КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, і, зокрема, його статтю 211, другий абзац,

Оскільки:

(1) Однією з цілей змін до Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про наближення законів, підзаконних актів та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери, що знаходяться в обігу (ICI)(1), внесених Директивою 2001/108/ЄС(2), було розширення сфери застосування фінансових інструментів, у які можуть інвестувати ICI, і надати ICI можливість використовувати сучасні методи інвестування. Це розширення допустимого інвестування включає не лише інструменти грошового ринку, банківські вклади, одиниці ICI ті інші інститути спільного інвестування: зараз ICI дозволяється використовувати похідні фінансові інструменти як частину їх інвестиційної політики, і не тільки з метою хеджування позицій.

(1) OB L 375, 31.12.1985, C. 3; Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2001/108/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 41, 13.2.2002, C. 35).

(2) OB L 41, 13.1.2002, C. 35.

(2) Іншою метою цих змін було забезпечення захисту інвесторів. Таким чином, Директива 85/611/ЄЕС, із внесеними змінами, встановлює широку систему обмеження ризиків: з метою забезпечення того, що ризики, пов'язані із новими видами фінансових інструментів, зокрема відносно похідних фінансових інструментів, належно та правильно контролюються, вимірюються та керуються, від керуючих та інвестиційних компаній вимагається застосовувати обґрунтовані процедури вимірювання ризиків під наглядом компетентних органів. Зокрема, ці процедури вимірювання ризику мають надати їм можливість в будь-який час відслідковувати, вимірювати та керувати ризиками щодо позицій та їх внеском до загального профілю ризиків відносно портфелю цінних паперах. Керуючі або інвестиційні компанії повинні також застосувати процедури для правильного та незалежного оцінювання вартості фінансових похідних інструментів, які використовуються поза біржею. Ці вимоги у Директиві 85/611/ЄЕС закликають до встановлення відповідних меж для вимірювання ризиків та управління ICI державами-членами. З метою полегшення розвитку таких меж та забезпечення збалансованого підходу бажано рекомендувати певні спільні базові принципи для вимірювання ризиків.

(3) У комітеті по зв'язках ICI було досягнуто домовленості щодо користі від формулювання основних принципів, які держави-члени повинні взяти до уваги. Ці принципи повинні допомогти державам-членам забезпечити рівноцінний та ефективний захист інвесторів по всій території Співтовариства та рівні умови конкуренції для операторів ICI та продуктів, що регулюються різними юрисдикційними положеннями.

(4) Зважаючи на обмеження щодо загального охоплення похідних інструментів, встановлене у першому пункті частини 3 статті 21 Директиви 85/611/ЄЕС, та максимальне обмеження позикових операцій, встановлене у частині 2 статті 36 цієї Директиви, має бути чітко зазначено, яке максимальне піддавання ризику в цілому може бути здійснено ICI.

(5) Загальне охоплення ICI має бути оцінене на основі як даних ризиків ICI, так і левериджу, що є результатом використання похідних інструментів. Тому повинно бути забезпечено правильне вимірювання ринкового ризику ICI. Таким чином, необхідно рекомендувати можливі підходи до вимірювання ринкових ризиків шляхом внесення ясності до умов використання таких типів методологій: зобов'язальний підхід; VaR-підхід (ризикова вартість) та стрес-тестування.

(6) З тих же причин, корисно рекомендувати деякі елементи для методу оцінювання левериджу портфелю ICI, що є результатом використання похідних інструментів.

(7) Відповідно до другого пункту частини 3 статті 21 Директиви 85/611/ЄЕС піддавання ризику ICI має бути обчислено з урахуванням не лише поточної ціни реальних активів, але і ризиків неспроможності контрагента, цінову кон'юнктуру ринку та час, доступний для ліквідації біржових позицій. Що стосується ризику неспроможності контрагента відносно фінансових похідних інструментів, які використовуються поза біржею, специфічні вимоги встановлюються у 2 другому пункті частини 1 статті 22 цієї Директиви. З огляду на ці вимоги бажано роз'яснити метод обчислення ризиків неспроможності контрагента, що пов'язані з похідними фінансовими інструментами, та спосіб, у який він відноситься до методів та критеріїв, передбачених у Директиві 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року відносно доступу до діяльності і ведення справ кредитних установ(1).

(1) OB L 41, 13.1.2002, C. 35.

(8) Відповідно до третього пункту частини 3 статті 21 Директиви 85/611/ЄЕС піддавання ризику фінансових похідних інструментів має бути включено до обчислення концентраційних обмежень емітенту цінних паперів, встановлених у статті 22 цієї Директиви. Відповідно до того самого положення держави-члени можуть дозволити, що, коли ICI інвестує у індексовані похідні інструменти, ці інвестиції не повинні об'єднуватись із концентраційними обмеженнями емітента цінних паперів, встановлених у статті 22. Тому доречно рекомендувати стандарти для застосування концентраційних обмежень емітента цінних паперів відносно фінансових похідних інструментів.

