Відповідно до Закону України "Про лікарські засоби" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.98 N 569 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу і розмірів збору за державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарського засобу" з внесеними змінами та доповненнями згідно з постановами від 22.02.99 N 241 та від 11.09.99 N 1666 "Про внесення змін до Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу і розмірів збору за державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарського засобу"

1. Зареєструвати та внести до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби згідно з переліком (Додаток 1).

2. Затвердити інструкції для медичного застосування, аналітично-нормативну документацію на лікарські засоби згідно з переліком додатка 1 (додаються).

3. Внести зміни до протоколів засідань Бюро реєстрації лікарських засобів МОЗ України від 12.01.99 протокол N 1; 11.02.99 протокол N 2 (Додаток 2).

4. Внести зміни та затвердити інструкції для медичного застосування на лікарські засоби згідно з переліком додатка 3 (додаються).

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Коротка О.Ш.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: ніфедипін; 2,6-диметил-4 (2-нітрофен)-1,4-дигідропіридин-3,5-дикарбонової кислоти, ефір диметиловий;

основні фізико-хімічні властивості: витягнуті капсули яскраво-червоного кольору;

склад: 1 капсула містить ніфедипіну 10 мг;

допоміжні речовини: гліцерин, вода дистильована, натрію сахарат, олія м'яти перцевої, поліетиленгліколь, желатин, титану двоокис, еритрозин, натрію етилпараоксибензоат, натрію пропілпараоксибензоат.

Форма випуску. Желатинові капсули.

Фармакологічна група. Селективний антагоніст кальцію з переважною дією на судини.

Фармакологічні властивості. Селективний блокатор кальцієвих каналів L-типу, похідне дигідропіридину. Гальмує надходження кальцію в кардіоміоцити та клітини непосмугованих м'язів. Має антигіпертензивну й антиангінальну активність, знижує тонус непосмугованих м'язів судин, розширює периферичні артерії, знижує системний артеріальний тиск та післянавантаження на серце. Зменшує вживання міокардом кисню. Купірує спазм та розширює коронарні судини, не має суттєвого впливу на скоротливу активність міокарду в терапевтичних дозах та антиаритмічної дії. При цьому препарат практично не впливає на провідність, але може спричинити рефлекторну тахікардію.

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо препарат достатньо повно (90%) адсорбується з травного каналу. Лікарська форма забезпечує надходження активної речовини через 30 хвилин - 1 годину у системний кровотік. Зв'язок із білками плазми досягає 92-98%. Метаболізується в печінці з утворенням фармакологічно неактивних метаболітів. Виводиться переважно із сечею (близько 90% від дози), переважно у вигляді метаболітів, частково в незміненому вигляді. Незначна частина прийнятої дози може виділятися з грудним молоком.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія, гіпертонічний криз, стабільна стенокардія, стенокардія напруги, стенокардія спокою, вазоспастична стенокардія Принцметала, хвороба Рейно.

Спосіб застосування та дози. Капсули проковтують цілком (не розжовують) між прийомами їжі. Коли приймають ліки під час їжі, дія препарату уповільнюється, але на процес усмоктування це не впливає. Коли стан хворого потребує швидкої дії, наприклад, при гіпертонічному кризі, перед тим, як проковтнути капсулу, її треба розжувати. Лікування повинно проводитися індивідуально з урахуванням важкості стану хворого і його реакції на препарат. Рекомендується дотримуватись таких доз: стабільна стенокардія (стенокардія напруги) - 1 капсула 3 рази на добу, вазоспастична стенокардія - 1 капсула 3 рази на добу (при необхідності дози можуть бути змінені в бік підвищення до максимального рівня 20 мг 2 або 3 рази на добу), при артеріальній гіпертензії - 1 капсула 3 рази на добу, гіпертонічний криз - 1-2 капсули (коли вплив ліків недостатній, можна прийняти ще одну капсулу через 30 хвилин), синдром Рейно - 1-2 капсули 3 рази на добу.

Побічна дія. Побічні реакції при лікуванні ніфедипіном мають частіше тимчасовий характер, не небезпечні й зумовлені судинорозширювальною дією; відміняють препарат або корегують дози рідко. У більш ніж 1% пацієнтів буває астенія (стомленість), розширення судин (гіперемія, відчуття жару), периферичні набряки, запаморочення, головний біль. Може спостерігатися погіршення перебігу стенокардії, гіпотензія, тахікардія, запор, пронос, нудота, нервозність, свербіж, висипки на шкірі, розлади зору. Спорадично можуть проявлятися алергічні реакції, запаморочення, ядуха, підвищення добового діурезу, гіперплазія ясен, розлади функцій травного каналу, зниження активності ферментів печінки, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура, гінекомастія, парестезія, гіперглікемія, фоточутливий дерматит, кропив'янка. У зв'язку з тим, що Аніфед має вплив на периферичний судинний опір, рекомендовано проявляти пересторогу при помітному зниженні кров'яного тиску (систолічний тиск нижче, ніж 90 мм рт. ст.), його слід контролювати з початку лікування до того часу, доки не буде підібрана оптимальна доза.

Протипоказання. Підвищена чутливість до аніфеду, артеріальна гіпотензія, колапс, кардіогенний шок, виражена серцева недостатність, тяжкий аортальний стеноз, вагітність, лактація.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сполучення з бета-блокаторами переноситься добре, але можливе посилення антигіпертензивного ефекту, загострення стенокардії і застойної серцевої недостатності. Посилення антиангінального ефекту спостерігають при введенні аніфеду з нітратами; прийом аніфеду з антигіпертензивними засобами (метилдофа, гідролазин, каптоприл та ін.) може спричинити значну гіпотензію. Призначення аніфеду з циметидином та трициклічними антидепресантами також може посилити антигіпертензивний ефект у зв'язку з підвищенням біодоступності аніфеду.

Передозування. При випадковому введенні аніфеду в дозі, що перевищує прописану, слід попередити лікаря, або звернутися до клініки. При передозуванні спостерігається головний біль, гіперемія обличчя, систолічна гіпотензія, брадикардія. При тяжкому отруєнні - колапс, можливе пригнічення функції синусового вузла, порушення атріовентрикулярної провідності. Необхідно елімінувати з організму активну речовину і стабілізувати функцію серцево-судинної системи. Зробити промивання шлунка (за можливості - до тонкої кишки). Гемодіаліз не потрібен, тому що ніфедипін не підлягає діалізу. Можна зробити плазмаферез. При гіпотензії рекомендоване внутрішньовенне введення препаратів кальцію та симптоматична терапія.

Особливості застосування. Для прискорення ефекту можна капсулу розжувати. При появі на фоні лікування болю за грудиною препарат слід відмінити. При порушенні функції печінки та нирок не слід застосовувати великі дози препарату. Препарат, особливо на фоні алкоголю, може гальмувати реакцію, що треба брати до уваги водіям та особам, діяльність яких потребує високої концентрації уваги. Аніфед проникає в материнське молоко. Вплив на немовлят не вивчали, тому в період лактації препарат слід відмінити.

Умови та термін зберігання. Зберігати у захищеному від світла, недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 град. C. Термін зберігання - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. 40 м'яких желатинових капсул по 10 мг в упаковці.

Виробник. АТ "Фармачеутічі Форменті".

Адреса. Італія, м. Ориджо (ВА), вул. Ді Віттиріо, 2.

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору із плоскою поверхнею;

склад: кислота ацетилсаліцилова - 0,4 г, кислота аскорбінова - 0,3 г;

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, кислота лимонна, ліпоксол, манітол.

Форма випуску. Таблетки шипучі.

Фармакологічна група. Нестероїдні протизапальні засоби.

Фармакологічні властивості. Препарат має протизапальні, жарознижувальні, болезаспокійливі властивості, зменшує агрегацію тромбоцитів.

Показання для застосування. Застосовують при застудних захворюваннях, грипі, нежиті, лихоманці, головному болю, ревматичному та м'язовому болю запального походження.

Спосіб застосування та дози. Застосовують внутрішньо після розчинення таблетки в склянці (150-200 мл) кип'яченої води кімнатної температури. Як аналгезуючий та жарознижувальний препарат дорослим призначають по 1-2 розчинених у воді таблетки на добу, випиваючи напій в декілька прийомів після їжі. Як протизапальний препарат призначають по 1 - 2 таблетки 3 рази на день, але не більше 8 таблеток на добу.

Дітям призначають у дозі 25-50 мг/кг маси тіла, розподіливши на 4-5 прийомів на добу. Добова доза для дітей у віці 4-10 років складає 0,7-1,4 г; 10-15 років - 1,4-2,1 г. Курс лікування 5-7 діб.

Побічна дія. Іноді спостерігаються шум у вухах, порушення слуху, біль у шлунку, загострення виразки шлунка та 12-палої кишки, алергічні реакції.

Протипоказання. Підвищена чутливість до складових препарату, виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки, тяжкі захворювання печінки та нирок. Не призначають препарат дітям до 4 років, жінкам в першому триместрі вагітності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Препарат підсилює побічні ефекти метотрексату, дію антикоагулянтів, цукрознижувальних засобів (похідних сульфонілсечовини), послаблює дію фуросеміду, спіронолактону, урикозурічних засобів.

При одночасному використанні препарату разом із кортикостероїдами та нестероїдними протизапальними засобами підвищується ризик шлункових кровотеч.

Передозування. Підсилюються побічні ефекти, може мати місце кровотеча із шлунка та 12-палої кишки.

Особливості застосування. Для своєчасного виявлення ульцерогенної дії препарату необхідно періодично досліджувати кал на приховану кров.

Умови та термін зберігання. Зберігають у сухому, прохолодному та недоступному для дітей місці. Термін придатності - 1 рік.

Умови випуску. Без рецепта.

Упаковка. По 10 таблеток 4,0 г у поліпропіленових пеналах.

Виробник. ТОО "Vitale - XD", Естонія.

Адреса. Сееби, 3, Талін, Естонія.

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: гель жовтувато-коричневого або коричневого кольору;

склад:

1 г гелю містить: 0,35 г (10,5 мг есцину) спиртового екстракту насіння кінського каштану та 0,02 г спиртового екстракту конюшини (1 : 1);

допоміжні речовини: етанол, триетаноламін, карбопол, дистильована вода.

Форма випуску. Гель

Фармакологічна група. Венотонічні засоби.

Фармакологічні властивості. Складові Вазогелю - рідкі екстракти кінського каштану та конюшини зменшують відчуття напруги, важкості, набряку в ногах, полегшуючи, таким чином, біль.

Екстракт кінського каштану, окрім головної активної речовини есцину, містить флавони, які підсилюють протинабрякову дію есцину. Сапонін есцин зменшує проникність стінок кровоносних судин, флавони підвищують тонус кровоносних судин. Таким чином, ці складові синергічно зменшують стаз у венозній частині капілярів та накопичення рідини в тканинах. Екстракт конюшини містить активні складові мелітолін та кумарин, які доповнюють дію кінського каштану, зменшуючи проникність стінок судин та покращуючи венозний кровообіг.

Фармакокінетика. Складові частини препарату майже не всмоктуються та не надходять в помітних кількостях в системний кровообіг.

Показання для застосування. Вазогель застосовують при:

- порушеннях периферичного кровообігу та венозному застої;

- набряку та запаленні поверхневих вен нижніх кінцівок;

- пошкодженнях та синцях;

- втомленості ніг при тривалому стоянні або ходьбі.

Спосіб застосування та дози. Вазогель застосовується місцево на уражені ділянки шкіри 2-3 рази на день.

Побічна дія. В рідких випадках можливі алергічні реакції на окремі складові препарату.

Протипоказання. Вазогель не застосовують:

- при відкритих пораненнях та порізах;

- при гіперчутливості до будь-якого з компонентів препарату.

Передозування. Випадків передозування препарату з явищами отруєння не спостерігалося.

Особливості застосування. Вазогель призначається тільки для зовнішнього використання. Препарат не наносять на слизові оболонки ротової порожнини, порожнини носа та очей.

Не наносять Вазогель на венозні виразки, поранення, тощо.

Не слід наносити препарат дітям на дуже великі ділянки шкіри протягом тривалого проміжку часу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не спостерігалася.

Умови та термін зберігання. Зберігають при температурі не вище 25 град. C в недоступному для дітей місці. Термін зберігання - 2 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. Гель в тубі по 40 г в картонній коробці.

Виробник. КРКА, д.д., Ново место.

