На виконання Указу Президента України від 13 грудня 2007 року N 1219 "Про відзначення у 2008 році Дня Соборності України" Міністерство освіти і науки України рекомендує протягом січня організувати й провести в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах тематичні лекції, вечори, науково-практичні конференції, конкурси дитячих малюнків, засідання круглих столів, виставки книг видатних українських письменників, історичних документів, екскурсії до краєзнавчих музеїв.

З метою донесення ідеї єдності та гордості за Україну, стимулювання спілкування між учнями з різних регіонів 22 січня цього року відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року N 51389/2/1-07 у всіх загальноосвітніх навчальних закладах України проходитиме акція "Діти єднають Україну".

Під час названої акції проводиться тематичний урок, на якому учні заповнюють від свого імені спеціальну листівку, адресуючи її своїм ровесникам з інших областей України, виготовляють "символ єднання" з синьої та жовтої стрічок у довільній формі. Рекомендуємо також виготовити значки із символом єднання (сплетена косичка із синьо-жовтих стрічок), які можна носити на одязі.

Методичні рекомендації додаються.

Цей Акт належить до тих небагатьох найвизначніших в історії нашого народу звершень, повністю перекреслити значення яких виявився безсилим будь-який подальший негативний розвиток подій. Він не лише значно сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації, а й перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу - до її відродження й сучасної розбудови включно. І хоча соборність виявилась тоді незавершеною, день 22 січня 1919 р. назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності.

Ідея соборності стала загальнонаціональною мрією, невід'ємною частиною всіх українських визвольних програм наступного періоду. Величезні жертви, віддані на олтар волі і незалежності, навчили українських патріотів всюди, куди б не закинула їх доля, бачити в своїх мріях і боротися за єдину соборну, вільну і незалежну Україну.

Слово соборність включає у себе єдність, і згуртованість. У слові "соборність" ми чуємо слово "собор". Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: "Бережіть собори душ наших!".

Поняття "соборність" з'явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Вона не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації - неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об'єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

День Соборності об'єднує всю Україну - Київ і Львів, Севастополь і Ужгород, Донецьк і Полтаву, Харків і Луцьк, сотні міст, мільйони людей - усі українські землі і береги. Якщо ми хочемо, якщо ми віримо у сильну Україну, почуття соборності повинне стати часткою нашого життя і нашого серця. Це - основа національного життя України і опора української політичної нації.

На відзначення Дня Соборності України можна рекомендувати проведення у навчальних закладах години спілкування, конференції, уроки "День соборності України - символ національного єднання українського народу", "Соборна незалежна Україна", "Ланцюг історії не перерветься", "Великий день єднання" та ін., виставки, круглі столи і диспути, наприклад з теми "Чи є "Соборність" актуальною проблемою сьогоднішньої України" конкурси рефератів, літературно-історичні конкурси та вікторини.

Під час проведення заходів варто звернутись до розгляду і обговорення з учнями таких питань:

- На якому етапі розвитку і чому перед українським народом постала проблема "соборності" її земель?

- Чому українському народу довгий час не вдавалось здійснити ідею "соборності"?

- Яким був вплив на подальшу історію українського державотворення Акту Злуки 22 січня 1919 р.?

- XX століття стало основним періодом єднання українських земель. Як воно проходило і хто, на Вашу думку, відіграв вирішальну роль в цьому процесі?

- Чи можна стверджувати, що єдина Україна є великою мірою витвором пакту Ріббентропа-Молотова?

- Чому, на Вашу думку, на сучасному етапі виникла ідея федеративного устрою України, наскільки вона правомірна та актуальна?

- Чи відомі вам відображення ідеї Соборності України у фольклорі чи художніх творах? Яких саме?

Готуючись до уроків і заходів, можна скористатись такою історичною інформацією.

Соборність України - одна з важливих тем історії України. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Тривале територіальне, політичне, ідейне й культурне роз'єднання українців не вдалося подолати навіть за нинішніх умов власного державотворення. Це насущне завдання ще належить розв'язати.

Українська соборницька ідея базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах. Незважаючи на численні лиха й труднощі, що випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Згадаймо хоча б, як наполегливо добивався Б. Хмельницький розширення території української козацької держави "по Львів, Холм і Галич".

