З метою визначення пріоритетних напрямків розвитку галузей садівництва, виноградарства та виноробства, з урахуванням рішень науково-практичних конференцій, проведених Мінагрополітики спільно з УААН, та пропозицій, внесених представниками громадських та галузевих формувань і фахівцями спеціалізованих підприємств,

1. Схвалити Концепцію галузевої Програми розвитку садівництва України на період до 2025 року та Концепцію галузевої Програми розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року, що додаються.

Визначити замовниками галузевих програм Міністерство аграрної політики України та Українську академію аграрних наук.

2. Відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства Мінагрополітики (Агафонов М.Ф.), Відділенню рослинництва (Гаврилюк М.М.) і Відділенню зберігання і переробки сільськогосподарської сировини та якості харчової продукції (Сичевський М.П.) Української академії аграрних наук у місячний термін забезпечити розроблення галузевої Програми розвитку садівництва України на період до 2025 року і галузевої Програми розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Мельника С.І. та Віце-президента УААН Безуглого М.Д.

Винограду та продуктам, які отримують після його переробки, притаманні високі поживні властивості. Наразі виноград у свіжому вигляді містить від 700 до 1200 кал/кг, тоді як 1 кг сливи - 500 - 600 кал, яблук - 550 кал.

Великий вміст у винограді біологічно активних речовин обумовлює його високі лікувальні властивості. Лікування виноградом (ампелотерапія) таких хвороб, як виснаження нервової системи, поліартритів, серцево-судинних захворювань, розладів шлунково-кишкового тракту тощо - вельми ефективно і давно практикується у вітчизняній і зарубіжній медицині.

Біологічна цінність винограду і продуктів з нього визначається також високим вмістом органічних кислот у вільному і зв'язаному стані у вигляді солей.

На сьогодні в Україні виробництво столового винограду на душу населення складає всього 0,9 кг, тоді як науково обґрунтована норма споживання - 8 кг/люд/рік. У провідних країнах Європи цей показник значно вищий: так, в Греції споживання столового винограду на душу населення за рік складає майже 20 кг, Іспанії та Великобританії - біля 10 кг, Швейцарії - більше 6 кг, Німеччині та Франції майже 5 кг.

Значно нижчим в Україні є споживання винопродукції в розрахунку на душу населення. У 2006 році споживання вина склало 2,03 л, ігристих вин - 0,79 л, коньяку - 0,4 л, тоді як у Люксембурзі цей показник становив більше 60 л, Франції - майже 60 л, Італії та Португалії більш 50 л, Іспанії - майже 40 л.

Сучасний стан виноградарства України характеризується скороченням загальних площ насаджень виноградників, зменшенням їхньої урожайності. Спостерігається загальне падіння економічної ефективності виробництва винограду та виноробної продукції.

Площа виноградних насаджень у сільськогосподарських підприємствах України у 2007 р. скоротилася майже вдвічі порівняно з 1990 роком, проте, завдяки державній підтримці за рахунок 1% збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства, збільшилася на 2,1% порівняно з 2000 роком і склала 93,3 тис.га (всі категорії господарств).

Прийняття у 1999 році Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" створило сприятливі умови для цільового спрямування та ефективного використання бюджетних коштів на розвиток галузей. За період дії Закону з державного бюджету було спрямовано кошти в сумі понад 1,3 млрд. гривень на відшкодування витрат, понесених суб'єктами господарювання на посадку 32,7 тис. га виноградників за новітніми технологіями.

Завдяки діючому механізму розподілу коштів одновідсоткового збору в порівнянні з 2004 роком збільшилися обсяги закладення виноградників в 1,5 рази, спорудження шпалер та будівництво систем краплинного зрошення відповідно на 38% та у 2,4 рази.

З 2000 року в господарствах з товарним виробництвом винограду розкорчовано виноградників більше (43,5 тис.га), ніж посаджено (26,9 тис.га). Урожайність, порівняно з потенційно можливою, майже вдвічі нижча та значно коливається в окремі роки, але й у найліпші за кліматичними умовам роки не перевищує 55 ц/га. На низький рівень урожайності виноградників впливає висока зрідженість (22% від загальної площі), недосконале розміщення та їхнє старіння. Враховуючи нормативний рівень витрат, на сьогодні виробництво винограду ефективне при урожайності не менш, ніж 50 ц/га.

