Відповідно до статті 40 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", з метою науково-методичного забезпечення державного санітарно-епідеміологічного нагляду

1. Затвердити методичні рекомендації "Планування заходів щодо попередження епідемічних ускладнень внаслідок надзвичайних ситуацій, викликаних повенями" (додаються).

2. Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров'я України методичні рекомендації "Планування заходів щодо попередження епідемічних ускладнень внаслідок надзвичайних ситуацій, викликаних повенями" довести до відома керівників установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в установленому порядку.

Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1. За останні десятиліття в багатьох країнах світу та Україні значно зросла кількість надзвичайних ситуацій, викликаних повенями. Щорічно в Україні викликають загрозу проживанню населення підтоплення та повені різної інтенсивності аж до катастрофічних, таких, як в Закарпатській області 1998 та 2001 роках, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Закарпатській, Львівській, Вінницькій, Одеській областях у 2008 році.

В Україні нараховується 541 місто й селище зі стабільним проявом процесів підтоплення, а у 97 населених пунктах площа підтоплення перевищує 50% їх території. Це явище особливо проявляється в Дніпропетровській, Одеській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях степової зони України, Полтавській та Харківській областях лісостепової зони, Житомирській області та всій зоні Полісся. В Карпатах та передгірній зоні Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської областей щорічно розвиваються повені, що призводить до затоплень значних територій.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища, щорічні збитки тільки від підтоплень міст оцінюються у 2,2 млрд. гривень, а в 2008 році сягнули до 5 млрд. гривень.

Питне водопостачання країни майже на 80 відсотків забезпечується за рахунок поверхневих вод. Якість води у поверхневих водних об'єктах є вирішальним чинником санітарного та епідемічного благополуччя населення. Забруднення водних об'єктів - джерел питного водопостачання за недостатньої ефективності роботи водогінних очисних споруд тягне за собою погіршення якості питної води та створює серйозну небезпеку для здоров'я в багатьох регіонах України, зумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини хімічних, у т.ч. канцерогенних і мутагенних факторів. Відставання України від розвинутих країн за середньою тривалістю життя та висока смертність певною мірою пов'язано із споживанням недоброякісної питної води.

2. Під час повеней та підтоплень активізуються природні осередки висококонтагіозних інфекцій. В Україні є багато активно діючих природних осередків небезпечних інфекцій - туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх областях), сибірки (у 16 областях), гарячки КУ (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагійної лихоманки з нирковим синдромом (у 10 областях), гарячки Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях) та інших інфекцій.

3. Заслуговує на увагу можливість погіршення епідемічної обстановки і зростання випадків інфекційних захворювань серед населення, що проживає у місцевості, яка потрапила в зону надзвичайної ситуації. Так, в разі пошкодження або руйнування повінню очисних каналізаційних споруд, скотомогильників, сміттєзвалищ, сховищ епідеміологічно-небезпечних відходів та ін., може виникнути загроза забруднення довкілля небезпечними хімічними речовинами та виникнення спалахів масових інфекційних захворювань. Погіршення умов життя, порушення функціонування комунально-побутових служб, розлад системи управління також сприяють їх появі та розповсюдженню серед населення.

У цих умовах визначається зниження імунітету, можливості протистояти інфекції, особливо у дітей, що ускладнює роботу медичної служби. Найбільш вірогідним є поширення гострих кишкових хвороб, сальмонельозу, гепатиту A.

В районах катастроф до числа потенційно небезпечних відносяться такі захворювання як холера, черевний тиф, туляремія, дизентерія, вірусний гепатит, гастроентерит та інші. Серед дітей можливі прояви таких захворювань, як менінгококова інфекція, скарлатина, дифтерія, кір, коклюш, вірусна пневмонія та кишкові інфекції.

4. За даними Женевського центру досліджень епідеміології катастроф, Україна входить в десятку країн світу, в яких, зокрема, в 2006 році було зафіксовано найбільше жертв стихійних лих.

5. В наведених рекомендаціях викладені основні принципи, якими, на думку фахівців МОЗ, Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції та Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського АМН України, необхідно керуватись при плануванні заходів щодо протиепідемічного забезпечення населення, що потрапило в надзвичайні ситуації, викликані повенями.

6. Методичні рекомендації "Планування заходів щодо попередження епідемічних ускладнень внаслідок надзвичайних ситуацій, викликаних повенями" (далі - методичні рекомендації) призначені для організаторів охорони здоров'я, лікарів гігієністів та епідеміологів, бактеріологів, інфекціоністів та можуть бути використані іншими зацікавленими органами, установами та відомствами.

