РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 115,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 2),

Діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою,

Оскільки:

(1) Ситуації, в яких різні держави-члени по-різному тлумачать або застосовують положення двосторонніх податкових угод і конвенцій або Конвенції про уникнення подвійного оподаткування у зв’язку з коригуванням прибутку асоційованих підприємств (90/436/ЄЕС) (- 3) (далі - "Арбітражна конвенція Союзу"), можуть створювати серйозні податкові перешкоди для підприємств, що здійснюють транскордонні операції. Вони призводять до надмірного податкового навантаження на підприємства, та, ймовірно, спричинятимуть економічні викривлення та недоліки й негативно впливатимуть на транскордонні інвестиції та зростання.

(2) У зв’язку з цим Союзу необхідні механізми, що забезпечуватимуть ефективне вирішення спорів щодо тлумачення та застосування зазначених двосторонніх податкових договорів та Арбітражної конвенції Союзу, зокрема спорів, що призводять до подвійного оподаткування.

(3) Механізми, наразі передбачені двосторонніми податковими договорами та Арбітражною конвенцією Союзу, не забезпечують ефективного та своєчасного вирішення таких спорів у всіх випадках. Моніторинг, проведений у рамках імплементації Арбітражної конвенції Союзу, виявив деякі серйозні недоліки, зокрема щодо доступу до процедури, а також щодо тривалості та ефективного завершення процедури.

(4) З метою створення більш справедливого податкового середовища необхідно посилити правила щодо прозорості, а також посилити заходи щодо уникнення подвійного оподаткування. Водночас, у дусі справедливої системи оподаткування, необхідно забезпечити, щоб механізми вирішення спорів були комплексними, ефективними та сталими. Вдосконалення механізмів вирішення спорів також необхідне у відповідь на ризик збільшення кількості спорів щодо подвійного або багаторазового оподаткування, коли мова йде про потенційно великі суми, оскільки податкові органи запровадили практику більш регулярного проведення цільових аудиторських перевірок.

(5) Вкрай важливо запровадити дієві та ефективні рамки для вирішення податкових спорів, які забезпечуватимуть правову визначеність та сприятливі умови для інвестицій підприємств з метою створення справедливих та ефективних податкових систем у Союзі. Механізми врегулювання спорів також повинні створити гармонізовані та прозорі рамки вирішення спорів та, відповідно, забезпечити отримання вигід усіма платниками податків.

(6) Вирішення спорів повинно застосовуватися до різного тлумачення та застосування двосторонніх податкових договорів та Арбітражної конвенції Союзу, зокрема до різного тлумачення та застосування, що призводить до подвійного оподаткування. Цього має бути досягнуто за допомогою процедури, згідно з якою на першому етапі справу передають до податкових органів відповідних держав-членів з метою врегулювання спору за допомогою процедури взаємного узгодження. На завершальних етапах процедури взаємного узгодження необхідно заохочувати держави-члени використовувати незобов’язальні форми альтернативного вирішення спорів, як-от посередництво або примирення. Якщо сторони не можуть дійти згоди протягом певного строку, до справи застосовують процедуру вирішення спору. Вибір методу вирішення спору як за допомогою спеціальних структур, так і за допомогою більш постійних структур, повинен бути гнучким. Процедури вирішення спорів можуть мати форму Консультативної комісії, що складається з представників відповідних податкових органів та незалежних компетентних осіб, або форму Комісії з альтернативного вирішення спорів (остання забезпечує гнучкість вибору методів вирішення спорів). Крім того, у відповідних випадках, держави-члени можуть за допомогою двосторонньої угоди застосовувати будь-який інший процес вирішення спорів, наприклад, арбітраж "останньої пропозиції" (також відомий як арбітраж "останньої найкращої пропозиції") для вирішення спору в обов’язковому порядку. Податкові органи повинні ухвалити остаточне зобов’язальне рішення з покликанням на висновок Консультативної комісії або Комісії з альтернативного вирішення спорів.

