Хвороба Ауєскі (псевдосказ) - вірусне захворювання з характерними ознаками енцефаломієліту, ураженням верхніх дихальних шляхів і легень, що супроводжується в деяких видів тварин сильним свербінням та розчісуванням. Збудник - альфагерпесвірус, представник сімейства Herpesviridae, інфікує свиней, травоїдних і м'ясоїдних, може вражати всі види ссавців, крім людини та більшості видів приматів.

У поросят перебіг хвороби супроводжується високою летальністю. Дорослі свині, що перехворіли, залишаються латентно інфікованими вірусоносіями. Вірус хвороби Ауєскі може зберігатися в латентному стані в центральній нервовій системі, у лейкоцитах й інших органах і тканинах інфікованих свиней. У результаті імуносупресії, під дією ультрафіолетового опромінювання, коливання температури, під час родів, транспортування, ослаблення організму будь-якими чинниками вірус може реактивуватися з латентного стану, й тварина-вірусоносій знову стає джерелом інфекції. Кількість вірусу, що виділяється після його реактивації, менша, а період екскреції - коротший, ніж у фазі гострого захворювання, але цього може бути достатньо для інфікування вакцинованих і невакцинованих тварин. Свині, на відміну від інших тварин, є природним постійним резервуаром вірусу хвороби Ауєскі й основним джерелом збудника цієї інфекції.

Свині, як правило, інфікуються аерогенно. Через повітря вірус може переноситись на відстань кількох тисяч метрів. Оральне інфікування можливе при використанні контамінованих кормів. Вірус може передаватися під час парування, штучного осіменіння, пересадження ембріонів, а також через знаряддя праці, транспортні засоби, нутрощі, що переробляють на корм, шприци, голки. Одним із шляхів зараження може бути поїдання інфікованих щурів.

Виникнення хвороби Ауєскі у великої рогатої худоби, овець та кіз майже завжди провокується зараженням від свиней. Шляхи передачі вірусу в них і в свиней подібні. У більшості випадків після інфікування вірусом вищевказані тварини гинуть, залишаючись кінцевою ланкою в епізоотичному ланцюзі, оскільки кількість вірусу, що виділяється в навколишнє середовище, недостатня для зараження інших тварин.

Передача вірусу собакам, кішкам, єнотам і іншим хижакам, а також щурам відбувається через контаміноване м'ясо, відходи або трупи.

Кінцевою метою боротьби з хворобою Ауєскі є її викорінення. Цього можна досягти шляхом забою всіх серопозитивних тварин і суворого контролю за переміщенням тварин. Однак така програма викорінення хвороби Ауєскі дорого коштує й може здійснюватися лише в регіонах із низьким рівнем захворюваності.

Вакцинопрофілактика істотно зменшує клінічний прояв захворювання й утримує розповсюдження інфекції, зменшуючи кількість виділень вірусу, а також зменшує вірогідність переходу інфекції в латентний стан. Однак вакцинація повністю не запобігає інфікуванню тварин. Таким чином, розв'язати проблему викорінення хвороби Ауєскі, застосовуючи виключно вакцинопрофілактику, не можна. Крім того, у регіонах, де використовуються традиційні вакцини, виявлення інфікованих тварин лабораторними методами діагностики неможливе. Отже, основним засобом розв'язання проблеми викорінення хвороби Ауєскі є виявлення й вибракування інфікованих тварин, не припиняючи вакцинації (мається на увазі наявність засобів, що дають змогу диференціювати інфікованих і вакцинованих тварин за показниками поствакцинального та постінфекційного імунітету). Такими засобами є так звані марковані вакцини та відповідні дискримінуючі діагностичні тести, а також інактивована культуральна вакцина УНДІЕВ проти хвороби Ауєскі й шкірна проба з аулергіном.

Таким чином, для викорінення захворювання потрібен такий комплекс заходів: специфічна профілактика; виявлення, вибракування й заміна інфікованих тварин (включаючи латентно інфікованих) на неінфікованих; обов'язкова реєстрація захворювання; реалізація інших протиепізоотичних заходів.

2.1. Діагностика, специфічна профілактика хвороби Ауєскі та виявлення латентно інфікованих тварин

2.1.1. Діагностика

Діагноз хвороби Ауєскі встановлюється на підставі комплексу епізоотичних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень.

