У зв'язку з тим, що додержання трудових прав працівників - запорука соціального спокою в колективах водогосподарських організацій, підприємств та установ,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо додержання трудових прав працівників (додаються).

2. Керівним працівникам водогосподарських організацій, підприємств та установ:

взяти до відома та використання у господарській діяльності зазначені у пункті 1 Методичні рекомендації та забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства про працю;

активізувати вжиття превентивних заходів, спрямованих на пропаганду та роз'яснення вимог законодавства про працю.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови комітету відповідно до розподілу функціональних повноважень.

Успішний розвиток суб'єкта господарської діяльності неможливий без високопродуктивної творчої праці колективу найманих працівників. При цьому інтереси роботодавця та найманого працівника не завжди збігаються. Здебільшого як перші, так і другі учасники ринку праці хочуть при якомога менших власних витратах одержати якомога більше прибутків один від одного. Досить часто при цьому використовуються різні критерії виміру тих самих величин, які для учасників однієї сторони трудових взаємовідносин є витратами, а для протилежної - прибутками. Взаємовідносини між роботодавцем та найманими працівниками регулюються нормативно-правовими актами з питань праці. Зміст цих актів та неухильне їх додержання повинні стимулювати створення таких соціально-трудових відносин, які б забезпечили ефективний розвиток як суб'єкта господарської діяльності, так і найманих працівників та суспільства в цілому.

І роботодавець, і найманий працівник мають усвідомити необхідність безумовного додержання ними вимог законодавства про працю та вживати необхідних заходів щодо забезпечення виконання в повному обсязі покладених на них трудових обов'язків та використання прав, наданих їм законодавством.

Держава, як орган, який встановлює правила поведінки роботодавців і найманих працівників на ринку праці, забезпечує контроль за дотриманням встановлених нею норм законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань трудової та пов'язаної з нею діяльності.

Глава XVIII Кодексу законів про працю України, стаття 35 Закону України "Про оплату праці", стаття 27 Закону України "Про відпустки" та інші визначають основні засади здійснення нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Стаття 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статті 21 і 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", розділ VII Закону України "Про охорону праці" та інші визначають конкретні сфери здійснення такого нагляду чи контролю. Функцію нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю нормативно-правовими актами покладено здебільшого на Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці) та його органи. Від імені Мінпраці зазначені обов'язки безпосередньо виконують державні інспектори праці Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю.

На теренах України інститут державної інспекції праці як цілісний орган державної виконавчої влади виник у 2001 році, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. N 959, якою було встановлено граничну чисельність працівників територіальних державних інспекцій праці, які і здійснюють перевірки, спрямовані на захист прав працівників. Координує їхню діяльність центральний апарат (зі статусом урядового органу державного управління).

Повноваження державних інспекторів праці визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. N 50, якою затверджено Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (далі - Держнаглядпраці). Зокрема, до основних завдань Держнаглядпраці віднесено забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) законодавства про працю (крім питань охорони праці) та законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; на випадок безробіття. Слід зазначити, що нагляд за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється державними інспекторами праці лише в частині додержання прав і гарантій застрахованих осіб.

До законодавства про працю, відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), належить зазначений Кодекс та акти законодавства, прийняті відповідно до нього. Таким чином, до актів законодавства про працю належить і колективний договір підприємства. Однак державний інспектор праці, контролюючи додержання умов колективного договору щодо працівників підприємства, не підмінює контроль за виконанням умов цього договору кожною зі сторін, що його уклали.