(7) Удосконалений механізм вирішення спорів повинен ґрунтуватися на наявних системах Співтовариства, зокрема Арбітражній конвенції Союзу. Однак сфера дії цієї Директиви повинна бути ширшою за сферу дії Арбітражної конвенції Союзу, яка обмежується спорами з питань трансфертного ціноутворення та віднесення прибутків на постійні представництва. Цю Директиву застосовують до всіх платників податків, які підлягають оподаткуванню податками на прибуток та капітал згідно з двосторонніми податковими угодами та Арбітражною конвенцією Союзу. Водночас необхідно зменшити адміністративний тягар на фізичних осіб, мікро-, малі і середні підприємства у процесі процедури вирішення спорів. Крім того, необхідно посилити етап вирішення спорів. Зокрема, необхідно передбачити кінцеві строки для процедур вирішення спорів щодо подвійного оподаткування та встановити умови процедури вирішення спорів для платників податків.

(8) Щоб забезпечити уніфіковані умови імплементації цієї Директиви, необхідно наділити Комісію виконавчими повноваженнями. Такі повноваження повинні здійснюватися відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 4).

(9) Ця Директива поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу. Зокрема, ця Директива має на меті забезпечити повне дотримання права на справедливий судовий розгляд і свободи підприємництва.

(10) Оскільки мета цієї Директиви, а саме встановлення ефективної та дієвої процедури вирішення спорів у контексті належного функціонування внутрішнього ринку, не може бути досягнута державами-членами достатньою мірою, проте, з огляду на її масштаб і наслідки, може бути краще досягнута на рівні Союзу, Співтовариство може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, як визначено в статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, що викладений у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої мети.

(11) Комісія повинна переглянути застосування цієї Директиви через 5 років, а держави-члени повинні надати Комісії відповідну інформацію для цілей такого перегляду,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює правила щодо механізму вирішення спорів між державами-членами, коли такі спори виникають внаслідок тлумачення та застосування угод та конвенцій, що передбачають усунення подвійного оподаткування доходів та, у відповідних випадках, капіталу. Вона також встановлює права та обов’язки зачеплених осіб у разі виникнення таких спорів. Для цілей цієї Директиви питання, з приводу якого виникає спір, називають "спірним питанням".

1. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) "компетентний орган" означає орган держави-члена, призначений відповідною державою-членом як компетентний орган;

(b) "компетентний суд" означає суд, трибунал або інший орган держави-члена, призначений відповідною державою-членом як компетентний суд;

(c) "подвійне оподаткування" означає стягнення двома або більше державами-членами податків, на які поширюється угода або конвенція, зазначена в статті 1, на той самий оподатковуваний дохід або капітал, якщо це призводить до: (i) додаткового стягнення податку; (ii) збільшення податкових зобов’язань; або (iii) скасування чи зменшення збитків, які можуть бути використані для компенсації оподатковуваного прибутку;

(d) "зачеплена особа" означає будь-яку особу, зокрема фізичну особу, яка є резидентом держави-члена для цілей оподаткування, та на оподаткування якої безпосередньо впливає спірне питання.

2. Якщо контекст не вимагає іншого, будь-який неозначений термін у цій Директиві має значення згідно з визначенням у відповідній угоді або конвенції, зазначеній у статті 1, що застосовується станом на дату отримання першого повідомлення про дію, що призвела або призведе до виникнення спірного питання. Будь-який неозначений термін у відповідній угоді або конвенції має означення, яке він мав на той момент згідно із правом відповідної держави-члена для цілей податків, на які поширюється згадана угода або конвенція, при цьому будь-яке означення відповідно до застосовних податкових законів зазначеної держави-члена переважає означення, що міститься в інших законах такої держави-члена.

