Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним.

Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 згаданого закону).

Порядок укладення договору оренди землі встановлено статтею 16 Закону України "Про оренду землі". Частиною четвертою згаданої статті передбачено, що передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту відведення.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України N 588 від 31.07.1995 р. спільним наказом Держкомзему України, Держбуду України, Держкомунгоспу України, Фонду держмайна N 31/30/53/396 від 05.04.1996 р. затверджено Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження жилих будинків.

Відповідно до пункту 4.4 вищезгаданого наказу частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі квартир і нежитлових приміщень будинку.

Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається, позаяк договір оренди земельної ділянки у зазначеному випадку не укладається, а розмір плати визначається відповідно до розміру використання відповідної частки прибудинкової території.