2.1. Плани розробляються для впровадження систем заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, регламентованих Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими актами санітарного законодавства, а також нормативними документами МОЗ.

Для конкретної адміністративної території плани (програми) повинні бути єдиними, містити завдання по виконанню профілактичних і протиепідемічних заходів усім відомствам (у тому числі і медичним службам). З огляду на те, що ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій (далі - НС) є проблемою загальнодержавною, плани повинні узгоджуватися з усіма відомствами і службами, які здійснюють заходи щодо протиепідемічного забезпечення населення на території та затверджуються в місцевих органах виконавчої влади. Виписки з затвердженого плану направляють до задіяних служб і організацій.

2.2. Плани щорічно коригуються відповідно до зміни епідемічної ситуації, спрямованості та обсягів можливих НС і нових вказівок МОЗ, та оновляються кожні 5 років. Контроль за виконанням запланованих заходів здійснюється місцевими органами виконавчої влади та державною санітарно-епідеміологічною службою відповідної адміністративної території. Комплексні плани повинні складатися для області, міста і сільського району. У містах з районним розподілом необхідно розробляти єдиний комплексний план, виходячи з того, що місто є господарською, економічною і адміністративною одиницею.

2.3. Регіональні комплексні плани повинні передбачати загальну стратегію організації заходів щодо протиепідемічного забезпечення населення області і давати доручення щодо їх впровадження підпорядкованим адміністраціям обласного, міського, районного рівня з урахуванням їх територіальних особливостей, соціально-економічних, комунально-санітарних умов та стану медичного обслуговування населення. Крім цього, у них передбачають заходи щодо створення резервів на випадок виникнення масових епідемічних ускладнень та підготовку керівників медичних формувань і провідних фахівців районів (міст), які відіграють ведучу роль у проведенні заходів з локалізації та ліквідації вогнищ - епідеміологів, гігієністів, бактеріологів, інфекціоністів.

2.4. В територіальних планах подається детальне викладення конкретних завдань керівникам установ, закладів, організацій та підприємств щодо проведення заходів з протиепідемічного забезпечення, з розрахунком наявних реальних можливостей і необхідних додаткових сил та засобів, необхідних на випадок виникнення епідемічних ускладнень.

3.1. Характер епідемічного ускладнення та його масштаби у випадку НС залежить від наявності збудників, сприятливих умов для циркуляції їх в навколишньому середовищі та серед населення.

Аналіз епідемічних ускладнень в НС, що виникали в Україні і за кордоном, дозволяє виділити такі основні фактори, що впливають на можливість їх масового розповсюдження:

наявність природних осередків висококонтагіозних інфекцій на території та вогнищ інфекційних захворювань і носіїв серед населення зони надзвичайної ситуації;

особливості території (перш за все, клімато-географічні, наявність умов для масового розмноження носіїв і переносників інфекційних захворювань та сприятливих умов щодо зберігання їх збудників у навколишньому середовищі);

умови життя населення та санітарно-комунальний благоустрій населених пунктів, від яких залежить можливість залучення в епідемічний процес масових факторів поширення кожної з нозологічних форм у зв'язку з їх епідеміологічними особливостями (наприклад, наявність відкритих водойм, що забруднюються незнезараженими господарсько-фекальними стоками, висока чисельність гризунів у селитебній зоні, наявність місць масового виплоду кровососів та ін.);

стан мережі установ та закладів охорони здоров'я і рівень медичного обслуговування населення, що впливають на своєчасність та повноту проведення заходів з локалізації та ліквідації заносних вогнищ (потужність лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів; їх радіус обслуговування, матеріально-технічна база та укомплектованість кадрами; наявність умов для здійснення протиепідемічного режиму при організації спеціалізованих формувань у вогнищі - шпиталю для хворих, провізорного відділення шпиталю для підозрілих на захворювання, ізолятору для контактних; діагностичних лабораторій та ін.);

клініко-епідеміологічні особливості кожної з хвороб (тривалість інкубаційного періоду, здатність до формування легких форм захворювань та безсимптомного носійства, життєздатність збудників у зовнішньому середовищі та ін.).

Таким чином, визначення цих критеріїв є подальшим кроком до планування заходів щодо попередження епідемічних ускладнень.

