Відповідно до статті 6 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та Положення про Міністерство охорони здоров'я України , затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467, з метою поліпшення профілактики трансмісивних природно-вогнищевих інфекцій, що передаються іксодовими кліщами,

1. Затвердити Методичні рекомендації "Неспецифічна профілактика трансмісивних природно-вогнищевих інфекцій, що передаються іксодовими кліщами" (далі - Методичні рекомендації), що додаються.

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, закладів охорони здоров'я, медико-санітарних частин, науково-дослідних інститутів, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, ректорам вищих медичних (фармацевтичного) навчальних закладів забезпечити використання Методичних рекомендацій при здійсненні заходів з профілактики трансмісивних природно-вогнищевих інфекцій, що передаються іксодовими кліщами.

3. Державній санітарно-епідеміологічній службі України (А. Пономаренко) прийняти цей наказ до керівництва та застосування під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

4. Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги (М. Хобзей). відповідно до покладених завдань та функцій, у межах компетенції, здійснювати контроль за дотриманням Методичних рекомендацій при наданні лікувально-профілактичної допомоги.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра О. Качура.

Перелік інфекційних захворювань людини в останні роки значно розширився за рахунок нових природно-вогнищевих інфекцій, які передаються трансмісивним шляхом при укусі кровосисних членистоногих. Помітних змін зазнала й епідеміологічна ситуація з цих інфекцій, що проявилось, зокрема, розширенням ареалів переносників, збільшенням їх чисельності, а також змінами у структурі захворюваності і груп ризику зараження. Основна причина цього явища - зміни у кліматі та екології. Цілий комплекс природних і соціальних факторів: пом'якшення клімату, викорінення хвойних лісів і виникнення на їх місці дрібнолистяних лісів з підліском і високим травостоєм, захаращення ландшафту у міських зонах і поява там мишовидних гризунів, інтенсивне будівництво на приміських територіях, - створюють сприятливі умови для життєдіяльності і розмноження, у першу чергу, кровосисних кліщів, серед яких найбільше медичне значення мають іксодові кліщі.

Іксодові кліщі (родина Ixodidae Mur.) відомі як переносники збудників багатьох природно-вогнищевих інфекційних захворювань: вірусних (кліщовий енцефаліт, геморагічні гарячки), бактерійних (чума, туляремія, іксодові кліщові бореліози, або Лайм-бореліоз, бартонельози), рикетсійних (кліщовий поворотний тиф, кліщовий висипний тиф, марсельська гарячка, Ку-гарячка, гарячка Скелястих гір, цуцугамуші), ерліхіозних (моноцитарний ерліхіоз людини), анаплазмозних (гранулоцитарний анаплазмоз людини), піроплазмозних (бабезіози).

Провідним механізмом передачі збудників цих захворювань людині є трансмісивний - через укус інфікованого кліща. Специфічна (вакцинація) і неспецифічна профілактика "кліщових" інфекцій у сучасних умовах застосовується лише при кліщовому вірусному енцефаліті (КВЕ) та Ку-гарячці. Профілактика позосталих базується в основному на неспецифічній профілактиці, оскільки вакцини проти цих інфекцій відсутні, остаточно не розроблені або недостатньо ефективні.

Завданням неспецифічної профілактики є захист людей від укусів (присмоктування) кровосисних членистоногих. Ця задача вирішується двома шляхами: винищенням кліщів в природних вогнищах інфекцій та індивідуальним захистом людей від їх укусів. На початку XXI століття з екологічних причин перший шлях фактично втратив свої позиції через заборону використовувати для обробки територій високодисперсні акарициди, що забезпечували довготривале винищення кліщів.

Тому боротьбу з популяціями кліщів шляхом застосування акарицидів в усьому світі проводять лише в місцях найбільшого ризику зараження людей (особливо - дітей). На позосталих територіях основними для профілактики природновогнищевих інфекцій стали методи індивідуального захисту людей від нападу кліщів.

Багаторічними дослідженнями в Україні встановлена наявність активних природних вогнищ багатьох з вище згаданих інфекцій, на території яких щорічно реєструються поодинокі випадки чи спалахи захворювань людей.