Реалізація державними інспекторами праці покладеного на них завдання здійснюється шляхом проведення перевірок роботодавців і робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Водночас, з метою профілактики недопущення роботодавцями порушень законодавства про працю, Держнаглядпраці та його територіальні органи здійснюють превентивні заходи, спрямовані, насамперед, на пропаганду і роз'яснення роботодавцям і найманим працівникам вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань праці та загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Положенням про Держнаглядпраці встановлено певні особливості здійснення перевірок. Зокрема, державний інспектор праці має право безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування про початок перевірки та лише на підставі пред'явлення службового посвідчення відвідувати для виконання покладених на нього обов'язків службові й виробничі приміщення роботодавців. Для проведення перевірки роботодавець має надати державному інспектору праці робоче місце, яке б давало змогу вести конфіденційні розмови з працівниками. У ході перевірки посадові особи Держнаглядпраці мають право не лише ознайомлюватися з інформацією, документами чи іншими матеріалами роботодавця з питань праці, а й витребувати їх засвідчені копії, вимагати від роботодавця або його працівників необхідні пояснення з питань застосування законодавства про працю чи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Факти щодо додержання законодавства про працю, виявлені державним інспектором праці в ході перевірки, відображаються ним у відповідному акті, форму якого затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 березня 2003 р. N 72, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 3 червня 2003 р. за N 432/7753. До зазначеного акта додаються копії витребуваних державним інспектором праці матеріалів чи документів роботодавця, пояснення посадових осіб або інших працівників за умови, що вони згодні не зберігати конфіденційність факту надання ними інформації про порушення законодавства про працю.

Захист прав працівників чи застрахованих осіб здійснюється державним інспектором праці шляхом видання посадовим особам роботодавців чи робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування обов'язкових до виконання приписів на усунення виявлених порушень законодавства. Але, видаючи припис на усунення виявленого правопорушення, державний інспектор праці не може виступати посередником, арбітром чи експертом під час розгляду індивідуальних або колективних трудових спорів.

Тобто інспектор не може на прохання третіх осіб витребувати від роботодавця документи, інформацію чи інші матеріали для їх подальшої передачі цим особам, оскільки це функція посередника. Однак він зобов'язаний приписати роботодавцеві обов'язок видати працівникові (відповідно до вимог статті 49 КЗпП та інших нормативно-правових актів), що звернувся з проханням одержати таку інформацію, довідку про роботу і заробітну плату чи інші документи, які стосуються цього працівника. Засвідчені копії документів, інформації чи інших матеріалів роботодавця, витребувані державним інспектором праці в ході перевірки можуть передаватися відповідним органам або організаціям лише як матеріали перевірки в цілому.

Державний інспектор праці, видаючи припис, не може вказувати роботодавцеві конкретні шляхи поновлення порушених прав працівників, оскільки це функція арбітра. Поновлення порушених прав працівників здійснюється судами чи комісіями за трудовими спорами у порядку, встановленому главою XV КЗпП. У приписі зазначається лише вимога щодо приведення у відповідність до законодавства тих чи інших локальних актів роботодавця або вчинення ним дій, спрямованих на створення умов, які б забезпечили додержання вимог законодавства про працю.

Однак роботодавець, виконуючи вимоги припису державного інспектора праці, може сам поновити порушені права працівника, щоб уникнути примусового вирішення цього питання в судовому порядку. Наприклад, якщо на підприємстві не провадиться доплата за роботу в нічний час, державним інспектором праці буде приписано усунути порушення статті 108 КЗпП. На виконання припису роботодавець зобов'язаний запровадити ведення обліку годин роботи в нічний час та їх оплату в підвищеному розмірі за період, протягом якого зберігаються первинні документи з обліку робочого часу та часу відпочинку (наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. N 41 "Про затвердження переліку типових документів" (із змінами) або, щонайменше, з часу здійснення перевірки. Однак зазначена дія не поновить порушені права працівників на таку оплату в більш тривалому періоді. Враховуючи, що статтею 233 КЗпП не встановлено строків позовної давності для вирішення трудових спорів з питань оплати праці, роботодавець, з метою запобігання зверненням працівників до суду, має право самостійно визначити механізм поновлення необхідної інформації, яка містилась у знищених у зв'язку із закінченням терміну зберігання документах обліку робочого часу, за більш тривалий період та провести в цьому періоді підвищену оплату праці за роботу в нічний час.

