Інформуємо, що з 1 січня 2010 року вводяться в дію прийняті Верховною Радою України у червні 2009 року Закони України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення".

Прийняття зазначених Законів є результатом використання Україною світового досвіду протидії корупції, відображеного у таких міжнародних документах, як конвенція ООН по боротьбі з корупцією, Кримінальна Конвенція Ради Європи по боротьбі з корупцією, які Україною були підписані та ратифіковані ще у 2004 році.

Ці Закони докорінно змінюють загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містять низку нових положень та правових інститутів.

Так, Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" суттєво відрізняється своєю ідеологією від Закону України "Про боротьбу з корупцією". Якщо останній спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру, а саме встановлення відповідальності за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, то Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції.

Дія елементів запобігання корупції за цим Законом починається на стадії добору кандидатів на державну службу, які б відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов'язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов'язаний подати відомості про майно, доходи, зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку.

Під час спеціальної перевірки встановлюється не тільки достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров'я кандидата, його освіту тощо.

Для осіб, які перебувають на державній службі, Законом встановлюються певні обмеження і заборони, зокрема:

- використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;

- займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;

- входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;

- відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію;

- одержувати подарунки, крім особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги (у 2009 році її розмір становить 302 грн. 50 коп.);

- працювати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким особам.

Для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов'язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а і про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню.

Всі зазначені обмеження щодо публічних службовців зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов'язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов'язані з функціями, які вони виконували, перебуваючи на попередній посаді.

У разі порушення цих обмежень, особи притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності та підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не передбачено законом. Відомості про цих осіб заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Зазначені положення Закону набувають більшої ваги з огляду на те, що суб'єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень стають не лише посадові особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а і особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Це, зокрема стосується осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи).

Важливим механізмом запобігання корупції, відображеним в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики, а також визначення механізму здійснення громадського контролю у цій сфері.