1. Будь-яка зачеплена особа має право подати скаргу щодо спірного питання до кожного компетентного органу кожної із відповідних держав-членів і вимагати його вирішення. Скаргу подають протягом 3 років з моменту отримання першого повідомлення про дію, що призвела або призведе до виникнення спірного питання, незалежно від того, чи застосовує зачеплена особа засоби правового захисту, передбачені національним правом будь-якої з відповідних держав-членів. Зачеплена особа одночасно подає скаргу з такою самою інформацією до кожного компетентного органу та зазначає в скарзі, про які інші держави-члени йде мова. Зачеплена особа забезпечує, щоб кожна відповідна держава-член отримала скаргу принаймні однією з таких мов:

(a) однією з офіційних мов зазначеної держави-члена відповідно до національного права; або

(b) будь-якою іншою мовою, яку зазначена держава-член приймає для цієї цілі.

2. Кожен компетентний орган підтверджує отримання скарги протягом 2 місяців з моменту її отримання. Кожен компетентний орган також повідомляє компетентні органи інших відповідних держав-членів про отримання скарги протягом 2 місяців з моменту її отримання. Компетентні органи також інформують один одного на той момент про мову або мови, які вони мають намір використовувати для своїх повідомлень під час відповідного провадження.

3. Скаргу приймають до розгляду лише у випадку, якщо на першому етапі зачеплена особа, яка подає скаргу, надає компетентним органам кожної із відповідних держав-членів таку інформацію:

(a) назву (назви), адресу (адреси), податковий ідентифікаційний номер (податкові ідентифікаційні номери) та будь-яку іншу інформацію, необхідну для ідентифікації зачепленої особи (осіб), що подала (подали) скаргу до компетентних органів та будь-якої іншої причетної особи;

(b) відповідні податкові періоди;

(c) подробиці відповідних фактів та обставин справи (зокрема дані про структуру операції та відносин між зачепленою особою та іншими сторонами відповідних операцій, а також будь-які факти, достовірно визначені у взаємній зобов’язальній угоді між зачепленою особою та податковим органом, у відповідних випадках), та, більш конкретно, характер і дата дій, що лежать в основі виникнення спірного питання (зокрема, у відповідних випадках, дані про власне дохід, отриманий в іншій державі-члені, та про включення такого доходу в оподатковуваний дохід в іншій державі-члені, а також дані про податок, який був або буде нарахований на такий дохід в іншій державі-члені), а також відповідні суми у валютах відповідних держав-членів, разом із копією будь-яких підтвердних документів;

(d) покликання на застосовні національні правила та угоду або конвенцію, зазначені в статті 1; якщо застосовується більше однієї угоди або конвенції, зачеплена особа, яка подає скаргу, вказує, яка угода або конвенція має тлумачитися щодо відповідного спірного питання. Така угода або конвенція є чинною угодою або конвенцією для цілей цієї Директиви;

(e) таку інформацію, що повинна бути надана зачепленою особою, яка подала скаргу до компетентних органів, разом із копіями будь-яких підтвердних документів:

(i) пояснення, чому зачеплена особа вважає, що існує питання, яке є предметом спору;

(ii) детальні дані щодо будь-яких оскаржень та проваджень, порушених зачепленою особою щодо відповідних операцій, а також будь-яких судових рішень щодо спірного питання;

(iii) зобов’язання зачепленої особи якомога повніше і швидше реагувати на всі відповідні запити компетентного органу та надавати будь-яку документацію за запитом компетентних органів;

(iv) копія остаточного рішення про нарахування податку в формі повідомлення про остаточний розрахунок податку, акту податкової перевірки або іншого еквівалентного документа, що призводить до виникнення спірного питання, та копія будь-яких інших документів, виданих податковими органами щодо спірного питання, у відповідних випадках;

(v) інформація про будь-яку скаргу, подану зачепленою особою за іншою процедурою взаємного узгодження або за іншою процедурою вирішення спору, як визначено у статті 16(5), та про безпосереднє зобов’язання зачепленої особи щодо дотримання положень статті 16(5), у відповідних випадках;

(f) будь-яка конкретна додаткова інформація за запитом компетентних органів, яка вважається необхідною для проведення розгляду конкретної справи по суті.