Адреса. Словенія, Ново место, Шмар'єшка цеста, 6

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: невірапін: 6H-дипіридо(3.2-b:2'3'-e)(1.4)діазепін-6-один, 11-циклопропіл-5,11 -дигідро-4-метил;

основні фізико-хімічні властивості: гомогенна суспензія від білого до майже білого кольору;

склад: 1 мл оральної суспензії містить 10 мг невірапіну; допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, сорбітол, цукроза, полісорбат 80, натрію гідроксид, вода очищена.

Форма випуску. Оральна суспензія.

Фармакологічна група. Противірусний засіб.

Фармакологічні властивості. Невірапін є ненуклеозидним інгібітором зворотної транскриптази (ННІЗТ) ВІЛ-1. Невірапін прямо зв'язується із зворотною транскриптазою і блокує РНК-залежну та ДНК-залежну активність ДНК полімерази, викликаючи руйнування каталітичного центру ензиму. За активністю невірапін не збігається з темплетними або нуклеозидними трифосфатами. ВІЛ-2 зворотна транскриптаза та еукаріотичні ДНК полімерази (такі, як ДНК полімерази людини a, b, c або d) не інгібуються невірапіном.

ВІЛ-чутливість in vitro. Взаємозв'язок між in vitro ВІЛ-1-чутливістю до Вірамуну (R) та інгібуванням ВІЛ-1 реплікації у людини не встановлений. In vitro антивірусна активність невірапіну була виміряна в моноядерних клітинах периферичної крові, моноцит-похідних макрофагах та живих лімфобластоїдних клітинах. Відносно лабораторного та клінічного ізолятів ВІЛ-1, значення ІД(50) знаходяться в межах 10-100 нМ. В культурі клітин невірапін демонструє додаток до синергічної активності проти ВІЛ-1 у лікарських комбінованих схемах з зидовудином (ZDV), диданозином (ddI), ставудином (d4T), ламівудином (3TC), саквинавіром та індинавіром.

Резистентність. ВІЛ-ізоляти зі зниженою чутливістю до невірапіну (100//250-разово) виявлені in vitro. Генотипний аналіз показав мутації ВІЛ-гена зворотної транскриптази у положеннях амінокислот 181 та/або 106, залежно від використаних ліній вірусу та клітин. Час до виявлення резистентності невірапіну in vitro не змінювався, коли система містила невірапін у комбінації з декількома іншими ННІЗТ.

Фенотипічні та генотипні зміни ВІЛ-1 ізолятів, що отримали у пацієнтів, яких лікували Вірамуном (R) (n=24) або Вірамуном (R) + ZDV (n=14), були проконтрольовані у клінічних випробуваннях Фази I/II у період від 1 до 12 тижнів.

Через 1 тиждень монотерапії Вірамуном (R) ізоляти від 3/3 пацієнтів показали зниження чутливості до невірапіну in vitro; у деяких пацієнтів не раніше, ніж через 2 тижні після початку терапії, були визначені одна або більше мутацій зворотної транскриптази в амінокислотних позиціях 103, 106, 108, 181, 188 і 190. На восьмий тиждень монотерапії Вірамуном (R) у 100% досліджених пацієнтів (n=24) були ВІЛ-ізоляти з більше, ніж 100-разовим зниженням чутливості до невірапіну in vitro, у порівнянні з вихідною, і були одна або більше резистентних мутацій зворотної транскриптази, пов'язаних з невірапіном; у 19 з 24 пацієнтів (80%) були ізоляти з мутацією в положенні 181, залежно від дози. Комбінаційна терапія Вірамун (R) + ZDV не змінює рівень виявлення вірусу, резистентного до невірапіну, або величини резистентності до невірапіну in vitro; однак спостерігаються різні мутації зворотної транскриптази, в основному, розподілені серед амінокислотних позицій 103, 106, 188 і 190. У пацієнтів (6 з 14), вихідні ізоляти яких відповідають збудженому типу гена зворотної транскриптази, комбінаційна терапія Вірамун (R) + ZDV не призводить до затримки появи ZDV-резистентних мутацій зворотної транскриптази. Фенотипічну резистеність для виділеного із плазми ВІЛ-1 контролювали в клінічних випробуваннях Фази II, де порівнювали лікування Вірамун (R) +ZDV+ddI стосовно Вірамун (R) +ZDV і відносно ZDV+ddI у пацієнтів, які раніше не лікувалися. Через 6 місяців терапії зниження чутливості невірапіну виявлено у 21% (5/24) пацієнтів з потрійною терапією, плазму яких було досліджено. Вірус пригнічувався у зразках плазми решти 19 пацієнтів. Через шість місяців у групі, в якій застосовували Вірамун (R) +ZDV, у 69% (11/16) пацієнтів чутливість до невірапіну знижувалася. Клінічна значущість фенотипічних та генотипних змін, які пов'язані з терапією невірапіном, не встановлена.

Перехресна резистентність. In vitro спостерігалася швидка поява ВІЛ-ліній, які є перехресно-резистентними до ННІЗТ. Дані про перехресну резистентність між ННІЗТ невірапіном і нуклеозидними аналогічними інгібіторами зворотної транскриптази дуже обмежені. У 4 пацієнтів ZDV-резистентні ізоляти, тестовані in vitro, залишалися чутливими до невірапіну, а у шести пацієнтів невірапін-резистентні ізоляти були чутливими до ZDV і ddI. Перехресна резистентність між невірапіном і ВІЛ-протеазними інгібіторами малоймовірна, оскільки мішені залучених ензимів різні.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика у дорослих пацієнтів. Невірапін легко всмоктується (> 90%) після орального введення у здорових добровольців та дорослих з ВІЛ-1-інфекцією. Абсолютна біодоступність у 12 здорових добровольців після введення одиничної дози внутрішньо становила 93 +- 9% (середнє +- стандартне відхилення) для таблетки 50 мг і 91 +- 8% для орального розчину. Пік концентрації невірапіну в плазмі 2 +- 0.4 мкг/мл (7.5 мкМ) досягався на 4 год. після одиничної дози 200 мг. Після повторного дозування пік концентрації невірапіну зростав лінійно в діапазоні доз від 200 до 400 мг/день. Рівноважний стан при концентрації невірапіну 4.5 +- 1.9 мкг/мл (17 +- 7 мсМ) (n=242) досягався при 400 мг/день.

На всмоктування невірапіну не впливають їжа, антациди або лікарські продукти, які в лікарських формах знаходяться у лужному буферному агенті (напр. Диданозин).

Невірапін є високоліпофільним і практично неіонізованим при фізіологічних pH. Після внутрішньовенного введення здоровим дорослим суб'єктам вірогідний об'єм розподілу (Vdss) невірапіну був 1.21 +- 0.09 л/кг, що вказує на те, що невірапін широко розподіляється в організмі людини. Невірапін легко проходить плаценту та виділяється у грудне молоко. Невірапін приблизно на 60% зв'язується з протеїнами плазми у діапазоні концентрацій 1-10 мкг/мл. Концентрації невірапіну у цереброспінальній рідині людини (n=6) становлять 45% (+- 5%) концентрацій у плазмі; це співвідношення приблизно дорівнює фракції, яка не зв'язується з протеїнами плазми.

Дослідження in vivo для людини та in vitro з мікросомами печінки людини показали, що невірапін інтенсивно біотрансформується шляхом цитохром Р450 (окислювального) метаболізму до декількох гідроксильованих метаболітів. Дослідження in vitro з мікросомами печінки людини показали, що окислювальний метаболізм невірапіну відбувається, головним чином, ізозимами Р450 з групи CYP3A, хоча інші ізозими можуть відігравати вторинну роль. При дослідженні відношення баланс мас/виведення для 8 здорових добровольців-чоловіків, які отримували по 200 мг невірапіну двічі на день до досягнення рівноважного стану, а потім дозу 50 мг (14)С-невірапіну, приблизно 81.3 +- 11.1% радіоміченої дози виводилося із сечею, що вказує на основну роль цього шляху виведення, у порівнянні із калом (10.1 +- 1.5%). Більше 80% радіоактивності у сечі становлять глюкуронідні кон'югати гідроксильованих метаболітів. Таким чином, цитохром Р450 метаболізм, глюкуронідна кон'югація та уринарна екскреція глюкуронізованих метаболітів представляють основний шлях біотрансформації і виведення невірапіну у людини. Тільки незначна частина (< 5%) радіоактивності у сечі (< 3% загальної дози) відповідала вихідній речовині; тому ренальна екскреція відіграє мінімальну роль у виведенні вихідної сполуки.

Показано, що невірапін є індуктором цитохром Р450-ензимів печінки. Фармакокінетика аутоіндукції характеризується приблизно 1.5//2-разовим підвищенням орального кліренсу невірапіну при введенні дозувань 200//400 мг/день протягом 2//4 тижнів. Аутоіндукція також призводить до відповідного зниження напівперіоду кінцевої фази існування невірапіну в плазмі від приблизно 45 годин (одинична доза) до приблизно 25//30 годин після повторного введення 200//400 мг/день.

Незважаючи на те, що у жінок було встановлено трохи підвищений, відповідно до корекції на вагу, об'єм розподілу невірапіну, у порівнянні з чоловіками, немає значущої різниці концентрації невірапіну у плазмі після введення одиничної або повторних доз. Фармакокінетика невірапіну у ВІЛ-1-інфікованих дорослих не змінюється з віком (діапазон 19//86 років) або расою (чорні, іспанці, європейці). Ця інформація отримана на підставі оцінки об'єднаних даних декількох клінічних випробувань.

Фармакокінетика у педіатричних пацієнтів. Фармакокінетика невірапіну вивчена у двох відкритих дослідженнях у дітей з ВІЛ-1-інфекцією. В одному дослідженні 9 ВІЛ-інфікованих дітей віком від 9 місяців до 14 років приймали одиничні дози (7.5 мг, 30 мг, 120 мг на кв.м, n=3 на кожну дозу) суспензії невірапіну натщесерце. AUC і пік концентрації невірапіну зростали пропорційно дозі. Після всмоктування невірапіну середня концентрація у плазмі знижувалася із часом за логарифмічно лінійним типом. Період напіввиведення кінцевої фази існування невірапіну після одиничної дози становив 30.6 +- 10.2 години.

У другому дослідженні при повторних дозах невірапіну у вигляді суспензії або таблеток (від 240 до 400 мг/кв.м/день) вводили як монотерапію або в комбінації з ZDV або ZDV+ddI 37 ВІЛ-1-інфікованим дітям із наступними демографічними характеристиками: чоловіча стать (545), мінімальна расова група 73%, середній вік 11 місяців (діапазон: 2 місяці - 15 років). Ці пацієнти отримували 120 мг/кв.м/день невірапіну приблизно протягом 4 тижнів, а потім 120 мг/кв.м/двічі на день (пацієнти > 9 років) або 200 мг/кв.м/двічі на день (пацієнти <= 9 років). Кліренс невірапіну, відкоректований на масу тіла, досягав максимуму у віці 1//2 років, а потім знижувався із зростанням віку. Кліренс невірапіну, відкоректований на масу тіла, був приблизно вдвічі вищий у дітей, молодших 8 років, в порівнянні із дорослими. Напівперіод невірапіну в дослідженій групі після дозування до рівноважного стану був 25.9 +- 9.6 години. При довготривалому введенні середні значення змін термінального періоду напівжиття невірапіну із віком становили: від 2 місяців до 1 року (32 години), від 1 року до 4 років (21 година), від 4 до 8 років (18 годин), старші 8 років (28 годин).

Пацієнти без раніше застосованої антиретровірусної терапії. Тривалий результат, щонайменше протягом року, було документовано у випробуванні 1046 (INCAS), яке проводила компанія Берінгер Інгельхайм, для потрійної терапії невірапіном, зидовудином і диданозином, в порівнянні з зидовудином + диданозином або невірапіном + зидовудином у 151 ВІЛ-1-інфікованого, попередньо недостатньо пролікованого пацієнта з CD4+ кількість клітин 200//600 клітин/куб.мм (середнє 376 клітин/куб.мм) та із середньою вихідною ВІЛ-1 РНК-концентрацією в плазмі 4.41 log(10) копій/мл (25.704 копій/мл).