Серед них найбільше епідеміологічне значення мають, насамперед, такі "кліщові" інфекції, як кліщовий вірусний енцефаліт (КВЕ), іксодові кліщові бореліози (ІКБ), або Лайм-бореліоз (ЛБ), кліщові рикетсіози (КР), зокрема, марсельська гарячка і Ку-гарячка. Нозоареали цих інфекцій займають більшу частину території нашої країни, простягаючись від східних регіонів до західних кордонів, і співпадаючи з ареалами кліщів - основних переносників збудників.

Найбільше епідеміологічне значення мають кліщі Ixodes ricinus Linnaeus, 1758, які одночасно можуть містити декілька видів збудників, внаслідок чого є висока ймовірність, що у результаті присмоктування кліща відбудеться мікстінфікування збудниками КВЕ, ІКБ, кліщового рикетсіозу, ерліхіозів або бабезіозу. Велике значення мають також кліщі роду Dermacentor, Hyalomma, Haemaphysalis та Rhipicephalus.

Найширше коло переносників має вірус КЕ. На євроазійському континенті зараженість вірусом кліщового енцефаліту встановлена у 14 видів іксодових кліщів: Ixodes persulcatus, I. ricinus, I. pavlovskyi, I. trianguliceps, I. gexagonus, I. gibbosus, Haemaphysalis concinna, H. japonica, H. inermis, Dermacentor marginatus, D. silvarum, D. reticulatus, D. nuttali.

В Україні основним переносником вірусу КЕ є лісовий європейський кліщ I. ricinus, від якого було виділено 68,4% вітчизняних штамів. Вірус КЕ виділяли також з кліщів D. reticulatus (Herm.) і H. plumbeum (plumbeum) (Panz). До потенційних переносників вірусу КЕ на території України можна віднести I. crenulatus (Koch.), I. hexagonus (L.), I. lividus (Koch.), I. trianguliceps (Bir.), D. marginatus (Sulz.).

Поширення Лайм-бореліозу в Україні також пов'язано з ареалом I. ricinus - основним переносником B. burgdorferi в Європі. Дослідженнями Інституту зоології АН України та ДУ "Львівського НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України" природна інфікованість збудником ЛБ на наших теренах встановлена, крім I. ricinus, у I. trianguliceps, D. reticulatus та D. marginatus. На думку директора Інституту зоології АН України І. А. Акімова, у циркуляцію збудника Лайм-бореліозу у якості другорядних переносників можуть включатись також I. hexagonus, I. crenulatus, I. kaiseri (Art.), I. redikorzevi (Ol.), H. punctata (Can. et Fanz.).

Основним переносником збудників марсельської гарячки, поширеної на півдні України (АР Крим, Запорізька, Херсонська області), є Rh. sanguineus (Latr.). Крім того, природна інфікованість збудником марсельської гарячки встановлена у кліщів H. plumbeum і Rh. rossicus.

Основою для правильної організації індивідуального захисту населення від нападу іксодових кліщів - переносників інфекцій є знання біології і поведінки цих кровососів. Необхідно систематично серед широких верств населення проводити роз'яснення про особливості біології та екології переносників, що створюють небезпеку інфікування та, відповідно, правил поведінки на ендемічних територіях.

1.1. Біологія епідемічно найважливіших видів іксодових кліщів

Іксодові кліщі є тимчасовими зовнішніми паразитами наземних, переважно теплокровних, хребетних. Трофічні (аліментарні, харчові) зв'язки іксодид з хребетними у цілому дуже широкі і охоплюють майже всі систематичні та екологічні групи наземних ссавців і птахів. Більшість з іксодових кліщів - доведених переносників інфекцій (I. ricinus, D. reticulatus, H. plumbeum) - за характером паразитизму відноситься до пасовищних видів, які зустрічаються головним чином у місцях випасу худоби.

Перевага цих видів полягає у здатності використовувати для прогодовування практично всіх хребетних, що у межах ареалу кліщів зустрічаються з ними в одних біотопах. Іксодові кліщі відносяться до найбільших за розмірами видів Acarina. За зовнішнім виглядом, будовою і розмірами вони подібні до постільної блощиці (клопа). Тіло голодних кліщів має дуже сплющену, овальну (інколи майже круглясту) форму, яка звужується допереду (мал. 1). До тіла дорослого кліща (імаго) прикріплені 4 пари ніг, що мають кігтики та присоски).