4. Компетентні органи кожної із відповідних держав-членів можуть вимагати надання інформації, зазначеної в пункті (f) параграфа 3, протягом 3 місяців з моменту отримання скарги. Подальші запити на надання інформації можуть надходити під час процедури взаємного узгодження відповідно до статті 4, якщо компетентні органи вважають це необхідним. Національні закони застосовують щодо захисту інформації та захисту торгової, комерційної, виробничої чи професійної таємниці або торговельних процесів.

Зачеплена особа, яка отримала запит відповідно до пункту (f) параграфа 3, повинна надати відповідь протягом 3 місяців з моменту отримання запиту. Копію зазначеної відповіді також одночасно надсилають компетентним органам інших відповідних держав-членів.

5. Компетентні органи кожної відповідної держави-члена ухвалюють рішення про прийняття скарги до розгляду або її відхилення протягом 6 місяців з моменту її отримання або протягом 6 місяців після отримання інформації, зазначеної у пункті (f) параграфа 3, залежно від того, яка дата настане пізніше. Компетентні органи невідкладно інформують зачеплену особу та компетентні органи інших держав-членів про своє рішення.

Протягом 6 місяців з моменту отримання скарги або протягом 6 місяців з моменту отримання інформації, зазначеної у пункті (f) параграфа 3, залежно від того, яка дата настане пізніше, компетентний орган може ухвалити рішення щодо вирішення спірного питання в односторонньому порядку без залучення інших компетентних органів відповідних держав-членів. У такому випадку відповідний компетентний орган невідкладно повідомляє зачеплену особу та інші компетентні органи відповідних держав-членів, після чого, відповідно до цієї Директиви, провадження припиняється.

6. Зачеплена особа, яка бажає відкликати скаргу, одночасно повідомляє про відкликання в письмовій формі компетентні органи кожної відповідної держави-члена. Таке повідомлення негайно припиняє всі провадження, відкриті згідно з положеннями цієї Директиви. Компетентні органи держав-членів, які отримують таке повідомлення, невідкладно інформують інші компетентні органи відповідних держав-членів про припинення провадження.

Якщо з певної причини спірне питання втрачає свою актуальність, усі провадження, відкриті згідно з положеннями цієї Директиви, негайно припиняють, а компетентні органи відповідних держав-членів невідкладно інформують зачеплену особу про такий стан справ і загальні причини.

1. Якщо компетентні органи відповідних держав-членів приймають скаргу до розгляду, вони намагаються вирішити спірне питання за процедурою взаємного узгодження протягом 2 років з моменту отримання останнього повідомлення про рішення однієї з держав-членів про прийняття скарги до розгляду.

Період у 2 роки, зазначений у першому підпараграфі, може бути продовжений максимум на 1 рік на запит компетентного органу відповідної держави-члена до всіх інших компетентних органів відповідних держав-членів за умови надання письмового обґрунтування компетентним органом, що подає запит.

2. Після того, як компетентні органи держав-членів досягнуть згоди щодо способу вирішення спірного питання протягом строку, передбаченого параграфом 1, компетентний орган кожної із відповідних держав-членів невідкладно інформує про таку згоду зачеплену особу в формі рішення, яке є обов’язковим для органу влади та підлягає виконанню зачепленою особою, за умови що зачеплена особа погоджується із зазначеним рішенням і відмовляється від права на будь-який інший засіб захисту, у відповідних випадках. Якщо провадження з використанням таких інших засобів правового захисту вже розпочато, рішення набуває зобов’язального характеру та підлягає виконанню лише після надання зачепленою особою доказів компетентним органам відповідних держав-членів про вжиття заходів щодо припинення зазначеного провадження. Такі докази повинні надаватися не пізніше 60 днів з дати повідомлення зачепленої особи про таке рішення. Після цього рішення повинно бути виконане невідкладно, незалежно від будь-яких часових обмежень, передбачених національним правом відповідних держав-членів.

3. Якщо компетентні органи відповідних держав-членів не досягли згоди щодо способу вирішення спірного питання протягом строку, передбаченого параграфом 1, компетентний орган кожної з відповідних держав-членів інформує зачеплену особу із зазначенням загальних причин, внаслідок яких неможливо досягти згоди.