Пацієнти з раніше застосованою антиретровірусною терапією. Опис клінічних досліджень: ACTG 241 введення Вірамуну (R) + ZDV +ddI у порівнянні з ZDV+ddI у 398 ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів з CD4+ клітинним числом < 350 клітин/куб.мм (середнє 153 клітин/куб.мм) і середньою вихідною ВІЛ-1 РН-концентрацією в плазмі 4.59 log(10) копій/мл (38.905 копій/мл), які перед включенням в дослідження отримували нуклеозидну терапію не менше 6 місяців (в середньому 115 тижнів). Протягом 48 тижнів лікування спостерігався суттєвий успіх потрійної терапії з Вірамуном (R) в порівнянні з подвійною терапією за показниками кількості клітин CD4, % CD4, кількісної РВМС мікрокультури та ДНК вірусу плазми. Найкращий відгук на потрійну терапію з Вірамуном (R) спостерігався для всіх CD4 показників.

Клінічне дослідження кінцевої концентрації. ACTG 193а було плацебо контрольоване випробовування, в якому порівнювали лікування Вірамуном (R) + ZDV+ddI у порівнянні з ZDV+ddI, а також ZDV+ddC і ZDV з ddI протягом місяця, у 1298 ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів (середній вік 37 років, 51% європейців, 87% чоловіків) із CD4 + кількість клітин < 50 клітин/куб.мм (середнє 25 клітин/куб.мм). 84% пацієнтів отримували нуклеозидну терапію перед включенням у випробування (в середньому 15 місяців). Дозування становило: Вірамун (R) 200 мг щоденно протягом 2 тижнів, потім 200 мг двічі на день або плацебо; ZDV тричі на день; ddC, 0.75 мг тричі на день; ddI, 200 мг двічі на день (або 125 мг двічі на день для пацієнтів, вага яких була менше 60 кг) (підтверджено підключенням ddI з попереднім дозуванням ddC). Середній час до ВІЛ розвитку або смерті суттєво зменшувався в групі, яку лікували Вірамуном (R) + ZDV+ddI, в порівнянні з групою ZDV+ddI (82 тижні в порівнянні з 62 тижнями). Смертність була аналогічною двом іншим групам досліджень. Середній час до ВІЛ-розвитку або смерті був коротший для ZDV+ddC (53 тижні) та окремих ZDV і ddI (57 тижнів) груп.

Перинатальна трансмісія. У ході дослідження HIVNET 012 порівнювали запобігання спадковій передачі ВІЛ-1-інфекції від 618 вагітних жінок до їх новонароджених з використанням Вірамуну (R) або ZDV. Матері отримували орально невірапін 200 мг на початку пологів та 2 мг/кг отримували діти у межах 72 годин після народження, або зидовудин - 600 мг орально матері на початку пологів та 300 мг кожні 3 години до народження дитини, і 4 мг/кг орально двічі на добу - дітям протягом 7 днів після народження. Ніяка інша антиретровірусна терапія не застосовувалася. Середній вік матерів становив 24 роки, середня кількість клітин CD4 - 448 клітин/мкл, середній рівень ВІЛ-РНК у плазмі становив 26,943 копій/мл. Первинна кінцева концентрація ВІЛ-інфекції базувалася на ВІЛ-РНК визначенні методом ЛПР, що підтверджувалося іншим ВІЛ-РНК кількісним визначенням або ВІЛ-культурою. Підбито підсумки рівнів ВІЛ-РНК інфікування, що підтверджена методом ЛПР (таблиця 1) та інфікування або смерті (таблиця 2).

Таблиця 1. Рівень сукупної ВІЛ-1-інфекції відносно часу після народження у дитини.

Таблиця 2. Сукупна ВІЛ-1 інфекція та випадки смерті відносно часу після народження у дитини.

Показання для застосування.

Вірамун (R) показаний для застосування у комбінації з іншими антиретровірусними агентами для лікування ВІЛ-1-інфекції. Коли Вірамун (R) вводиться як монотерапія, швидко виникає резистентний вірус. Тому Вірамун (R) завжди слід вводити у комбінації, щонайменше, з двома додатковими антиретровірусними агентами.

Для запобігання передачі ВІЛ-1-інфекції від матері до дитини у вагітних жінок, які не отримують антиретровірусної терапії під час пологів, Вірамун (R) показаний і може застосовуватися як одинична оральна доза матері під час пологів та одинична оральна доза новонародженому у межах 72 годин після народження.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі. Рекомендована доза Вірамуну (R) - 20 мл (200 мг) на день протягом перших 14 днів (цей попередній період повинен використовуватися, оскільки встановлено, що він знижує частоту висипів), потім по 20 мл (200 мг) двічі на день у комбінації, щонайменше, з двома додатковими антиретровірусними агентами. Для одночасної терапії повинні застосовуватися дозування, які рекомендуються виробником, слід продовжувати моніторинг.

Діти. Рекомендована оральна доза Вірамуну (R) для дітей віком від 2 місяців до 8 років становить 4 мг/кг раз на день протягом двох тижнів, а потім по 7 мг/кг двічі на день. Для пацієнтів віком 8 років і старших рекомендована доза становить 4 мг/кг раз на день протягом двох тижнів, а потім по 4 мг/кг двічі на день. Загальна добова доза для будь-якого пацієнта не повинна перевищувати 400 мг.

Запобігання передачі ВІЛ-1-інфекції від матері до дитини. Рекомендоване дозування для жінки під час пологів становить одинична доза 200 мг, для новонародженого - у переліку 2мг/кг одинична доза в межах 72 годин після народження.

За пацієнтами необхідне спостереження стосовно необхідності приймати Вірамун (R) кожний день, згідно з призначенням. Якщо доза пропущена, пацієнту не слід подвоювати наступну дозу, а слід прийняти наступну дозу якнайскоріше.

Перед початком терапії Вірамуном (R) та із встановленими інтервалами у процесі терапії повинні виконуватися тести клінічної хімії, що включають тести функції печінки (див. Побічна дія).

Застосування Вірамуну (R) необхідно припинити, якщо у пацієнтів виникають сильні висипи або висипи, які супроводжуються органічними симптомами. Пацієнти, у яких висипи виникають у період перших 14 днів прийому 200 мг на день, не повинні перевищувати дозу до зникнення висипів (див. Побічна дія).

Застосування Вірамуну (R) необхідно припинити, якщо у пацієнтів виникають помірні або сильні аномалії тестів функції печінки (що включають GGT), доки показники функції печінки не повернуться до вихідних значень. Потім введення Вірамуну (R) можна з обережністю поновити з дози по 200 мг на день, підвищуючи її до 200 мг двічі на день. Введення Вірамуну (R) необхідно поступово припинити, якщо помірні або сильні аномалії тестів функції печінки виникають знову (див. Побічна дія).

Пацієнти, які переривали приймання Вірамуну (R) більше, ніж на 7 днів, повинні поновити рекомендований режим дозування з 200 мг один раз на день (спочатку), а потім по одній таблетці по 200 мг двічі на день.

Немає відповідних даних, які могли б обгрунтувати дозування Вірамуну (R) для пацієнтів із дисфункцією печінки, ренальною недостатністю або для тих, хто підлягає діалізу.

Введення.

1. Трохи струснути флакон.

2. Відкрити флакон та ввести пластиковий адаптер. Переконатися, що адаптер щільно введений.

3. Ввести шприц в адаптер. Переконатися, що шприц щільно введений.

4. Перевернути флакон догори та повільно витягти потрібну кількість Вірамуну (R) оральної суспензії.

5. Максимальний об'єм, що можна витягти за один раз, становить 5 мл. Якщо потрібна більша доза, повторити етапи 2 - 4.

При використанні іншого вимірювального пристрою (наприклад, чашки або ложки) слід переконатися, що він забезпечує приймання повної дози, тому що якась частка суспензії може залишатися у чашці або ложці.

Побічна дія.

Дорослі. Основним проявом клінічної токсичності невірапіну є висипи. У контрольованих дослідженнях Фази II/III при комбінованих схемах висипи, що зумовлені застосуванням невірапіну, виникали у 16% пацієнтів. В цих клінічних дослідженнях висипи були у 35% пацієнтів, яких лікували невірапіном, у порявнянні з 19% пацієнтів в контрольних групах, яких лікували зидовудином + диданозином або тільки зидовудином. Серйозні або небезпечні для життя реакції на шкірі виникали у 6.6% пацієнтів, яких лікували невірапіном, у порівнянні з 1.3% пацієнтів в контрольних групах. В цілому, через виникнення висипів припинили приймати невірапін 7% пацієнтів.

Висипи звичайно є слабкими до помірних; макулопапульозний висип на шкірі із пруритус або без, локалізований на тулубі, обличчі та кінцівках. Повідомлялося про алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк та уртикарія). У пацієнтів, яких лікували Вірамуном (R), виникають серйозні та небезпечні для життя реакції на шкірі. Ці явища включають випадки синдрому Стівенса-Джонсона (ССД) та рідко - токсичного епідермального некролізису (ТЕН). Повідомляли про фатальні випадки ССД, ТЕН та реакції гіперчутливості у пацієнтів. Виходячи із спостережень для 2861 пацієнта, яких лікували невірапіном у клінічних випробуваннях, випадки ССД, у цілому, становили 0.3% (9/2861).

Реакції гіперчутливості характеризувалися висипами, що пов'язані з органічними симптомами, такими як лихоманка, артралгія, міалгія та лімфаденопатія плюс один або більше з таких симптомів: гепатити, еозинофілія, гранулоцитопенія, ренальна дисфункція або інші вісцеральні прояви.

Більшість серйозних висипів виникають протягом перших 28 днів лікування. Разом із групою міжнародних експертів Берінгер Інгельхайм розробив класифікаційну схему та алгоритм лікування висипів (див. Додаток). Ці рекомендації використовувалися в клінічних випробуваннях Вірамуну (R) з 1994 року і були корисні для застосування у лікуванні пацієнтів з лихоманкою.

Найбільш поширеними аномаліями лабораторних тестів були підвищені показники функції печінки (ПФП), що включають SGPT, SCOG, GGT, загальний білірубін і лужну фосфатазу. Асимптоматичне підвищення рівня GGT є найбільш поширеним. Повідомляли про випадки жовтяниці. У пацієнтів, яких лікували Вірамуном (R), повідомляли про серйозну або небезпечну для життя гепатотоксичність, що включає фатальні фульмінантні гепатити. Тому рекомендується моніторинг ALT (SGPT) і AST (SGOT), особливо в перші 6 місяців лікування Вірамуном (R). Прийом Вірамуну (R) слід припинити пацієнтам з помірними до сильних аномалій ПФП (за виключенням GGT), доки ці показники не повернуться до норми. Потім застосування Вірамуну (R) можна поновити при дозі 200 мг/день. Вірамун (R) слід поступово припинити, якщо помірні або сильні аномалії ПФП поновляться.

Крім висипів та аномальних ПФП, найбільш поширеними побічними проявами, щодо яких повідомляли протягом всіх клінічних випробувань, були нудота, втомлюваність, лихоманка, головний біль, сонливість, блювання, діарея, абдомінальний біль та міалгія.

Педіатричні пацієнти. Нешкідливість оцінювали у 361 ВІЛ-1-інфікованого пацієнта віком від 3 днів до 19 років. Більшість цих пацієнтів отримували Вірамун (R) у комбінації з ZDV або ddI, або ZDV +ddI у процесі двох випробувань. У відкритому дослідженні Берінгер Інгельхайм 882 (ACTG 180) було 37 пацієнтів, середній вік яких становив 33.9 місяця (діапазон: від 6.8 місяця до 5.3 року, включаючи наступне випробування Берінгер Інгельхайм 892). В ACTG 245 подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні 305 пацієнтів у віці, в середньому, 7 років (діапазон: від 10 місяців до 19 років) отримували комбіноване лікування Вірамуном (R) не менш 48 тижнів в дозі 120 мг/кв.м раз на день протягом 2 тижнів, а потім 120 мг/кв.м двічі на день. Найбільш поширені побічні явища, пов'язані з Вірамуном (R), були схожі із тими, що спостерігаються у дорослих, за винятком гранулоцитопенії, яка частіше спостерігалася у дітей. У двох пацієнтів, яких лікували Вірамуном (R), спостерігали синдром Стівенса-Джонсона, синдром токсичного епідермального некролізису. Ці прояви в обох пацієнтів зникали після припинення застосування Вірамуну (R).

Запобігання спадковій передачі. Випробування HIVNET 012 продемонструвало, що рівні виникнення серйозної побічної дії були подібні у групах матерів, які отримували Вірамун (R) та зидовудин (4.7% проти 4.4% відповідно). Поява клінічних або лабораторних аномалій у матерів були подібні в обох групах (82.2% у групі зидовудину та 80.7% у групі невірапіну). Висипи з'являлися у 2.9% у групі зидовудину та 2.9% у групі невірапіну. Рівні виникнення серйозної побічної дії були подібні в обох групах новонароджених (19.8% у групі, яка отримувала зидовудин та 20.5% у групі, яка отримувала невірапін). Тридцять вісім (6.8%) новонароджених померло (22 (7.9%) у групі зидовудину, 16 (5.7%) у групі невірапіну). Більш частими причинами смертельних випадків були пневмонія, гастроентерити, діарея, дегідратація, сепсис. Макулопапульозні висипи траплялися у 1.3% у групі зидовудину та 1.6% у групі невірапіну. Серйозні висипи не спостерігалися ані у матерів, ані у новонароджених.

У цілому, перелік побічніх ефектів, які можна очікувати при застосуванні Вірамуну (R), включає:

- висипи (включаючи ССД/ТЕН) ;

- також повідомляли про реакції гіперчутливості, які характеризуються висипами, що пов'язані з такими органічними симптомами, як лихоманка, артралгія, міалгія та лімфаденопатія плюс один або більше з таких симптомів: гепатити, еозинофілія, гранулоцитопенія, ренальна дисфункція або інші вісцеральні явища, жовтяниця; гепатити; нудота; втомлюваність; лихоманка; головний біль; сонливість; блювота; діарея; абдомінальний біль; міалгія; гранулоцитопенія (у педіатрії); алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк та уртикарія).

Протипоказання.

Вірамун (R) протипоказаний пацієнтам із клінічно значущою гіперчутливістю до активного компонента або будь-якого з ексципієнтів препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Вірамун (R) є індуктором печінкових цитохром Р450 метаболічних ензимів (CYP3A, CYP2B) і може призводити до зниження концентрацій у плазмі інших препаратів, що застосовуються одночасно та інтенсивно метаболізуються CYP3A або CYP2B (див. Фармакокінетика). Тому, якщо пацієнт знаходиться на стабільному дозовому режимі препаратів, що метаболізуються CYP3A або CYP2B, і починає лікування Вірамуном (R), може виникнути потреба у корекції дози.

Аналоги нуклеозидів. Коли невірапін приймається у комбінації із зидовудином, диданозином або залцитабіном, корекція доз не потрібна. Коли були узагальнені дані для зидовудину у двох дослідженнях (n=33), в яких ВІЛ-1-інфіковані пацієнти отримували 400 мг/день невірапіну як монотерапію або в комбінації з 200//300 мг/день диданозину або від 0.375 до 0.75 мг/день залцитабіну на основі терапії зидовудином, невірапін зумовлював незначне зниження на 13% площі зидовудину під кривою (AUC) й незначне підвищення на 5.8% С(макс) для зидовудину. Дані для пар підтверджують, що зидовудин не впливає на фармакокінетику невірапіну. В одному перехресному дослідженні встановлено, що невірапін не впливав на рівноважну фармакокінетику диданозину (n=18) або залцитабіну (n=6).

Результати 36-денного дослідження ВІЛ-інфікованих пацієнтів (n=25), які отримували Вірамун (R), нелфінавір (750 мг тричі на день) та ставудин (30//40 мг двічі на день), не показали статистично значущих змін AUC або С(макс) для ставудину. Більше того, фармакокінетичне дослідження 90 пацієнтів, які отримували ламівудин з Вірамуном (R) або плацебо, не показало змін основного кліренсу та об'єму розподілу для ламівудину, що підтверджує відсутність впливу Вірамуну (R) на кліренс ламівудину.

Інгібітори протеази. В таких дослідженнях Вірамун (R) давали по 200 мг раз на день протягом двох тижнів, потім по 200 мг двічі на день протягом 28 днів.

Саквінавір. Результати клінічного дослідження (n=31) ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримували невірапін і саквінавір (тверді желатинові капсули; 600 мг тричі на день), показали, що їх поєднане введення призводить до зниження, в середньому, на 24% (р=0.041) AUC для саквінавіру, але не обумовлює значних змін рівня невирапіну у плазмі. Зниження рівня саквінавіру, що викликане цією взаємодією, може потім знизити показники саквінавіру у плазмі, що досягаються після застосування лікарської форми - твердих желатинових капсул. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Спільне введення не змінює фармакокінетики невірапіну.

Ритонавір. Коли невірапін приймається у комбінації з ритонавіром, корекція доз не потрібна. Результати клінічного дослідження (n=25) ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримували невірапін та ритонавір (600 мг двічі на день (використана схема поступового підвищення дози), показали, що їх поєднане введення не призводить до значних змін концентрацій невірапіну або ритонавіру у плазмі.

Індинавір. Результати клінічного дослідження (n=25) ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали невірапін та індинавір (800 мг q8H), показали, що їх поєднане застосування призводить в середньому до 28% середнього зниження (р < 0.01) AUC для індинавіру та не обумовлює суттєвих змін рівня невірапіну у плазмі. Визначеного клінічного висновку про потенціюючий вплив поєднаного застосування невірапіну та індинавіру не було зроблено. Коли індинавір приймається з 200 мг двічі на день невірапіну, необхідно розглянути необхідність підвищення дози індинавіру до 1000 мг q8H; однак на сьогодні відсутні дані, які підтверджують те, що короткочасна або довгочасна антивірусна активність 1000 мг q8H індинавіру з 200 мг двічі на день невірапіну буде відрізнятися від такої для 800 мг q8H індинавіру з 200 мг двічі на день невірапіну.

Нелфінавір. Результати 36-денного дослідження (n=25) ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали Вірамун (R), нелфінавір (750 мг тричі на день) d4T (30//40 мг двічі на день) не показали статистично значущої різниці параметрів фармакокінетики нелфінавіру після додавання Вірамуну (R) (AUC + 4% С(макс) + 14% и С(макс) - 2%). У порівнянні з відомими контролями рівень Вірамуну (R) практично не змінюється.

Немає спостережень про те, що застосування Вірамуну (R) у комбінації з яким-небудь інгібітором протеаз обумовлює підвищення нешкідливості.

Кетоконазол. Застосування 200 мг двічі на день невірапіну з 400 мг чотири рази на день кетоконазолу призводить до значного зниження (63% середнє зниження AUC для кетоконазолу та 40% середнє зниження С(макс) кетоконазолу). В цьому ж дослідженні показано, що введення кетоконазолу призводить до 15//28% підвищення рівня невірапіну у плазмі в порівнянні з відомими контролями. Кетоконазол і невірапін не повинні прийматися одночасно. Вплив невірапіну на ітраконазол невідомий. Хоча дослідження взаємодії не проводилися, протигрибкові лікарські препарати, що елімінуються ренальним шляхом (напр. флюконазол), можуть бути замінені кетоконазолом.

Індуктори CYP ізоензиму. У відкритому дослідженні (n=14) впливу Вірамуну (R) на рівноважну фармакокінетику рифампіну не встановлено суттєвих змін AUC і С(макс) для рифампіну. Навпаки, рифампін призводить до значного зниження AUC (-58%), С(макс) (- 50%) і С(мін) (-68%) для невірапіну у порівнянні з відомими даними. На сьогодні недостатньо даних для оцінки того, чи потрібна корекція дози, якщо невірапін і рифампін або рифабутин приймаються разом.

Аналіз результатів клінічного дослідження в підгрупах показав, що вихідний рівень Вірамуну (R) знижувався у пацієнтів, які отримували рифабутин (-16%, n=14).

Інгібітори CYP ізоензиму. Результати лікарської взаємодії невірапін-кларитроміцин (n=18) показали суттєве зниження AUC (30%), С(макс) (-21%) та С(мін) (-46%) для кларитроміцину, але значне підвищення AUC (58%) і С(макс) (62%) активного метаболіту 14-ОН кларитроміцину. Встановлено значне підвищення С(мін) (28%) і незначне підвищення AUC (26%) і С(макс) (24%) для невірапіну. Ці результати підтверджують те, що немає потреби у корекції дози, коли два препарати приймаються разом.

Аналіз результатів клінічного дослідження в підгрупах пацієнтів показав, що вихідні концентрації Вірамуну (R) підвищувалися у пацієнтів, які отримували циметидин (+7%, n=13).

Оральні контрацептиви. Клінічні дані про вплив невірапіну на фармакокінетику оральних контрацептивів відсутні. Невірапін може знижувати концентрації оральних контрацептивів у плазмі (також й інших гормональних контрацептивів); тому оральні контрацептиви не слід застосовувати як вирішальний спосіб контролю народжуваності у пацієнток, які приймають невірапін. При інших терапевтичних застосуваннях, які потребують гормональної регуляції, потрібен моніторинг терапевтичного ефекту невірапіну.

Інша інформація.

В дослідженнях in vitro з використанням мікросом печінки людини показано, що на утворення гідроксильованих метаболітів невірапіну не впливала присутність дапсону, рифабутину, рифампіну та триметоприм/сульфаметоксазолу. Кетоконазол та еритроміцин значно інгібують утворення гідроксильованих метаболітів невірапіну. Клінічні дослідження не проводилися.

Необхідно відзначити, що при поєднаному застосуванні з Вірамуном (R) може знижуватися концентрація у плазмі інших сполук, що є субстратами CYP3A або CYP2B6.

Виходячи з даних про метаболізм метадону, невірапін може знижувати концентрацію метадону у плазмі, підвищуючи його печінковий метаболізм. Для пацієнтів, яких одночасно лікували Вірамуном (R) і метадоном, повідомляли про наркотичний абстинентний синдром. Коли пацієнти, які отримують метадон, починають терапію невірапіном, потрібен моніторинг щодо присутності абстиненції та, відповідно, корекція дози метадону.

Передозування.

Антидот при передозуванні Вірамуну (R) невідомий. Повідомляли про випадки передозування в діапазоні доз від 800 до 1800 мг на день протягом 15 днів. У пацієнтів виникали набряк, еритема нодозум, втомлюваність, лихоманка, головний біль, безсоння, нудота, легеневі інфільтрати, запаморочення, блювання та зниження ваги. Всі явища зникали після припинення приймання Вірамуну (R).

Особливості застосування.

Вагітність та лактація

При дослідженнях репродуктивності у вагітних щурів та кролиць не було встановлено проявів тератогенності. У щурів суттєве зниження ваги тіла плоду відбувається, відповідно до AUC, при систематичних дозах, які приблизно на 50% перевищують клінічну дозу, рекомендовану для людини. Системні дозування у щурів і кролиць, згідно з AUC, для матерів та ті, що обумовлюють небажаний ефект, відповідно, приблизно еквівалентні або на 50% перевищують щоденну дозу, рекомендовану для людини.

За відсутністю адекватних та контрольованих випробувань у вагітних жінок стосовно лікування ВІЛ-1-інфекції за допомогою Вірамуну (R), його слід призначати під час вагітності тільки після визначення переваги потенційної користі над потенційним ризиком для плоду.

Вірамун (R) у запобіганні спадковій передачі ВІЛ-1-інфекції продемонстрував ефективність та безпеку, коли призначається як одинична доза 200 мг для матері під час пологів та для новонародженого - у переліку 2мг/кг одинична доза в межах 72 годин після народження.

Попередні результати фармакокінетичного випробування (ACTG 250) у 10 ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримували одиничну оральну дозу по 100 або 200 мг Вірамуну (R) у середньому за 5.8 години до народження дитини, показали, що невірапін досягає плаценти та проникає у грудне молоко.

Згідно з рекомендаціями про те, що ВІЛ-інфікованим матерям не слід годувати дітей груддю, щоб уникнути ризику постнатальної передачі ВІЛ, матері повинні припинити годування, якщо вони отримують Вірамун (R).

У пацієнтів, які отримують Вірамун (R), виникають серйозні та небезпечні для життя реакції на шкірі. Ці явища включають випадки синдрому Стівенса-Джонсона (ССД) і токсичного епідермального некролізису (ТЕН), а також реакції гіперчутливості, які характеризуються висипами, органічними змінами та вісцеральними проявами. Приймання Вірамуну (R) необхідно перервати пацієнтам, у яких розвиваються сильні висипи або висипи, що супроводжуються такими органічними симптомами, як лихоманка, виникнення пухирів, ураження ротової порожнини, кон'юнктивіти, набряк обличчя, випоти, біль у м'язах або суглобах, загальний дискомфорт і серйозне підвищення показників функції печінки, еозинофілія, гранулоцитопенія, гепатити, ренальна дисфункція або ознаки інших вісцеральних проявів (див. Побічна дія).