Рис. 1. Кліщ I. ricinus

(http://yandex.ua)

Тіло кліща розділяється на голову (гнатосому) та тулуб (ідіосому). Гнатосома, у свою чергу, має хітинове кільце (основа) і витягнутий допереду хоботок. Останній складається з двох хеліцер, гіпостому і двох пальп. Поверхня гіпостому покрита направленими дозаду зубцями і слугує для прикріплення кліща до тіла тварини. Під час присмоктування кліщ міцно впирається передньою частиною тіла до шкіри людини (тварини), приймаючи при цьому майже перпендикулярне до її поверхні положення.

Рис. 2. Хеліцери іксодового кліща

Хеліцери встромлюються все глибше, розширюють ранку, завдяки чому у шкіру проникає хоботок. За рахунок зубців, що діють за принципом рибальського гачка, хоботок щільно застрягає у шкірі тварини або людини. За типом харчування розрізняють одно-, двох- і трьоххазяїнних кліщів. Однохазяїнні кліщі (Boophilus calcaratus, Hyalomma scupense та ін.) на тілі хазяїна розвиваються від прикріплення голодної личинки до відпадання вгодованої кров'ю самки. Прокормлювачами кліщів з однохазяїнним циклом є копитні тварини, а в умовах культурних ландшафтів - головним чином велика рогата худоба і коні. У двохазяїнних кліщів на першому хазяїні харчуються, не покидаючи його, личинка і німфа, що вийшла з неї, а на другому хазяїні - дорослі кліщі (Rh. bursa, H. plumbeum). Личинки і німфи цієї групи кліщів нападають на птахів і зайців, а дорослі - на великих ссавцях. У трьоххазяїнних кліщів кожна активна фаза має окремого хазяїна (I. ricinus, D. marginatus та ін.). Трихазяїнні кліщі використовують для харчування широке коло тварин, при цьому у переважної більшості личинки і німфи нападають на гризунів та інших дрібних ссавців, птахів, плазунів і земноводних, а дорослі - на великих тварин.

Цикл розвитку більшості видів іксодових кліщів включає сезонні діапаузи, облігатну і факультативну, що проявляться у різних фазах їх розвитку. Іксодовим кліщам притаманні різні за тривалістю життєві цикли - однорічний, для завершення якого необхідний один календарний рік і для якого характерна сезонна послідовна зміна паразитування на тваринах всіх рухливих фаз кліщів, а зимова діапауза спостерігається лише у одної фази розвитку (D. marginatus - дорослі кліщі).

Іксодові кліщі з дворічним циклом відрізняються співпадінням сезонів масового паразитування імагінальної та німфальної фаз (I. redicorzevi, Rh. rossicus). Личинка після кровосмоктання залишається прикріпленою до хазяїна, линяє на німфу, яка, насмоктавшись, покидає тіло хазяїна. Німфа линяє у зовнішньому середовищі в імаго. Паразит у стадії імаго нападає на тварин (другий хазяїн) і після кровосмоктання відпадає. Коло прокормлювачів при цьому може бути обмежене одним або декількома видами копитних тварин (часто велика і дрібна худоба), а також птахами.

У кліщів з трирічним циклом розвитку (I. ricinus, I. crenulatus, I. hexagonus, D. reticulatus), до яких належать найбільш епідемічно небезпечні види України, періоди масового паразитування всіх рухливих фаз співпадають і всі рухливі фази зазнають зимової діапаузи, так що для розвитку кожної з них необхідний один теплий сезон. Такі кліщі знаходяться на тілі хазяїна лише під час личинкового, німфального та імагінального харчування і після закінчення його покидають. Відповідно у своєму розвитку кліщі змінюють трьох хазяїв. Линяння всіх фаз відбувається назовні тіла хазяїна. Коло годувальників велике: личинки і німфи годуються на дрібних ссавцях, птахах і рептиліях, а імаго - на великих ссавцях і птахах.