3.2. План доцільно складати в доповеневому (підготовчому) періоді. Передбачається збір повної інформації з розбивкою по населених пунктах про стан території з інвентаризацією (паспортизацією) всіх об'єктів державного санітарно-епідеміологічного нагляду, факторів епідризику, всіх шкідливих факторів, на підставі якої може бути прийняте рішення про дислокацію евакуйованого населення та рятувальників. При отриманні інформації щодо потрапляння цих об'єктів та факторів в зону катастрофи, можна спрогнозувати наслідки НС.

3.3. Роботи з ліквідації наслідків НС, викликаних повенями, на нашу думку, слід розділити на чотири фази (етапи):

фазу аварійно-рятувальних робіт;

фазу відновлювальних робіт;

фазу стабілізації ситуації;

фазу реабілітації населення та території.

Звідси випливає, що і протиепідемічні заходи слід планувати і виконувати за вказаними фазами, збільшуючи обсяги та розширюючи їх номенклатуру по мірі спаду рівня води.

3.4. При виникненні НС складаються плани з ліквідації їх наслідків. Ці плани формуються в залежності від масштабів НС, і розглядаються та затверджуються на засіданнях комісій Техніко-екологічної безпеки (далі - ТЕБ) та НС, Надзвичайної протиепідемічної комісії (далі - НПК) з включенням необхідних об'ємів та найменувань робіт.

3.5. У фазі аварійно-рятувальних робіт необхідно забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні та протиепідемічні умови проживання людей в зоні НС, відселеного населення, рятувальників та особового складу задіяних служб, їх медичне та протиепідемічне забезпечення. Водопостачання, повноцінне харчування та вітамінізація забезпечуються у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 N 656 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення". Слід налагодити належні температурні умови, сушку та обігрів, виявлення та ізоляцію інфекційних хворих, включаючи подвірні обходи, дієвість лабораторної служби та належний контроль і керування процесами. Водночас визначаються об'єми необхідних робіт, потреба в матеріально-технічному забезпеченні, необхідність в залученні додаткових сил і засобів, розробляються прогнози розвитку епідемічного процесу.

3.6. У фазі відновлювальних робіт належить відновити функціонування систем життєзабезпечення, параметрів соціальної інфраструктури, навколишнього середовища, житла, водопостачання, харчування та санітарний благоустрій в населених пунктах до рівнів, що дадуть можливість повернення евакуйованого населення в безпечні умови. В цій фазі слід забезпечити санітарну очистку територій і домоволодінь, колодязів, вигребів, гноєсховищ; дезінфекційні, дезінсекційні та дератизаційні заходи, відновлення цілісності сміттєзвалищ, скотомогильників, складів пестицидів і агрохімікатів тощо, комплексні санітарно-протиепідемічні обстеження та посилення лабораторного контролю, жорсткі заходи за дотриманням санітарного законодавства, активізацію санітарно-освітньої роботи.

3.7. Роботи у фазі стабілізації ситуації на територіях, що були під дією НС, повинні забезпечити відновлення середовища життєдіяльності людини до показників доповеневого рівня.

У цій фазі на підставі об'єктивного аналізу ситуації, що склалася на території внаслідок НС, пропонується разом з продовженням вище перерахованих заходів посилити профілактику і боротьбу з паразитарними захворюваннями, активізувати протималярійні заходи, налагодити постійне дифузне хлорування води в колодязях, відновити проведення планових імунізацій в повному обсязі та проводити їх, як в цілях припинення вже виниклих епідускладнень, так і з профілактичною метою.

3.8. У фазі реабілітації населення і території, крім оздоровлення населення та психологічної його реабілітації, диспансеризації, гігієнічної діагностики здоров'я населення, пропонується провести широке дослідження змін, які відбуваються у середовищах ґрунтових екосистем внаслідок тривалої дії хімічних, біологічних та фізичних факторів, вивчення зміни меж розповсюдження природно-вогнищевих інфекційних захворювань та нозоареалів, міграції комах, птахів, гризунів, ссавців та ін., з метою вдосконалення та коригування профілактичних заходів, а також мінімізації віддалених негативних наслідків стихійного лиха на здоров'я населення.

3.9. Планування заходів з профілактики епідускладнень при НС необхідно починати з аналізу матеріалів, які дозволяють визначити їх профілактичну спрямованість та обсяг.

3.10. Матеріали щодо санітарно-технічного стану джерел водопостачання і водопроводів, забезпеченості населених місць каналізацією, способів і надійності знешкодження господарсько-побутових стічних вод, нечистот і сміття, санітарно-гігієнічного стану підприємств харчової промисловості та об'єктів комунального господарства, стану чисельності основних носіїв та переносників збудників небезпечних інфекційних захворювань також дають можливість оцінити ймовірність включення до епідемічною процесу масових факторів розповсюдження небезпечних інфекційних захворювань у випадку їх виявлення і, таким чином, визначити обсяги та спрямованість заходів.

