заінтересованою стороною, такий правочин є недійсним. Волевиявлення учасників правочину має відповідати їхній внутрішній волі, а це означає, що сторони мають розуміти конкретні наслідки вчинення такого правочину і бажати їх настання. Під час учинення правочину його учасники мають дотримуватися форми, якої вимагає закон. Правочин може вчинятися усно і письмово.

Відповідно до статті 206 ЦК усно можуть учинятися правочини, що повністю виконуються сторонами в момент їхнього вчинення (наприклад, купівля-продаж товару в магазині), за винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їхню недійсність.

Якщо сторони бажають вчинити правочин письмово, вони мають зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, листах, телеграмах за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Потрібною умовою письмової форми правочину є його підписання сторонами (стороною). Якщо однією із сторін правочину є юридична особа, такий правочин від її імені підписує особа, уповноважена на це установчими документами такої юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Якщо ж закон не вимагає нотаріального посвідчення правочину, підпис іншої особи на його тексті може бути засвідчено відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Стаття 208 ЦК містить перелік правочинів, які має бути вчинено письмово.

Відповідно до закону недодержання нотаріальної форми правочину викликає його нікчемність. Правочин підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріально посвідчує правочин нотаріус або інша посадова особа, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, вчиненням на документі, де викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчено нотаріально.

Якщо внаслідок недодержання закону про нотаріальне посвідчення односторонній правочин є нікчемним, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, що не залежала від її волі. Якщо нікчемним через недодержання закону про нотаріальне посвідчення є договір, в разі якщо сторони домовилися щодо всіх істотних його умов, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі подальше нотаріальне посвідчення договору не вимагається.