Впродовж доби активність кліщів до нападу (агресивність) неоднакова. У теплі дні найагресивнішими вони бувають з 8 до 11 год., у спеку стають малоактивними, а з 17 до 20 год. їх агресивність поновлюється. У похмурі дні активність кліщів впродовж дня не змінюється. Крім того, у залежності від погодних умов всі фази життєвого циклу кліщів здійснюють добові і сезонні вертикальні міграції з лісової підстилки на травянисті рослини. Від яскравого сонця і дощу кліщі ховаються, спускаючись у лісову підстилку, або, якщо залишаються на рослині, переповзають на її тіньову частину. Для кліщів Ixodes та Dermacentor характерними є добові вертикальні міграції, обумовлені зміною вологості повітря, яка є найважливішим регулюючим чинником. Критична вологість повітря для представників роду Dermacentor є 85-90%, для роду Hyalomma - 75-80%, для 1. ricinus - 86-96%. Кількість води в тілі кліща з активним способом нападу швидко зменшується, тоді як в іксодид з підстерігаючим способом нападу вона утримується довше і складає в одних від годин до декількох діб (Ixodes), в інших утримується тиждень і більше (Dermacentor). Кліщі цих родів володіють також здатністю до горизонтальних переміщень на відстань 5 - 10 м під впливом запахової стимул-реакції, що приводить до поступової їх концентрації уподовж доріг і стежок.

Ixodes ricinus (Lin., 1758) - найбільш епідемічно значимий вид (рис. 3) - відноситься до вологолюбних (яйця можуть розвиватись у воді), не переносить сухого повітря і прямих сонячних променів, що діють на нього згубно.

Рис. 3. Самка I. ricinus

(http://yandex.ua)

Рис. 4. Самець I. ricinus

(http://yandex.ua)

Улюбленими місцями перебування цих кліщів є помірно вологі рівнинні і гірські широколистяні і змішані ліси. У таких місцях ландшафт досить різноманітний: деревні породи, чагарники, високий травостій, що створює сприятливі умови для життєдіяльності ссавців і птахів, на яких паразитують іксодиди. Найчастіше кліщі перебувають у лісах з густим підліском, високим травостоєм, великим шаром лісової підстилки та великої кількості гнилих пнів.

Виявляють кліщів також у невеликих березових і хвойних лісах. У південно-східних регіонах України, нижче кордону суцільних зональних широколистяних лісів цей вид є малочисельним і локалізується у заплавних лісах і деревно-чагарникових заростях у низинах рельєфу. I. ricinus - паразити пасовищного типу, тому на більшій частині свого ареалу вони розповсюджені нерівномірно: їх скупчення виявляються вздовж тваринних і людських стежок, узбіччя доріг, у місцях масового гніздування птахів, поблизу нір гризунів та в інших місцях, де зустріч з годувальниками найбільш можлива. Результати збору кліщів показують, що 83% I. ricinus знайдено на узбіччях доріг і лісових стежин і лише 17% - у глибинах лісу. Кліщі також концентруються у купах вітролому, на повалених деревах. Тому у таких ділянках лісу, особливо навесні, коли кліщі після зимівлі найбільш агресивні, частіше треба оглядати себе і знімати кліщів, що причепилися, не допускаючи їх присмоктування.

Найбезпечніші для зустрічі людини з кліщами хвойні ліси (соснові, піхтові, ялинові) без трав'яного покриву.

Оскільки кліщі I. ricinus географічно широко розповсюджені, їх життєві цикли у різних кліматичних зонах неоднакові. Так, у північних популяціях цикл їх розвитку завершується за 2-3 і навіть 4 роки. Кліщі добре переносять низькі температури, здатні голодувати декілька років, зимують у всіх фазах свого розвитку. На переважаючій частині Європейського ареалу дорослі особини I. ricinus паразитують навесні, влітку і восени, при максимумі закліщеності тварин - навесні і восени. У широтах України графік чисельності їх імаго характеризується двовершинною кривою з двома піками: навесні (більший) і восени, личинки та німфи паразитують переважно влітку.

Ixodes ricinus відноситься до істинних поліфагів: коло тварин, на яких він годується, - це практично всі види хребетних, що заселяють відповідні біотопи. При цьому дорослі кліщі годуються переважно на великих і середніх ссавцях - копитних (у тому числі домашніх і свійських тваринах) і хижаках, личинки і німфи - головним чином на дрібних гризунах, комахоїдних, дрібних хижаках, птахах, зміях та ящірках.

Голодні кліщі виповзають на поверхню підстилки, сушняку і на трав'янисто-чагарникову рослинність і займають відповідний кожній фазі життєвого циклу вертикальний ярус. Крім того, у залежності від погодних умов всі фази життєвого циклу кліщів здійснюють добові і сезонні вертикальні міграції з лісової підстилки на травянисті рослини.

Слід підкреслити, що основне значення в інфікуванні людей збудниками Лайм-бореліозу належить німфам I. ricinus, укуси яких внаслідок малого розміру найчастіше залишаються непомітними.