3.11. На підставі аналізу наявних даних є можливість: визначити основні шляхи профілактики небезпечних хвороб у регіоні; розрахувати необхідну кількість ліжок в стаціонарах та ізоляторах при масових захворюваннях; передбачити обсяг лабораторних досліджень та необхідну кількість епід-, евако-, дезбригад; визначити потреби в медичному та допоміжному персоналі, а також додаткові потреби устаткування, обладнання, транспорту та ін.; спланувати заходи щодо нейтралізації факторів, які сприяють поширенню інфекцій.

3.12. Для зручності викладення заходів, що плануються в доповеневому (підготовчому) періоді, потрібно виділити наступні розділи:

- Організаційні заходи.

- Підготовка кадрів.

У розділі "Організаційні заходи" слід викласти питання, що стосуються розробки, узгодження й затвердження комплексних планів (програм); функціонування обласної (міської, районної) НПК; визначення консультантів; надання організаційно-методичної і практичної допомоги місцевим органам охорони здоров'я в плануванні і реалізації заходів щодо запобігання епідускладненням (методичні матеріали, вказівки та ін.); заслуховування на засіданнях НПК області, міста чи району звітів керівників відомств, підприємств та установ про виконання передбачених планами розділів роботи із обговоренням заходів на медичних та санітарно-епідеміологічних радах, колегіях.

У плані слід передбачити щорічну вибіркову перевірку протиепідемічної готовності медичних установ (санепідстанцій, бактеріологічних лабораторій, інфекційних стаціонарів, інших лікувальних установ, задіяних під госпітальну базу, станцій швидкої медичної допомоги, поліклінік) та виконання заходів з протиепідемічного забезпечення немедичними службами. Результати перевірок планують обговорювати на НПК, медрадах, санепідрадах.

При формуванні НПК необхідно передбачити у її складі обов'язкове представництво керівників різних відомств (охорони здоров'я, фінансів, МВС, МНС, комунальних служб, ветеринарної та ін.), а також керівників великих підприємств. Участь їх необхідна для забезпечення оперативних дій у період епідемічних ускладнень. Заздалегідь розробляється оперативна документація, необхідна для збору даних, аналізу, оцінки епідемічної ситуації, та вичерпної інформації вищестоящих структур по підпорядкованості.

Склад групи консультантів слід передбачити з числа провідних фахівців із залученням учених медичних або науково-дослідних інститутів (при наявності), розташованих на території області. На них можна покласти, крім суто консультативних завдань у відношенні діагностики підозрілих захворювань та організації заходів щодо локалізації та ліквідації вогнищ, надання допомоги у проведенні підготовки медичних кадрів та санітарно-освітньої роботи (розробка методичних вказівок, інформаційних листів тощо).

У розділі "Підготовка кадрів" планується підготовка медичних працівників, що будуть задіяні для роботи у зоні НС - медичний персонал закладів та установ охорони здоров'я, підприємств і організацій немедичного профілю, формувань Червоного Хреста, формувань Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

Необхідно передбачати:

розробку, організацію і проведення диференційованої підготовки медичного персоналу з питань епідеміології, клініки, діагностики, профілактики і лікування інфекційних захворювань, з урахуванням спеціальності і планованих функціональних обов'язків при подвірних обходах та роботі у вогнищах;

організацію і проведення підготовки і перепідготовки завідуючих функціональних підрозділів шпитальної бази з питань організації роботи у випадках поодиноких і масових інфекційних захворювань;

організацію і проведення тренувальних занять по відпрацьовуванню практичних навичок і перевірці реальності планів протиепідемічних заходів;

організацію і проведення спеціальної підготовки немедичних кадрів, які плануються задіяти при виконанні профілактичних і протиепідемічних заходів у зоні НС.

Навчання може проводитись шляхом цільових семінарів, конференцій, нарад, лекцій, тренувальних та контрольних навчань.

Навчання керівників районних медичних установ, епідеміологів, бактеріологів, інфекціоністів, начальників формувань шпитальної бази необхідно планувати та проводити на обласних базах 1 раз у два роки за диференційованими програмами. Метою підготовки цих фахівців повинна бути їх дієздатність щодо організації заходів та керування процесом локалізації та ліквідації наслідків НС, проведення підготовки лікарів інших спеціальностей та середніх медичних працівників.