З метою надання керівним працівникам водогосподарських організацій, установ і підприємств допомоги з питань, пов'язаних із застосуванням деяких статей Кримінально-процесуального кодексу України,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо заходів процесуального примусу (додаються).

2. Керівним працівникам водогосподарських організацій, установ і підприємств взяти до відома зазначені у пункті 1 наказу Методичні рекомендації.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Голови Комітету Я.Гадзала.

Заходи процесуального примусу - це, насамперед, запобіжні заходи, і застосовуються вони до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою протистояти їх спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Застосування подібних заходів з якоюсь іншою метою (наприклад, щоб домогтися від підозрюваної особи певних показань щодо її причетності до злочину чи викрити у вчиненні злочину інших осіб) або як кари за злочин, у вчиненні якого підозрюється особа, не допускається.

Запобіжні заходи застосовуються тільки до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого і за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений будуть намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Запобіжні заходи відзначаються двома особливостями: по-перше, їх застосування пов'язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини; по-друге, вони застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у вчиненні злочину, коли відповідно до принципу презумпції невинуватості вона вважається невинуватою у вчиненні злочину.

Щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, може бути застосоване запобіжне обмеження.

Підставами застосування запобіжних заходів є наявність:

доказів вчинення особою, щодо якої вони застосовуються, кримінально караного діяння;

даних про те, що ця особа може ухилитися від дізнання, слідства чи суду або буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, або може вчинити інші злочини, або не буде виконувати процесуальні рішення.

Вирішуючи питання про наявність доказів вчинення особою, щодо якої застосовується запобіжний захід, кримінально караного діяння, дізнавач, слідчий, суддя мають переконатися, що підозра у вчиненні особою злочину є обґрунтованою, тобто що в розпорядженні органу дізнання, слідчого, суду є докази вчинення злочину, здобуті у визначеному законом порядку.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.

Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною другою статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом.

Взяття під варту є виключним і найбільш суворим запобіжним заходом, котрий застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.

Взяття під варту полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та поміщенні його на певний строк до відповідних установ.

Згідно з законом взяття під варту на стадії досудового розслідування справи може бути застосовано за таких умов:

якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК) передбачено покарання у вигляді позбавлення волі (частина перша статті 155 КПК);

якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (частина друга статті 148 КПК).

Виходячи із виключного характеру цього запобіжного заходу обов'язковою умовою його застосування повинно бути також обґрунтоване переконання в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Частиною першою статті 155 КПК встановлено, що в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано тільки у виняткових випадках.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" від 25 квітня 2003 р. N 4 такими є випадки, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Це можливо, коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень або ж коли особу підозрюваного взагалі не встановлено. Винятковість даного випадку має бути обґрунтована у поданні про обрання запобіжного заходу і в постанові судді.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про попереднє ув'язнення" установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують і функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Строк тримання особи під вартою у місцях тримання затриманих обмежений трьома добами. Тільки в разі, коли доставка ув'язнених у слідчий ізолятор протягом трьох діб неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, особа може перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.

Порядок досудового ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення" та КПК. Зокрема, цим Законом визначаються правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, режим у цих місцях, права та обов'язки осіб, взятих під варту, їх матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, порядок надання їм побачень, умови. І особливості їх листування, надсилання ними скарг, заяв і листів, застосування до них заходів заохочення та стягнення, умови та оплата їх праці, умови їх матеріальної відповідальності тощо.

Як уже зазначалося, тримання під вартою під час досудового розслідування справи застосовується до особи, яка відповідно до принципу презумпції невинуватості ще не визнана винною у вчиненні злочину. У зв'язку з цим таке перебування під вартою повинно бути якомога коротшим і скасовуватися зразу ж, як тільки в ньому відпадає потреба.

За загальним правилом, тримання під вартою під час провадження дізнання і досудового слідства не може тривати більше 2 місяців. Із цього правила законом встановлені винятки, коли цей строк може бути з додержанням відповідних процедур продовжено.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання.

При обчисленні строку тримання під вартою крім строку, протягом якого особа була затримана, враховується:

1) час перебування особи на стаціонарном у експертному обстеженні у психіатричній медичній установі;

2) строк, протягом якого особа трималася під вартою раніше під час досудового провадження у даній справі, у приєднаній до неї або виділеній з неї справі, а також у разі пред'явлення нового обвинувачення.