У пацієнтів, які отримують Вірамун (R), має місце серйозна або небезпечна для життя гепатотоксичність, що включає випадки фульмінантних гепатитів. Деякі з цих випадків виникали в перші тижні терапії. Введення Вірамуну (R) необхідно перервати, якщо у пацієнтів виникають помірні або сильні аномалії показників функції печінки, доки показники функції печінки не повернуться до вихідних значень.

Введення Вірамуну (R) необхідно поступово перервати, якщо аномалії тестів функції печінки з'являються знову після поновлення приймання препарату. Наполегливо рекомендується моніторинг показників печінки, особливо в перші шість місяців приймання Вірамуну (R) (див. Побічна дія).

Пацієнтів необхідно проконсультувати щодо того, що основним проявом токсичності Вірамуну (R) є висипи. Необхідно використовувати попередній період, оскільки показано, що це знижує частоту висипів (див. Дозування та Застосування). Більшість висипів, що обумовлені прийманням Вірамуну (R), виникають в перші шість тижнів терапії, тому в цей період потрібен ретельний моніторинг пацієнтів щодо появи висипів. Пацієнтів необхідно проінструктувати, що не слід підвищувати дозу, якщо в попередній період виникає будь-який висип, аж до його повного зникнення.

Також повідомляли про такі прояви, коли Вірамун (R) використовували в комбінації з іншими антиретровірусними агентами: анемія, панкреатит, периферична нейропатія та тромбоцитопенія. Ці явища звичайно пов'язані з іншими антиретровірусними агентами та їх можна очікувати, коли Вірамун (R) використовується в комбінації з іншими засобами; однак малоймовірно, що ці явища обумовлені введенням невірапіну.

У пацієнтів, які отримують Вірамун (R) або будь-яку іншу антиретровірусну терапію, може продовжуватися розвиток набутих інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому вони повинні залишатися під постійним клінічним наглядом лікаря, який має досвід в лікуванні пацієнтів із захворюваннями, які є супутніми до ВІЛ. На сьогодні тривалий ефект Вірамуну (R) невідомий. Не встановлено, що терапія Вірамуном (R) знижує ризик передачі ВІЛ-1 іншим особам.

Вірамун (R) інтенсивно метаболізується в печінці, метаболіти невірапіну виводяться, головним чином, нирками. Фармакокінетика Вірамуну (R) у пацієнтів з печінковою або ренальною дисфункцією не оцінювалася. Тому у пацієнтів цих груп Вірамун (R) повинен застосовуватися з обережністю.

Оральні контрацептиви та інші гормональні методи контролю народжуваності не повинні застосовуватися як вирішальний засіб контрацепції у жінок, які приймають Вірамун (R), оскільки невірапін може знижувати рівні цих препаратів у плазмі. Крім того, коли оральні контрацептиви використовуються для гормональної регуляції під час терапії Вірамуном (R), потрібен моніторинг терапевтичного ефекту гормональної терапії.

Спеціальні дослідження здатності до керування машинами і механізмами не проводилися. Однак стосовно терапії Вірамуном (R) були повідомлення про сонливість; якщо така виникає в період лікування Вірамуном, слід утримуватися від подібної діяльності.

Умови та термін зберігання. Препарат зберігають при температурі не вище 25 град. C у місці, недоступному для дітей. Термін зберігання - 24 місяці (2 місяці після відкриття флакона).

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Оральна суспензія 50 мг/5 мл у поліетиленових флаконах по 240 мл.

Виробник. Берінгер Інгельхайм Фарма КГ, Німеччина - підрозділ Берінгер Інгельхайм Інтернешнл ГмбХ.

Адреса. Binger Strabe 173, D-55216, Ingelheim am Rhein, Germany.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: гідрохлортіазид;

6-chloro-3,4-dihydro-2H-1,2,4-benzothiadiazine-7-sulphonamide 1,1-dioxide;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, від білого до світло-бежевого кольору, двоопуклі, з рискою на одному боці;

склад: гідрохлортіазиду - 50 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, порошок целюлози мікрокристалічної, натрію карбоксиметилкрохмаль, тальк, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакологічна група. Діуретичний засіб.

Фармакологічні властивості. Гідрохлортіазид - салуретичний і антигіпертензивний засіб групи тіазидів. Препарат підвищує виведення натрію та води з сечею, пригнічує реабсорбцію натрію в початкових ділянках дистальних канальців. Він збільшує швидкість надходження рідини із канальців до дистальних ділянок секреції іонів водню та калію. Водночас підсилюється утворення альдостерону за рахунок зменшення об'єму плазми крові. Підвищене надходження та високі рівні альдостерону сприяють реабсорбції натрію в дистальних канальцях, збільшуючи тим самим втрату іонів калію та водню.

Гідрохлортіазид знижує артеріальний тиск спочатку за рахунок зменшення об'єму плазми крові та позаклітинної рідини. Хвилинний об'єм серця також знижується. В подальшому хвилинний об'єм серця нормалізується. Гідрохлортіазид зменшує периферичний опір в результаті прямої дії на периферичні кровоносні судини. Гідрохлортіазид зменшує виведення кальцію з сечею в результаті прямої дії на дистальні канальці, що може запобігати утворенню кальцієвих ниркових конкрементів.

Фармакокінетика. Після прийому всередину 60-80% гідрохлортіазиду швидко всмоктується із травного тракту. Максимальні концентрації у здорових осіб після прийому 25 мг препарату визначаються через 1 - 2.5 години. До 95% гідрохлортіазиду виводиться в незміненому вигляді, майже повністю через нирки. Період напіввиведення становить 5.6 - 14.8 годин. Незначна кількість препарату виводиться з жовчю.

Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр, може проникати в материнське молоко.

Показання для застосування. Гіпертензія; набряки при застійній серцевій недостатності, цирозі печінки з асцитом, лікуванні кортикостероїдами і естрогенами, деяких порушеннях функції нирок (включаючи нефротичний синдром, гострий гломерулонефрит, хронічну ниркову недостатність); центральний і нефрогенний нецукровий діабет.

Гідрохлортіазид-ФС застосовують також для профілактики утворення кальцієвих ниркових конкрементів, при ідіопатичній гіперкальціурії.

Спосіб застосування та дози. Як діуретичний засіб або як антидіуретичний засіб (при центральному та нефрогенному нецукровому діабеті) призначають всередину дорослим у дозі 20-100 мг 1-2 рази на добу, 1 раз на добу через день або 1 раз на добу 3-5 днів на тиждень. З метою профілактики утворення конкрементів у нирках - по 50 мг двічі на добу.

Як антигіпертензивний засіб призначають дорослим всередину в дозі 25-100 мг на добу однократно чи в 2 прийоми.

Дітям призначають всередину в добовій дозі 1-2 мг/кг або 30-60 мг/кв.м поверхні тіла однократно або в два прийоми.

Дозу коригують залежно від стану хворого.

Побічна дія. Гідрохлортіазид-ФС, як правило, добре переноситься. З побічних ефектів найбільш часто зустрічаються сплутаність свідомості, судоми, ослаблення процесів мислення, втомлюваність, дратівливість, спазми в м'язах; сухість у роті, відчуття спраги, нудота чи блювання; неритмічне серцебиття, слабкий пульс. Рідко - агранулоцитоз, алергічні реакції, холецистит або панкреатит, порушення функції печінки (жовтяничні склери або шкіра), тромбоцитопенія (незвична кровоточивість, дьогтеподібне випорожнення, кров у сечі або калі, петехії на шкірі). іноді - анорексія, зниження статевої функції, діарея, ортостатична гіпотензія, фотосенсибілізація.

Протипоказання. Анурія або тяжкі порушення функції нирок, цукровий діабет, порушення функції печінки, гіперкальціємія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіпонатріємія, системна червона вовчанка в анамнезі, панкреатит, підвищена чутливість до тіазидних діуретиків або до інших сульфаніламідних препаратів, симпатектомія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Гідрохлортіазид-ФС може знижувати нирковий кліренс амантадину, що призводить до підвищення концентрації останнього в плазмі крові і можливої токсичної дії амантадину; при одночасному застосуванні Гідрохлортіазиду-ФС та аміодарону можливе підвищення ризику виникнення серцевих аритмій, пов'язаних з гіпокаліємією; при одночасному застосуванні препарату та антикоагулянтів (похідні кумарину чи індандіону) можуть знижуватись антикоагулянтні властивості останніх, а також може підвищуватись синтез факторів згортання, що потребує коригування доз; Гідрохлортіазид-ФС може підвищувати рівень глюкози в крові, що потребуватиме коригування дозування інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів; нестероїдні протизапальні засоби (особливо індометацин) можуть протидіяти натрійурезу та підвищенню активності реніну плазми, які викликає Гідрохлортіазид-ФС, а також знижувати антигіпертензивний та діуретичний ефекти гідрохлортіазиду, що потребує ретельного нагляду за станом пацієнта; нестероїдні протизапальні засоби підвищують ризик розвитку ниркової недостатності при одночасному застосуванні з препаратом; одночасне застосування Гідрохлортіазиду-ФС з високими дозами препаратів, що містять кальцій, може призвести до гіперкальціємії; холестирамін та колестипол можуть пригнічувати всмоктування гідрохлортіазиду в травному тракті, у зв'язку з чим гідрохлортіазид рекомендується призначати за 1 годину до або через 4 години після застосування холестираліну чи колестиполу; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та діазоксиду гіперглікемічні ефекти можуть підсилюватися, що потребує моніторингу рівня глюкози в крові та/чи коригування дози; діазоксид при одночасному застосуванні з Гідрохлортіазидом-ФС може призводити до підвищення гіперурикемічного та антигіпертензивного ефектів; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та дифлунісалу значно підвищується концентрація гідрохлортіазиду в плазмі крові, а гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду зменшується; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів наперстянки підвищується ймовірність токсичної дії наперстянки, пов'язаної з гіпокаліємією та гіпомагніємією; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з дофаміном можливе підвищення діуретичної та натрійуретичної дії препаратів; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і засобів, що викликають гіпокаліємію, може виникнути небезпека розвитку тяжкої гіпокаліємії, що потребує моніторингу концентрації калію в сироватці крові і діяльності серця, а також додаткового призначення препаратів калію; при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з антигіпертензивними препаратами можливе підвищення гіпотензивного та/чи діуретичного ефекту, що потребує коригування доз; одночасне застосування гідрохлортіазиду з препаратами літію не рекомендується у зв'язку з можливістю підвищення токсичної дії літію і небезпекою розвитку нефротоксичних ефектів; гідрохлортіазид підвищує дію недеполяризуючих міорелаксантів, що потребує визначення концентрації калію в сироватці крові перед застосуванням недеполяризуючих міорелаксантів та ретельного нагляду за хворими в післяопераційний період після одночасного чи послідовного застосування цих препаратів; симпатоміметичні засоби можуть протидіяти антигіпертензивній дії гідрохлортіазиду, що потребує ретельного нагляду за хворим.

Передозування. У разі передозування необхідно якомога швидше видалити вміст шлунка, а потім проводити симптоматичне лікування з моніторингом концентрації солей і функції нирок.

Особливості застосування. Лікування необхідно проводити під наглядом лікаря.

Дози протягом доби необхідно розподіляти таким чином, щоб звести до мінімуму незручності, пов'язані з діуретичною дією препарату (за винятком нецукрового діабету).

Звичка приймати Гідрохлортіазид-ФС в один і той же час допомагає дотримуватись рекомендованого режиму та схеми застосування.

Якщо було пропущено дозу, то необхідно прийняти її якомога швидше. Не приймати препарат, якщо вже майже настав час прийому наступної дози. Не подвоювати дозу.

При застосуванні Гідрохлортіазиду-ФС як антигіпертензивного засобу важливо дотримуватись дієти, по можливості обмежити споживання натрію.

Хворі з підвищеною чутливістю до сульфаніламідних препаратів, буметаніду, фуросеміду або інгібіторів карбоангідрази можуть мати підвищену чутливість до гідрохлортіазиду.

Хворі похилого віку можуть бути більш чутливими до препарату, що потребує коригування дози.

Слід обережно підбирати дози для хворих на подагру (через здатність гідрохлортіазиду підвищувати рівень сечової кислоти); хворим, які страждають тяжкими формами коронарного та церебрального атеросклерозу.

