З метою застосування водогосподарськими організаціями, підприємствами та установами єдиного підходу до вирішення питань, пов'язаних із матеріальною відповідальністю працівників за трудовим правом України, а також визначенням розміру шкоди та порядком її покриття

1. Затвердити Методичні рекомендації Держводгоспу України з питань, пов'язаних із матеріальною відповідальністю працівників за трудовим правом України, визначенням розміру шкоди та порядком її покриття, що додаються.

2. Керівникам водогосподарських організацій, підприємств та установ взяти до відома та використання у діяльності зазначені у пункті 1 наказу Методичні рекомендації.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови Комітету відповідно до розподілу функціональних повноважень.

Ці Методичні рекомендації розроблені для надання допомоги керівникам водогосподарських організацій, підприємств та установ (далі - підприємства) у вирішенні питань, пов'язаних із матеріальною відповідальністю працівників за трудовим правом України, визначенням розміру шкоди та порядком її покриття, оскільки за трудовим законодавством, основною особливістю матеріальної відповідальності працівників, яка водночас відрізняє її від цивільно-правової майнової відповідальності, є в більшості випадків її обмежений характер.

Такий характер матеріальної відповідальності зумовлюється виробничо-господарським ризиком, який існує в переважній більшості галузей народного господарства, де використовується наймана праця, і необхідністю захистити інтереси найманих працівників, основним джерелом існування яких є їхня заробітна плата.

Враховуючи обмежений характер матеріальної відповідальності, виділяють основний її вид - обмежену матеріальну відповідальність працівників.

Поряд з обмеженою розрізняють також повну і підвищену матеріальну відповідальність, які зумовлюються формою вини працівника та настають лише у визначених законодавством випадках.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником випливає зі змісту частини першої статті 132 КЗпП України і полягає в обов'язку відшкодування заподіяної з його вини шкоди в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше його середнього місячного заробітку.

Цей вид відповідальності є основним, оскільки настає у всіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування у межах повної чи підвищеної матеріальної відповідальності.

Обмежену матеріальну відповідальність не можна визначити як неповну чи часткову, оскільки при заподіянні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, останній нестиме відповідальність у повному розмірі шкоди. Розмір відшкодування не визначатиметься часткою заподіяної шкоди, а залежатиме від розміру середньої місячної заробітної плати працівника.

Відповідно до першої частини статті 133 КЗпП працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.

Відповідно до другої частини статті 133 КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники в розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше їхнього середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною організацією обліку і зберігання матеріальних або грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Визначення середнього місячного заробітку працівника в разі настання матеріальної відповідальності в його межах проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, де зазначається, що середній місячний заробіток обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі, коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення, - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві.

Суб'єктами матеріальної відповідальності за пунктом 1 статті 133 КЗпП України виступають працівники, які допустили зіпсуття або знищення матеріальних цінностей у ході трудового процесу.

До того ж у зазначених випадках матеріальна відповідальність буде обмеженою, якщо матеріальні цінності були видані працівникам у користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На інших працівників з числа службових осіб (наприклад, майстра, технолога), якщо шкода заподіяна внаслідок їхніх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається відповідно до статті 132 КЗпП України і також в межах їхнього середнього місячного заробітку.

Згідно з пунктом 2 статті 133 КЗпП матеріальна відповідальність у межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, настає для директорів, начальників та інших керівників підприємств та їх заступників; керівників будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням, та їх заступників за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною організацією обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей тощо.

У разі виявлення безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством (зокрема, за першою частиною статті 132 КЗпП, крім випадків повної матеріальної відповідальності). Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність у межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не може перевищувати розміру заподіяної шкоди. На керівних працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межах середньої місячної заробітної плати, якщо з їхньої вини не було своєчасно вжито заходів щодо відшкодування шкоди безпосередніми її заподіювачами і таку можливість підприємство втратило.

Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не належить до категорії працівників, з якими згідно із законодавством може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника в разі нестачі чи зіпсуття майна настає в обмеженому розмірі за умови, якщо відсутні інші підстави для повної матеріальної відповідальності.

При заподіянні шкоди приписками та іншими спотвореними даними про виконання робіт до матеріальної відповідальності можуть притягуватись як працівники, що вчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття якими заходів щодо їх запобігання вони вчинені.

Повна матеріальна відповідальність, на відміну від обмеженої, передбачає покладання на працівника, винного в заподіянні шкоди підприємству, з яким він перебуває в трудових відносинах, обов'язку відшкодування прямої дійсної шкоди в повному обсязі без будь-яких обмежень. Цей вид відповідальності настає лише в конкретно визначених законодавством випадках.

