На виконання доручення Президента України від 12 січня 2006 року N 1-1/28 "Розгойдані дзвони пам'яті про голодомори 1921-23 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр.", Указу Президента України від 21 травня 2007 року N 431/2007 "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору масових політичних репресій 1937-38 років" та започаткованого Президентом України у листопаді 2007 року місячника Національної пам'яті України необхідно організувати та провести "Урок пам'яті" (20 листопада 2007 року) та акцію "Запали свічку" (24 листопада 2007 року).

При проведення "Уроку пам'яті" необхідно в теоретико-методологічному змісті зосередити увагу на тлумаченні соціально-політичних засад діяльності тоталітарних режимів, зокрема сталінщини, його глибинний вплив на всі сфери не тільки суспільного життя, але й повсякденного існування окремої людини, родини, громадських, релігійних та інших організацій.

Ця жахлива катастрофа забрала життя до 10 млн людей і дійсно кваліфікується як трагедія Українського Голокосту 1932-1933 рр., влаштованого нашому народу тоталітарною сталінщиною. Зазначена катастрофа була цілеспрямованою політикою, скерованою на цілковите знищення українського народу, його генофонду і навіть згадки про його існування у світовій історії.

Кермачі тодішньої СРСР намагалися цими подіями остаточно вирішити "українське питання". Радянський уряд не лише відмовляв у допомозі вмираючим від голоду регіонам, але й свідомо погіршував їхнє становище, конфіскуючи найменші запаси продовольства і збіжжя для майбутніх посівів. Людей, які намагалися врятуватися від голодної смерті за межами України, на її кордонах зустрічали озброєні загони НКВД, які безжалісно знищували.

Голодуюча Україна була практично недоступна для закордонної спільноти та журналістів з вільного світу, а існуюча комуністична преса взагалі була слухняним знаряддям у руках ВКП(б). До того ж існувала жорстка цензура яка унеможливлювала появу чесної інформації на шпальтах радянських газет та передачах радіо.

У науково-методичному вимірі необхідно використати багатомаїття навчальних засобів (лекції, виховні години, бесіди тощо), активізації уваги студентів на засвоєнні обговореної теми, використанні різноманітних джерел історичного, літературно-художнього, мемуарного змісту, особливо сумних спогадів потерпілих від Голодоморів та репресій. Бажано напередодні навчальних занять запропонувати студентам, щоб вони в своїх родинах звернулися до осіб старших поколінь та використали їх спогади про ті історичні події.

Необхідно зосередити увагу на з'ясуванні низки причин не усвідомлення значною частиною українського суспільства, як справжніх масштабів голодоморів 1932-1933 рр., так і дійсних його винуватців. Перш з все, бажано нагадати студентству про те, що донедавна досліджувати вищезазначені голодомори було неможливо як в теоретичному, ідеологічному, так і в практичному змістах.