Ідея єдності нашої держави була однією з найзаповітніших мрій українців протягом багатьох сторіч. Її обґрунтували у своїх працях визначні мислителі та діячі: члени Кирило-Мефодіївського братства (до нього належав і Тарас Шевченко), "Руської трійці" на чолі з Маркіяном Шашкевичем у Галичині, видатні українські вчені Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Саме вони висунули завдання - об'єднати всі етнічні українські землі в єдину державу.

Ця ідея здійснилася лише на початку двадцятого століття. 22 січня 1918 року Центральна Рада, Уряд якої очолював Володимир Винниченко, проголосила четвертий Універсал, за яким однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Восени 1918 року, після розпаду Австро-Угорської імперії, утворилась Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові. Від самого початку виникнення ЗУНР прагнула з'єднатися з УНР. 1 грудня 1918 р. у Фастові між ЗУНР і УНР було підписано Передвступний договір про злуку обох держав.

Згідно з планом Директорії, Конгрес (найвищий орган законодавчої влади УНР до скликання Установчих зборів) мав зійтися в Києві на Йорданське свято, 19 січня, яке у 1919 році припадало на неділю. Проте значна частина делегатів, обраних у містах та повітах, з огляду на транспортні труднощі, війну з совєцькою Росією та інтервенцію військ Антанти у чорноморських портах не встигала до цього терміну, щоб ратифікувати "Передвступний договір".

22 січня 1919 року на площі перед Святою Софією, до формальної ратифікації цього договору Конгресом Трудового народу України, який розпочав свою роботу ввечері в будинку міської опери в Києві, було проголошено: "Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Закарпаття й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Народня Республіка...".

Остаточна ратифікація Акту Злуки планувалася на засіданні Установчих зборів (українського парламенту), які, на жаль, так і не були скликані. На той час УНР припинила своє існування. Вже через два тижні після проголошення Акту Злуки Уряд України змушений був залишити Київ, а трохи пізніше і територію України.

Українська Національна Рада (тимчасовий найвищий законодавчий орган ЗУНР) ратифікувала цей договір у Станіславові 3 січня 1919 року - тобто ще перед Різдвяними святами. Проте, галичани так і не побачили тоді реальних результатів об'єднання з УНР. Директорія так і не оголосила війну Польщі, хоч тримала над Бугом значні військові сили. А зі Сходу в Західну Область УНР напливали, втікаючи від більшовиків, політики-іммігранти лівого спрямування, переважно есери та соціал-демократи, що агітували проти "галицьких реакціонерів" та закликали до "поглиблення революції". Щоправда, переважно галичани на таку агітацію не реагували, однак знаходилися окремі сили, які воліли б усунути від влади уряд націонал-демократів та радикалів.

У результаті тодішня злука закінчилася відмовою Директорії УНР від Галичини та Західної Волині на користь Польщі, яка встановила на Збручі "санітарний кордон" проти більшовицької Росії.

Реально більшість українських земель було об'єднано в межах однієї держави у 1939-1945 роках сталінським режимом. За це довелося заплатити життями мільйонів українців, що загинули у Другій світовій війні та від репресій.

Таким чином, можна констатувати, що потенціал, закладений в Акті Злуки, так і не був до кінця реалізований. Цьому перешкодив ряд обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили війська Росії. Тоді позначилися істотні розходження історичного, правового, соціально-політичного, культурно-побутового, релігійного характеру, що виникли внаслідок роз'єднання Сходу та Заходу України. Об'єднання України не змогло примирити між собою різні політичні партії, стосунки між якими нерідко здобували характер відкритої ворожнечі. Крім того, незалежна Українська держава зазнавала утиску не тільки з боку агресивних сусідів (Росії, Польщі, Румунії), а й країн Антанти, що на свій лад перекроювали карту Європи, незважаючи на Україну.

Проте об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Так, знаменним етапом піднесення духу свободи став "живий ланцюг" між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України. Ще раз наповнилося конкретним змістом поняття зв'язку поколінь. Менш як за два роки потому Україна справді стала незалежною.