Dermacentor (pictus) reticulatus (Fabr., 1794) - трьоххазяїнний луговий, або поймений лісовий кліщ характерний для широколистяно-хвойних лісів. Вогнища масового розмноження цього виду, як і I. ricinus, виникають здебільшого на пасовищах у притаманних роду Dermacentor відкритих біотопах - на суходольних, заливних і лісових луках і галявинах. У високостовбурових лісах без трав'янистої рослинності він не зустрічається. В Україні D. reticulatus є типовим представником фауни іксодид полісся, лісостепу, проникає у степову зону, де зустрічається в острівних лісах, зарослях чагарників по байраках, балках і долинах річок. У Криму ареал виду утворює географічно ізольовану від основного ареалу популяцію, яка обмежується гірсько-лісовою зоною. D. reticulatus паразитує на домашніх тваринах, рідше - на диких (оленях, кабанах, лисицях, зайцях, їжаках і ін.).

Рис. 5. Самка D. reticulatus

(http://yandex.ua)

Рис. 6. Самець D. reticulatus

(http://yandex.ua)

Личинки і німфи харчуються на мишовидних гризунах, їжаках, зайцях та ін.; личинки - з червня до липня, німфи - з липня до серпня. У сезоні паразитування імаго два максимуми: навесні (у березні-травні) і восени (у кінці серпня-листопаді), влітку кліщів немає. Впродовж року розвиваєтся одна генерація, кліщі якої з'являються восени; в основному вони перезимовують і нападають на тварин лише на третій рік. Зимують зазвичай імаго, вони здатні голодувати 2 - 3 роки.

Оптимальними умовами розвитку D. reticulatus слід вважати температуру +18-25° C і вологість 60-80%. Статевозрілі особини кліщів роду Dermacentor, на відміну від I. ricinus, добових вертикальних міграцій практично не здійснюють. Кліщі залишаються на рослинності у позі пасивного очікування впродовж доби, незалежно від різких перепадів температури. Вони однаково активно чіплялись на прапор вдень, коли температура повітря сягала +15° C; пізно ввечері, після настання сутінок при 5-7° C тепла і рано вранці, при зниженні температури повітря до 3° C і нижче нуля.

Рис. 7. Самка D. marginatus

(http://yandex.ua)

Кліщі Dermacentor marginatus (Sulz., 1776), розвиток яких перебігає також за трьохазяїним типом, мають багато у чому подібні цикли з D. reticulatus. Паразитують протягом теплого сезону: імаго - весною і восени, личинки і німфи - впродовж літа. Імаго осінньої линьки зимують і нападають на тварин навесні, здатні голодувати впродовж двох років. Личинки і німфи майже виключно харчуються на дрібних ссавцях(представниках гризунів і комахоїдних), але деколи зустрічаються й на птахах. На стадії імаго кліщі трофічно пов'язані з великими і середніми ссавцями.

Рис. 8. Самка I. trianguliceps

(http://yandex.ua)

Ixodes trianguliceps (Bir., 1895) - відноситься до норово-пасовищної екологічної групи, є типовим представником зональних широколистяних і змішаних лісів і локалізується у пригрунтовому ярусі рослинності на висоті до 5-10 см. Список хазяїв I. trianguliceps (землерийчин кліщ) складає більше 50 видів ссавців (в основному, дрібних), 7 видів птахів і 1 вид плазунів. Життєвий цикл може продовжуватись від 2 до 7 років. На значній території основної частини ареалу личинки і німфи активні впродовж всього теплого сезону - з квітня до листопада, статевозрілі кліщі - з травня до листопада. В Україні зустрічається, в основному, у Поліссі, горах Криму, Закарпатській області, причому у Карпатах - на висоті до 2000 м над рівнем моря.

Рис. 9. Самець H. plumbeum

(http://yandex.ua)

Hyalomma plumbeum (plumbeum) (Panz., 1795) - кліщ з пасовищним типом паразитування заселяє, в основному, степові біотопи і деревинно-чагарникові гірські формації. Імаго паразитують на великих ссавцях з березня до серпня включно, личинки і німфи - на птахах і зайцях у період липень- листопад. Відноситься до двохазяїнних видів, життєвий цикл складає один рік.

