Епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу в Україні за останні роки є неблагополучною. Природні вогнища цієї особливо небезпечної зооантропонозної інфекції практично існують на всій її території. Щорічно реєструється значна кількість захворювань на сказ серед диких, сільськогосподарських та домашніх тварин, що є реальною загрозою для виникнення випадків сказу серед людей. За останні роки в Україні зросла кількість бродячих тварин. Викликає занепокоєння значний відсоток захворювань на сказ собак, котів та сільськогосподарських тварин і тим самим наближення вірусу сказу до людини.

Щорічно звернення населення в медичні заклади з приводу укусів тваринами в середньому становить 100 - 108 тисяч осіб. Майже 23 тисячі осіб, які звертаються по медичну допомогу отримують антирабічні щеплення.

Сказ є економічним тягарем для країни у зв'язку з високою вартістю лікування потерпілих, діагностики, епідеміологічного, епізоотологічного нагляду та імунізації тварин. В Україні в умовах складної епізоотичної ситуації утримувати епідемічне благополуччя на рівні 1 випадку сказу на рік тільки медичними заходами - неможливо. Тому проблема боротьби та профілактики сказу є не тільки медичною та ветеринарною, а й загальнодержавною.

З метою комплексного здійснення та посилення заходів боротьби і профілактики сказу серед тварин, запобігання захворюванням на сказ серед людей

1. Затвердити Комплексну програму основних заходів профілактики та боротьби зі сказом в Україні на 2000 - 2010 роки (додається).

2. Головним державним інспекторам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя довести вищезазначену програму до відома і виконання працівниками установ, закладів ветеринарної медицини, охорони здоров'я та державної санепідслужби.

Контроль за виконанням цього наказу залишаємо за собою.

Сказ - особливо небезпечна інфекційна хвороба всіх теплокровних тварин (хворіють всі види домашніх, сільськогосподарських та диких тварин) і людини. Характеризується тяжким ураженням центральної нервової системи і закінчується летально.

Збудник хвороби - нейротропний вірус з родини рабдовірусів, роду лісавірусів. Він містить однониткову РНК і оточений оболонкою, має кулевидну форму. Важливою біологічною властивістю вірусу сказу є його мінливість. Штами, що виділяються в природних умовах в різних країнах світу, від різних тварин, неоднорідні.

На основі серологічних досліджень ізолятів сказу з використанням моноклональних антитіл Комітет експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) по сказу (1986 р.) запропонував групу вірусів сказу розподілити на 4 серотипи.

До першого серотипу належать класичні штами вірусу сказу, тоді як серотипи 2, 3, 4 називають вірусами, пов'язаними зі сказом.

При дослідженні ізолятів вірусу сказу генетичними методами встановлено 6 генотипів. При цьому для 1 - 4 серотипів результати співпадають з даними серологічних досліджень. Поряд з цим додатково виділені 5 і 6 генотипи, до яких віднесені віруси, виділені від європейських кажанів і від людей, які мали контакт з кажанами у Фінляндії і на Україні.

В зв'язку з тим, що за даними Комітету експертів ВООЗ, імунізація антирабічними вакцинами не захищає від зараження вірусами, пов'язаними зі сказом (2 - 6 генотипів), велике значення має типізація штамів, які виділяються при лабораторних дослідженнях патматеріалу, а також тих, що використовуються для виробництва антирабічних вакцин.

Джерелом збудника сказу є хворі тварини, які виділяють вірус головним чином із слиною. За джерелом та резервуаром збудника розрізняють епізоотії сказу міського типу, основними розповсюджувачами якого є собаки, і епізоотії сказу природного типу, що поширюється дикими м'ясоїдними - лисицями, єнотовидними собаками, вовками, пацюками та інш.

