На виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 року N 250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" та доручення Секретаріату Президента України від 30.10.2007 року N 24-7/4936 Міністерство освіти і науки України рекомендує 20 листопада 2007 року провести в навчальних закладах країни тематичні уроки, лекції, виховні заходи, організувати перегляди кінофільмів про Голодомор 1932-1933 років в Україні.

Методичні рекомендації додаються.

Голодомор 1932-33 років - найбільша трагедія в історії українського народу. До цієї події прикута особлива увага не лише усіх громадян України, але й міжнародної спільноти.

Восени 2008 року Організація Об'єднаних націй розглядатиме подання України про визнання Голодомору геноцидом. А ще минулого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України про Голодомор як геноцид. Слід сподіватися, що міжнародна громадськість солідаризується із цим висновком українського парламенту, оскільки він повністю збігається із суспільною думкою.

Під час проведення заходів варто звернутись до висвітлення таких питань:

- Голодомор в історії моєї родини.

- Моє село/місто/вулиця та Голодомор 32-33 років.

- Пам'ятний знак Голодомору.

- Голодомор в колективній пам'яті мого села.

- Відображення Голодомору у фольклорі - піснях, віршах, приказках, навіть переказах, які, передаючись через покоління, змінювались, набирали нових рис; на них могли накладатись спогади про інші аналогічні події (наприклад, голод 1946-1947 рр.).

Надзвичайно важливими стануть зустрічі з місцевими жителями - очевидцями Голодомору, ветеранами війни та праці, в'язнями концтаборів, їхніми дітьми, родичами, знайомими.

По можливості варто запросити дослідників історії рідного краю, місцевих географів, журналістів, художників, літераторів.

Ми не повинні допустити, щоб пам'ять про Голодомор згасала в історичній пам'яті. Дуже важливо, щоб інформація про Голодомор передавалася від старшого покоління до молодшого під час безпосереднього живого спілкування.

Три чверті століття, що промайнули з часу цих жахливих подій межують із середньою тривалістю людського життя. Кількість свідків Голодомору з кожним роком зменшується в геометричній прогресії. Тому під час проведення рекомендованих заходів необхідно використати можливість зустрітися із людьми, які пережили Голодомор.

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з ключових тем в новітній історії України.

Оголошений сталінським керівництвом наприкінці 20-х рр.. перехід до форсованої індустріалізації поставив на порядок денний питання про ресурси для її здійснення. Передбачалось, що їх можна буде взяти за рахунок скуповування за заниженими цінами хліба в селян і продажу його за кордон. Але селянство не бажало продавати хліб за безцінь. Після хлібозаготівельної кризи 1927-28 рр. радянське керівництво перейшло в масований наступ на економічну самостійність селянства. Було оголошено курс на суцільну колективізацію. Україна як "житниця Союзу" підлягала колективізації передусім. Водночас опір колективізації в Україні був винятково сильним. Процент українських селян, які виходили з колгоспів після відомої статті Сталіна "Запаморочення від успіхів" (березень 1930 р.) теж був найбільшим.

Але здійснювати індустріалізацію без українського хліба було неможливо. Тому українським селянам було оголошено справжню війну. Терором, репресіями, але водночас і обіцянками, реальними і декларованими пільгами, особливо селянській бідноті, селян таки загнали в колгоспи. До кінця 1932р. 70% селянських господарств, які володіли 80% посівних площ були колективізовані.