Виробництво вина в Україні у 2006 р. порівняно з 1990 роком скоротилося на 37,2%, а ігристих вин та коньяку, навпаки збільшилося - на 41,5% і 151,6% відповідно. Починаючи з 2000 р. спостерігається збільшення виробництва: вина на 81,5%, ігристих вин - 51,5%, коньяку - 76,1%, що у цифровому вираженні (тис. дал) складає: вина - 17097, ігристого вина - 5177, коньяку - 2763. Виробничі потужності використовуються неповністю: лінії переробки винограду - на 42,6%; ємкості одночасного зберігання вина - 63,7%, а післякупажного відпочинку коньяку - 93,1%; лінії розливу вина - 60,7%, коньяку - 50%. Зростання цін на виноград випереджає ріст цін на винопродукцію. За період 2001-2006 рр. зростання цін на виноград становило 290,4%, тоді як на вино лише 189,3%, шампанське - 159,8%, коньяк - 198,4%.

Зазначена негативна тенденція спостерігається в усіх виноробних регіонах України. Крім того, виникло протиріччя між потребою виноробного виробництва в сировині і можливостями сировинної бази виноградарських регіонів України, яке проявляється:

у дефіциті сировини, який поповнюється за рахунок імпорту виноматеріалів, наливом вин;

у відносно високій ціні на вітчизняну сировину порівняно з цінами на імпортну;

у невідповідному сортовому складі виноградних насаджень: недостатньо сортів шампанського напряму (Шардоне, групи Піно), червоних та аборигенних сортів.

Сьогоднішній стан виноградарства не сприяє розвитку вітчизняного виноробства. Фактичні об'єми експорту винопродукції складають 3% від виробництва, замість 30%, необхідних для нормального функціонування галузі. При досягненні цього показника буде можливим збільшення імпорту винопродукції з 20%, які є на сьогодні, до 30% для досягнення балансу.

В умовах глобалізації ринку вина та вступу України до СОТ конкуренція загострюється, що потребує перебудови галузі таким чином, щоб її продукція відповідала високим вимогам ринку.

Тому, для досягнення конкурентоспроможності вітчизняної винопродукції на внутрішньому і міжнародному ринках необхідно передбачити приведення у відповідність до вимог СОТ та країн ЄС чинного законодавства України в частині, яка стосується галузей виноградарства та виноробства. Це, зокрема, дасть змогу знизити податки на кінцеву продукцію, що зменшить її собівартість і дозволить підвищити конкурентоспроможність власної виноробної промисловості.

Найважливішою проблемою для виробників винопродукції України є перевищення пропозиції над попитом на світовому ринку, тому зниження тарифів ввізного мита може привести до експансії закордонної продукції на внутрішньому ринку України, що створить реальну загрозу вітчизняному виноробству. Проблемою також є необхідність адаптації найменувань українських вин до законодавства СОТ (терміни, обсяги і джерела компенсації, механізм переходу): традиційні для українського ринку кріплені вина мало розповсюджені на європейському ринку і є незвичною продукцією для західного споживача. Експорт українських високоякісних вин з такими найменуваннями, як "Портвейн", "Херес", "Мадера", "Коньяк", "Шампанське" та інші буде недопустимим в ці країни внаслідок заборонних мір, що регламентуються законодавством СОТ. У зв'язку з цим можливе зниження обсягу реалізації винопродукції.

З метою подолання можливих негативних наслідків, які чекають на галузь, необхідно проводити активний діалог з представниками СОТ та ЄС різних рівнів по збереженню географічних назв на виноробну продукцію в 10-річний перехідний період, розглянути питання щодо фінансової компенсації відомим українським виробникам які використовують вищезазначені назви за створення вітчизняних брендів, проводити роботу з Міжнародною організацією виноградарства та виноробства (МОВВ), яка є міжурядовою організацією, асоційованим членом якої є Україна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. N 14 "Український прорив: для людей, а не політиків" передбачено економічне стимулювання створення конкурентоспроможних виробництв у промисловості України.

