Міністерство фінансів України на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.05.2015 р. № 16831/2/1-15 розглянуло в межах компетенції лист <...> щодо змін до чинного законодавства та доповідає.

Надані пропозиції стосовно змін до Бюджетного кодексу України (пункт 1 розділу IV резолюції) частково враховані у Законі України від 28.12.2014 р. № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Щодо передбачення автоматичного коригування у договорах оренди землі розмірів орендної плати за землю у разі зміни нормативної грошової оцінки земель населеного пункту

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. При цьому, згідно з пунктом 288.4 цієї статті, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється у договорі оренди у відсотках від її нормативної грошової оцінки. Таким чином, на нашу думку, у кожному податковому (звітному) періоді розмір орендної плати залежить від тієї нормативної грошової оцінки, яка є чинною у такому періоді, оскільки у договорі доцільно визначати розмір відсотка, який застосовується до нормативної грошової оцінки.

Отже, в разі якщо договір оренди земельної ділянки оформлений належним чином, зазначене питання може бути реалізоване в межах чинного законодавства і не потребує додаткового врегулювання.

Щодо запровадження плати за землю на рівні орендної плати для фактичних землекористувачів, що не мають належно оформленого права на землю

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають лише з моменту реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 4 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (за переліком), зокрема право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" . Отже, виникнення права власності чи користування земельною ділянкою пов'язане із державною реєстрацією відповідного правового акта, на підставі якого таке право надане. За відсутності державної реєстрації земельна ділянка не може вважатися такою, що знаходиться у власності або є орендованою для особи, яка фактично використовує таку земельну ділянку.

При цьому з 01.01.2015 р. передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється на рівні не більше 12 % від їх нормативної грошової оцінки, тобто на рівні розміру орендної плати.

Щодо внесення змін до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України з метою надання органам місцевого самоврядування повноважень в частині встановлення пільг щодо орендної плати за земельну ділянку, що сплачується на відповідній території

Слід зазначити, що відповідно до Податкового кодексу України плата за землю справляється у вигляді земельного податку - за землі, які перебувають у власності або постійному користуванні, та у вигляді орендної плати за землі державної та комунальної власності.

Відповідно до чинної редакції підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу мінімальний граничний розмір орендної плати за землю державної і комунальної власності встановлено на рівні 3 % нормативної грошової оцінки для всіх категорій земель з метою створення рівних умов оподаткування.