При цукровому діабеті може виникнути гіперглікемія, особливо на фоні гіпокаліємії.

При нирковій недостатності необхідно ретельно стежити за електролітним балансом і кліренсом креатиніну. Виражена втрата води та електролітів при тривалому лікуванні високими дозами гідрохлортіазиду може загострити симптоматику ниркової недостаності.

Під час вагітності показання для застосування Гідрохлортіазиду-ФС повинні бути ретельно обгрунтовані. Препарат не слід призначати при еклампсії, прееклампсії чи набряках будь-якого генезу у період вагітності. Слід також утриматись від застосування препарату в період лактації.

Через наявність у препарату фотосенсибілізуючих властивостей необхідно уникати надмірної інсоляції.

Хворий може не відчувати симптоми гіпертензії, тому важливо приймати препарат навіть при доброму самопочутті.

Гідрохлортіазид не виліковує гіпертензію, але дозволяє підтримувати артеріальний тиск на певному рівні. Лікування може бути необхідним протягом всього життя.

Перед припиненням прийому препарату необхідно проконсультуватись з лікарем.

Умови та строки зберігання. У сухому, захищеному від світла місці.

Термін придатності - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у контурну чарункову упаковку, по 2 контурні упаковки у пачку.

Назва фірми-виробника. ТОВ "Фарма Старт".

Адреса. Україна, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.

Загальна характеристика.

Міжнародна та хімічна назва: лізиноприл;

N-[N-[(1S)-1-карбокси-3-фенілпропіл]-L-лізил]-L-пролін дигідрат;

основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі двопуклі, чотирикутні таблетки, без запаху, без смаку з маркуванням "RG" на одному боці, "2,5", "5","10", "20" - на другому;

склад: 1 таблетка містить 2,5 мг, 5 мг, 10 мг або 20 мг лізиноприлу (у вигляді лізиноприлу дигідрату), допоміжні речовини: магнію стеарат, тальк, маніт, кукурудзяний крохмаль, кальцію гідрофосфат.

Форма випуску. Таблетки по 0,0025 г; 0,005 г; 0,01 г; 0,02 г.

Фармакологічна група. Інгібітор АПФ, антигіпертензивний засіб, засіб для лікування серцево-судинної недостатності.

Фармакологічні властивості. Діюча речовина - лізиноприл - відноситься до блокаторів ангіотензинконвертуючого ферменту, знижує рівень ангіотензину II і альдостерону у плазмі.

Під дією препарату зменшується периферичний опір судин, може збільшитись хвилинний об'єм крові, при цьому частота серцевих скорочень не змінюється, а нирковий кровоток може посилюватися.

Ефективність препарату зберігається і при тривалому курсі лікування.

При раптовій відміні препарату не спостерігали вираженого підвищення артеріального тиску.

Фармакокінетика. При пероральному прийомі Диротон добре всмоктується, вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. Не зв'язується з іншими білками сироватки, крім ангіотензинконвертуючого ферменту. Антигіпертензивний ефект спостерігається приблизно через годину після прийому препарату всередину, досягає максимуму через 6 год і зберігається протягом 24 год. Тривалість ефекту залежить також від прийнятої дози.

В організмі не метаболізується, виділяється нирками. Час напіввиведення - 12 років.

Показання до застосування. Артеріальна гіпертензія (у вигляді моно - або комбінованої терапії разом з іншими антигіпертензивними засобами); як допоміжна терапія при хронічної серцевої недостатністі.

Спосіб застосування та дози. Таблетку слід приймати 1 раз на день вранці (при всіх показаннях) незалежно від прийому їжі. Есенціальна гіпертензія.

Для хворих, які не отримували інші антигіпертензивні засоби, рекомендована початкова доза - 10 мг 1 раз на день, звичайна добова підтримуюча доза - 20 мг, яку можна збільшити до 40 мг на день залежно від динаміки артеріального тиску. Якщо така доза не дає задовільного гіпотензивного ефекту, можна додатково призначити інший антигіпертензивний препарат. Після досягнення максимального ефекту необхідно провести 2 - 4-тижневий курс лікування Диротоном і тільки після цього вирішувати питання про збільшення дози.

Якщо хворому попередньо проводили діуретичну терапію, то прийом таких препаратів необхідно припинити за 2 - 3 дні до початку застосування лізиноприлу. Коли це неможливо, то початкова доза лізиноприлу не повинна перевищувати 5 мг на день. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 год), оскільки може виникнути симптоматична гіпотонія (див. Особливості застосування)

При реноваскулярній гіпертонії доцільно призначати також низьку початкову дозу - 2,5 - 5 мг на день під посиленим лікарським контролем (артеріальний тиск, функція нирок, рівень калію в сироватці), підтримуючу дозу - також під суворим лікарським контролем - слід визначати залежно від динаміки артеріального тиску.

При нирковій недостатності - внаслідок того, що лізиноприл виділяється нирками - початкова доза повинна бути визначена залежно від кліренсу креатиніну, потім відповідно до реакції належить установити підтримуючу дозу в умовах необхідного частого контролю функції нирок, рівня калію та натрію в сироватці

Хронічна серцева недостатність.

Диротон можна застосовувати поряд з діуретиками і/або дигіталісом (наперстянкою). За можливістю дозу діуретичного препарату слід зменшити ще до початку прийому лізиноприлу. Початкова доза Диротону 2,5 мг, поступово її можна збільшити до звичайної підтримуючої добової дози - 5 - 10 мг.

Доза не повинна перевищувати 20 мг на добу.

Побічна дія. Іноді виникають побічні явища, які рідко вимагають припинення лікування. Найчастіше спостерігаються такі побічні явища: запаморочення, головний біль (у 5 - 6% хворих), почуття слабкості, пронос, сухий кашель (у 3%), нудота, блювота, ортостатичний ефект, висип на шкірі, біль у грудях (1 - 3%). Інші побічні явища зустрічаються менше, ніж в 1% випадків.

Реакція надчутливості (ангіоневротичний набряк) може виникати на обличчі, кінцівках, губах, язику, надгортаннику, гортані (в 0,1% випадків). У таких випадках слід негайно припинити прийом Диротону і звернутися до лікаря.

Застосування антигістамінних препаратів буде корисним для пом'якшення симптомів набряку.

Ангіоневротичний набряк з набряком гортані може бути фатальним. Ураження язика, надгортанника, гортані викликає спазм м'язів дихальних шляхів, тому потрібна негайна адекватна фармакотерапія: підшкірне введення 0,3 - 0,5 мл 0,1% (0,3 - 0,5 мг) або повільне внутрішньовенне введення адреналіну гідрохлориду, після чого застосовують глюкокортикоїди та антигістамінні препарати.

Лабораторні зміни. При прийомі інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) в окремих випадках спостерігали агранулоцитоз; не можна виключити виникнення агранулоцитозу і при застосуванні Диротону.

Показник гемоглобіну і гематокриту може дещо знизитися при тривалому прийомі препарату.

Гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну і сечовини крові може спостерігатися, особливо при наявності хвороби нирок, при цукровому діабеті або реноваскулярній гіпертонії.

Описано один випадок з артралгією, міалгією, лихоманкою.

Протипоказання. Надчутливість до будь-якого компонента препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, викликаний будь-яким блокатором АПФ. Вагітність. Годування груддю. Дитячий вік (ефективність і надійність застосування не встановлені).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Особливо слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату з калійзберігаючими діуретиками (наприклад: спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, препаратами, що містять солі калію (підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо при пониженій функції нирок). Одночасно ці препарати можна призначати тільки після вирішення лікарем індивідуально дози для кожного хворого при регулярному контролі рівня калію в плазмі крові, а також функції нирок.

Обережно Диротон слід застосовати разом:

- з діуретиками (при додатковому введенні діуретика хворому, якого лікували лізиноприлом, як правило, має місце додатковий антигіпертензивний ефект);

- з іншими антигіпертензивними засобами (посилення ефекту);

- з нестероїдними протизапальними засобами, особливо з індометацином (антигіпертензивний ефект може зменшитись);

- з літієм (виділення літію може зменшитись, тому необхідно регулярно контролювати рівень літію в сироватці).

Диротон може посилювати ефект алкоголю, а також зменшувати дію діуретиків, які впливають на виділення калію.

Передозування. При передозуванні проводять симптоматичну терапію, внутрішньовенне заміщення рідини, контролювання артеріального тиску, водно-електролітного балансу до нормалізації останнього. Лізиноприл може бути виведений з організму за допомогою гемодіалізу.

Особливості застосування. Значне зниження артеріального тиску, симптоматична гіпотензія може виникати у хворих, що отримують діуретичне лікування або втратили рідину внаслідок пітніння, тривалої блювоти, проносу і тому знаходяться у стані дефіциту натрію і/або об'єму рідини, а також при серцевій недостатності (див. Спосіб застосування та дози).

При виникненні гіпотензії хворий повинен знаходитися в лежачому положенні. При необхідності для компенсації втраченої рідини проводиться інфузія фізіологічного розчину.

До початку лікування лізиноприлом при можливості слід нормалізувати рівень натрію і/або повернути втрачений об'єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози лізиноприлу на артеріальний тиск хворого.

У випадку стенозу ниркової артерії (особливо при білатеральному стенозі або при наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при недостатності кровообігу внаслідок низького вмісту натрію і/або рідини в організмі лізиноприл може призвести до зниження ниркової функції, аж до розвитку гострої ниркової недостатності. Після відміни препарату функція нирок нормалізується.

Особлива обережність необхідна при призначенні Диротону водіям автотранспорту та особам, що працюють в умовах підвищеного ризику виробництва, особливо на початку лікування. При визначенні дози потрібний індивідуальний підхід.

Хірургічне втручання/анестезія

Хірургічні операції та застосування наркотичних засобів, які викликають гіпотензію, на фоні терапії Диротоном також можуть супроводжуватися значним зниженням артеріального тиску за рахунок інгібіції утворення ангіотензину II. Гіпотензія може бути усунена введенням рідини.

Вагітність

При встановленні вагітності Диротон необхідно відмінити якомога швидше (див. Протипоказання).

Потрібна особлива обережність при визначенні дози у хворих похилого віку, оскільки така ж доза сприяє підвищенню рівня препарату у крові, незважаючи на те, що відхилення в гіпотензивній дії лізиноприлу не відрізнялись у людей похилого і молодого віку.

Оскільки при вживанні Диротону не можна виключати потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль картини крові. Застосування препарату в умовах діалізу з поліакрил-нітрил-мембраною може призвести до виникнення анафілактичного шоку, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення антигіпертензивного препарату іншого типу.

Умови та строки зберігання. Зберігати при температурі 15 - 30 град. С.

Термін зберігання - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. 14 таблеток у блістері з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої, 1 або 2 блістери в картонній упаковці з інструкцією по застосуванню.

Назва фірми-виробника. А. Т. Хімічний завод Гедеон Ріхтер.

Будапешт - Угорщина.

Адреса. Угорщина, Н-1103 Будапешт, вул. Демреї, 19-21.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: ібупрофен;

основні фізико-хімічні властивості: водно-масляна емульсія білого кольру з косметичним запахом в алюмінієвих тубах жовтого кольору;

склад: у 100 г міститься - ібупрофену 5 г, допоміжні речовини - тригліцериди, полі(оксіетилен)-20-гліцерин моностеарат, макрогол стеарат 1000, 1,2-дігідроксипропан, кислоти гідроксібензойної метил-ефіру натрієва сіль, гумі ксантан, олія лавандова, олія нерола (штучна), вода питна.

Форма випуску. Крем.

Фармакологічна група. Нестероїдні протизапальні засоби.

Фармакологічні властивості. Ібупрофен є нестероїдним антиревматичним засобом, дериватом пропіонової кислоти, має виражену протизапальну, аналгетичну й жарознижувальну дію, знижує продукцію простагландинів і активує циклоксиназу. Крем Долгіт є високоактивною речовиною для зовнішнього застосування при лікуванні больового синдрому ревматичного і неревматичного характеру на рівні рухової системи організму. Оскільки активною речовиною у складі крему є ібупрофен, він швидко проникає у шкіру і, таким чином, швидко поступає у пошкоджені частини тканин. Крем Долгіт чинить знеболювальну і протизапальну дію, - в результаті лікування зменшується набряк, покращується рухливість. Крем Долгіт не подразнює шкіру, його легко застосовувати, він має приємний запах.

Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується. Максимальна концентрація після накожної аплікації в сироватці крові досягається через 2 години і через 6 годин в синовіальній рідині. Ібупрофен зв'язується в 99% з білками плазми, швидко метаболізується і видаляється з сечею. Час плазматичної елімінації складає 1,5 - 2,0 години.

Показання для застосування. Зовнішнє або підтримуюче лікування при м'язевому ревматизмі, дегенеративних змінах суглобів з больовим синдромом (артроз), запальних ревматичних захворюваннях суглобів і хребта, при набряку і запаленні м'яких тканин біля ушкоджених суглобів (наприклад при бурситі, тендиніті, тендовагініті, ураженні зв'язок і суглобової капсули), також при скутості в ділянці плеча, міалгіях, люмбаго, спортивних травмах і наслідках нещасних випадків, таких як контузії, розтягнення і т.д.

Спосіб застосування та дози. Якщо лікар не прописав інакше, 3-4 рази на день (при необхідності частіше). Застосовувати, широко накладаючи полоску крему (4-10 см) на шкіру і втирати. У більшості випадків достатньо застосовувати протягом 2-3 тижнів. Побічна дія. Дуже рідко може спостерігатись почервоніння шкіри. В окремих випадках, особливо при застосуванні окклюзивної пов'язки, через декілька хвилин після нанесення крему можуть виникати відчуття пощипування чи печіння на місці застосування препарату.

Протипоказання. Підвищена чутливість до ібупрофену або до стабілізатору - метилового ефіру 4-гідроксибензойної кислоти. Крем Долгіт(R) не слід наносити на відкриті рани або слизові оболонки. Крем Долгіт(R) не слід призначати дітям до 14 років.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Дотепер невідомо про взаємодію крему Долгіт(R) з іншими лікарськими препаратами. Передозування. Невідомо

Особливості застосування. Крем Долгіт(R) не слід наносити на відкриті рани або слизові оболонки. Крем Долгіт(R) не слід призначати дітям до 14 років.

Умови та термін зберігання. Слід зберігати в темному місці при кімнатній температурі. Строк зберігання - 3 роки з дати виготовлення.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. Туби 20г, 50 г, 100 г.

Виробник. DOLORGIET GmbH & Co.

Адреса. DOLORGIET GmbH & Co. KG Otto-von-Guericke-Str.1

53754 St. Augustin/Bonn Federal Republik of Germani.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: фамотидин;

[аміно-3-[[[2-[(діамінометилен)-аміно]-4-тіазоліл]метил]тіо пропіліден] сульфамід;

основні фізико-хімічні властивості: ліофілізат - білий або майже білий порошок; розчинник - безбарвний, прозорий розчин без запаху;

склад: 1 флакон містить 20 мг фамотидину у вигляді ліофілізованого порошку для ін'єкцій, як допоміжні речовини - маніт; 1 ампула розчинника містить 5 мл 0,9% розчину хлориду натрію (фізіологічний розчин).

Форма випуску. Порошок ліофілізований для ін'єкцій у флаконах + розчинник в ампулах.

Фармакологічна група. Блокатор Н2-гістамінових рецепторів.

Фармакологічні властивості. Активна речовина Квамателу - фамотидин - є селективним антагоністом (блокатором) Н2-гістамінових рецепторів третього покоління і характеризується тривалою дією. Препарат зменшує секрецію шлункового соку (як базальну, так і після стимуляції), а також вміст в ньому соляної кислоти та пепсину.

Фармакокінетика. Після прийому всередину біодоступність Квамателу становить 40 - 45%, дія починається через 1 годину і триває протягом 10 - 12 год. Після внутрішньовенного введення Квамателу максимальний ефект розвивається протягом 30 хв. Період напіввиведення Квамателу з плазми становить 2,3 - 3,5 год. При кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв період напіввиведення фамотидину з плазми крові подовжується до 20 год. Після внутрішньовенного введення 65 - 70% виводиться з сечею в незміненому вигляді.

Одночасний прийом антацидів та їжі не впливає на всмоктування Квамателу.

Показання до застосування.

- синдром Золлінгера-Еллісона;

- пептичні виразки шлунка, що не піддаються звичайному лікуванню;

- кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (як допоміжне лікування);

- при неможливості прийому Квамателу всередину (протягом невеликого проміжку часу).

Спосіб застосування та дози.

Квамател вводять внутрішньовенно струминно або краплинно тільки у важких випадках або при неможливості прийому препарату всередину.

Перед внутрішньовенним струминним уведенням суху речовину препарату, що міститься у флаконах, розводять у 5 - 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду (ампули з розчинником додаються). Розчин препарату вводять повільно, протягом не менше як 2 хвилини. Перед внутрішньовенним краплинним введенням суху речовину Квамателу, що міститься у флаконі, розводять у 100 мл розчину глюкози для інфузій. Отриманий розчин препарату вводять протягом 15 - 30 хв. Розводити препарат необхідно безпосередньо перед застосуванням. Розведений розчин препарату може зберігатися при кімнатній температурі протягом 24 год. Звичайна доза Квамателу 20 мг вводиться внутрішньовенно кожні 12 год.

При синдромі Золлінгера-Еллісона початкова доза препарату становить 20 мг і вводиться кожні 6 год, надалі дозу коректують залежно від секреції соляної кислоти і від клінічного стану хворого.

Перед проведенням загальної анестезії для попередження аспірації шлункового вмісту 20 мг препарату вводять внутрішньовенно в день операції або не менше ніж за 2 год до початку операції.

При недостатності функції нирок, якщо кліренс креатиніну становить 30 мл/хв і менше або креатинін сироватки крові 3 мг% і більше, добову дозу препарату (як для прийому всередину, так і для внутрішньовенного введення) зменшують до 20 мг або збільшують інтервал між застосуванням окремих доз препарату до 36 - 48 год.

Побічна дія. Рідко зустрічаються гарячка, головний біль, підвищена стомлюваність, діарея або закреп, алергічні реакції, аритмії, холестатична жовтяниця, підвищення трансаміназ в сироватці крові, відсутність апетиту, нудота, блювання, здуття живота, сухість у роті. Дуже рідко розвиваються лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, панцитопенія, міалгії, артралгії, психічні розлади, бронхоспазм, алопеція, акне, свербіж шкіри, шум у вухах, порушення смаку.

При внутрішньовенному введенні Квамателу може виникати подразнення в місці ін'єкції.

Протипоказання. Підвищена чутливість до фамотидину. Вагітність, період лактації; дитячий вік (через відсутність достатнього досвіду застосування препарату в дитячій практиці).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Фамотидин не впливає на ферментну систему цитохром Р-450 в печінці і тому не змінює метаболізм одночасно застосовуваних препаратів, метаболізм яких здійснюється за допомогою цієї ферментної системи.

Квамател може знижувати всмоктування кетоконазолу внаслідок зміни кислотності шлункового соку.

Передозування. Лікування: промивання шлунка, симптоматична або підтримуюча терапія.

Особливості застосування. Перед застосуванням препарату при виразковій хворобі необхідно виключити наявність злоякісної пухлини шляхом морфологічного дослідження біоптату з ділянки виразки.

При важких захворюваннях печінки препарат слід застосовувати з особливою обережністю і тільки в знижених дозах.

Умови та строки зберігання. Зберігати при температурі 15-25 град. C, в захищеному від світла місці. Розчин може бути використаний лише протягом 24 годин з моменту приготування при умовах зберігання до 250 град. C. Термін зберігання3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. 5 флаконів, які містять 20 мг фамотидину у вигляді ліофілізованого порошку для ін'єкцій і 5 ампул розчинника по 5 мл у картонній упаковці.

Виробник. А.Т. Хімічний завод Гедеон Ріхтер.

Будапешт - Угорщина.

Адреса. Угорщина, Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21.

Загальна характеристика:

Міжнародна та хімічна назва: кеторолак; (+)-5-бензоїл-2,3дигідро-1Н-піролізин-1-карбонова кислота, сполучена з 2аміно-2-(гідроксиметил)-1,3-пропандіолом (1:1);

основні фізіко-хімічні властивості: таблетки білого з кремуватим відтінком кольору, з рівною гладкою поверхнею;

склад: 1 таблетка містить 0,01 г кеторолаку трометаміну.

допоміжні речовини: цукор молочний, крохмаль картопляний, МКЦ, магній стеариновокислий, аеросил.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакологічна група. АТС М01А В15. Нестероїдний протизапальний і протиревматичний засіб.

Фармакологічні властивості. Препарат виявляє виразну знеболювальну, а також протизапальну і жарознижувальну дію, інгібуючи біосинтез простагландинів. Пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Знеболювальний ефект розвивається через 30-40 хвилин після прийому препарату і триває до 4-6 годин.

Показання для застосування. Кеталгін застосовують при болях середньої та сильної інтенсивності, переважно в постопераційному і посттравматичному періодах, а також як симптоматичний засіб для купірування гострого больового синдрому при артралгіях, міалгіях, пухлинній хворобі і т. ін.

Спосіб застосування та дози. Режим дозування встановлюють індивідуально з урахуванням інтенсивності больового синдрому. Дорослим зазвичай призначають по 1 таблетці 3-4 рази на день; максимальна добова доза - 4 таблетки. Курс лікування - не більше 7 днів.

Для хворих, старших 65 років, або пацієнтів з масою тіла меншою за 50 кг, препарат призначають у нижчих дозах.

Хворим з порушенням функції нирок препарат дозують залежно від кліренсу креатиніну і його концетрації в плазмі крові. При кліренсі креатиніну 0,2-0,7 мл/хв/кг і його рівні в плазмі 1,9-5 мг/100 мл дозу препарату зменшують у 2 рази.

Побічна дія. З боку шлунково-кишкового тракту - диспепсія, нудота, біль в епігастрії, рідше - метеоризм, відрижка, блювання, запор, ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту, порушення функцій печінки; з боку ЦНС - головний біль, запаморочення, сонливість, депресія, нервозність, порушення сну, збудження; з боку сечовивідної системи - прискорення сечовипускання, олігурія, гематурія (описані також окремі випадки гострої ниркової недостатності); алергічні реакції - шкірний свербіж, кропив'янка, бронхоспазм.

Противопоказання. Ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення або в анамнезі), виражене порушення функції нирок (рівень креатиніну плазми крові вищий за 5 мг/100 мл), бронхіальна астма, бронхоспазм, високий ризик післяопераційної кровотечі, вагітність, період лактації, вік до 16 років, підвищена чутливість до кеторолаку та інших нестероїдних протизапальних засобів.

Особливості застосування. Необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам з порушеннями функції печінки, хронічною серцевою недостатністю, артеріальною гіпертензією. Не рекомендується застосовувати як засіб для премедикації, підтримуючої анестезії та для знеболювання в акушерській практиці. Взаємодія з іншими лікарськими засобами. За необхідності препарат можна призначати у комбінації з наркотичними аналгетиками.

Умови та термін зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла місці. Термін придатності - 2 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. По 10 та 25 таблеток у контурних чарункових упаковках або по 10 таблеток у контурних безчарункових упаковках, або по 20 таблеток у контейнерах пластмасових.

Виробник. АТ "Лекхім-Харків".

Адреса. 61115 м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 36.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: кетотифен;

[4,9-дигідро-4-(1-метил-4-піперидиниліден)-10Н-бензо [4,5] циклогепта [1,2-b]-тіофен-10-он];

основні фізіко-хімічні властивості: таблетки білого з сіруватим віддтінком кольору;

склад: 1 таблетка містить 0,001 г кетотифену фумарату; допоміжні речовини: тальк, МКЦ, цукор молочний, магнію стеарат, аеросил. Форма випуску. Таблетки.

Фармакологічна група. ATC ROGA X17. Антигістамінний засіб.

Фармакологічні властивості. Протиалергійний засіб. Гальмує вивільнення гістаміну та інших медіаторних речовин з тучних клітин, пригнічує спричинення фактором активації тромбоцитів накопичення у дихальних шляхах еозинофілів, блокує Н1-гістамінові рецептори.

Фармакокінетика. Препарат добре всмоктується, пік концентрації в плазмі крові відмічається через 2-4 години після прийому внутрішньо, період напіввиведення близько 21 години.

Показання для застосування. Препарат застосовують для профілактики та лікування бронхіальної астми алергічного походження, алергічних ринітів.

