(1) Повідомлення Комісії від 13 жовтня 2008 про Застосування правил державної допомоги до заходів, які вживають до фінансових установ, у контексті поточної світової фінансової кризи (-2) ("Повідомлення щодо банківської діяльності") визнає, що схеми рекапіталізації є одним із ключових інструментів, які держави-члени можуть застосувати задля збереження стабільності та належного функціонування фінансових ринків.

(2) Рада ЕКОФІН від 07 жовтня 2008 і засідання Єврогрупи від 12 жовтня 2008 розглядають рекапіталізацію в подібному дусі дійшовши висновку, що "Уряди зобов'язуються забезпечити, за необхідності, капітал в належному розмірі разом зі сприянням залученню приватного капіталу усіма доступними способами. Фінансові установи повинні бути зобов'язані прийняти додаткові обмеження, в першу чергу, щоб запобігти можливим зловживанням такими заходами за рахунок тих, хто не є бенефіціарами" та "законні інтереси учасників ринку необхідно захистити, зокрема, за допомогою правил державної допомоги".

(3) До цього часу Комісія затвердила схеми рекапіталізації для трьох держав-членів, а також окремі заходи з рекапіталізації згідно з принципами, викладеними в Повідомленні щодо банківської діяльності (-3). Рекапіталізація, в першу чергу у формі простих і привілейованих акцій, була санкціонована, зокрема, за умови введення орієнтованих на ринок ставок винагороди, відповідних поведінкових запобіжних заходів та регулярних перевірок. Однак, оскільки характер, охоплення та умови передбачених на теперішній час схем рекапіталізації значно різняться, держави-члени та потенційні установи-бенефіціари закликали надати більш детальні настанови щодо того чи конкретні форми рекапіталізації є прийнятними відповідно до правил державної допомоги. Зокрема, деякі держави-члени розглядають рекапіталізацію банків в першу чергу не для їх порятунку, а радше для забезпечення кредитування реального сектора економіки. Рада ЕКОФІН від 02 грудня 2008 року визнала необхідність подальших настанов для вжиття попереджувальних заходів з рекапіталізації для підтримання кредитування та закликала Комісію ухвалити їх негайно. Це Повідомлення надає настанови для нових схем рекапіталізації та відкриває можливості для коригування існуючих схем рекапіталізації.

Спільні цілі: Відновлення фінансової стабільності, забезпечення кредитування реального сектора економіки та розв'язання проблеми систематичного ризику можливої неплатоспроможності.

(4) В контексті поточної ситуації на фінансових ринках рекапіталізація може слугувати декільком цілям. По-перше, рекапіталізації сприяють відновленню фінансової стабільності та допомагають відновити довіру, необхідну для міжбанківського кредитування. Крім того, додатковий капітал забезпечує резерв для поглинання збитків у періоди рецесії, а також обмежує ризик банків стати неплатоспроможними. За поточних умов, спричинених, зокрема, банкрутством Lehman Brothers, фундаментально стабільним банкам можуть знадобитися вливання капіталу для того, щоб відповідати розповсюдженому розумінню необхідності вищих коефіцієнтів достатності капіталу з огляду на недооцінку ризиків у минулому та підвищення вартості фінансування.

(5) По-друге, ціллю рекапіталізацій може бути забезпечення кредитування реального сектора економіки. Фундаментально стабільні банки можуть віддавати перевагу обмеженню кредитування, щоб уникнути ризиків і підтримувати вищі коефіцієнти достатності капіталу. Вливання державного капіталу може запобігти обмеженню пропозиції кредитів та лімітувати перенесення труднощів фінансових ринків на інші бізнеси.

(6) По-третє, державна рекапіталізація може також слугувати адекватною відповіддю на проблеми фінансових установ, що стикаються з неплатоспроможністю через їхню індивідуальну модель ведення бізнесу або інвестиційну стратегію. Вливання капіталу з державних джерел, за умов надання екстреної підтримки окремому банку, може також допомогти уникнути короткострокових системних наслідків його можливої неплатоспроможності. У довгостроковій перспективі, рекапіталізація могла б підтримати зусилля з підготовки повернення такому банку довгострокової життєздатності або його упорядкованої ліквідації.

(7) З урахуванням цих спільних цілей, оцінка будь-якої схеми або заходів рекапіталізації повинна враховувати можливе спотворення конкуренції на трьох різних рівнях.