Для досліджень до лабораторії ветеринарної медицини надсилають свіжий труп тварини або патологічний матеріал (голову, шматочки головного або довгастого мозку, легенів, печінки, селезінки).

Лабораторна діагностика хвороби Ауєскі грунтується на виявленні вірусу в патологічному матеріалі, виділенні його та ідентифікації в чутливій культурі клітин за допомогою реакції нейтралізації зі специфічною сироваткою крові або в інших серологічних реакціях відповідно до настанов щодо їх застосування; постановці біопроби на кролях.

Виділення вірусу та реакцію нейтралізації проводять на чутливих перещеплюваних або первинно-трипсинізованих культурах клітин.

У лабораторіях, що не обладнані для роботи з культурами клітин, заражують кроликів суспензією патологічного матеріалу. За наявності вірусу в зразках заражені тварини через 2-5 діб захворюють. Вони виявляють занепокоєння, часто з'являється свербіння й розчісування на місці введення. Хвороба має летальний кінець.

Для ретроспективної лабораторної діагностики хвороби Ауєскі свиней застосовують серологічний метод, що дає змогу визначити підвищення рівня специфічних антитіл у сироватках крові хворих та тих тварин, що перехворіли. Ретроспективну лабораторну діагностику можна здійснити алергічним методом із використанням аулергіну відповідно до настанови щодо його застосування.

2.1.2. Специфічна профілактика

Хворобу Ауєскі можна контролювати, використовуючи засоби специфічної профілактики: живі та інактивовані вакцини. Для цього застосовують різні марковані вакцини, що виготовлені з вірусологічної сировини, представленої вакцинними штамами з природними або штучними генетичними делеціями в ДНК. Таким чином, вірус, що використовується для виготовлення цих нових вакцин, не має специфічного глікопротеїну, наприклад глікоротеїну gE(g1). Такі вакцини називають маркованими за цим глікопротеїном. Вони мають переваги над звичайними вірусними вакцинами, оскільки їх використання дає змогу відрізняти інфікованих тварин від вакцинованих у серологічних реакціях за наявністю або відсутністю антитіл до вищевказаного глікопротеїну. В інфікованих тварин будуть виявлятися антитіла до глікопротеїну gE, а у вакцинованих неінфікованих тварин антитіла до глікопротеїну-маркеру будуть відсутні. Диференційоване виявлення постінфекційного та поствакцинального імунітету є важливим кроком на шляху розв'язання проблеми викорінення хвороби Ауєскі. Тому в країнах, де розв'язується ця проблема, застосування маркованих вакцин є пріоритетним.

Для специфічної профілактики хвороби Ауєскі в Україні дозволяється застосовувати зареєстровані вакцини: марковані gE(g1)-негативні та інактивовані культуральні вакцини УНДІЕВ. Поєднання застосування маркованих і немаркованих (у тому числі вакцини УНДІЕВ) вакцин в одному господарстві не допускається, оскільки це призводить до ускладнення діагностичних досліджень. В одному господарстві дозволяється поєднане використання різних інактивованих gE-негативних вакцин з одним типом живої gE-негативної вакцини. Вакцини використовують відповідно до настанови щодо їх використання.

У неблагополучних і умовно благополучних господарствах дозволяється застосовувати як живі, так і інактивовані вакцини, у загрозливих - тільки інактивовані.

2.1.3. Виявлення латентно інфікованих тварин

2.1.3.1. З метою виявлення інфікованих свиней у невакцинованому стаді застосовують різні серологічні тести для виявлення антитіл до вірусу хвороби Ауєскі, а також шкірну пробу з аулергіном відповідно до настанови щодо застосування. Якщо в сироватці крові невакцинованих тварин виявлені антитіла до вірусу одним із серологічних методів, то їх уважають інфікованими.

2.1.3.2. Виявлення інфікованих тварин у вакцинованому маркованою gE-негативною вакциною стаді здійснюють за допомогою дискримінуючих тестів, що дають змогу специфічно виявляти антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі. Якщо в сироватці крові свиней, що вакциновані gE-негативною вакциною, виявлені антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі, їх уважають інфікованими.

2.1.3.3. Виявлення інфікованих тварин у стаді, де провели щеплення вакциною УНДІЕВ, здійснюється за допомогою шкірної проби з аулергіном відповідно до настанови щодо його застосування.

2.2. Епізоотологічний статус господарств

2.2.1. Неблагополучним господарством (фермою) вважають те, у якому встановлено захворювання тварин з хвороби Ауєскі.

2.2.2. Умовно благополучним або умовно вільним від вірусу хвороби Ауєскі господарство стає через 30 днів після припинення захворювання та вилучення з господарства або ізоляції для подальшої відгодівлі та забою всіх інфікованих тварин, а також поросят із свинарників-маточників, у яких було захворювання; свиноматок, під якими хворіли поросята-сисуни; поголів'я, що перебувало в період захворювання на відгодівлі. Після цього потрібно провести санітарний ремонт приміщення й комплекс ветеринарно-санітарних і профілактичних заходів.

Також умовно благополучним уважається господарство, у якому виявлені латентно інфіковані тварини без вияву клінічних ознак захворювання.

2.2.3. Благополучним або вільним від вірусу хвороби Ауєскі вважається господарство, у якому після припинення вакцинації проти хвороби Ауєскі протягом року одержували здоровий приплід, а дворазове обстеження з інтервалом у шість місяців усього ремонтного й призначеного для репродукції поголів'я та вибіркове обстеження інших груп тварин (до 5% поголів'я) не виявило інфікованих свиней.

2.2.4. Загрозливі господарства - ті, що безпосередньо межують або мають господарсько-транспортні зв'язки (незалежно від відстані) з неблагополучними господарствами (фермами).

З метою охорони господарств (ферм, розплідників) від появи хвороби Ауєскі керівники господарств та інших підприємств і організацій, громадяни-власники тварин, фахівці ветеринарної медицини зобов'язані додержуватися таких вимог:

3.1. Комплектування благополучного стада проводити тільки з благополучних щодо хвороби Ауєскі господарств: усіх тварин, які надходять в господарство, слід витримувати в профілактичному карантині під ветеринарним наглядом протягом 30 днів, перевіряти на вірусоносійство алергічним або серологічним методами.

3.2. Під час імпортних поставок племінних свиней, що призначені для репродукції, завозити тварин тільки з невакцинованих проти хвороби Ауєскі стад при наявності документів, передбачених міждержавними угодами, що засвідчують такі дані:

- серед поголів'я, де перебували свині протягом 12 місяців до дня відправки, не було клінічних ознак хвороби Ауєскі;

- свині були ізольовані в господарстві, що їх поставляє, за 30 днів до відправки на карантинну станцію й пройшли лабораторно-діагностичне тестування на наявність вірусу хвороби Ауєскі з негативними результатами й були визнані здоровими;

- через 21 день утримання на карантинній станції ще раз пройшли лабораторно-діагностичне тестування на наявність вірусу хвороби Ауєскі з негативними результатами.

3.3. На території ферм, пасовищ, у тваринницьких приміщеннях, кормокухнях, на складах, млинах, комбікормових заводах і т.п. систематично вести боротьбу з гризунами.

3.4. Не допускати присутності бродячих собак та кішок на територію господарства (ферми).

3.5. Не допускати згодовування в сирому вигляді свиням, хутровим звірям, собакам та кішкам м'яса й субпродуктів, що отримані від вимушено забитих тварин, а також непереварених відходів боєнь, їдалень та кухонь.

4.1. При виявленні у тварин ознак, що вказують на підозру виникнення хвороби Ауєскі (нервові явища у вигляді судом, кругових рухів або пригнічення, нежить, свербіння та ін.) керівники господарства, власники тварин повинні терміново повідомити лікаря ветеринарної медицини й до його прибуття не допускати сторонніх осіб на територію та в приміщення ферми, припинити господарські контакти цієї ферми з благополучними фермами. У випадку загибелі тварин трупи зберігати на холоді в закритому ящику до прибуття лікаря ветеринарної медицини.

4.2. Лікар ветеринарної медицини, отримавши повідомлення про захворювання тварин, зобов'язаний:

4.2.1. Установити попередній діагноз і для його підтвердження надіслати в лабораторію ветеринарної медицини патологічний матеріал.