Таким чином, Програма спрямована на вжиття заходів для забезпечення розвитку виноградарства і виноробства з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Негативна тенденція, яка склалася у виноградарстві зумовлена:

затяжною економічною кризою України;

низькою ефективністю виноградарства;

недосконалістю чинного законодавства з питань власності на землю;

невисоким рівнем доходу працюючих в виноградарстві;

неврахуванням при формуванні бюджетної політики об'єктивної нерівності умов відтворення сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими галузями, що спричинено специфікою сезонного виробництва, залежністю від природно-кліматичних умов, тривалістю виробничих циклів і, відповідно, уповільненим оборотом капіталу;

недостатнім рівнем державної фінансової підтримки виноградарства та наукових досліджень в галузі;

недостатнім стимулюванням впровадження інноваційних технологій та інвестицій в агропромислове виробництво;

відсутністю паритетних економічних відносин між аграрним сектором і іншими галузями економіки та суб'єктами інтеграційної структури "виробник винограду - виробник вина";

недостатнім рівнем розвитку інфраструктури аграрного ринку, тінізацією та монополізацією каналів реалізації продукції;

відсутністю інформаційного забезпечення з питань господарювання в ринкових умовах.

Ситуація, що склалася в галузі на сьогодні, не дає можливості подолати зазначені негативні явища.

Невідкладне вжиття заходів для подолання цих явищ потребує розробки і прийняття Програми розвитку виноградарства та виноробства на період до 2025 року.

Основними завданнями і заходами Програми є створення умов для розвитку конкурентоспроможності виноградарства та виноробства в умовах інтеграції України до світового економічного простору за наступними напрямами:

1) сортова структурна перебудова виноградарства, яка передбачає закладення виноградників:

сортами столового напряму до 16% від загальної площі;

технічними сортами шампанського напрямку (Шардоне, група Піно) до 12% від загальної площі;

червоними сортами столового та технічного напрямку використання до 30% від загальної площі;

аборигенними сортами до 5% від загальної площі;

сортами з груповою стійкістю до 5% від загальної площі для виробництва соків;

2) вікова структурна перебудова виноградарства передбачає:

оновлення виноградних насаджень на 80%;

3) оптимізація розміщення виноградників з урахуванням:

морозостійкості сортів;

зонального розміщення;

придатності підщеп до ґрунтових властивостей;

поліпшення стану навколишнього середовища;

виробництва екологічно чистої продукції;

4) ліквідація зрідженості виноградних насаджень:

перезакладення виноградників, які мають зрідженість понад 60%;

ремонт виноградників, які мають зрідженість до 60%;

5) переведення вітчизняного розсадництва на сертифіковану основу;

6) боротьба зі шкідниками і захворюваннями виноградників;

7) дослідницькі програми в області винограду та винопродукції;

8) програми утилізації відходів виноробства з метою охорони навколишнього середовища.

Метою Програми розвитку виноградарства та виноробства до 2025 року є реалізація державної політики України щодо регулювання розвитку цієї галузі економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу для розв'язання головних проблем галузі.

1. Перехід на імпорт виноматеріалів і вина.

Недоліком цього варіанту є втрата продовольчої незалежності України, погіршення її економічного та соціального стану.

2. Відмова від імпорту та інтенсивне нарощування вітчизняної сировинної бази.

Недоліком цього варіанту є неможливість скорочення імпорту в рамках угод СОТ і недостатність коштів держави та підприємств на інтенсивну перебудову виноградарства.

3. Комбіноване вирішення проблеми: поступове зниження імпорту виноматеріалів і наливом вина з одночасним розвитком вітчизняної сировинної бази на основі впровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва винограду, які забезпечують його ефективність за рахунок зростання врожайності виноградних насаджень та підвищення якості продукції.

Цей варіант є оптимальним, оскільки вирішує соціально-економічні проблеми регіонів України, які займаються виноградарством та виноробством.

Розвиток виноградно-виноробної галузі забезпечується шляхом:

визначення пріоритетів розвитку виноградарства з урахуванням зональних та регіональних особливостей;

подовження терміну дії Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства" до 2025 р.;

удосконалення механізму надання державної підтримки виноградарству та забезпечення розвитку виноробства з урахуванням вимог СОТ у тому числі переведення заходів підтримки галузі виноградарства з "жовтої скриньки" у "зелену скриньку";

розробки Виноградного кадастру в рамках загального земельного кадастру;

створення організаційно-правових умов для розвитку паритетних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки;

урегулювання земельних відносин та раціоналізації землекористування, розробка юридичного та технічного оформлення права оренди землі під виноградниками, формування ринку земель сільськогосподарського призначення;

здійснення заходів щодо забезпечення розвитку інфраструктури ринку виноробної продукції, диверсифікації каналів реалізації та забезпечення якості продукції, регулювання попиту і пропозиції, захисту ринку від імпортної винопродукції та сировини низької якості;