(8) По-перше, рекапіталізація однією державою-членом своїх банків не повинна надавати таким банкам надмірну конкурентну перевагу перед банками в інших державах-членах. Доступ до капіталу за значно нижчими ставками, ніж у конкурентів з інших держав-членів, за відсутності належного обґрунтування з урахуванням ризику, може спричинити істотний вплив на конкурентні позиції банку на більш широкому єдиному європейському ринку. Надмірна допомога в одній державі-члені може також спровокувати перегони у субсидуванні серед держав-членів і створити труднощі для економік держав-членів, які не ввели схеми рекапіталізації. Погоджений і скоординований підхід до винагороди за вливання державного капіталу, а також до інших умов, пов'язаних з рекапіталізацією, є необхідним для збереження однорідного конкурентного середовища. Односторонні і неузгоджені дії в цій сфері можуть також підірвати зусилля з відновлення фінансової стабільності ("Забезпечення добросовісної конкуренції між державами-членами").

(9) По-друге, схеми рекапіталізації, що є відкритими для всіх банків в межах держави-члена без відповідного ступеня диференціації між банками-бенефіціарами відповідно до їх профілів ризику, можуть надати надмірної переваги проблемним банкам або банкам з гіршими показниками в порівнянні зі стабільними та більш ефективними банками. Це призведе до спотворення конкуренції на ринку, спотворення стимулів, підвищить ризик недобросовісності та послабить загальну конкурентоспроможність європейських банків ("Забезпечення добросовісної конкуренції між банками").

(10) По-третє, державна рекапіталізація, зокрема, винагорода за неї, не повинна негативно вплинути на конкурентні позиції банків, які не звертаються за державним фінансуванням, а шукають додатковий капітал на ринку. Державна схема, яка витісняє ринкові операції, перешкоджатиме поверненню до нормального функціонування ринку ("Забезпечення повернення до нормального функціонування ринку").

(11) Будь-яка запропонована рекапіталізація має кумулятивну конкурентну дію на кожному з цих трьох рівнів. Проте, необхідно знайти баланс між цими пересторогами щодо конкуренції та цілями відновлення фінансової стабільності, забезпечивши кредитування реального сектора економіки та боротьбу з ризиком неплатоспроможності. З одного боку, банки обов'язково повинні мати достатньо сприятливі умови доступу до капіталу, з тим щоб зробити рекапіталізацію настільки ефективною, наскільки це необхідно. З іншого боку, умови, прив'язані до будь-якого інструменту рекапіталізації, повинні забезпечувати однорідне конкурентне середовище і, в довгостроковій перспективі, повернення до звичайних ринкових умов. Тому, державні заходи повинні бути пропорційними і носити тимчасовий характер та повинні бути розроблені таким чином, щоб забезпечити банкам стимули для виплати державі відшкодування як тільки дозволять обставини на ринку, для того, щоб конкурентоспроможний і ефективний європейський банківський сектор міг вийти з кризи. Орієнтоване на ринок ціноутворення вливань капіталу було б найкращим запобіжним заходом від необгрунтованих відмінностей щодо рівня капіталізації та неналежного використання такого капіталу. В усіх випадках держави-члени повинні забезпечити надання рекапіталізації банку лише у випадках справжньої потреби.

(12) Баланс, якого потрібно досягнути між цілями фінансової стабільності та конкуренції підкреслює важливість розрізнення стабільних, ефективних банків з одного боку, і проблемних банків та банків з поганими показниками з іншого боку.

(13) Тому у своїй оцінці заходів з рекапіталізації, у вигляді схем чи підтримки окремих банків, Комісія звертатиме особливу увагу на профіль ризику бенефіціарів (-4). В принципі, банки з більш високим профілем ризику повинні платити більше. При розробці схем рекапіталізації відкритих для різних банків, держави-члени повинні ретельно розглянути критерії входження і роботи з банками, що мають різні профілі ризику і відповідно застосовувати різні процедури для роботи з ними (дивись додаток 1). Необхідно брати до уваги становище банків, які стикаються з труднощами через поточні виняткові обставини, хоча вважалися фундаментально стабільними банками до кризи.