Рис. 10. Самець Rh. sanguineus

(http://yandex.ua)

Rhipicephalus sanguineus (Latr., 1806) - основний переносник збудника марсельської гарячки (марсельського висипного тифу) - поширений на узбережжі Чорного моря, у Криму (мал. 10). Масово зустрічається на собаках, а також на зайцях і їжаках, рідко - на інших ссавцях. Імаго чисельні у травні-червні, німфи - у липні-серпні. Нападає на людину. Трьохазяїнний паразит з однорічним типом розвитку.

Рис. 11. Самка Rh. rossicus

(http://yandex.ua)

Rhipicephalus rossicus (Jak et Kohl-Jak.,1911) - представник напівпустельної фауни - населяє степові і гірсько-степові ландшафти України, де зустрічається у стаціях, характерних і для I. ricinus, I. trianguliceps, D. reticulatus, рідше спостерігається у лісостеповій зоні. Дорослі кліщі паразитують на великих ссавцях з квітня до вересня, у масі - і імаго, і личинки - у квітні-липні, німфи - у травні-липні. Життєвий цикл дворічний.

Ареал іксодових кліщів покриває всю територію України. Ризик піддатися нападу кліща роду Ixodes є на будь-якій зарослій лісом, чагарником або травою місцевості. Кліщі віддають перевагу місцям проживання, що зберігають високу вологість повітря. Важливу роль грає наявність тварин, на яких годуються кліщі. Найчастіше кліщі зустрічаються на галявинах і лісових узліссях з щільною рослинністю, в листяних лісах, на незатоплюваних заплавах річок і берегах озер. У хвойних лісах кліщі також можуть зустрітися, особливо на завалених сухостоєм ділянках, які створюють необхідний мікроклімат. Кліщі концентруються на межі рослинності - часто це виявляються стежини і дороги. Останніми роками кліщі все більше поширюються у великих містах, освоюючи парки, сквери, майданчики для вигулу собак. Для початку активності кліщам необхідно, щоб грунт прогрівся до +5 - +7° C. Перші випадки укусів кліщів, у залежності від регіону, зазвичай фіксуються в березні - квітні, пік активності кліщів припадає на травень-червень. Для деяких видів іксодид (I. ricinus, D. reticulatus) ще один, осінній підйом активності в кінці серпня - початку вересня. В середньому епіднебезпечний період, повязаний з активністю кліщів, в умовах України складає 6-8 місяців. При падінні температури нижче 5° градусів кліщі зариваються у підстилку і впадають в анабіоз, зимуючи в такому стані.

Кліщі очікують здобич, забираючись на кінчики травичок або гілочок невисоких чагарників. Зазвичай, личинки не піднімаються на висоту більше 30 см, німфи - 1 м, а дорослі кліщі - 1,5 м. При наявності відповідного об'єкта кліщ переповзає на нього і шукає місце для присмоктування. При цьому кліщ повзе вгору по тілу, прагнучи знайти найбільш тонкі ділянки шкіри (за вухами, на шиї, під пахвами, у паху). Думка багатьох "дослідників" про те, що кліщі падають на людину з дерев, високих кущів, т. ін., повністю не відповідає дійсності.

Присмоктування кліщів часто відбувається непомітно для людини не тільки завдяки невеликим розмірам (личинки, німфи), але й внаслідок особливих властивостей (функцій) слини кліщів. Рідка слина, що виділяється при присмоктуванні кліща, містить масу різноманітних біологічно активних речовин. Деякі з них знеболююють ранку, інші руйнують стінки кровоносних судин та навколишні тканини, треті пригнічують імунні реакції хазяїв. Часто кліща відчуваєш лише, коли він повзе по шкірі, як муху, або мурашку, а сам укус залишається непомітним.

На захворювання наражаються ті категорії населення, які тимчасово або постійно знаходяться у місцях, неблагополучних за КВЕ, ЛБ, КР: робітники ліспромгоспів, лісгоспів, лісхімгоспів, різноманітних експедицій і будівельних організацій. Зростає захворюваність на ці інфекції у людей, що відвідують ліс з метою збору трав, ягід, грибів, відпочинку, тощо. Зустрічаються випадки захворювання у риболовів, мисливців. Часто відмічаються захворювання у сільських дітей. Значно зросла захворюваність міського населення, причому не тільки за рахунок виїздів "на природу", але й внаслідок облаштування різноманітних зон відпочинку, штучних насаджень і навіть організації звалищ будівельного і побутового сміття, що створює сприятливі умови для швидкого розмноження окремих видів кліщів.