здійснення заходів щодо збільшення ємності ринку винограду та продуктів його переробки з урахуванням потреб населення, його купівельної спроможності та максимальних можливостей експорту;

інноваційно-інвестиційного зміцнення матеріально-технічної бази виноградно-виноробної галузі, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

удосконалення страхової та податкової політики у сфері виноградно-виноробного виробництва;

підвищення ролі науки й освіти, розвитку дорадництва;

збереження трудових ресурсів, формування ефективної системи забезпечення галузі кадрами шляхом підготовки фахівців за цільовим направленням та залучення молодих фахівців для роботи у виноградарстві й виноробстві.

удосконалення системи управління у виноградно-виноробній галузі;

розробки галузевої нормативної і технологічної документації, яка відповідає положенням та вимогам Європейського Співтовариства за рахунок коштів, передбачених на наукові дослідження.

Строк виконання програми - 2008-2025 рр.

У результаті виконання Програми передбачається:

1) доведення обсягу споживання населенням у 2025 році столового винограду вітчизняного виробництва до 5,2 кг на одну людину за рік, а також попиту населення на внутрішньому ринку споживання вина, вин ігристих та коньяку до рівня задоволення;

2) збалансування попиту та пропозиції на столовий виноград і винопродуцію за її видами на внутрішньому ринку;

3) збільшення експорту винопродукції;

4) досягнення конкурентоспроможності виноградної та виноробної продукції;

5) реалізація стратегічного напрямку розвитку виноробства тихих вин: досягнення долі виробництва у 2025 р. столових вин до 65%; з червоних сортів винограду до 30%, з сортів-аборигенів - до 10% від загального обсягу виробництва виноградних вин та коньяків, збільшення частки вин з контрольованим найменуванням за походженням, витриманих і колекційних вин - до 25% столових та 30% міцних від обсягу їхнього виробництва;

7) реалізація стратегічного напрямку розвитку виробництва шампанського і приведення його у відповідність до вимог європейських стандартів за сортовим складом та іншими параметрами (Шардоне - до 30%, група Піно - до 20% від обсягів потреб у сировині шампанського виробництва);

8) реалізація стратегічного напрямку розвитку виробництва коньяку - збільшити долю марочної продукції до 25%;

9) збільшення обсягів у 2025 р. порівняно з 2006 р.:

посадкового матеріалу в 1,6 рази;

виробництва валової продукції виноградарства у 6,3 рази;

виробництва валової продукції виноробства на 11,2%;

експорту продукції виноградарства та виноробства (щодо вина виноградного та шампанського у 1,7 рази, коньяку - у 1,8 рази);

надходження податків і зборів до зведеного бюджету України по виноробству вдвічі;

10) підвищення рівня ефективної зайнятості сільського населення, рівня доходів сільського населення та середньомісячної заробітної плати працівників галузі виноградарства;

11) збільшення завантаження виноробних підприємств, забезпечення подальшого розвитку машинобудівної галузі для сільськогосподарської та харчової промисловості, збереження робочих місць на виноградарських і виноробних підприємствах, а також у партнерів виноградно-виноробної галузі;

12) впровадження в практику базових агроекологічних вимог і стандартів відповідно до регламентів ЄС.

Потребу в матеріально-технічних та трудових ресурсах, необхідних для закладання виноградних насаджень, наведено в таблиці 1, прогнозовані обсяги потреб у капіталовкладеннях - у таблиці 2.

Фінансування Програми передбачається здійснювати у сумі 18,3 млрд.грн. в тому числі за рахунок Державного бюджету - 11 млрд.грн.

Внаслідок швидкої трансформації розподільчо-планової системи до ринкової та недосконалого механізму приватизації багаторічних насаджень плодоносного віку у промисловому садівництві країни склалися негативні тенденції: зменшуються обсяги виробництва плодів і ягід, різко скорочуються площі насаджень, до критичного рівня знизилися темпи їх відтворення. Впродовж 1991-2006 рр. площа плодоягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах скоротилася на 71,5%.

Україна має значні переваги порівняно з державами ближнього зарубіжжя за природно-економічним потенціалом для влаштування промислового садівництва. Так, за умов поглиблення зональної спеціалізації можна успішно вирощувати всі без винятку плодові та ягідні культури помірного клімату. Проте, ця перевага ефективного ведення промислового садівництва використовується незадовільно.