Вичерпний перелік випадків, що передбачають можливість застосування до працівника повної матеріальної відповідальності, закріплений статтею 134 КЗпП.

Повна матеріальна відповідальність настає у випадках:

- коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП) .

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність відповідно до статті 135-1 КЗпП України можуть бути укладені підприємством з працівниками, які:

- досягли вісімнадцятирічного віку;

- займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей;

- займають посади або виконують роботи, безпосередньо передбачені Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Такий Перелік затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС N 447/24 від 28 грудня 1977 р. (далі - Постанова N 447/24);

- отримали матеріальні цінності, передані їм під індивідуальну матеріальну відповідальність.

Зазначений Перелік посад і робіт складається з двох частин. У першій зазначені посади працівників, з якими можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність (наприклад, завідуючі касами, завідуючі магазинами тощо). У другій перелічено роботи, на виконання яких може укладатись договір про повну матеріальну відповідальність (наприклад, видачі грошей через касу тощо).

На практиці трапляються випадки, коли керівники підприємств, установ, організацій укладають договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади або характер виконуваної роботи не зазначено у згаданому Переліку посад і робіт (наприклад, з лаборантами кафедр вищих навчальних закладів або з майстрами дільниць у будівельних організаціях, сторожами тощо). Оскільки Перелік не підлягає розширеному тлумаченню, у таких випадках договір про повну матеріальну відповідальність не матиме юридичного значення, а тому не буде підставою для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності.

У випадках, коли виконання обов'язків з обслуговування матеріальних цінностей є основною трудовою функцією працівника (про таку істотну умову працівника попереджають при укладенні трудового договору), з ним має укладатись договір про повну матеріальну відповідальність. Якщо працівник відмовляється від укладення такого договору, то трудовий договір може бути припинений за пунктом 1 статті 40 КЗпП, якщо працівник відмовився від переведення на інше робоче місце, або ж якщо такого місця на підприємстві немає.

Договір про повну індивідуальну відповідальність працівника укладається відповідно до Типового договору, затвердженого тією самою постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС N 447/24 від 28 грудня 1977 р.

Якщо договір про повну матеріальну відповідальність не укладений, то працівник несе обмежену матеріальну відповідальність на загальних підставах, якщо немає інших законних підстав для притягнення його до повної матеріальної відповідальності.

- коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП України).

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією, і їхні посади не вказані в згаданому переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, з порядком приймання, транспортування, зберігання цінностей.

Слід відзначити, що разова довіреність чи інший документ (наприклад, накладна, відомість, рахунок-фактура тощо) можуть бути видані працівнику лише за наявності його згоди, а відмова працівника від одержання під звіт матеріальних цінностей за разовою довіреністю не є дисциплінарним проступком.

Разова довіреність має видаватись лише працівникам, які перебувають з підприємством у трудових правовідносинах. Відсутність останніх спричиняє можливість настання майнової відповідальності за цивільним законодавством.

Разова довіреність на одержання цінностей під звіт не може видаватись працівникам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально відповідальні посади протягом певного часу, а також тим, які мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо цю судимість не знято і не погашено.

- коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП України).

Таку відповідальність несе будь-який працівник незалежно від посади, яку він займає, чи від характеру виконуваної ним роботи.

Повна матеріальна відповідальність за цією підставою покладається на працівника, дії якого визнані такими, що мають ознаки злочину в офіційному порядку: підтверджені обвинувальним вироком суду, ухвалою суду в кримінальній справі про припинення провадження в справі у зв'язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачею справи на розгляд товариського суду, звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки, звільненням від відбування покарання у зв'язку з захворюванням, достроковим або умовно-достроковим звільненням від покарання, в разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання та в інших подібних випадках, або відповідно до постанови слідчо-прокурорських органів.

За цією підставою працівник не притягується до повної матеріальної відповідальності лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу або події скоєння злочину.

Проте при винесенні виправдувального вироку (закритті провадження в кримінальній справі) за відсутністю складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, має право з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

- коли шкоди завдано діями працівника, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП).

Факт появи на роботі працівника в нетверезому стані сам по собі є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну в такому стані працівником, настає незалежно від форми вини: умислу чи з необережності.

Факт нетверезого стану працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, свідченнями свідків).

Зважаючи на те, що заподіяння шкоди працівником, який перебував у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов'язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається.

- коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП.

У перерахованих випадках повна матеріальна відповідальність настає лише за навмисне заподіяння шкоди, що має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника в ході виробничого процесу заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.

Якщо недостача, псування або знищення вказаного майна сталися з необережності (недбалості), настає обмежена матеріальна відповідальність.

- коли відповідно до чинної норми законодавства на працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).