Методичні рекомендації розроблені у відповідності з діючими законодавчими актами по реформуванню і регулюванню відносин власності, в т.ч. в сільському господарстві, та з урахуванням набутого в республіці практичного досвіду з приватизації майна в колгоспах, в т.ч. здійснюваного на основі застосування схвалених в 1990 році Науково-методичною радою колишнього Держагропрому УРСР методичних рекомендацій по приватизації власності колгоспів на пайовій основі та в останній редакції схвалені 02.10.92 секцією економіки Науково-технічної Ради Мінсільгосппроду України.

Авторський колектив: Юрчишин В.В., Онищенко О.М., Гайдуцький П.І., Баланюк І.Ф., Бородіна О.М., Мельник М.Я., Романова Л.В., Тивончук С.О.

Метою приватизації майна (далі - приватизації) колективних сільськогосподарських підприємств є відродження на селі реального власника і господаря як найважливішої передумови подолання соціально-економічної кризи в сільському господарстві, остаточного і незворотного вирішення в Україні продовольчої проблеми, виведення аграрної сфери країни на світовий рівень розвитку.

Приватизація забезпечує:

подолання відчуження селян від засобів виробництва і результатів праці;

прискорення формування ефективної багатоукладної економіки на селі, включаючи розвиток господарств на засадах приватної власності;

скоріше входження сільського господарства в ринкову економіку;

повніше узгодження індивідуальних і колективних інтересів;

створення гарантій більш надійного соціально-економічного захисту зайнятих у сільському господарстві, їх кращої матеріальної забезпеченості після виходу на пенсію, повної або часткової втрати працездатності тощо;

підвищення престижності роботи в сільському господарстві, відродження селянських династій.

В цих рекомендаціях приватизація розглядається як механізм формування приватної власності в колективному майні шляхом визначення майнових паїв членів трудового колективу. Майновий пай - це грошовий (вартісний) еквівалент трудового внеску кожного працівника в колективне надбання (майно) за період роботи в господарстві (або за період, взятий до розрахунків). Залежно від стажу роботи, відношення до неї, кваліфікації, займаної посади пай буде різний у кожного члена трудового колективу.

Законодавчою основою приватизації майна в колективних сільськогосподарських підприємств є Закони України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", інші законодавчі акти і положення.

Як показує практика, при організації пайових відносин слід орієнтуватися на варіантні рішення. Цей підхід покладено в основу багатьох методичних положень визначення паїв і побудови пайових відносин, що подаються нижче. Трудовий колектив господарства може вибрати найбільш прийнятну для нього сукупність рекомендованих або додатково опрацьованих, чи взятих з досвіду інших господарств, варіантів.

Вирішення питань приватизації, строків її проведення, вибору найбільш прийнятних для конкурентних умов господарства організаційно-методичних рішень, етапів і темпів здійснення цього процесу тощо належить виключно трудовому колективу. Органи місцевої влади, інші державні установи мають рекомендаційні права. Лише у випадках принципових відходів від законодавчих актів вони можуть вимагати перегляду прийнятих у господарстві положень щодо приватизації.

Право на майновий пай у колективному сільськогосподарському підприємстві мають усі члени його трудового колективу - працюючі, пенсіонери за віком, інваліди, незалежно від того, де вони працюють (працювали) і які функції виконують (виконували): працівники полів, ферм, переробних цехів, обслуговуючих виробництв, керівники, спеціалісти, а також зайняті в об'єктах соціально-побутової сфери.

Такого права можуть набути також колишні члени колективного господарства у випадку їх повернення на роботу в ньому і поновлення у членстві (для пенсіонерів - при поверненні їх на постійне проживання в даному селі).

Правом на пай користуються також призвані для проходження дійсної (строкової) військової служби, обрані на виборні державні посади, направлені підприємством на навчання та на роботу в інші підприємства і організації (за умови їх повернення для роботи в господарстві і послідуючої роботи у ньому один-два роки). За згодою членів трудового колективу майнові паї можуть бути визначені також працівникам об'єктів соціальної і комунально-побутової сфери, які не є власністю господарства, але обслуговують безпосередньо дане господарство.

Майнові паї гарантуються їх власникам наявним на час приватизації колективним надбанням даного господарства, а також його щорічним приростом.

Відповідно до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" до пайового фонду підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, грошові кошти і відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій.

Реалізація цього положення може спіткатися з певними ускладненнями, особливо при обчисленні щорічних приростів паїв, оскільки оборотні фонди і грошові кошти на рахунках господарства в окремі роки можуть зменшуватись. Крім того, розподілені на паї суми грошових коштів можуть бути у послідуючому використанні на приріст, зокрема основних виробничих фондів, який обов'язково розділяється на пай. Отже, може виникнути явище повторного рахунку.