Сказ природного типу розповсюджений на значних територіях і в різних зонах земної кулі. На Україні ця епізоотія має місце вже більше 30 років і спроби її обмежити або призупинити мають тимчасовий успіх. Останнім часом епізоотична ситуація різко погіршилась. За 5 років кількість випадків захворювання збільшилась майже у 3 рази. Так у 1999 році зареєстровано 1060 випадків захворювання, проти 351 у 1995 році. У 1999 році сказ встановлено у 255 районах усіх областей України.

Головне джерело збудника інфекції на Україні є лисиці. Особливостями сказу є виражена сезонність захворювання. Серед лисиць спостерігається 2 підйоми захворювання: 1-ий в лютому - квітні, в час парування лисиць, і 2-ий - у вересні - грудні, коли збільшується щільність популяції лисиць за рахунок молодих тварин. Серед сільськогосподарських тварин підйом захворювання відмічається у другій половині року і досягає свого максимуму в осінній період (жовтень - листопад), що обумовлюється більш тісним контактом сільськогосподарських тварин з джерелом інфекції в пасовищний період. Важливими епізоотологічними ознаками сказу природного типу є переміщення центру епізоотії в сільську місцевість, зміна видового складу хворих тварин (зниження захворюваності собак і збільшення захворюваності диких, сільськогосподарських тварин, котів), створення зон стійкого неблагополуччя, 2 - 3 - річна циклічність підйомів епізоотії. Ці епізоотологічні ознаки сказу мають місце на території України.

Проте останнім часом у зв'язку із збільшенням кількості хворих на сказ тварин у містах, населених пунктах виникає небезпека утворення антропургічних осередків сказу (сказу міського типу).

Поширення і підтримка природних осередків сказу є результатом взаємодії багаточисельних факторів як екологічних, так і соціально-економічних. Головним із них є щільність популяції лисиць, яка перед періодом розмноження не повинна перевищувати 0,5-1,0 гол. на 1000 га, а відстріл їх повинен бути не менше 70% від загальної чисельності лисиць.

Важливим екологічним фактором, що впливає на епізоотичний процес є чисельність мишовидних гризунів. Встановлено, що збільшення чисельності мишовидних гризунів в осінній період супроводжується підйомом захворювання сказом в наступному році. Розмноженню мишовидних гризунів в свою чергу сприяє тепла і помірно-волога погода в осінній період.

Про початок чергового підйому епізоотії свідчить також ріст захворюваності сказом в 4 кварталі в порівнянні з 1-им кварталом поточного року.

Збільшення чисельності популяції лисиць, кількості мишовидних гризунів і випадків захворювання сказом в 4 кварталі в порівнянні з 1-им кварталом поточного року сигналізує про черговий підйом епізоотії в наступному році і може використовуватись для розробки короткострокових прогнозів.

Зараження сказом відбувається в основному через укуси чи внаслідок попадання слини хворої тварини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Спостерігались випадки зараження через непошкоджені слизові оболонки. Не виключений оральний шлях зараження сказом, що обов'язково необхідно враховувати при утилізації трупів.

Тривалість інкубаційного періоду залежить від виду, віку та резистентності тварини, місця і характеру укусу, кількості та вірулентності вірусу, що потрапив в рану. Найбільш короткий інкубаційний період 7-8 днів, в середньому він триває від 3-х тижнів до 3-х місяців (іноді до 6 місяців і навіть одного року).

Вірус з місця укусу поширюється периневрально доцентровими нервами до головного та спинного мозку, де відбувається його репродукція і накопичення. Відцентровими нервами вірус потрапляє до органів, які можуть його виділяти, зокрема слинні, сльозові, підшлункова та молочна залози.

Клінічні ознаки у всіх тварин в основному подібні. Розрізняють буйну і тиху (паралітичну), атипову, зворотну та абортивну форми прояву хвороби.

При типовому прояві сказу виділяють три стадії: провісників хвороби, збудження і паралічів. Проте класичний перебіг сказу спостерігається тепер порівняно рідко. Переважає паралітичний сказ і атиповий прояв хвороби, що характерно для вірусу, адаптованого переважно до лисиць.