З підвищенням платоспроможного попиту населення змінюються загальні стандарти, зокрема, структура споживчого кошика. Дослідження соціологів і дієтологів свідчать, що за цих умов у структурі харчування зменшується частка споживання хліба, картоплі та цукру й натомість збільшується частка плодів, ягід та овочів. Цим орієнтиром, поряд з доцільністю максимального використання наявного природно-економічного потенціалу для виробництва конкретних видів плодів і ягід, й потрібно керуватися обґрунтовуючи розвиток промислового садівництва на перспективу.

1.1. Сучасний стан та основні тенденції розвитку садівництва в Україні

Виробничий потенціал промислового садівництва повністю визначається трендом змін кількісного та якісного складу основного капіталу в галузі - плодоносних насаджень.

Найвищі площі плодових і ягідних насаджень були зафіксовані у 1965 р., а саме: в усіх категоріях господарств - 1299 тис.га, з них у сільськогосподарських підприємствах 870,1 (67%), в господарствах населення - 429,1 тис.га (33%). Починаючи з 1966 р., системно скорочуються площі промислових садів й особливо виразною ця тенденція склалася в роки реформування аграрної сфери. Якщо впродовж 1966-1990 рр. площа садів у сільськогосподарських підприємствах країни щороку зменшувалася на 16,7 тис.га, то у 1991-2006 рр. на 20,7 тис.га, а в останні п'ять років (2002-2006 рр.) на 25,2 тис.га. Основною причиною цього є те, що в переважній більшості сільськогосподарських підприємств через низьку рентабельність і збитковість садівництва немає власних нагромаджень навіть на просте відтворення насаджень.

Частка господарств населення у загальній площі плодоягідних насаджень в країні впродовж тривалого часу становить 44-45%. Роль цих садів у формуванні пропозиції високоякісних і великих партій плодів на внутрішньому ринку невелика, а в перспективі зменшуватиметься.

Рівень виробництва плодів і ягід найвищим був у 1981-1985 рр.: у всіх категоріях господарств - 3,2 млн.т, у сільськогосподарських підприємствах - 1,4 млн.т (43,8%). За цим показником виокремлюється 1977 р.: всі категорії господарств - близько 4,0 млн.т, а в господарствах суспільного сектору - 1,8 тис.т. (45%). В усі наступні п'ятирічки валові збори плодів і ягід знижуються в цілому в Україні і особливо в сільськогосподарських підприємствах.

Зменшення масштабів виробництва плодоягідної продукції сільськогосподарськими підприємствами відбувається не лише через скорочення площ плодоносних насаджень, а й зниження їх урожайності. Основними причинами цього є відсутність належного матеріально-технічного забезпечення, а відтак недотримання агротехнічних заходів, висока трудомісткість виробництва та відсутність матеріального стимулу для ефективного виконання робіт тощо.

Основними причинами негативних тенденцій і чинників розвитку галузі є скорочення місткості плодоягідного ринку та різке подорожчання ресурсів. Це призвело до скорочення ресурсів у садівницьких господарствах, зниження ефективності їх використання, погіршення виконавчої і технологічної дисципліни в галузі, послаблення стимулів для підприємств до інвестування і прискорення науково-технічного прогресу, а також зменшення реальних можливостей щодо цього. Несприятливими факторами є також те, що збільшується диспаритет цін, знижується попит на плодоягідному ринку, зростає конкуренція імпортної фруктово-ягідної продукції, завезеної з країн, де природно-економічні умови є сприятливішими для садівництва, ніж в Україні. До зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції призводять розорення промислового садівництва і, як наслідок, переміщення обсягів її виробництва до господарств населення. Супроводжується це зниженням рівня механізації робочих процесів у галузі, погіршенням захисту рослин від шкідників і хвороб, отже - підвищенням собівартості та зниженням якості продукції. Усе це спричиняє нестабільність і зниження обсягів виробництва фруктів і ягід та зменшення надходжень від садівництва до Державного бюджету.

Таким чином, без радикальних заходів з боку держави й галузевих структур Україна через 7-8 років може втратити промислове садівництво й поставить внутрішній ринок плодів та ягід у повну залежність від імпорту.

Головним напрямом докорінних змін економічної ситуації в галузі садівництва є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу регіонів завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглибленню спеціалізації виробництва, удосконаленню розміщення садів, поліпшенню структури породного і сортового складу насаджень розширенню переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування.