В зв'язку з цим як варіант пропонується на паї розподіляти лише вартість основних виробничих фондів. Вартість оборотних фондів, цінних паперів, грошові кошти слід розподіляти на паї у випадках: розукрупнення колективного підприємства, створення економічно самостійних внутрігосподарських кооперативів, повного розформування колективного підприємства.

Механізм паювання основних виробничих фондів включає в себе обчислення базових (початкових) і прирісних паїв. Базові паї обчислюються на рік переходу до пайових відносин, прирісні - за підсумками виробничо-господарської діяльності підприємства в кожному послідуючому календарному році.

Обчислення вартості цих фондів доцільно здійснювати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 1992 року N 229 "Про проведення загальної переоцінки основних фондів, заліку взаємної заборгованості підприємств та поповнення оборотних коштів державних підприємств і організацій" і прийнятої на її виконання постанови Міністерства статистики, Міністерства економіки, Міністерства фінансів України "Про індексацію балансової вартості основних фондів підприємств, організацій та установ у зв'язку з підвищенням цін".

Згідно цих документів здійснюється перерахунок вартості основних виробничих фондів, наявних у господарстві станом на 1 травня 1992 року. Форма таблиці для розрахунків наводиться в додатку 1.

Критерієм визначення розміру (суми) паю кожного члена трудового колективу у пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства є його особистий трудовий внесок у розвиток громадського господарства. Цей внесок може бути визначений:

а) сумою оплати праці по всіх формах економічного стимулювання, включаючи грошові і натуральні видачі, за період роботи в господарстві або за взяті до розрахунків роки;

б) кількістю відпрацьованих людино-днів (людино-годин);

в) поєднанням попередніх двох варіантів, коли враховується розмір оплати праці і відпрацьований у громадському господарстві час.

Найбільш об'єктивним слід вважати перший варіант. За всіх недоліків у системі економічного стимулювання фактичний заробіток колгоспника реально характеризує його внесок у колективно створену власність. Менш прийнятним є другий варіант, оскільки за нього не враховується професія і кваліфікація колгоспників, їх сумлінність, кількість і якість вкладеної праці і виробленої продукції.

Найбільш справедливе обчислення базових паїв членів трудового колективу можливе при умові використання даних про їх трудовий внесок в колективне надбання за якомога триваліший період, що передує рокові, у якому здійснюється перехід до пайових відносин власності. Це дає змогу в більш повній мірі врахувати трудовий внесок не тільки працюючих членів колгоспу, але й колгоспників, які з різних причин припинили трудову діяльність у громадському господарстві. Як показує практика, в колгоспах такі дані є за 25-40 років. Деякі господарства беруть до розрахунків дані за триваліший період. В деяких колгоспах західних областей України збереглися такі дані з початку створення господарства.

У зв'язку з тим, що протягом тривалого періоду оплата праці у колгоспах була надмірно низькою, паї старшого покоління колгоспників, обчислені без врахування цього чинника, не відповідатимуть їхньому реальному трудовому внеску в колективно створене надбання. Фактично він був більшим.

Подолати таку соціальну несправедливість можна шляхом обчислення умовної оплати праці за роки, у які фактична оплата праці буде визнана надміру низькою. Такі розрахунки можуть бути здійснені за різними варіантами:

а) за умовною оцінкою одного відпрацьованого у колгоспі людино-дня або нарахованого трудодня за роки, які приймаються для уточнення трудового внеску. Розрахунки можна провести користуючись формою таблиці, що наведена в додатку 2;

б) з використанням розрахункових коефіцієнтів, які являють собою співвідношення між середньорічною оплатою праці одного колгоспника в господарстві за усі взяті до розрахунків роки і оплатою праці за окремі роки. У ті роки, в які цей коефіцієнт більший одиниці, фактична оплата праці кожного колгоспника збільшується з урахуванням величини цього коефіцієнту. За роки, у які оплата праці вища середньої, коригування її не здійснюється. Приклад розрахунків наводиться в додатку 3.

Для обчислення індивідуальних паїв береться уточнена сума оплати праці (додаток 4);

в) за коефіцієнтами для підвищення заробітків при призначенні пенсій громадянам, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1992 р. N 395, а саме: за період до 1990 року - 4,5; 1971-1975 р.р. - 4,1; 1976-1980 р.р. - 3,9; 1981-1985 р.р. - 3,7; 1986-1990 р.р. - 2,9.