1. Компетентний орган відповідної держави-члена може ухвалити рішення про відхилення скарги протягом періоду, передбаченого статтею 3(5), у разі:

(a) відсутності в скарзі інформації, передбаченої статтею 3(3) (зокрема будь-якої інформації, передбаченої статтею 3(3)(f), що її не було надано у строк, встановлений у статті 3(4));

(b) відсутності спірного питання; або

(c) неподання скарги протягом 3-річного періоду, встановленого в статті 3(1).

У своєму повідомленні зачепленій особі відповідно до положень статті 3(5) компетентний орган повинен зазначити загальні причини відхилення скарги.

2. Якщо компетентний орган відповідної держави-члена не ухвалив рішення щодо скарги у строк, передбачений статтею 3(5), скаргу вважають прийнятою до розгляду зазначеним компетентним органом.

3. Зачеплена особа має право оскаржити рішення компетентних органів відповідних держав-членів згідно з національними правилами у разі відхилення скарги всіма компетентними органами відповідних держав-членів. Зачепленій особі, яка реалізує право на оскарження, забороняється подавати клопотання відповідно до статті 6(1)(a):

(a) допоки рішення оскаржують відповідно до законів відповідної держави-члена;

(b) якщо рішення про відхилення скарги може бути додатково оскаржене відповідно до процедури оскарження у відповідних державах-членах; або

(c) у разі підтвердження рішення про відмову за процедурою оскарження згідно з пунктом (a) та за неможливості відступити від рішення відповідного суду або інших судових органів у будь-якій із відповідних держав-членів.

У разі реалізації права на оскарження, рішення відповідного суду або іншого судового органу береться до уваги для цілей статті 6(1)(a).

1. На запит зачепленої особи до компетентних органів відповідних держав-членів, зазначені компетентні органи створюють консультативну комісію ("Консультативну комісію") відповідно до статті 8, якщо:

(a) скаргу, подану зазначеною зачепленою особою, було відхилено відповідно до статті 5(1) принаймні одним, але не всіма компетентними органами відповідних держав-членів; або

(b) компетентні органи відповідних держав-членів прийняли до розгляду скаргу, подану зачепленою особою, але не змогли досягти згоди щодо способу вирішення спірного питання за процедурою взаємного узгодження протягом строку, передбаченого статтею 4(1).

Зачеплена особа може подати такий запит лише у випадку, якщо відповідно до будь-яких застосовних національних правил відхилення скарги, зазначених у статті 5(1), оскарження неможливе; оскарження не розглядається; або зачеплена особа офіційно відмовилася від свого права на оскарження. Запит повинен включати заяву з цього приводу.

Зачеплена особа подає в письмовій формі запит на створення Консультативної комісії не пізніше 50 днів з дати отримання повідомлення відповідно до статті 3(5) або 4(3) або 50 днів з дати ухвалення рішення відповідним судом або судовим органом відповідно до статті 5(3), у відповідних випадках. Консультативну комісію створюють не пізніше ніж через 120 днів після отримання такого запиту; і після її створення, голова Комісії невідкладно інформує про це зачеплену особу.

2. Консультативна комісія, створена у випадку, передбаченому пунктом (а) параграфа 1, ухвалює рішення про прийняття скарги до розгляду протягом 6 місяців з дати її створення. Вона повідомляє про своє рішення компетентні органи протягом 30 днів з моменту його ухвалення.

Якщо Консультативна комісія підтверджує виконання всіх вимог, передбачених статтею 3, починається процедура взаємного узгодження, передбачена статтею 4, на запит одного з компетентних органів. Відповідний компетентний орган повідомляє про такий запит Консультативну комісію, інші відповідні компетентні органи та зачеплену особу. Період, передбачений статтею 4(1), починається з дати повідомлення про ухвалення Консультативною комісією рішення про прийняття скарги до розгляду.

Якщо жоден з компетентних органів не подавав запит на ініціювання процедури взаємного узгодження протягом 60 днів з дати повідомлення про рішення Консультативної комісії, Консультативна комісія повинна надати висновок щодо способу вирішення спірного питання, передбаченого статтею 14(1). У такому випадку, для цілей статті 14(1), Консультативна комісія вважається створеною на дату закінчення зазначеного 60-денного періоду.