Стратегічною метою розвитку садівництва має бути:

стабілізація і подальше збільшення виробництва плодів і ягід;

насичення внутрішнього продовольчого ринку конкурентоспроможними продуктами та розширення їх експорту, щоб створити можливості до 2025 р. повного забезпечення потреб населення у цих продуктах за науково обґрунтованими нормами;

стимулювання пріоритетних напрямів садівництва;

забезпечення розширеного відтворення виробництва головним чином за рахунок самофінансування галузі;

розширення виробництва екологічно чистої продукції шляхом переходу від індустріально-хімічних методів ведення господарства до біологічних;

інтенсивне господарювання шляхом удосконалення технологій і організації виробництва на основі використання досягнень науки й передового досвіду.

Залежно від добору складових стратегія розвитку галузі садівництва може передбачати декілька варіантів вирішення цієї проблеми.

Найоптимальнішим з них є максимальне насичення внутрішнього ринку до рівня забезпечення фізіологічних норм споживання (79 кг свіжих плодів і ягід на душу населення) за рахунок збільшення обсягів вітчизняної пропозиції у поєднанні з поступальним розвитком експорту горіхоплідних, ягідних, кісточкових та зерняткових порід (приріст 12-17 тис. тонн щороку).

Така стратегія розвитку галузі передбачає розширене відтворення площ плодоносних насаджень в сільськогосподарських підприємствах до 225 тис.га, що забезпечить зростання обсягу пропозиції плодів та ягід на період до 2025 р. до 4,1 млн.т (в т.ч. 0,4 млн. тонн на експорт).

Зазначений варіант достатньо обґрунтований з огляду на ґрунтово-кліматичний потенціал України, місткість внутрішнього ринку та можливості техніко-технологічного переозброєння галузі. Однак, вимагає удосконалення інвестиційної та кредитної політики, розвитку страхових механізмів та інфраструктури внутрішнього ринку, оновлення технологічної та матеріально-технічного бази галузі, реалізації соціальної політики.

Інший варіант полягає у стабілізації площ насаджень та обсягів виробництва плодів і ягід на фоні довготривалого скорочення галузі. В такому разі обсяги внутрішнього споживання збережуться на рівні 30-35 кг на особу в рік (в т.ч. 1-2 кг за рахунок імпорту). Згідно з цими розрахунками населення України можна розподілити на три умовних групи за рівнем споживання плодів і ягід: I група - 10-20 кг плодів і ягід або ж 18-20% від норми з рівнем доходів 5,0-8,0 тис.грн. у рік (13,0 млн.чол.), II група - відповідно, 25-40 кг та 8,0-9,0 тис.грн. (17,6 млн. чол.), III група - 45-75 кг та 9,0-15,0 тис.грн. При цьому близько до норми а саме 75 кг плодів та ягід, споживатиме лише 17% населення (8,7 млн.чол.) з найвищим рівнем доходів - 15,0 тис.грн. в рік.

Цей варіант менш привабливий щодо можливостей забезпечення споживачів у свіжих плодах і ягодах та продуктах їх переробки, але разом з тим потребує значно менших інвестицій та структурних перебудов.

5.1. Напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення

Концепція розвитку садівництва в Україні до 2025 р. повинна стати основою для розробки цільових програм розвитку садівництва.

Потребує вдосконалення правова, законодавча та нормативна база з охорони прав на сорти, особливо вітчизняної селекції, а саме:

- на державному рівні передбачити пільгові умови оподаткування для державних селекційних установ, особливо в питаннях платежів при патентуванні та держреєстрації нових сортів і підтримки уже існуючих кращих вітчизняних сортів;

- надати селекційним установам право перевірки та контролю за впровадженням власних сортів;

- посилити відповідальність за несплату роялті;

- продовжити розробку ДСТУ на садівничу продукцію та техніку для її виробництва.

5.2. Активізація інвестиційної політики

Зважаючи на те, що садівництво в сільськогосподарських підприємствах є низькорентабельним, а передбачається значне розширення площ під плодовими і ягідними насадженнями, то найгострішою у промисловому садівництві є проблема залучення інвестицій. Її вирішення полягає у формуванні надійних джерел інвестицій та ефективному їх використанні.

Основними мають бути наступні джерела інвестицій.

