Відповідно до законів України "Про племінну справу у тваринництві", "Про захист тварин від жорстокого поводження", "Рекомендації стосовно хутрових тварин", схваленої постійним комітетом Європейської конвенції з захисту тварин, що утримуються з метою вирощування (Т-АР) від 22 червня 1999 року, згідно з протокольним рішенням N 6 від 20 грудня 2007 р. Науково-технічної ради секції виробництва та переробки продуктів тваринництва і птахівництва Міністерства аграрної політики України та з метою розвитку галузі звірівництва та збільшення асортименту і обсягів виробництва хутрової сировини, що потребує заходів захисту хутрових тварин, які утримуються в умовах промислового вирощування звірогосподарств, запобігання жорстокого поводження з ними

1. Затвердити Методичні рекомендації з утримання хутрових тварин, що додаються.

2. Департаменту ринків тваринництва з Головною державною племінною інспекцією (Микитюк Д.М.), Державному науково-виробничому концерну "Селекція" (Губін О.О., за згодою) довести до відома суб'єктів племінної справи у тваринництві дані рекомендації.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Вербицького П.І.

1.1. Основним завданням Методичних рекомендацій з утримання хутрових тварин (далі - Рекомендації) є забезпечення основних умов для збереження здоров'я та добробуту утримуваних хутрових тварин на основі:

- кваліфікованого догляду за тваринами;

- створення умов аналогічних природним, а саме, відповідна свобода руху, фізичного комфорту та адекватних можливостей для догляду, годівлі, напування;

- захисту від шкідливих кліматичних умов, травм, заразних та незаразних хвороб або розладів у поведінці;

- інших вимог, які можуть бути послідовно визначені досвідом або науковими дослідженнями.

1.2. Рекомендації розроблені відповідно до законів України "Про племінну справу у тваринництві", "Про захист тварин від жорстокого поводження", "Рекомендації стосовно хутрових тварин", схваленої постійним комітетом Європейської конвенції з захисту тварин, що утримуються з метою вирощування (Т-АР), згідно з протокольним рішенням N 6 від 20 грудня 2007 р. Науково-технічної ради секції виробництва та переробки продуктів тваринництва і птахівництва Міністерства аграрної політики України.

1.3. Необхідність даних Рекомендацій обумовлена тим, що на відміну від тварин, яких понад тисячу поколінь утримували як робочу худобу або для виробництва продукції, тварини, які утримуються для виробництва хутра, належать до видів, що порівняно недавно стали об'єктами кліткового розведення та менше адаптовані до таких умов, також щоб розвиток галузі в питаннях вирощування та біотехнології не вплинув негативно на здоров'я та життєдіяльність хутрових тварин, зважаючи на застосування принципів захисту тварин від жорстокого поводження, встановлених у статтях 4 - 7 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження".

1.4. Попередній досвід, існуючі рекомендації про біологічні потреби кожного з виду хутрових тварин, системи розведення, що існують на сьогодні у комерційному використанні, свідчать про невідповідність всім потребам, задоволення яких є суттєвим для життєдіяльності тварин.

Удосконалення існуючих та розроблення нових технологій утримання для забезпечення потреб хутрових тварин є актуальною проблемою, враховуючи, що умови утримання мають задовольняти ці потреби, а не спроби адаптувати тварин до певних умов.

1.5. Враховуючи обмеженість науковообґрунтованої інформації щодо поліпшення умов благополуччя хутрових тварин та її недостатність для складання детальних постанов з метою виконання всіх принципів, встановлених статтею 4 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", необхідно:

- організувати подальші наукові дослідження щодо поліпшення благополуччя та відповідності утримання хутрових тварин;

- доопрацювати відповідні положення даних Рекомендацій відповідно до новітніх наукових даних.

1.6. Цими Рекомендаціями встановлюються основні положення щодо утримання тварин в інтенсивних, а також екстенсивних системах господарювання, у першу чергу, заради отримання якісного хутра.

1.7. Тварини, народжені у дикій природі, не повинні утримуватися в умовах хутрової ферми.

1.8. Жодні тварини не повинні утримуватися для виробництва хутрової сировини, якщо вони належать до видів особини яких, незважаючи на те, що умови їх утримання задовольняються, не можуть призвичаїтися до неволі.

1.9. Спеціальні положення, що містяться у Додатках 1-7 Рекомендацій, складають невід'ємну їх частину.

При розгляді практичної діяльності звірогосподарства необхідно враховувати наступні біологічні характеристики видів, оскільки хутрові тварини, що утримуються на фермі, зберігають характеристики диких тварин.

2.1. Норка (Mustela vison Br.)

Норка, яку вирощують задля її хутра - це північноамериканський вид, який не дуже тісно споріднений з європейською норкою. Однак, дикі популяції американської норки, що втекли або походять від тварин з хутрових ферм, існують в багатьох європейських країнах, у тому числі й в Україні.

У природних умовах норка живе поблизу струмків та річок, біля озер та узбереж і є універсалом щодо ареалу. У типовому річковому середовищі норка має діапазон полювання близько 2 км вздовж річки та кілька сотень метрів з кожного її боку. Коли вода замерзла і їжі не вистачає, територія полювання у них значно розширюється. Більшість періодів активності припадають на ніч, ранок або вечір.

Норка добре виживає у холодних умовах. Вона проводить частину свого часу у воді, полюючи, та частину - на землі, проявляючи значну рухову активність. Анатомічно вони пристосовані до такого способу життя. Густе хутро забезпечує добру ізоляцію на землі та у воді. Лапи частково з перетинками використовуються для плавання й пірнання.

Норка - хижак з великими потребами протеїну, але вона вміє знаходити альтернативні рішення в їжі. Живуть за рахунок водяної або наземної здобичі, залежно від доступності харчів. Дієта норки у Європі на 50-80 % складається з водяних тварин, найбільший відсоток складає риба, а також безхребетні та амфібії. До звичайної наземної здобичі належать такі види, як зайці, щурі, домашні та польові миші. Взимку під час льодоставу в Північній Америці основна їжа багатьох норок - ондатра.

Дорослі норки ведуть одноосібний спосіб життя, зустрічаючись лише на короткий час у період гону, та надзвичайно прив'язані до території, кордони якої постійно охороняють та утримують міченням та агресивною поведінкою. Якщо і відбувається перетин територій, то тільки тварин іншої статі. Дорослі самці покидають свої території навесні та долають великі відстані в пошуках самок. Восени молоді норки розбігаються у пошуках вільних територій.

2.2. Тхір чорний (Putorius putorius L.)

Тхір чорний - широко поширений європейський вид, що живе на відкритих лісистих територіях та пагорбах. Територія тхора чорного може займати від 100 га до 2500 га, при незадовільній кормовій базі. Це тварина нічна і проводить день у норі. Улітку здебільшого знаходиться на відкритому повітрі, але залишається неактивною тривалий час. Існує одомашнена форма тхора, яку впродовж кількох сотень років в деяких країнах Європи використовують для полювання на диких кролів. Анатомічно вони дещо відрізняються від дикого тхора чорного, зокрема меншими розмірами голови. Багато тхорів альбіноси.

Тхір чорний - сухопутна тварина, в період полювання проявляє високу рухову активність. В стресових ситуаціях виділяє секрет з прианальної залози з різким неприємним запахом, що також використовується для маркування території, і внаслідок цього тварини здаються людині різко пахучими. В стані спокою тхір не має сильного запаху.

Тхір чорний - хижак, якому потрібне харчування з високим рівнем протеїну. Вони їдять пташок, ссавців та комах, використовуючи нюх, зір та слух у пошуку харчування. Він веде самотній спосіб життя, енергійно захищає територію.

Помісь дикого тхора чорного та тхора світлого іноді називається fitch (фітч) або fitchet (фітчет).

2.3. Руда лисиця (Vulpes vulpes L.)

Руда лисиця може мати різноманітне забарвлення від стандартного (рудого) до сріблястого. Останнє в дикій природі дуже рідкісне.

Руда лисиця мешкає на значних територіях Євразії, Північної Америки та Північної Африки й Австралії, в таких різноманітних середовищах, як північний ліс, відкриті сільськогосподарські угіддя, змішані ліси та міські території. Окрім певних островів, вид відсутній лише на дуже посушливих, дуже холодних територіях та в тропічних регіонах.

У природних умовах руді лисиці активні тривалий період ночі, вранці та ввечері, а день проводять сховавшись у гущавині або у норі. Можуть мандрувати на великі відстані, в середньому за день проходять 6 км. Лисиці виривають власні нори або займають нори, що вириті іншими тваринами. Вони можуть швидко бігати, добре стрибають та плавають, мають гарний нюх, зір та слух.

Трофічну базу лисиць складають головним чином гризуни та зайці. У певних регіонах основні складові раціону - земляні черв'яки та мертвечина, комахи і птахи. Лисиці можуть також їсти фрукти, ягоди та овочі, але більшу частину раціону складають продукти тваринного походження.

Руда лисиця має різноманітну суспільну організацію, оскільки вона може жити самотньо або у групах. Окремі особини або групи захищають територію або мають ділянку мешкання, що в окремих випадках перетинається з ділянками інших. Території мітяться за допомогою одного або кількох джерел: залоз та екскрементів з індивідуально розпізнаваним запахом.

У дикій природі самки лисиці іноді народжують та вирощують своїх лисенят близько одна до одної, але частіше вони народжують ізольовано від інших та відганяють інших лисиць від лисенят. Статевозрілі самки лисиць без потомства можуть допомагати доглядати лисенят домінуючим самкам.

2.4. Песець (Alopex lagopus L.)

Блакитний песець - це загальна назва, яка використовується для песця, що вирощується в умовах ферм.

Песець мешкає у північних полярних регіонах та адаптований спеціально для проживання у холодному кліматі. Звичайний ареал існування - тундра та міжприливна зона морського узбережжя.

У природних умовах песець активний головним чином впродовж ночі. Песці для проживання можуть використовувати нори, вириті ними самими, але вони не мають постійного місця проживання, навіть при вирощувані молоді. Вони можуть долати великі відстані, часто 10-20 км в день, швидко бігають та добре плавають, добре переносять низькі температури, мають добре розвинений нюх, слух та зір.

Раціон песців в основному складають продукти тваринного походження, але можуть вживати і фрукти. Вони поодинці полюють на гризунів, птахів, безхребетних, малюків тюленя, рибу та вживають мертвечину. Часто слідують за полярними ведмедями, вовками та людьми для того, щоб поритися у їхніх відходах.

Песці можуть бути моногамними, іноді живуть разом все життя, але мають гнучку соціальну систему. Окремі самці можуть спарюватися з кількома самками. В складі сім'ї інколи бувають тварини попереднього року народження, за молоддю доглядають обоє батьків. У тундрі ареали сімейних груп більш поширені, ніж у прибережних регіонах. Територія мітиться запахом.

Народження відбувається один раз на рік і виводки бувають великими, якщо достатньо їжі. Самиці часто народжують у норі, але її скоро покидають. Місця для народження звичайно добре відділені один від одного. Молоді песці покидають ділянку проживання своїх батьків, коли їжі мало, можуть розходитися на великі відстані.

2.5. Єнотовидний собака (Nyctereutes procionoides G.)

Єнотовидний собака, житель східної Азії, був ввезений до північно-західної Росії в період з 1927 до 1953 років. З перших завезених 9100 тварин популяція поширилася по всій східній та північній Європі. Найвищий рівень смертності спостерігається серед молодняку. Максимальна тривалість життя - до 8 років.

Єнотовидний собака схожий за розміром та загальною формою на песця, з маленькими очима й коротким хвостом та ногами. Він має голову та тулуб довжиною від 55 до 65 см і хвіст довжиною від 15 до 17,5 см. Вага тіла коливається по сезонах від 3-5 кг в червні до 8 - 12 кг у листопаді, аналогічно у природі та на фермах, навіть при надмірному харчуванні. У розмірах тіла немає статевого диморфізму.

Єнотовидний собака усеїдний. Рослини, в тому числі зерно, ягоди та фрукти споживаються протягом року, так само як дрібні ссавці, зокрема полівки та землерийки, птахи, падаль та різні відходи. Решту раціону складають комахи, рептилії, амфібії та риба.

Єнотовидний собака, головним чином, нічна або сутінкова тварина. Впродовж дня він може лежати у норі або під укриттям, таким як очерет, дуплисті дерева або кущі. У сезон народження та зимової неактивності вона може зайняти покинуту лисячу, борсучу нору або вирити власну. Пошук та добування харчів включає використання нюху, зору та слуху.

Єнотовидний собака не залягає в зимову сплячку, але тварина стає неактивною та проводить багато часу у норі впродовж суворих зим. Покидають нору тварини у м'які зими. Їх всеїдний раціон, здатність накопичувати багато запасів жиру та неактивність взимку дозволяє самкам бути у хорошому стані в період гону. Дослідження проведені у південній Фінляндії та Росії дозволяють стверджувати, що єнотовидні собаки народжують приблизно на 50% більше щенят ніж руді лисиці. На щільність популяцій впливають кліматичні умови та кормова база. Самці виявляють батьківську турботу, доглядаючи цуценят, тоді як мати здобуває їжу. Сім'я може спати разом у одній норі. Лактація триває впродовж 45 - 60 днів. Цуценята не обов'язково покидають територію свого народження і можуть проводити зиму із своєю матір'ю.

Ділянка проживання, яку визначено шляхом радіостеження у Фінляндії, була 9,5 кв. км. Вона не змінюється по сезонах або роках. Території окремих особин звичайно не перетинаються в період вирощування цуценят, але восени існує перетин. Єнотовидні собаки моногамні тварини. Довготривалі зв'язки пар або сім'ї є основною соціальною одиницею, але цей вид характеризується слабким ієрархічним домінуванням серед членів сім'ї. Всі члени звичайно пересуваються разом вздовж певних стежок, відпочивають разом у прямому тілесному контакті. В умовах промислового розведення успішно практикується полігамне парування.

2.6. Койпу, нутрія (Myocastor coypus Molina)

Це південноамериканський гризун. Популяції, які походять від втікачів з хутрових ферм прижилися у кількох країнах Європи з м'яким кліматом. Тварини живуть на болотах та на узбережжі прісних озер і річок з повільною течією. Всі нутрії - водні тварини, проводять більшість активного періоду у воді. Зазвичай роблять платформи з рослин, де сидять і чистяться або харчуються у перервах між плаванням. Нори роблять поблизу води, які можуть утворювати складні системи, до 15 метрів або більше завдовжки, з кімнатами де знаходяться гнізда вимощені з рослин. Щільність популяції в залежності від кормової бази 2,7-16,0 на гектар. Молоді нутрії відсутні у популяції пізно взимку. Синхронізація виводків навесні призводить до піку молоді на початку літа. Пік щільності популяції у листопаді з значною перевагою самок (1 самець на 1,6 самок). Самки живуть довше, ніж самці. Нутрію часто можна побачити вдень, але найбільша активність її припадає на сутінки та нічну пору.

Нутрія добре адаптована до водяного життя, маючи кінцівки з перетинками між пальцями; ніздрі, розташовані високо на голові для полегшення дихання при відпочинку у воді, довгий волос навколо носа сприяє знаходженню їжі та інших предметів. Нутрії мають густе хутро на животі та соски, розташовані високо по боках, по суші пересуваються вайлувато.

Раціон нутрій, головним чином, складається з овочів, серед яких коренеплоди складають основну частину. Викопують їжу, а також будують нори в яких ховаються, пасуться вздовж берега.

Нутрії статево дозрівають в чотиримісячному віці, але досягнення зрілості переважно залежить від розміру тварин, а не від віку. Через меншу кількість харчів нутріям народженим взимку необхідно більше часу, щоб вирости та досягти статевої зрілості. Нутрії мають полігамну систему відтворення. У самок зазвичай гін через кожні 24-26 днів, він триває 1-4 дні; у соціальних групах домінують вожаки та альфа-самки, самці здебільшого підпорядковуються самкам, окрім періоду парування. Самки нутрії приходять в статеву охоту впродовж року, іноді проявляють її на 2-й - 3-й день післяродового періоду. Вагітність приблизно 130 днів, середній розмір виводку - 5-6 щенят. У середньому тільки 60 % зародків виживають до народження. Молодняк народжується зрячим, здатним виживати вже через 5 днів вигодовування, незважаючи, що середній період лактації близько 6 тижнів.

2.7. Шиншила (Chinchilla chinchilla, Ch. Caudata та Ch. lanigera)

Шиншила належить до класу гризунів (Rodenitae). Родина шиншил (Chinchilladea) складається з двох видів: короткохвоста шиншила (Chinchilla chinchilla) та довгохвоста шиншила (Ch. lanigera). Менша, короткохвоста шиншила (C. Chinchilla brevicaudata) та більша довгохвоста шиншила або королівська (C. Chinchilla chinchilla) вважаються підвидами.

Обидва види різняться за розміром, вагою, довжиною та періодом виношування малят.

Шиншила живе в Південних Андах у кліматичній зоні, якій властиві великі коливання температури в різні періоди року та доби і низька вологість. Природний ареал - сухі зони з скелястими схилами та рідкими заростями, висока вологість для них шкідлива.

Шиншили активні у сутінках та вночі. Впродовж дня тварини ховаються у розщілини в скелях та нори. Загалом шиншили вважаються травоїдними, але іноді харчуються личинками комах. Як усі гризуни вони є копрофагами, що підтримує їхню потребу у вітамінах В та D. Вони мають здатність споживати вологу з роси та соку рослин, наприклад, кактусів. Тварини чистять своє хутро, купаючись у сухому піску гірських схилів та рівнин.

Очі шиншили великі та добре адаптовані до нічного життя. Їх слух добре розвинутий. Великі рухливі зовнішні вуха також слугують терморегуляторами. Нюх та дотикові відчуття мають велике значення в житті цих тварин.

Шиншили мають добре розвинуті задні кінцівки, які дають їм можливість пересуватися з великою швидкістю, стрибають більше ніж на один метр у висоту, долаючи відстань більше двох метрів. Передні лапи коротші та слабші і мають, головним чином, підтримуючу та хапальну функції. Різці постійно ростуть, тому їм доводиться багато гризти, аби зберігати їх короткими.

Хутро росте пучками: з одного кореня до 60 волосків. Якщо шиншилу взяти раптово частина хутра може випасти. Цей визначний феномен дає можливість тваринам тікати від своїх природних ворогів таких як хижі птахи. Хутро відростає за кілька місяців. Шиншили не мають потових залоз.

Представники цього виду, зазвичай живуть колоніями зі 100 та більше тварин, але останнім часом у природі стали настільки рідкісними, що таких колоній уже не спостерігається. Групи тварин, що залишилися, живуть головним чином у сім'ї, що складається з пар зі зрілими нащадками. Вірогідно при досягненні статевої зрілості молоді самки залишаються у колонії, тоді як молодих самців виганяють.

Вони досягають статевої зрілості у віці 4-6 місяців. У 12-18 місяців фізично та фізіологічно зрілі. У неволі вони можуть досягти віку 18-22 років. Статевий цикл самок варіює від 22 до 90 днів, залежно від сезону, присутності самця або інших самиць у гоні. Гін триває 3-5 днів, впродовж яких самка рецептивна 10-15 годин. Самка народжує у виводку 1-3 дітей. Від одного до трьох днів після народження у самки знову починається гін, і вона може вдало зачати. Шиншили не будують гнізд для народження. Дитинчата народжуються зрячими, з хутром і можуть покинути місце народження без допомоги через кілька годин після народження.

Самка має три пари сосків, але лише дві пари функціональні. Приблизно через сім тижнів лактація завершується.

Суперникам погрожують піднімаючись на задні лапи, що часто супроводжується похитуванням голови. Гавкання - їх попереджувальний сигнал. Перша реакція на такий сигнал - завмирання. Попередження, гавкання та втеча супроводжується виділенням сильного запаху з анальної сумки. Прояв агресивного характеру - стрибання та обприскування сечею, штовхання задніми лапами та кусання - звичайна реакція самиць.

3.1. Будь-яка фізична чи юридична особа, яка володіє хутровими тваринами, або в даний період має хутрових тварин під своїм контролем, і кожна особа, залучена до утримання, розведення та забою хутрових тварин, відповідно до своїх обов'язків, гарантує, що вжито всіх запобіжних заходів для охорони здоров'я та добробуту видів хутрових тварин, що розглядаються.

3.2. За хутровими тваринами повинна доглядати достатня кількість персоналу з відповідними знаннями видів хутрових тварин, що утримуються, технології розведення та забою, які використовуються. Зокрема доглядач повинен уміти: розпізнавати стан здоров'я тварин, розуміти значні зміни у поведінці, оцінювати придатність загального середовища для здоров'я та благополуччя хутрових тварин.