Або у ході перевірки додержання вимог законодавства про працю державним інспектором праці було виявлено порушення під час звільнення працівника. У разі звернення останнього до суду було б однозначно ухвалено рішення про поновлення його на посаді. Однак державний інспектор праці не може дати припис щодо поновлення працівника на попередній роботі. Він лише має право приписати вимогу щодо приведення відповідно до вимог законодавства про працю самого факту звільнення конкретного працівника (у даному випадку - локального акта підприємства, яким цього працівника було звільнено). Механізм приведення відповідно до законодавства факту звільнення працівника визначатиме роботодавець. Можливо, він поновить працівника на попередній роботі, або працівник і роботодавець знайдуть спільне рішення щодо зміни підстави звільнення на таку, яка відповідатиме вимогам законодавства про працю, або роботодавець приведе відповідно до вимог законодавства документи, які були підставою для звільнення (наприклад, отримає згоду профспілкового органу на проведення змін в організації виробництва і праці).

Інспектор не може на вимогу чи прохання роботодавця, працівника або третіх осіб робити експертні висновки щодо розмірів тих чи інших конкретних виплат, відповідності вимогам законодавства тих чи інших локальних актів роботодавця з метою подальшої передачі цих висновків указаним особам, оскільки це функція експерта. Розрахунки або висновки державного інспектора праці про встановлення чи підтвердження фактів порушення законодавства, є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.

Одночасно з виданням роботодавцю припису на усунення виявлених порушень законодавства про працю державний інспектор має право скласти та передати до суду протокол про адміністративне правопорушення для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб - порушників законодавства. Підставою для оформлення цього протоколу є наявність у діях посадової особи складу адміністративного правопорушення, ознаки якого встановлено статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Необхідно наголосити, що адміністративна відповідальність посадових осіб настає як за їхні протиправні, винні (умисні або необережні) дії, так і за бездіяльність і необережні дії. Тобто, коли особа, передбачаючи можливість шкідливих наслідків своїх вчинків, легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачила можливість настання таких наслідків, хоча повинна була їх передбачити, чи коли вона, відповідно до своїх посадових обов'язків, повинна була вжити необхідних заходів для забезпечення безумовного додержання вимог законодавства.

передбачено підстави притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю. Основною нормою є частина перша статті 41 КУпАП, якою встановлено адміністративні санкції за порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності встановлених термінів виплати заробітної плати (або виплати її в неповному обсязі), а також за порушення інших вимог законодавства про працю. Ця законодавча норма за зазначені правопорушення передбачає відповідальність у формі адміністративного штрафу в розмірі від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для складання протоколу про адміністративне правопорушення державному інспектору праці достатньо встановити факт порушення роботодавцем законодавства про працю і кваліфікувати склад адміністративного правопорушення. При складанні протоколу про адміністративне правопорушення для притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 41-1, 41-2, 41-3 КУпАП державному інспектору праці, крім зазначених вище обставин, необхідне подання роботодавця чи профспілкового органу про порушення законодавства, яке визначає порядок укладення, зміни чи підведення підсумків виконання колективних договорів. Зазначена вимога зумовлена тим, що державний інспектор праці не є стороною колективно-договірного процесу.

Статтею 41-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, за ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору чи угоди. Відповідальність визначено у вигляді адміністративного штрафу в розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід звернути увагу на ту обставину, що відповідальність передбачено не за відсутність колективного договору, а за ухилення від участі в переговорах, пов'язаних із його укладенням і зміною. Процедуру ведення таких переговорів визначено статтею 10 Закону України "Про колективні договори і угоди": будь-яка зі сторін, уповноважена на укладення колективного договору чи угоди, протягом семи днів після одержання письмового повідомлення іншої сторони про бажання почати переговори, повинна розпочати роботу з ведення цих переговорів. У разі порушення строку початку переговорів, сторона, яка ініціювала їх початок, вносить державному інспектору праці подання про притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи протилежної сторони. Зазначене подання має містити завірені копії документів, що підтверджують факт отримання протилежною стороною переговорів письмового попередження про їх початок.