Внутрішньогалузеві нагромадження, які в перспективі мають стати джерелом інвестицій на просте та розширене відтворення в галузі. Розширене відтворення у садівництві можливе лише за умов рентабельності виробництва плодів і ягід на рівні не менше як 40-50%. Така ефективність досягається на засадах поширення інноваційно-інтенсивних технологій виробництва продукції та реалізації в повному комплексі основних організаційно-економічних чинників високоефективного ведення промислового садівництва. В даний час прибутковість садівництва досягається за врожайності плодів зерняткових культур - 15-20 т/га кісточкових - 8-12, ягід - 6-8 т/га.

Формування амортизаційного фонду через щорічні амортизаційні відрахування з балансової вартості плодових і ягідних насаджень.

Для того, щоб амортизаційний фонд цілковито відповідав своєму призначенню, як активний чинник інвестиційних процесів у галузі, необхідно:

справляти амортизацію за нормами амортизаційних відрахувань, які найбільше відповідають нормативним строкам тривалості продуктивного використання конкретних видів плодових і ягідних насаджень.

інвентаризувати плодоягідні насадження у сільськогосподарських підприємствах й індексувати їх балансову вартість з урахуванням сучасного стану насаджень й чинного нормативу капітальних вкладень на їх створення.

Максимальне залучення іноземних інвестицій. В даний час спостерігається посилення зацікавленості зарубіжних підприємців до вкладання коштів у сферу промислової переробки плодів і ягід шляхом створення спільних підприємств. Відтак відчутно зростає пропозиція цієї продукції. Про це переконливо свідчить досвід функціонування спільних підприємств з виробництва та промислового перероблення плодів і ягід у Вінницькій, Тернопільській, Львівській областях, Автономній Республіці Крим.

Використання приватних інвестицій. В сучасних умовах і в найближчій перспективі потенційними в садівництві є приватні інвестиції орендарів і господарств населення, які спрямовують свою діяльність на товарне виробництво плодів і ягід. Передусім це стосується господарств, розміщених біля великих міст і промислових центрів, а також у зонах, районах з унікальними природними умовами для виробництва культур і сортів, які належать до обмеженого ареалу вирощування.

Продовження до 2025 р. терміну дії Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства". Підтримка фінансового лізингу на придбання техніки.

З метою підвищення ефективності діяльності садівницьким підприємствам необхідно:

надавати сільськогосподарську техніку, добрива, садивний матеріал, обладнання і інші основні засоби виробництва на пільгових умовах кредитування за низькими відсотковими ставками (не більше 3%) на термін 5 - 8 років;

дозволити розраховуватися за придбану техніку по лізингу у кінці виробничого циклу - після того як надійдуть кошти за вироблену та реалізовану продукцію.

5.3. Удосконалення цінової політики

У плодоягідному підкомплексі цінову політику доцільно здійснювати на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням - гарантовані ціни визначені на основі нормативної собівартості як мінімально-допустимого рівня цін, субсидії, пільгове кредитування та страхування, податкові пільги, стимулювання експорту й обмеження імпорту тощо. Основна мета цієї політики - забезпечення розширеного відтворення галузі на основі підвищення продуктивності праці і поліпшення якості продукції, насамперед, за рахунок раціонального використання біологічного потенціалу культур та виробничого потенціалу господарств, сприяння мотивації та можливостям розширення інвестування і впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня насичення садівництва капіталом на основі розширення приватної земельної власності. Цінова політика повинна забезпечувати еквівалентність обміну ресурсами між містом і селом та передумови для розширеного відтворення і нормальної госпрозрахункової діяльності для сільськогосподарських підприємств та господарств населення, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу та задоволенню потреб споживачів на ринку продовольства.

5.4. Формування ефективних організаційних форм господарювання в промисловому садівництві

У садівництві розвиватимуться різні організаційні форми господарювання з товарного виробництва плодів і ягід. Основною спрямованістю такого поступу має бути поглиблення спеціалізації виробництва, розвиток ефективних форм агропромислової інтеграції, виробничої кооперації, формування належної виробничої і ринкової інфраструктури.

Передбачається, що значна частка плодів і ягід буде вироблятися фермерськими господарствами та приватними підприємствами з площею насаджень 15-20 га, які з метою ефективного використання техніки, виробничих споруд кооперуватимуться між собою. Також в галузі будуть функціонувати великі спеціалізовані підприємства з площами насаджень 500-600 га, створені переважно за рахунок залучення інвестицій.

6.1. Раціональне розміщення промислових насаджень основних плодових порід