Спосіб застосування та дози. Дорослим призначають зранку та увечері по 1 таблетці під час їжі, при необхідності збільшують дозу до 2 таблеток. Дітям до 3 років призначають з рахунку і частина таблетки на 1 кілограм маси тіла 2 рази на день; старшим 3 років, якщо маса дитини більш 25 кг - по 1 таблетки 2 рази на добу.

Побічна дія. Можливі: сонливість, сухість у роті, легке запаморочення, уповільнення психомоторних реакцій. Ці ефекти звичайно зникають за кілька днів.

Протипоказання. Вагітність. Не слід приймати зранку та вдень водіям, операторам та представникам подібних професій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не слід призначати препарат одночасно з пероральними антидіабетичними та іншими препаратами, які можуть викликати тромбоцитопенію.

Особливості застосування. Препарат посилює дію снодійних, седативних препаратів та алкоголю. Можливе зменшення кількості тромбоцитів. Особам, чутливим до седативної дії, призначають препарат у перші тиждні лікування в менших дозах - 0,5 мг на день.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці. Термін придатності - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток в контурних чарункових упаковках або по 30 таблеток у контейнерах пластмасових.

Виробник. АТ "Лекхім-Харків".

Адреса. 61115 м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 36.

Загальна характеристика:

хімічна назва: 3-піридинкарбонова кислота; основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина;

склад: кислота нікотинова - 10 г; допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат або натрій вуглекислий кислий, вода для ін'єкцій.

Форма випуску. 1% розчин для ін'єкцій.

Фармакологічна група. Вітаміни та їх аналоги.

Фармакологічні властивості. Кислота нікотинова-Дарниця (та близький до неї нікотинамід) - є простетичними групами кодегідрази і та кодегідрази іі - ферментів, які переносять водень та здійснюють окисно-відновні процеси. Другий із ензимів бере участь і в транспортуванні фосфату. Недостача нікотинової кислоти призводить до виникнення пелагри. Кислота нікотинова-Дарниця покращує обмін вуглеводів, розширює судини, виявляє позитивний ефект при захворюваннях серця, печінки, легких формах діабету, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки, ентероколітах, мляво регенеруючих виразках і ранах. Має ліпопротеїдемічну активність, при гіперхолестеринемії знижує показник холестерин /фосфоліпіди.

Показання для застосування. Кислоту нікотинову-Дарниця призначають як специфічний засіб для профілактики та лікування пелагри, а також застосовують при патологічних процесах в шлунково-кишковому тракті, частково при гіпоацидних гастритах, при гострих та хронічних гепатитах, цирозах печінки, спазмах судин (головний мозок, нирки, кінцівки), атеросклерозі, невриті лицевого нерва, інфекційних та інших захворюваннях, виразках, що довго не загоюються, та ранах різної локалізації і генезу.

Спосіб застосування і дози. Кислоту нікотинову-Дарниця призначають внутрішньо після їжі та внутрішньовенно (внутрішньом'язові та підшкірні ін'єкції болючі, тому при необхідності такого шляху введення використовують -ікотинамід або натрію нікотинат). Як вазодилататор при ішемічному інсульті внутрішньовенно повільно вводять 1 мл 1% розчину.

При пелагрі призначають дорослим внутрішньо по 0,1 г 2 - 3 - 4 рази в день 15 - 20 днів або парентерально по 1 мл 1% розчину 1 - 2 рази в день протягом 10 - 15 днів. Дітям призначають внутрішньо по 0,005 - 0,05 г 2 - 3 рази в день.

При інших захворюваннях препарат призначають дорослим по 0,02 - 0,05 г (до 0,1 г), дітям по 0,005 - 0,03 г 2 - 3 рази в день.

Вищі дози для дорослих внутрішньо: разова - 0,1 г, добова - 0,5 г; внутрішньовенно (у формі натрієвої солі): разова - 0,1 г, добова - 0,3 г. При прийомі внутрішньо разову дозу можна поступово збільшувати до 0,5 - 1 г, а добову - до 3 - 5 г (при відсутності побічних ефектів і, в основному, для терапії атеросклерозу та інших порушень обміну ліпідів).

Побічна дія. Кислота нікотинова-Дарниця, особливо при прийомі натщесерце, може викликати кропивницю, парестезії, запаморочення, відчуття припливу до голови, гіперемію шкіри обличчя та верхньої частини тулуба. Як правило, вказані ефекти зникають самостійно. При швидкому внутрішньовенному введенні може дуже знизитись артеріальний тиск.

Протипоказання. Кислота нікотинова-Дарниця (внутрішньовенне введення) протипоказана при тяжких формах гіпертонічної хвороби та атеросклерозу.

Особливості застосування. При підвищеній чутливості до препарату (за винятком застосування як судинорозширювального засобу) необхідно призначати нікотинамід. Оскільки тривале застосування кислоти нікотинової-Дарниця може призвести до жирової дистрофії печінки, для профілактики останньої в дієту хворих включають багаті на метіонін продукти або призначають його самого ( як і інші ліпотропні препарати).

Умови і строки зберігання. Зберігати у захищеному від світла місці. Термін придатності вказаний на упаковці.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 1 мл розчину в ампулах N 10.

Виробник. АТ Фармацевтична фірма "Дарниця".

Адреса. 02093, Україна, м. Київ, вул. Бориспільська, 13.

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: круглі, планарні, грановані таблетки білого або біло-жовтого кольору без запаху, солодкуваті на смак;

склад: 1 таблетка містить Sanguinaria canadensis D3, Sepia officinalis D4, Sulfur D4, Ignatia D4, Simarouba cedron D4, Stannum metallicum D12, Lachesis mutus D12;

допоміжні речовини: магнію стеарат 1.5 мг., лактоза q.s.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакологічна група. Комплексний гомеопатичний препарат.

Фармакологічні властивості. Протизапальна, знеболювальна, седативна, транквілізуюча, спазмолітична дія.

Показання до застосування. Порушення, пов'язані з клімактеричним періодом.

Спосіб застосування та дози. По одній таблетці під язик до розчинення тричі на день, в гострих випадках не більше 15 таблеток на добу.

Побічна дія. Відсутня.

Протипоказання. Відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сумісний з іншими лікарськими препаратами.

Особливості застосування. Перші ознаки поліпшення стану з'являються через 1 місяць після початку лікування.

Умови та термін зберігання. 5 років з дня випуску при кімнатній температурі.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. По 50 таблеток у пластиковому контейнері.

Виробник. Біологіше Хайльміттель Хеель ГмбХ.

Адреса. Д-р Рекевег-штр. 2-4

D - 76532 Баден-Баден

Німеччина.

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин темного червоно-коричневого кольору з запахом етанолу та гірким смаком;

склад: 100 мл містить: Crataegus 2, Spigelia anthelmia D2, Kalium carbonicum D3;

допоміжні речовини: етанол 45 %. об.

Форма випуску. Краплі.

Фармакологічна група. Комплексний гомеопатичний препарат.

Фармакологічні властивості. Седативна, спазмолітична, метаболічна дія.

Показання до застосування. Сенільне серце, ішемічна хвороба серця, стенокардія спокою та напруження, артеріальна гіпертензія, тахікардія, кардіологічні порушення нервового генезу, пронизуючий або гострий біль, серцевий біль іншого походження.

Спосіб застосування та дози. По 10-20 крапель тричі на день, в гострих випадках - по 10 крапель через кожні 15 хвилин протягом 2 годин, але не більше 120 крапель на добу.

Побічна дія. Відсутня.

Протипоказання. Відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сумісний з іншими лікарськими засобами.

Передозування. Не відмічалось.

Особливості застосування. Перші ознаки покращання стану з'являються через 15 - 20 днів після початку лікування.

Умови та термін зберігання. 5 років з дня випуску при кімнатній температурі.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. У скляному флаконі-крапельниці по 30 мл. Флакон вміщений в картонну упаковку.

Виробник. Біологіше Хайльміттель Хеель ГмбХ.

Адреса. Д-р Рекевег-штр. 2-4

D - 76532 Баден-Баден

Німеччина.

Загальна характеристика:

міжнародна назва: тербінафін; основні фізико-хімічні властивості: безбарвний гель;

склад: 1 г гелю містить 10 мг тербінафіну гідрохлориду; допоміжні речовини: вода, етанол (23,5%), пропіленгліколь, цетамакрогол 1000.

Форма випуску. Гель 1%.

Фармакологічна група. Протигрибковий препарат з групи аліламінів. Фармакологічні властивості. Тербінафін являє собою аліламін і має широкий спектр протигрибкової дії. В низьких концентраціях тербінафін виявляє фунгіцидну дію відносно дерматофітів, пліснявих і деяких диморфних грибів. Активність відносно дріжджових грибів, залежно від їх виду, може бути фунгіцидною або фунгістатичною.

Тербінафін специфічно пригнічує ранній етап біосинтезу стеринів у клітині гриба. Це призводить до дефіциту ергостерину і до внутрішньоклітинного накопичення сквалену, що спричиняє загибель клітини гриба. Дія тербінафіну здійснюється шляхом інгібування ферменту скваленепоксидази у клітинній мембрані гриба. Цей фермент не належить до системи цитохрому Р450. Тербінафін не впливає на метаболізм гормонів або інших лікарських препаратів. При місцевому застосуванні препарат характеризується швидким початком дії, за допомогою його можна досягти ефекту при короткочасному лікуванні.

Фармакокінетика. Після місцевого застосування препарату у людини всмоктується менше 5% від величини використаної дози, тому надходження тербінафіну до системної циркуляції незначне.

Показання для застосування. Грибкові інфекції шкіри, спричинені такими дерматофітами, як Trichophyton (наприклад, T. rubrum, T. mentagrophytes, T. verrucosum, T. Violaceum), Microsporum canis і Epidermophyton floccosum.

Дріжджові інфекції шкіри, в основному ті, що викликаються родом Candida (наприклад, Candida albicans).

Різнобарвний лишай (Pityriasis versicolor), що викликається Pityrosporum orbiculare (також відомий під назвою Malassezia furfur).

Спосіб застосування та дози. Тривалість лікування залежить від тяжкості перебігу захворювання.

Ламізил можна застосовувати один або два рази на день. Перед лікуванням необхідно очистити і підсушити уражені ділянки. Дермгель накладають тонким шаром на уражену шкіру і прилеглі ділянки і злегка втирають. При інфекціях, що супроводжуються попрілістю (під молочними залозами, у міжпальцевих проміжках, між сідницями, у паховій ділянці), місця з нанесеним кремом можна прикривати марлею, особливо на ніч.

Приблизна тривалість лікування:

- дерматомікоз тулуба, гомілок: 1 тиждень;

- дерматомікоз ступнів: 1 тиждень;

- кандидоз шкіри: 1 тиждень;

- різнобарвний лишай: 2 тижні.

Досвід використання гелю для місцевого застосування у дітей обмежений.

Побічна дія. У місцях аплікації препарату іноді виникає почервоніння шкіри, відчуття свербежу або печіння, проте ці явища рідко призводять до необхідності припиняти лікування. Ці, не дуже серйозні побічні явища, слід відрізняти від алергічних реакцій, які виникають рідко, і розвиток яких потребує припинення лікування.

Протипоказання. Підвищена чутливість до тербінафіну або будьякого компоненту препарату.

Передозування. Про випадки передозування не повідомлялося. Якщо гель випадково буде прийнятий внутрішньо, можна очікувати розвитку таких побічних явищ, як і при передозуванні, що виникає після застосування Ламізилу для прийому внутрішньо.

Особливості застосування. Ламізил - гель призначений лише для зовнішнього застосування на шкіру. Слід уникати потрапляння препарату в очі.

Вагітність і лактація.

Оскільки клінічний досвід застосування гелю у вагітних жінок дуже обмежений, його слід застосовувати тільки за суворими показаннями.

При проведенні місцевого лікування малоймовірно, що та незначна кількість активної речовини, яка всмоктується через шкіру, буде виявляти несприятливий вплив на плід.

Умови та строки зберігання. Зберігати у захищеному від світла і недоступному для дітей місці. Термін придатності - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Гель 1% по 5 г, 15 г, 30 г у тубах.

Виробник. Novartis Pharma GmbH.

Адреса. Nurnberg, Germany.

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: мебендазол;

Methyl N-(5-benzoyl-1H-benzimidazol-2-yl)carbamate;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки світло-бежевого кольору, круглої форми, двоопуклі;

склад: мебендазолу - 100 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, порошок целюлози, полівідон, тальк, кремнію діоксид високодисперсний, магнію стеарат.