РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства з Атомної Енергії,

Беручи до уваги поданий Комісією проект рекомендації,

Беручи до уваги висновок Асамблеї(1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету(2),

Оскільки, в рамках декларації Ради Європейських Співтовариства та представників урядів держав-членів, що засідали в рамках Ради 22 листопада 1973 року, стосовно програми дії Європейських Співтовариств в галузі навколишнього середовища(3), було ухвалено так званий принцип "забруднювач-платить";

(1) OB N C 76 від 3.7.1974, C. 31.

(2) OB N C 116 від 30.9.1974, C. 35.

(3) OB N C 112 від 20.12.1973, C. 1.

Оскільки, дійсно належить розподіляти витрати, пов'язані із захистом навколишнього середовища від забруднення, за однаковими принципами на всій території Співтовариства для запобігання виникненню у товарообміні та конкуренції порушень, несумісних з нормальним функціонуванням спільного ринку та спрямовані на досягнення збалансованого економічного розвитку Співтовариства так само, як і підтримувати цілі програми дій Європейських Співтовариств в галузі навколишнього середовища;

Оскільки для полегшення застосування зазначеного принципу, необхідно, щоб Європейські Співтовариства та держави-члени внесли до нього більше уточнень, визначаючи порядок застосування останнього так само, як і певні винятки, що можуть бути до нього внесені, враховуючи складності застосування цього принципу або у зв'язку із взаємодією інших політик з політикою захисту навколишнього середовища,

РЕКОМЕНДУЄ державам-членам, відповідно до Договору ЄЕС, адаптуватися, що стосується розподілу витрат та участі органів державної влади в галузі навколишнього середовища, до принципів та порядку застосування, зазначених в доданому до цієї Рекомендації Повідомленні Комісії.

Вчинено у Брюсселі, 3 березня 1975 року.

1. В рамках декларації Ради Європейських Співтовариств та представників урядів держав-членів, об'єднаних Радою від 22 листопада 1973 року, стосовно програми дії Європейських Співтовариств в галузі навколишнього середовища(3), було ухвалено так званий принцип "забруднювач-платить". Програма дії передбачає, що Комісія передасть Раді пропозицію щодо застосування цього принципу разом із можливими винятками.

(3) OB N C 112 від 20.12.1973, C. 1.

Розподіл між забруднювачами витрат на боротьбу проти спричиненого ними забруднення буде стимулювати останніх до скорочення забруднення та пошуку менш забруднюючих продукції або технологій і дозволить, таким чином, більш раціональне використання ресурсів навколишнього середовища; крім того він такий розподіл задовольняє критеріям ефективності та справедливості.

З метою уникнути впливу порушень конкуренції на товарообмін та локалізацію капіталовкладень, що було б несумісним з нормальним функціонуванням спільного ринку, пов'язані з захистом навколишнього середовища від забруднення витрати належить розподіляти за однаковим принципом на всій території Співтовариств.

2. З цією метою, як Європейські Співтовариства на рівні Співтовариства, так держави-члени в їх національному законодавстві в галузі захисту навколишнього середовища, повинні застосовувати принцип "забруднювач-платник", відповідно до якого відповідальні за забруднення фізичні або юридичні особи, приватного або публічного права, повинні оплачувати витрати, необхідні для запобігання цьому забрудненню або скорочення обсягу останнього для дотримання норм та еквівалентних розмірів, що дозволяють досягти цілі якості або, за відсутності цілей якості, з метою дотримання встановлених органами державної влади норм та еквівалентних розмірів(1).

(1) Так довго, доки такий рівень не буде ухвалено органами державної влади, витрати на вжиті останніми заходи для запобігання забрудненню повинні також виплачуватись забруднювачами, відповідно до принципу "забруднювач-платник".

Отже, захист навколишнього середовища не повинен, в принципі, забезпечуватись політикою, що ґрунтується на наданні допомоги і, яка б перенесла на органи місцевого самоврядування витрати на боротьбу проти забруднення.

3. "забруднювач" - це особа, яка безпосередньо або не безпосередньо завдає шкоду навколишньому середовищу або створює умови, що приводять до такої шкоди останньому(2).

(2) Поняття забруднювача, відповідно до його визначення в даній фразі, не впливає на норми цивільної відповідальності.

Якщо визначення забруднювача виявляється неможливим або занадто важким і, отже, безпідставним, а також у випадку, коли забруднення навколишнього середовища є результатом або одночасної дії численних причин - кумулятивне забруднення(3) - або послідовного настання багатьох таких причин - ланцюжки забруднювачів(4) - витрати на боротьбу із забрудненням повинні бути розподілені за позиціями - наприклад, ланцюжка або кумулятивного забруднення - та шляхом законодавчих і адміністративних засобів, які нададуть найкраще вирішення в адміністративному та економічному планах та найбільш ефективним чином сприятимуть покращенню навколишнього середовища.

(4) Наприклад, в разі забруднення навколишнього середовища вихлопними газами автотранспортних засобів, не тільки користувач транспортного засобу, а також і виробники цього транспортного засобу та палива несуть відповідальність за атмосферне забруднення.

У випадках ланцюжкового забруднення, розподіл витрат може, таким чином, бути проведений у позиції, коли кількість учасників є найменшою можливою та найлегше контрольованою або, коли відмічається найбільш ефективне сприяння покращенню навколишнього середовища, а також де відмічається уникнення порушень конкуренції.

4. У застосуванні принципу "забруднювач-платить", основними інструментами у розпорядженні органів державної влади для уникнення забруднення є норми та періодичні платежі. Можливо передбачити об'єднання застосування останніх.

а) Серед норм можна виділити:

i) "норми якості навколишнього середовища", які приписують шляхом обов'язкових юридичних засобів рівні забруднення та негативних наслідків, що не можуть бути перевищеними у зазначеному середовищі або частині останнього;

ii) "норми продукції" (слово продукція використовується тут у найширшому своєму значенні) які:

- встановлюють межі щодо рівня забруднювачів або негативних наслідків, що не можуть бути перевищені у складі або випуску продукції,

або

- чітко визначають властивості або характеристики концепції продукції,

або

- стосуються правил використання(5) продукції.

(5) Такий порядок використання або специфікації можуть також бути виданими в формі "правил застосування".

Коли наступне є доречним, норми продукції можуть включати специфікації щодо методів випробування, упаковки, маркування та етикетування продукції;

iii) норми стаціонарних установок, що інколи називаються "нормами процесів", які містять:

а) "норми випуску", які встановлюють рівень забруднювачів та негативних факторів, що не може бути перевищений викидами зі стаціонарних установок;