(14) На додаток до таких показників як відповідність нормативним вимогам платоспроможності і достатність капіталу у майбутньому, засвідчених національними наглядовими органами, доброю основою для диференціації ставок винагороди для різних банків повинні стати, наприклад, докризові спреди кредитних дефолтних свопів та рейтинги. Поточні спреди можуть також відображати невіддільні ризики, які послаблюють конкурентну позицію деяких банків мірою їх виходу з умов загальної кризи. Докризові і поточні спреди повинні в будь-якому випадку відображати навантаження "токсичними" активами, якщо такі є, та/або слабкість бізнес-моделі банку через такі чинники, як надмірна залежність від короткострокового фінансування або анормальний леверидж.

(15) В обгрунтованих випадках може бути необхідно прийняти для проблемних банків більш низьку ставку винагороди в короткостроковій перспективі виходячи з припущення, і за умови, що в довгостроковій перспективі вартість державного втручання на їх користь буде відображена в реструктуризації, необхідній для відновлення життєздатності, і взяти до уваги конкурентний вплив підтримки, наданої в рамках компенсаторних заходів. Фінансово стабільні банки можуть мати право на відносно низькі ставки входження в процес будь-якої рекапіталізації, і, відповідно, значно менш суворі умови державної підтримки в більш довгостроковій перспективі, за умови, що вони приймають умови погашення або конверсії інструментів з тим, щоб зберегти тимчасовий характер участі держави, і її мету з відновлення фінансової стабільності/кредитування економіки, а також необхідність уникати зловживання коштами для більш широких стратегічних цілей.

(16) У рекомендаціях своєї Керівної ради від 20 листопада 2008 року Європейський Центральний Банк запропонував методологію для бенчмаркінгу ціноутворення заходів рекапіталізації державою для фундаментально стабільних установ в просторі євро. Керівні міркування, що лежать в основі цих рекомендацій, в повній мірі відображають принципи, викладені в цьому введенні. Відповідно до своїх конкретних завдань і обов'язків, ЄЦБ приділяє особливу увагу ефективності заходів з рекапіталізації з метою зміцнення фінансової стабільності та сприяння вільному потоку кредитів в реальний сектор економіки. У той же час, він наголошує на необхідності орієнтованого на ринок ціноутворення, в тому числі конкретних ризиків окремих банків-бенефіціарів та необхідності збереження однорідного конкурентного середовища між конкуруючими банками.

(17) Комісія вітає рекомендації ЄЦБ, які пропонують схему ціноутворення для вливання капіталу на основі коридору ставок прибутковості для банків-бенефіціарів, які, незважаючи на варіації в профілі їх ризику, є фундаментально стабільними фінансовими установами. Цей документ має на меті розширити настанови на умови інші, ніж ставки винагороди, та умови на яких банки, що не є платоспроможними, можуть мати доступ до державного капіталу.

(18) Крім того, визнаючи, що поточні виняткові ринкові ставки не становлять обґрунтованого орієнтиру для визначення належного рівня винагороди для капіталу, Комісія вважає, що заходи з рекапіталізації, використані державами-членами, повинні враховувати недооцінку ризику в передкризовий період. Без цього ставки державної винагороди можуть створити надмірні конкурентні переваги для бенефіціарів і, в кінцевому підсумку, призвести до витіснення приватної рекапіталізації.

(19) Наближеність таких цін до ринкових є найкращою гарантією обмеження спотворення конкуренції (-5). Звідси випливає, що модель рекапіталізації слід визначати таким чином, щоб взяти до уваги ринкову ситуацію кожної установи, в тому числі її поточний профіль ризику і рівень платоспроможності, а також підтримувати однорідне конкурентне середовище шляхом уникнення надання завеликої субсидії в порівнянні з поточними ринковими альтернативами. Крім того, умови ціноутворення повинні забезпечувати стимули для банку виплатити державі відшкодування одразу по закінченню кризи.

(20) Ці принципи перетворюються на оцінку таких елементів загальної моделі заходів з рекапіталізації: ціль рекапіталізації, стабільність банку-бенефіціара, винагорода, вихідні стимули, зокрема, з метою заміщення державного капіталу приватними інвесторами (-6), щоб забезпечити тимчасовий характер присутності держави в капіталі банків, запобіжні заходи проти зловживання допомогою та спотворення конкуренції, а також перевірка наслідків схеми рекапіталізації і стану бенефіціарів за допомогою регулярних звітів та планів реструктуризації, де це необхідно.