Можливим (і досить частим) є занос інфікованих кліщів у населений пункт і будинок людьми, тваринами, а також із зібраними в лісі букетами квітів, травою, сушениною, хмизом і т. ін. Відомі випадки переповзання кліщів з одної людини на іншу з наступним захворюванням, а також зараження при спробі розчавити кліща пальцями. Часто кліщі переповзають з корів на доярок. Всі ці шляхи можливого інфікування слід доводити до відома сільських і міських жителів.

Для розвитку і перебігу захворювання має значення й вік людини. Хоча до захворювання на КВЕ та ЛБ мають схильність усі вікові групи населення, діти хворіють на КВЕ частіше, а у зв'язку з типовою для їх невеликого зросту локалізацією укусів кліщів в області потилиці та голови. Крім того, захворювання на КВЕ та ЛБ у них часто має неврологічні порушення і перебігає досить тяжко.

3.1. Вакцинація

Спрямована на створення специфічного імунітету для захисту населення від розвитку захворювання.

На даний час специфічна активна профілактика у широких масштабах застосовується лише щодо кліщового вірусного енцефаліту.

В Україні щеплення проти КВЕ згідно до наказу МОЗ України від 16.09.2011 № 595 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897, відносяться до щеплень, що проводяться за епідемічними показаннями (Розділ 4. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями).

Вакцинації підлягають не імунні контингенти та особи, для яких передбачається контакт з природними вогнищами цього захворювання. Вакцинацію рекомендується починати восени (у вересні - листопаді), коли у особи, що вакцинується, хороший імунний стан і досить часу для вироблення захисту проти вірусу кліщового енцефаліту. Повний курс складається з 3-х щеплень. Друге щеплення робиться навесні (у березні - квітні). Третє щеплення проводиться через рік після другого. Подальші ревакцинації проводяться один раз в 3 роки.

Вакцина стимулює продукцію клітинного та гуморального імунітету до вірусу кліщового енцефаліту. Після двох ін'єкцій препарату (курс вакцинації) вірус-нейтралізуючі антитіла виробляються не менш, ніж 90% щеплених осіб.

Курс вакцинації складається з двох внутрішньом'язових ін'єкцій по 1 дозі (0,5 мл) з інтервалом 1-7 місяців. Курс вакцинації (два щеплення) можна проводити протягом всього року, в тому числі і в літній період (епідсезон), але не пізніше, ніж за 2 тижні до відвідування вогнища кліщового енцефаліту. Найбільш оптимальним є інтервал між першим і другим щепленнями 5-7 місяців (осінь-весна). Ревакцинацію проводять одноразово в дозі 0,5 мл через 1 рік після завершення курсу вакцинації. Наступні віддалені ревакцинації проводять кожні три роки шляхом введення однієї дози препарату.

При проведенні щеплень у період активності кліщів (у весняно-літні місяці) слід виключити контакт щепленого з осередком інфекції протягом всього терміну вакцинації і 2 тижнів після нього.

В Україні не рекомендується виїжджати нещепленими в райони, які є небезпечними з кліщового енцефаліту: Крим (Сімферопольський, Судацький, Білогірський, Бахчисарайський, Алуштинський, Кіровський, Красногвардійський райони; Велика Ялта, бухта Ласпі Севастопольського району), Волинська (Ратнівський, Рожищенський, Ковельський, Ківерцівський, Старовижівський, Камінь-Каширський райони, м. Луцьк, м. Ковель), Львівська (Яворівський район), Одеська (м. Балта) області. У разі виїзду до вказаних місцевостей слід заздалегідь зробити курс щеплень проти кліщового енцефаліту, пройти інструктаж щодо методів особистої профілактики, придбати репеленти.

Щеплення проти кліщового вірусного енцефаліту проводяться при наявності довідки про відсутність медичних протипоказань, двічі з інтервалом в два місяці, але отримати друге щеплення треба не пізніше, ніж за два тижні до виїзду. В ці 14 днів можна включити і час проїзду до місця призначення. Детальнішу інформацію про кабінети проведення щеплень та наявність вакцини можна уточнити у територіальних закладах санітарно-епідеміологічної служби України.