3. У випадку, передбаченому пунктом (b) першого підпараграфа параграфа (1) цієї статті, Консультативна комісія повинна надати висновок щодо способу вирішення спірного питання відповідно до статті 14(1).

1. Якщо Консультативна комісія не створена протягом строку, передбаченого статтею 6(1), держави-члени забезпечують, щоб відповідна зачеплена особа могла звернутися до компетентного суду або до будь-якого іншого органу або особи, призначеної їх національним правом відповідальною за здійснення такої функції (національний орган з питань призначення), щодо створення Консультативної комісії.

Якщо компетентний орган держави-члена не призначив принаймні одну незалежну компетентну особу та її заступника, зачеплена особа може вимагати від компетентного суду або національного органу з питань призначення цієї держави-члена призначити незалежну компетентну особу та її заступника із переліку, зазначеного в статті 9.

Якщо компетентні органи всіх відповідних держав-членів не зробили цього, зачеплена особа може звернутися до компетентних судів або національного органу з питань призначення кожної держави-члена з проханням призначити двох незалежних компетентних осіб із переліку, зазначеного в статті 9. Такі незалежні компетентні особи призначають голову шляхом жеребкування зі списку незалежних осіб відповідно до статті 8(3).

Зачеплені особи подають свої звернення щодо призначення незалежних компетентних осіб та їх заступників до кожної зі своїх відповідних держав перебування, якщо в провадженні бере участь більше однієї зачепленої особи, або до держав-членів, компетентні органи яких не призначили принаймні одну незалежну компетентну особу та її заступника, якщо в провадженні бере участь лише одна зачеплена особа.

2. Призначення незалежних осіб та їх заступників згідно з параграфом 1 цієї статті здійснює компетентний суд держави-члена або національний орган з питань призначення лише після закінчення 120-денного періоду, зазначеного в статті 6(1), та протягом 30 днів після закінчення цього періоду.

3. Компетентний суд або національний орган з питань призначення ухвалює рішення згідно з параграфом 1 та повідомляє про це заявника. Застосовна процедура призначення компетентним судом незалежних осіб, якщо держави-члени не призначили їх, повинна бути такою ж, як і процедура призначення арбітрів судами або національними органами з питань призначення відповідно до національних правил у справах цивільного та комерційного арбітражу для випадків, коли сторони не досягли згоди з цього питання. Компетентний суд або національний орган з питань призначення держави-члена повідомляє про це компетентний орган цієї держави-члена, який, у свою чергу, невідкладно повідомляє компетентний орган інших відповідних держав-членів. Компетентний орган держави-члена, який спочатку не призначив незалежну компетентну особу та її заступника, має право оскаржити рішення суду або національного органу з питань призначення в цій державі-члені за умови, що компетентний орган має на це право відповідно до національного права. У разі відхилення скарги заявник має право оскаржити рішення суду відповідно до національних процесуальних правил.

1. Консультативна комісія, зазначена у статті 6, складається з:

(a) одного голови;

(b) одного представника кожного відповідного компетентного органу. За погодженням з компетентними органами, кількість зазначених представників може бути збільшена до двох для кожного компетентного органу;

(c) однієї незалежної компетентної особи, що призначається кожним компетентним органом відповідних держав-членів зі списку, зазначеного у статті 9. За погодженням з компетентними органами, кількість зазначених осіб може бути збільшена до двох для кожного компетентного органу;

2. Правила призначення незалежних компетентних осіб узгоджуються між компетентними органами відповідних держав-членів. Після призначення незалежних компетентних осіб, кожному з них призначають заступника відповідно до правил призначення незалежних осіб у випадках, якщо незалежні особи стикаються з перешкодами під час виконання своїх обов’язків.

3. Якщо правила призначення незалежних компетентних осіб не узгоджені відповідно до параграфа 2, зазначених осіб призначають шляхом жеребкування.