Норматив трудового внеску в колективне надбання обчислюється як співвідношення між загальною вартістю основних виробничих фондів, що підлягають паюванню, і сумою оплати праці за усі взяті до розрахунків роки (з врахуванням її уточнення згідно п.2.8).

Приклад: Вартість основних виробничих фондів господарства після індексації становить 51 млн. 640 тис.крб. Загальна сума оплати праці з врахуванням уточнення дорівнює 28 млн. 536 тис.крб. Отже, норматив (коефіцієнт) нарахування паїв становить 51 млн. 640 тис.крб. : 28 млн. 536 тис.крб. = 1,814 коп.

Тобто, приймається, що кожний карбованець, виданий в оплату праці за взяті до розрахунків роки, збагачував надані зіндексовані основні виробничі фонди на 1,813 коп.

Індивідуальний базовий пай кожного члена трудового колективу колективного господарства обчислюється множенням суми його фактичної або уточненої тим чи іншим способом оплати праці за роки, взяті для розрахунків (п.2.7) на норматив (коефіцієнт) нарахування паїв, обчислений згідно п.2.9.

Приріст паїв обчислюється за підсумками виробничо-господарської діяльності підприємства у кожному наступному після визначення базових паїв році. Він нараховується працюючим членам трудового колективу підприємства. Пенсіонерам, як і іншим членам трудового колективу, які не приймали участь у громадському виробництві, прирости паїв не нараховуються.

Прирости паїв можуть обчислюватися двома способами.

За одним з них в пайовий фонд зараховуються приріст основних виробничих фондів за даний рік, який обчислюється як різниця між їх вартістю на кінець і початок року, тобто, з врахуванням вартості заново введених за рік фондів та їх вибуття і амортизації. При цьому на приріст пайового фонду може спрямовуватися не весь приріст основних виробничих фондів, а його певна частина. Інша частина зараховується до фонду колективної власності основних виробничих фондів.

Норматив (коефіцієнт) нарахування приросту паїв за даний календарний рік обчислюється діленням суми приросту основних виробничих фондів на загальну суму витрат на оплату праці в цьому році. Приріст паю кожного працівника визначається множенням суми його фактичної оплати праці у даному році на норматив (коефіцієнт) приросту паїв у цьому ж році.

Як показує практика, в деякі роки може не бути приросту основних виробничих фондів. Тому як варіант в прирісні паї може направлятися частина прибутку підприємства, яка залишається в ньому після внесення всіх платежів в бюджет, розрахунків з банківськими установами та іншими кредиторами. Потрібно лише дотримуватися одного варіанту, щоб не допустити повторного рахунку частини прибутку, направленого в прирісні паї.

Прирісний пай за кожний рік додається до суми паю, яка була на кінець попереднього календарного року.

Власникам паїв за підсумками кожного календарного року нараховуються процентні ставки (дивіденди). Тут може бути використаний двоякий підхід. За одного з них в дивідендний фонд може спрямовуватись частина (як правило, до 10-15 відсотків) прибутку, який залишається у даному році після розрахунків господарства з податками і кредиторами. Розмір процентної ставки при цьому обчислюється діленням визначеної таким чином суми на загальну суму паїв на початок року. Сума дивідендного доходу належного кожному пайовикові, визначається множенням суми його паю на процентну ставку за даний рік.

За іншим способом дивіденди обчислюються у процентному розмірі до суми паїв (подібно до того, як це має місце в системі Ощадбанку).

У зв'язку з тим, що власники паїв, які уже не працюють в громадському господарстві, а отже і не приймають участі в нарощуванні колективного надбання, дивідендні ставки їм можуть бути встановлені менші, порівнюючи з працюючими членами трудового колективу. Одним з варіантів тут може бути виділення для розподілу між пенсіонерами та іншими непрацюючими власниками паїв певної (меншої) частини (наприклад, 25-30 відсотків) дивідендного фонду.

В практиці мають місце випадки, коли за низької прибутковості виробництва (наприклад, при рентабельності нижче 10-15 відсотків) дивіденди не нараховуються.

Паї їх власникам, видаються, як правило, при досягненні ними пенсійного віку. Винятком можуть бути випадки переходу на інвалідність ще до настання цього періоду, важкого тривалого захворювання, що вимагає великих витрат на лікування, виходу з господарства з метою створення індивідуального селянського (фермерського) господарства. Рішення про вилучення паю у кожному конкретному випадку приймає правління колгоспу згідно заяви пайовика.

Пайова сума може бути видана її власнику грішми або майном за цінами, погодженими між власником паю і правлінням колгоспу.