Не враховується при обчисленні цього строку строк перебування особи під вартою під час знаходження справи у провадженні суду (у випадках, коли справу судом було повернуто прокурору чи на додаткове розслідування). У такому разі строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати 2 місяців. Подальше продовження строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою під час досудового провадження в порядку і в межах, визначених частиною другою статті 156 КПК.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

Продовження строку тримання під вартою можливе за наявності таких трьох умов:

1) у цей строк розслідування справи закінчити неможливо;

2) підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає;

3) можливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення немає.

Встановивши, що закінчити розслідування справи у повному обсязі у визначені у статті 156 КПК строки можливо або що є підстави для скасування чи зміни запобіжного заходу, прокурор вживає передбачених статті 227 КПК заходів до закінчення розслідування чи зміни (скасування) запобіжного заходу. У протилежному випадку він, за наявності до того законних підстав, дає згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. При цьому прокурор своєю постановою з додержанням вимог статті 26 КПК виділяє в окреме провадження справу в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності і дає необхідні вказівки щодо подальшого розслідування справи, або ж дає вказівку слідчому про таке виділення.

Строк тримання під вартою може бути продовжений у справах всіх категорій до 4 місяців, у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини - до 9 місяців, у справах про особливо тяжкі злочини - до 18 місяців.

Передбачається єдиний випадок, коли обвинувачений на досудових стадіях процесу може триматися під вартою понад 18 місяців. Це допускається тільки під час пред'явлення матеріалів справи. Визначено спеціальні умови і процедуру продовження строку тримання під вартою у цьому випадку. Відповідно до частини шостої статті 156 КПК матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення 18-місячного строку. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено з додержанням цього терміну, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, цей строк може бути продовжено постановою судді апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або за поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі є кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них 18-місячного строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, в такому ж порядку строк тримання під вартою може бути продовжено і стосовно обвинуваченого (обвинувачених), який (які) ознайомився (ознайомилися) з матеріалами справи, за умови, що необхідність у застосуванні до нього (до них) взяття під варту не відпала і підстав для зміни запобіжного заходу немає.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного (18-місячного) строку тримання під вартою, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.

У разі закінчення строку, передбаченого частиною першою чи частиною другою статті 156 КПК, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.

Відповідно до КПК і статті 20 Закону України "Про попереднє ув'язнення" начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строку тримання під вартою, визначеного попередньою постановою судді, не надійшла. При цьому він надсилає повідомлення про звільнення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

Питання про продовження строків вирішується за поданням тих посадових осіб, які визначені в законі: до 4 місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або за поданням цього прокурора; до 9 місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або за поданням цих прокурорів; до 18 місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або за поданням цих прокурорів. Подання підлягає розгляду також за умови, що строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до статті 120 КПК.

У поданні про продовження строку тримання під вартою зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої пропонується продовжити строки тримання під вартою, дані про злочин, у вчиненні якого особа обвинувачується, кримінально-правова кваліфікація злочину, дані про те, ким і коли було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, коли і ким продовжувалися строки тримання під вартою, обсяг виконаних слідчих дій, причини неможливості закінчити розслідування справи в раніше визначені строки, причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу та неможливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення. У поданні про продовження строку тримання під вартою на строк понад 18 місяців (частина восьма статті 156 КПК зазначаються причини, з яких цього строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, та доводи на користь того, що необхідність у застосуванні до обвинуваченого (обвинувачених) тримання під вартою не відпала і підстав для обирання іншого запобіжного заходу немає.

Подання слідчого не може бути прийняте до провадження суду, якщо відповідний прокурор не дав згоди на порушення цього питання перед судом або не продовжив строки проведення досудового слідства. Не може суддя розглянути подання і тоді, коли йому не надано для вивчення кримінальну справу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду в строки, визначені частиною другою статті 165-3 КПК:

1) при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців - не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців - не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до 18 місяців - не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

4) при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи - не пізніш як за 5 діб до закінчення граничного строку тримання під вартою.

Строк тримання під вартою може бути продовжений до 4 місяців як суддею, який вирішував питання про обрання запобіжного заходу, так і іншим суддею місцевого суду. Питання про продовження строків до 9 місяців вирішується суддею апеляційного суду, до 18 місяців - суддею Верховного Суду України.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого, залежно від наявності до того підстав, виносить постанову про продовження строку тримання під вартою, за винятком випадку, передбаченого частиною сьомою статті 156 КПК, або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.