Головною ознакою захворювання диких тварин є зміна поведінки - втрата відчуття страху. Звірі втрачають обережність і вдень з'являються в населених пунктах, місцях випасу і утримання худоби, нападають на людей та тварин. Гідрофобії у диких тварин хворих на сказ не встановлено.

Проблема боротьби та профілактики сказу є не тільки медичною та ветеринарною, а й загальнодержавною. В країні в умовах складної епізоотичної ситуації утримувати епідемічне благополуччя на рівні 1 - 2 випадки сказу (гідрофобії) на рік тільки медичними заходами занадто дорого як в економічному, так і соціальному аспектах. За орієнтовними даними щорічно в Україні на придбання антирабічних препаратів витрачається майже 1,5 млн. грн. з державного бюджету. Напружена епізоотична ситуація в країні загрожує виникненню захворювань людей не тільки в поодиноких, але й групових випадках. Цю загрозу підтверджують відомості про значну кількість безпритульних тварин та негативний стан боротьби з ними в населених пунктах, недотримання правил утримання домашніх тварин їх власниками, а також відомості про велику кількість осіб, які звертаються за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади з приводу укусів їх тваринами.

В Україні кількість звернень громадян в медичні заклади з приводу укусів тваринами за останні роки є високою і складає в середньому 100 - 108 тисяч осіб. Щорічно майже 23 тисячі осіб, які звертаються за медичною допомогою, отримують направлення на проведення антирабічних щеплень, з них понад 60% отримують направлення за безумовними показниками.

Основою ефективного проведення заходів профілактики та боротьби зі сказом є:

- комплексне здійснення заходів по боротьбі зі сказом органами державної ветеринарної медицини, охорони здоров'я, виконавчої влади, внутрішніх справ, житлово-комунального, лісового, мисливського господарств під керівництвом Державної Надзвичайної протиепізоотичної комісії і органів державної влади на місцях;

- аналіз епізоотичної та епідемічної ситуації;

- своєчасна діагностика;

- боротьба з безпритульними тваринами;

- забезпечення стопроцентного охоплення профілактичними щепленнями проти сказу собак, а в зонах стійкого неблагополуччя і котів;

- контроль за виконанням правил утримання домашніх тварин;

- кваліфікована і своєчасна антирабічна допомога потерпілим від укусів тваринами;

- проведення планових сезонних заходів по зниженню чисельності диких м'ясоїдних (лисиць, єнотовидних собак), комплексна суцільна дератизація одночасно на великій території (область або декілька областей) з метою попередження зимово-весняних та осінніх підйомів епізоотії;

- широка ветеринарно-санітарна освітня робота серед населення з профілактики сказу через канали масової інформації;

- в зонах стійкого неблагополуччя:

а) профілактична вакцинація великої рогатої худоби та охорона її від нападу хижаків, боротьба з безпритульними тваринами (собаками та котами)*;

Під притулком для тварин мається на увазі установа, яка не одержує прибутку, де тварини можуть утримуватись у великих кількостях. Якщо це дозволяється національним законодавством і адміністративними нормами, така установа може приймати бездомних тварин.

б) постійне проведення заходів по зниженню чисельності диких м'ясоїдних, незалежно від строків полювання;

в) оральна вакцинація лисиць та єнотовидних собак та епізоотичний нагляд за зоною вакцинації;

г) проведення заходів, передбачених "Інструкцією про заходи щодо боротьби зі сказом" від 19.01.1994 р.

Комплексна програма боротьби зі сказом в Україні на 2000 - 2010 рр. розроблена на підставі:

- Інструкції про заходи щодо боротьби зі сказом від 19.01.1994 р.

- держстандарту "Методи лабораторної діагностики сказу" ГОСТ 26075-84

- аналізу даних лабораторних досліджень про ураженість тварин збудником сказу та епізоотичної і епідеміологічної ситуації в Україні за останні 50 років.

- Рекомендаций по профилактике и борьбе с бешенством диких животных - Л.П.Гришок, А.Ю.Синицын, Киев - "Урожай", 1988.