На виконання Закону України від 24.01.95 року "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх",

Затвердити Положення про судових вихователів (додається).

1. Інститут судових вихователів створено для здійснення комплексу заходів по виконанню судових рішень щодо неповнолітніх, їх батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників).

2. Судові вихователі діють на підставі Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" та цього Положення.

3. Основними завданнями інституту судових вихователів є:

3.1. Участь у виконанні судових рішень, що прийняті по судових справах, зазначених у ст.6 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх".

3.2. Усунення причин і умов, які сприяли скоєнню протиправних дій, профілактика правопорушень; виховання належної правової культури.

3.3. Виховання неповнолітніх, які скоїли правопорушення, шляхом формування свідомого ставлення неповнолітніх до Закону.

3.4. Надання батькам (усиновителям), або опікунам (піклувальникам) допомоги у вихованні їх неповнолітніх дітей.

4. Інститут судових вихователів створюється при судах.

5. Судові вихователі є працівниками суду, призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Головного управління юстиції в Криму, начальниками управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

6. Судовими вихователями можуть бути особи, які мають вищу юридичну або педагогічну чи психологічну освіту і досвід роботи з неповнолітніми.

Штатна чисельність судових вихователів визначається в залежності від завантаженості судів справами про правопорушення неповнолітніх, але не менше одного на кожний суд.

Навантаження на одного судового вихователя не повинно перевищувати 10 неповнолітніх.

7. Судовий вихователь призначається судом у разі необхідності попередження бездоглядності та правопорушень (рецидиву) неповнолітніх:

7.1. Які скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком, або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним.