Зі змінами, внесеними:

Третьою Директивою Ради 90/232/ЄЕС від 14 травня 1990 року Актом про приєднання Іспанії та Португалії

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства і, зокрема, Статтю 100 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

1 OJ C 214, 21.8.1989, p. 9 та OJ C 78, 30.3.1982, p. 17.

2 OJ C 287, 9.11.1981, p. 44.

3 OJ C 138. 9.6.1981, p. 15.

Враховуючи, що Директивою Ради 72/166/ЄЕС4 зі змінами і доповненнями, внесеними Директивою 72/430/ЄЕС5, Радою було наближено законодавства держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності;

4 OJ L 103, 2.5.1972, p. 2.

5 OJ L 291, 28.12.1972, p. 162.

Враховуючи, що Стаття 3 Директиви 72/166/ЄЕС вимагає від кожної держави-члена вживати всіх належних заходів для забезпечення страхового покриття цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, що звичайно знаходяться на її території; враховуючи, що об'єм відповідальності, що покривається, та строки і умови страхового покриття мають бути визначені на основі таких заходів;

Враховуючи, однак, що продовжують існувати значні розбіжності між законодавствами різних держав-членів стосовно об'єму цього зобов'язання щодо страхового покриття; враховуючи, що ці розбіжності мають безпосередній вплив на формування та функціонування спільного ринку;

Враховуючи, зокрема, виправданість поширення обов'язку страхового покриття на відповідальність, що виникає в результаті завдання шкоди;

Враховуючи, що суми у випадках обов'язкового страхування мають у будь-якому разі гарантувати жертвам адекватну компенсацію незалежно від держави-члена, де трапився нещасний випадок;

Враховуючи необхідність закріплення положення щодо органу, який би гарантував, що жертви не залишаться без компенсації у випадках, коли транспортний засіб, що спричинив нещасний випадок, не застраховано чи не ідентифіковано; враховуючи, що важливо, без внесення змін до положень, що застосовуються в державі-члені стосовно субсидіарного чи не субсидіарного характеру компенсації, що виплачується таким органом, і до правил, що застосовуються до суброгації, надати жертві такого нещасного випадку можливість безпосереднього звернення до цього органу як першої контактної особи; враховуючи, проте, що державам-членам має бути надано можливість застосовувати певні винятки, що стосується виплати компенсації таким органом та передбачати, що компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованим транспортним засобом, може бути обмежено чи виключено з огляду на небезпеку шахрайства;

Враховуючи, що обмеження наслідків певних положень, якими передбачено винятки, відносинами між страховиком та особою, відповідальною за нещасний випадок - в інтересах жертв; враховуючи, проте, що у випадках, коли транспортний засіб є викраденим або набутим з застосуванням насильства, держави-члени можуть вказати, що компенсацію має бути виплачено вищезазначеним органом;

Враховуючи, що для полегшення фінансового тягаря, що покладається на такий орган, держави-члени можуть передбачати застосування певних надлишків у випадках, коли орган виплачує компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованими транспортними засобами чи, де доцільно, викраденими або набутими з застосуванням насильства транспортними засобами;

Враховуючи, що членам родини застрахованої особи, водія чи іншої відповідальної особи має бути за будь-яких обставин надано захист щодо шкоди їх життю чи здоров'ю пропорційний такому захисту щодо третіх сторін;

Враховуючи, що відміна перевірок страхування є умовою надання національним бюро страховиків приймаючої держави гарантії компенсації шкоди, завданої транспортним засобом, який звичайно знаходиться в іншій державі-члені; враховуючи, що найбільш зручним критерієм для визначення звичайного перебування транспортного засобу в даній державі-члені є наявність реєстраційного знаку держави; враховуючи, що до першого абзацу Статті 4(1) Директиви 72/166/ЄЕС повинні, таким чином, бути внесені відповідні зміни;

Враховуючи, що з огляду на ситуацію в певних державах-членах на початку, що стосується, з одного боку мінімальних сум, а з іншого боку покриття та надлишків, що застосовуються вищезазначеним органом стосовно пошкодження майна, має бути передбачено перехідні заходи щодо поступової імплементації в таких державах-членах положень Директиви, що стосуються мінімальних сум та компенсації пошкодження майна таким органом,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Страхування, про яке йдеться в Статті 3 (1) Директиви 72/166/ЄЕС, обов'язково покриває пошкодження майна і шкоду, завдану життю та здоров'ю.

2. Не зашкоджуючи будь-яким більшим гарантіям, які можуть бути визначені державами-членами, кожна держава-член вимагає, щоб суми щодо яких таке страхування є обов'язковим, були принаймні:

- у випадках шкоди життю та здоров'ю - 350000 екю у випадку, коли є тільки одна жертва; у випадках, коли на єдину вимогу пред'явлено більше, ніж однією жертвою, ця сума помножується на кількість жертв,

- у випадках пошкодження майна - 100000 екю на вимогу, незалежно від кількості жертв.

Держави-члени можуть, замість вищезазначених сум, передбачити мінімальну суму в розмірі 500000 екю за шкоду життю та здоров'ю у випадку пред'явлення єдиної вимоги більш, ніж однією жертвою чи, у випадку шкоди життю та здоров'ю та пошкодження майна - мінімальну загальну суму в розмірі 600000 екю за вимогу незалежно від кількості жертв чи характеру шкоди.

3. Для цілей цієї Директиви "ЕКЮ" означає розрахункову одиницю як визначено у Статті 1 Регламенту (ЄЕС) N 3180/78 6. Ставка конвертації в національну валюту має бути затверджена на послідовні чотирирічні періоди з 1 січня першого року кожного періоду має отримуватись в останній день вересня попереднього року, для якого існує ставка конвертації всіх валют Співтовариства. Перший період починається 1 січня 1984 року.

6 OJ L 379, 30.12.1978, p. 1.

4. Кожна держава-член має утворити або уповноважити орган для виконання завдання щодо надання компенсації, принаймні до меж страхового зобов'язання за пошкодження майна чи шкоду життю та здоров'ю, завдані не ідентифікованим транспортним засобом або транспортним засобом, щодо якого не було виконано зобов'язання щодо страхування, зазначеного в пункті 1. Це положення не зашкоджує праву держав-членів вважати компенсацію, надану таким органом, додатковою або не додатковою та праву встановити положення щодо врегулювання вимог між таким органом і стороною або сторонами, відповідальними за нещасний випадок, та іншими страховиками чи органами соціального забезпечення, зобов'язаними надавати компенсацію жертві щодо цього самого нещасного випадку. Однак держава-член не може ставити виплату компенсації у залежність від встановлення жертвою факту спроможності чи згоди такої виплати відповідальною особою у будь-який спосіб.