2.1. Рекапіталізації за поточними ринковими ставками

(21) Якщо вливання державного капіталу відбуваються на рівних умовах зі значною участю (30% або більше) приватних інвесторів, Комісія приймає винагороду, затверджену в угоді (-7). Зважаючи на обмежені перестороги щодо конкуренції, які викликає така операція, за винятком випадків, коли умови угоди є такими, що істотно змінюють стимули приватних інвесторів, в принципі, здається, немає жодної необхідності для застосування запобіжних заходів щодо конкуренції ex ante або стимулів для виходу.

2.2. Тимчасова рекапіталізація фундаментально стабільних банків з метою сприяння фінансовій стабільності та кредитуванню реального сектора економіки

(22) При оцінці поводження з банками в цій категорії, Комісія надає велике значення відмінностям між фундаментально стабільними та іншими банками, про що йшлося в пунктах з 12 по 15.

(23) Загальний розмір винагороди повинен адекватно враховувати вказані нижче елементи:

(a) поточний профіль ризику для кожного бенефіціара (-8);

(b) характеристики обраного інструменту, в тому числі його рівень підпорядкованості; ризик і всі методи оплати (-9);

(c) внутрішні стимули для виходу (наприклад, положення про поступове зростання ставки та про погашення);

(d) відповідна безризикова процентна ставка, яку використовують як базу для порівняння.

(24) Винагорода за державну рекапіталізацію не може бути такою ж високою поточні ринкові рівні (близько 15%) (-10), оскільки вони не обов'язково можуть відображати те, що можна вважати нормальними ринковими умовами (-11). Отже, Комісія готова прийняти ціну рекапіталізації фундаментально стабільних банків за ставками нижче поточних ринкових ставок з тим, щоб полегшити банкам доступ до таких інструментів і, тим самим, сприяти відновленню фінансової стабільності і забезпеченню кредитування реального сектора економіки.

(25) У той же час, загальний очікуваний дохід держави від рекапіталізації не повинен суттєво відрізнятися від поточних ринкових цін, тому що (і) він повинен уникнути докризової недооцінки ризику, (іі) він повинен відображати невизначеність щодо строків та рівня нової цінової рівноваги, (ііі) він повинен забезпечити стимули для виходу зі схеми та (іv) він повинен мінімізувати ризик спотворення конкуренції між державами-членами, а також між тими банками, які сьогодні залучають капітал на ринку без будь-якої державної допомоги. Ставка винагороди, що не відрізняється суттєво від поточних ринкових цін, має важливе значення для уникнення витіснення рекапіталізації через приватний сектор та для сприяння поверненню до звичайних ринкових умов.

Вартість базового рівня для рекапіталізації

(26) Комісія вважає, що адекватний метод визначення вартості рекапіталізацій передбачено рекомендаціями Євросистеми від 20 листопада 2008 року. Винагорода, розрахована з використанням цієї методики, являє собою, з точки зору Євросистеми, належну основу (базовий рівень) необхідної номінальної норми прибутковості для рекапіталізації фундаментально стабільних банків. Ця ціна може бути збільшена, щоб пояснити необхідність заохочення погашення державного капіталу (-12). Комісія вважає, що таке коригування буде також слугувати меті захисту конкуренції.

(27) У Рекомендаціях Євросистеми зазначено, що необхідна для уряду норма прибутковості від інструментів рекапіталізації для фундаментально стабільних банків - привілейованих акцій та інших гібридних інструментів - може бути визначена на основі "цінового коридору", визначеного такими чинниками: (і) необхідна норма прибутку від субординованого боргу, який представляє нижню межу, та (іі) необхідна норма прибутковості за простими акціями, що представляє верхню межу. Ця методологія передбачає розрахунок цінового коридору на основі різних компонентів, які також повинні відображати специфічні параметри окремих установ (або ряду аналогічних установ) та держав-членів. Застосування методології, що базується на використанні середніх значень (середні або медіанні) відповідних параметрів (прибутки від державних облігацій, спреди кредитних дефолтних свопів, премії за ризик інвестування в акції) дозволяє визначити коридор з середньою необхідною нормою прибутковості в розмірі 7% за привілейованими акціями з ознаками, аналогічними до ознак субординованого боргу та середньої необхідної норми прибутковості в розмірі 9,3% за простими акціями, пов'язаними з банками в просторі євро. Таким чином, цей середній ціновий коридор представляє собою індикативний діапазон.