При КВЕ та ЛБ джерелом інфекції є кліщ. Від людини до людини збудник не передається. Тому наявність або відсутність імунітету у людини впливає лише на долю цього індивідуума, не торкаючись його оточення (як буває при антропонозах із повітряно-крапельним шляхом передачі). Таким чином, і рішення про вакцинацію має приймати сам індивідуум. Слід пам'ятати, що кожна вакцинація завдає удару імунній системі. Сьогодні захворювання, пов'язані з порушенням імунітету, є дуже частими. Тому при відсутності чітко виражених загрозливих контингентів серед жителів міст вакцинація повинна проводитись лише на добровільній основі при широкій пропаганді та агітації цього методу. Особи, професійно пов'язані з лісом, або ті, що постійно проживають на ендемічних територіях, повинні вакцинуватись проти КВЕ в обов'язковому порядку, інші мають самі для себе визначити ступінь ризику.

3.2. Специфічна пасивна профілактика (імунопрофілактика)

Специфічна пасивна профілактика проти КВЕ створює короткочасний імунітет шляхом введення імунних препаратів - специфічних сироваток або гамаглобулінів - у період перебування у вогнищі, до чи після укусу кліща (але до проявів захворювання). Для екстренної профілактики кліщового енцефаліту використовують людський імуноглобулін. Препарат вводять не щепленим особам, які відмітили укус (укуси) кліща на ендемічній щодо КВЕ території. ЯКЩО РЕЗУЛЬТАТ ДОСЛІДЖЕННЯ КЛІЩА НА ЕНЦЕФАЛІТ НЕГАТИВНИЙ, А УКУС СТАВСЯ НА ЕНДЕМІЧНІЙ ТЕРИТОРІЇ, ІМУНОГЛОБУЛІН ВСЕ ОДНО ВВОДИТЬСЯ. Вакцинованим особам препарат вводять у випадку множинного присмоктування кліщів.

Імуноглобулін слід вводити якнайшвидше - з максимальним ефектом впродовж перших 3 діб після присмоктування кліщів. Якщо за якихось причин у перші години або дні після встановлення можливого зараження ввести його не вдалось, то застосування препарату після 7 днів втрачає сенс.

Крім того, імуноглобулін рекомендують вводити безпосередньо перед виїздом (походом) в ендемічний за КВЕ регіон. Це дає майже 100%-ну гарантію захисту від кліщового енцефаліту на 1 місяць. Дозу імуноглобуліну підбирають із розрахунку - одна ампула на 10 кг ваги людини. Внаслідок високої вартості цієї послуги і обмеженості препарату на ринку в Україні мало хто ним користується.

У випадку неможливості введення імуноглобуліну необхідно використовувати препарат йодантіпірин. Пігулки йодантіпірину приймають після присмоктування кліща за схемою: перші два дні по 3 таблетки 3 рази в день, в третій і четвертий день по 2 таблетки 3 рази в день, подальші 5 днів по 1 таблетці 3 рази в день. Профілактично, в разі можливого присмоктування кліща, нещеплені можуть прийняти по 2 таблетки 3 рази в день протягом 2 днів перед виходом в ліс і потім 2 таблетки йодантіпірину щодня протягом всього періоду перебування в лісі.

Слід пам'ятати, що разом імуноглобулін і йодантіпірин не застосовують.

Рішення про введення гомологічного протиенцефалітного гамаглобуліну покусаним особам в ідеалі повинно прийматись на основі експрес-діагностики кліщів. З цією метою досліджують кліща, що присмоктався, на наявність в ньому збудника захворювання.

В неживих кліщах вірус КЕ зберігається до двох тижнів і більше, якщо вони знаходяться при низькій температурі. Вірус КЕ можна виявити шляхом біопроби - зараженням білих мишей емульсією, виготовленою з кліща. Для індикації вірусу КЕ у кліщах використовуються й методи флуоресціюючих антитіл (НРІФ) та імуноферментного аналізу (ІФА), які дозволяють дати відповідь впродовж декількох годин. Таким же шляхом визначають доцільність превентивної антибіотикотерапії при підозрі на ЛБ, але в цьому випадку для постановки НРІФ або проведенніт прямої мікроскопії необхідно досліджувати живого кліща. Найбільш ефективним методом індикації збудника в кліщі є полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), за допомогою якою можна виявляти поодинокі молекули ДНК або РНК патогену.

Обов'язковим є широке впровадження у практику охорони здоров'я пунктів експрес-діагностики і серопрофілактики та оповіщення населення про місця розміщення і режим їх роботи.