Доглядач має усвідомлювати роль благополуччя тварин у щоденній роботі з видами хутрових тварин, що розглядаються, він повинен бути здатним розпізнати чи адекватне загальне середовище для того, щоб вони залишалися здоровими, чи забезпеченні біологічні потреби в тому числі, прояви певної поведінки.

3.3. Для розвитку гармонійних стосунків між людиною та твариною, необхідне обережне ставлення та інший контакт з раннього віку.

3.4. Всіх тварин необхідно ретельно оглядати принаймні один раз на день з найменш турбуючим способом для окремих видів, та настільки, щоб не потурбувати гніздо без потреби. При необхідності використовується джерело світла. Огляди проводяться незалежно від технологій, що використовуються та обладнання автоматичного нагляду.

3.5. При ретельному огляді тварин, особливу увагу слід звертати на фізичний стан, стан шерсті, шкіри, очей, вух, хвоста, лап та ступнів. Здорові тварини видають відповідні звуки, проявляють рухову активність, та мають поставу відповідно до свого виду, віку, статі, породи або фізіологічного стану.

Ознаками хорошого здоров'я є чисті блискучі очі, хороша постава, чисте і залежно від виду та сезону, блискуче хутро, здорові лапи та ступні, звичайна поведінка харчування, пиття, смоктання. Доцільно звертати увагу на поведінку тварин при вставанні, ляганні та відпочинку, інші звичайні рухи.

3.6. Індивідуальний огляд проводиться лише для тих тварин, для яких виявлена така необхідність при загальному огляді.

При огляді слід пам'ятати, що до ознак хвороби належить байдужість, втрата апетиту, виділення з ніздрів та очей, надмірне слиновиділення, постійний кашель, набряклі суглоби, кульгавість, пронос та зміни у поведінці. Також слід звертати увагу на присутність зовнішніх паразитів, на стан посліду та на споживання їжі і води.

Якщо помітно, що тварини не здорові, або вони подають очевидні ознаки зміни в поведінці, відповідальна за них особа невідкладно вживає заходи, щоб встановити причину та вжити відповідних заходів для лікування, консультації з ветеринаром чи з іншим спеціалістом.

Травмованих, хворих або виснажених хутрових тварин необхідно негайно лікувати, а при потребі, ізолювати у відповідному для цього приміщенні або забивати.

Хутрові тварини, що розводяться для вирощування, не використовуються для досягнення інших цілей, у тому числі, публічних виступів або демонстрацій, якщо таке використання може нашкодити здоров'ю та благополуччю тварин.

4.1. При побудові нових огорож, житла та обладнання або при модифікації існуючих, необхідно дотримуватися норм при клітковому утриманні щодо здоров'я та благополуччя тварин.

4.2. Нові методи утримання та новий дизайн обладнання або житла для хутрових тварин потрібно перевіряти з точки зору здоров'я та благополуччя тварин, а введення у комерційне використання дозволяється лише при забезпеченні всіх вимог відповідно до діючого законодавства.

При плануванні нових приміщень для хутрових тварин вибирається придатне місце, враховуючи негативний вплив факторів зовнішнього середовища, таких як шум, вібрація та атмосферне забруднення, а також комплекси для задоволення потреб конкретного виду, такі як вода для плавання для окремих видів, температура, швидкість руху повітря та інші.

4.3. Доцільно повністю використовувати переваги природних можливостей для надання захисту від шкідливих кліматичних умов.

Тваринам необхідно створити середовище, в якому максимально враховано їхні біологічні потреби, з урахуванням норм та досвіду, зважаючи на природнокліматичні умови.

Дизайн, будівництво та утримання огорож, будівель та обладнання для хутрових тварин повинні бути такими, щоб забезпечували захист від несприятливих кліматичних умов, задовольняли біологічні потреби тварин, в тому числі, реалізацію певної поведінки, підтримували хороші гігієнічні умови та обмежували ризик захворювань, порушень, що проявляються змінами у поведінці, травматичних ушкоджень тваринам або ушкоджень одне одному та дотримання умов безпеки, які необхідні для запобігання пожежі та захисту від природних стихійних факторів. При використанні кліток, їхні отвори повинні бути такими, щоб хутрових тварин можна було легко виймати. Слід уникати гострих кутів та виступів.

Огорожі та будівлі конструюються та будуються так, щоб звести до мінімуму доступ для пацюків, мишей та птахів.

