За класичним визначенням система оподаткування має виконувати одночасно дві функції: віднімати, а віднімаючи - стимулювати. Але, на жаль, в Україні друга функція оподаткування не працює. Та й віднімати цивілізованим шляхом у нас не завжди вдається.

Як відомо, багатою країна може бути тільки за сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Створення таких умов є прерогативою держави. Саме розкриття підприємницького потенціалу вбачається найпотужнішим ресурсом економічного зростання для України в найближчій перспективі. Можна з упевненістю стверджувати, що економічне зростання протягом останніх років було пов'язане саме з розкриттям підприємницького потенціалу нашого народу. Але ці успіхи недостатні для досягнення сталого довготривалого зростання. Причиною є непослідовність дій держави в процесах створення умов для розвитку підприємництва.

Першим кроком у напрямку забезпечення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності стало прийняття в 1998 році Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (надалі - Указ). Успіх спрощеної системи оподаткування базується на таких принципах:

- простота, зрозумілість та прозорість правил оподаткування;

- простота визначення податкової бази;

- спрощена процедура обліку та контролю;

- зниження податкового тиску на суб'єктів малого підприємництва.

Тобто Указ надав можливість малому бізнесу вести спрощений облік в частині оподаткування та знизити податковий тиск головним чином за рахунок звільнення від сплати зборів, які нараховуються на фонд оплати праці, найбільшим з яких є збір на загальнодержавне пенсійне страхування.

Не пройшло й 6 років, як держава вирішила, що малий бізнес в Україні настільки став "потужним", що нехай платить податки як і всі, і навіть більше. Йдеться про те, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що платники єдиного податку (тобто представники малого бізнесу) повинні з 2004 року сплачувати пенсійний збір у розмірі 32 % від фонду оплати праці. Враховуючи той факт, що частина єдиного податку у розмірі 42 % направляється саме до Пенсійного фонду, фактично в державі склалася ситуація, коли на державному рівні вже більше року ніхто не вирішував питання подвійного оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Так і навіщо було це питання вирішувати, коли владі вкрай необхідно було зібрати побільше грошей в Пенсійний фонд перед президентськими виборами.

До речі, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" фактично було внесено зміни до податкового законодавства з порушенням правил їх внесення: не враховано норми законодавства щодо спрощеної системи оподаткування та порушено цілісність системи законодавства щодо оподаткування. Вищезгаданий Закон погіршує права платників, у тому числі і представників малого бізнесу, в порівнянні з іншими правовими актами. Так, посадові особи управлінь Пенсійного фонду на місцях користуються ст. 18 п. 4 Закону N 1058, якою передбачено, що на страхові внески не поширюється податкове законодавство, внаслідок чого відмовляються визнати принцип правоти платників податків, який передбачено нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" N 2181 (пп. 4.4.1) щодо конфлікту інтересів при неоднозначному тлумаченні прав та обов'язків платників, що має місце у випадку зі сплатою страхових внесків платниками єдиного податку - юридичними особами. Самим Законом N 1058 вирішення питань щодо конфлікту інтересів не передбачено. Аналогічно, погіршені права платників відносно строку давності. Відповідно до Закону N 1058 (ст. 106 п. 15) строк давності по стягненню недоїмки, пені та штрафів не застосовується, в той час як Законом N 2181 (ст. 15) такий строк визначено в 1095 днів після узгодження податкового законодавства. Законом N 1058 не враховано норми Цивільного кодексу України, якими (ст. 257, 258) встановлено терміни позовної давності.