Дизайн, будівництво та утримання огорож, будівель та обладнання для хутрових тварин доцільно здійснювати з метою проведення легкого огляду всіх тварин.

Дизайн, будівництво огорож та приміщень для утримання хутрових тварин потрібно пристосовувати відповідно до потреб кожного виду, достатнього простору для здійснення звичайної рухливої поведінки: чистки, лежання, відпочинку, приймання положення для сну, тощо.

Види тварин, для яких стрибання - вияв звичайної рухової поведінки або відповідної реакції у стані тривоги, а також ті види які стають на задні лапи при звичайній пошуковій поведінці, повинні мати місце, щоб так поводитися увесь час, крім місць призначених спеціально для сну.

Тварини повинні мати можливість бачити собі подібних та мати змогу проявляти соціальну поведінку та поведінку, пов'язану з підтримкою соціальної структури, якщо це є частиною звичайної поведінки виду та покращує благополуччя звірів.

Підлога повинна мати хороший дренаж для усунення виділень та розлитої води, для того щоб уникнути дискомфорту, виснаження та травм тварин. Матеріали, що використовуються для підлог, повинні відповідати вимогам для конкретних видів. При використанні дірчастих підлог вони повинні задовольняти вимоги до розміру, віку та ваги тварин, що на них проживають, і формувати жорстку, рівну та стабільну поверхню.

Для правильного поводження з тваринами при огляді, лікуванні та перевірках потрібно забезпечити доступне обладнання.

Приміщення повинно бути доступним для відокремлення тварин у разі ізоляції, щоб хворих та травмованих тварин можна було ретельно оглянути та вилікувати.

Кожна тварина повинна мати доступну їй територію, де вона може сховатися від людей або від тварин у інших клітках або загорожах.

Приміщення, у якому відбувається зняття шкур, доцільно розташовувати достатньо далеко від будівель, так щоб не турбувати інших тварин.

При забої тварин необхідне обладнання має бути в хорошому робочому стані для того, щоб забивати тварин методами, перерахованими у Додатку 7 для відповідних видів.

5.1. Необхідний простір для хутрових тварин розраховується відповідно до потреб конкретного виду щодо навколишнього середовища, віку, статі, живої маси та біологічних потреб тварин, враховуючи розмір групи. Слід уникати нестачі простору (перевантаження), які призводять до поведінкових або інших порушень.

5.2. Необхідні матеріали мають бути доступними у використанні для комфорту певних видів тварин.

Клітки та вольєри повинні бути обладнаними придатним стимулюючим матеріалом, наприклад, солома, що виконує функцію не лише підстилки, а й матеріалу, що стимулює пошукову поведінку та інші природні потреби хутрових тварин.

5.3. Тварин необхідно утримувати в чистому стані.

Частини житла, з якими контактують тварини, необхідно ретельно очищати та дезінфікувати бажано щорічно. Приміщення зайняте тваринами, внутрішні поверхні та все обладнання необхідно підтримувати у задовільному стані.

Огорожі та будівлі необхідно утримувати так, щоб контролювати або знищувати паразитів, мух, пацюків або мишей.

5.4. Всі тварини повинні мати щоденно вільний доступ до відповідного поживного, гігієнічного та збалансованого харчування, по можливості з регулярними інтервалами, та постійний доступ до необмеженої кількості води відповідної якості, для того щоб підтримувати їхнє здоров'я та сили і задовольняти біологічні потреби конкретного виду.

5.5. Звичайне або систематичне використання ліків для компенсації незадовільних гігієнічних умов утримання не дозволяється. Не допускається використання гормональних препаратів та біологічних стимуляторів.

5.6. Жодній тварині не можна давати їжу або рідину, які можуть спричинити страждання або ушкодження.

Жодну іншу речовину, за винятком тих, що даються в терапевтичних або профілактичних цілях, не можна вводити тварині, якщо не доведено науковими дослідженнями або практичним досвідом, що вплив речовини не шкодить здоров'ю або добробуту тварин.

5.7. Приміщення для хутрових тварин повинно утримуватися так, щоб температура навколишнього середовища: швидкість руху повітря, відносна вологість, рівень токсичних газів та пилу, а також інші атмосферні умови не впливали негативно на здоров'я та благополуччя тварин.