(9) Всі продажі цінних паперів без покриття є операціями, у яких ICI піддаються ризикам купити цінні папери за ціну, вищу ніж ціна, за якою цінні папери доставляються, і, таким чином, завдати збитків та викликати ризик неможливості доставити базові фінансові інструменти для розрахунку у час завершення операції. Ці ризики завжди відносяться до тих операцій, у яких ICI змушені купувати цінні папери на ринку для погашення своїх зобов'язань. У цих випадках ICI піддаються ризику неспроможності виконати свої зобов'язання повністю або частково за умовами операцій з фінансовими похідними інструментами. Таким чином, стаття 42 Директиви 85/611/ЄЕС, загалом, забороняє продаж цінних паперів без покриття з метою запобігти завданню великих збитків ICI. Проте, в контексті операції з фінансовими похідними інструментами, що містять фінансові умови щодо продажу цінних паперів без покриття, ризики, які, як правило, пов'язані з продажем цінних паперів без покриття, не завжди можуть бути однаково обґрунтованими. Таким чином, доречно роз'яснити концепцію продажу цінних паперів без покриття відносно фінансових похідних інструментів та рекомендувати критерії, що застосовуються до покриття операцій з похідними інструментами з метою сприяння виконанню статті 42.

(10) Ця Рекомендація є першим кроком до єдиного розуміння методологій вимірювання ризиків у сфері ICI. Проте, методології вимірювання ризику перебувають під впливом постійного прогресу. Тому необхідно вживати заходів, зважаючи на тенденції подальшого розвитку, такі як Базельська угода про капітал (Базель II) та Директива Співтовариства про вимоги до капіталу для банків та інвестиційних компаній, що відповідає найновішим вимогам.

(11) Ця Рекомендація передбачає деякі основні елементи, які потрібно взяти до уваги державам-членам для імплементації ними Директиви 85/611/ЄЕС, із змінами, внесеними Директивою 2001/108/ЄС. Має бути відзначено, що ця Рекомендація не передбачає вичерпних керівних вказівок щодо використання фінансових похідних інструментів для ICI, але має намір окреслити деякі принципи, які можуть розглядатися як необхідна основа спільного підходу до вимірювання ризиків для ICI,

РЕКОМЕНДУЄ:

В рамках імплементації Директиви 85/611/ЄЕС держави-члени повинні застосувати таке:

1. Системи вимірювання ризику, адаптовані до відповідного профілю ризику ICI

При застосуванні частини 1 статті 21 Директиви 85/611/ЄЕС державам-членам рекомендується забезпечити використання керуючими або інвестиційними компаніями систем вимірювання ризиків, адаптованих до відповідного профілю ризиків ICI для того, щоб переконатися у тому, що вони правильно вимірюють всі матеріальні ризики, які мають відношення до ICI, під наглядом компетентних органів.

2. Узгоджене тлумачення обмежень піддавання ризикам ICI

2.1. Обмеження щодо загального охоплення ICI похідними інструментами та загальне піддавання ризикам

Державам-членам рекомендується забезпечити, щоб загальне охоплення щодо фінансових похідних інструментів не перевищувало 100% вартості чистих активів ICI, і звідси загальне піддавання ризикам ICI не має перевищувати 200% вартості чистих активів на постійній основі.

2.2. Обмеження можливих проміжних позик

Державам-членам рекомендується забезпечити, щоб загальне піддавання ризикам ICI не перевищувало 10% шляхом проміжних позик, таким чином, загальне піддавання ризикам ICI не має перевищувати 210% вартості чистих активів за будь-яких обставин.

2.3. Спільне застосування пунктів 3 та 4

Для застосування 100% обмеження до загального охоплення щодо похідних інструментів державам-членам рекомендується забезпечити дотримання пунктів 3 та 4.

3. Належним чином вивірені стандарти для вимірювання ринкових ризиків

3.1. Адаптація методологій вимірювання ризиків до профілю ризиків ICI

Відповідно до загального принципу, зазначеного у пункті 1 та встановленого у частині 1 статті 21 Директиви 85/611/ЄЕС, державам-членам рекомендується дозволити диференціювати методологічні підходи до відповідних категорій некваліфікованих ICI, які, загалом, мають менші та простіші похідні позиції шляхом використання, наприклад, декілька ванільних (стандартних) опціонів, та досвідчених ICI. Ця відмінність між цими категоріями та їх точне визначення потребує подальшої роботи відповідно до пункту 3.4. Обумовлюючи закінчення такої роботи, держави-члени повинні наближатися до більш вивіреного підходу для вимірювання ринкових ризиків відповідно до пунктів 3.2 та 3.3.

3.2. Некваліфіковані ICI

3.2.1. Використання зобов'язального підходу

Державам-членам рекомендується вимагати від своїх компетентних органів забезпечити, щоб у випадку некваліфікованих ICI, вони переконувалися у тому, що ринкові ризики оцінюються належним чином шляхом використання зобов'язального підходу, за допомогою якого похідні позиції ICI конвертуються в еквівалентні позиції у реальних активах, включених до цих похідних інструментів. Для застосування зобов'язального підходу компетентні органи держав-членів також повинні взяти до уваги критерії, такі як загальне піддавання ризикам ICI, що походить від використання фінансових похідних інструментів, характер, мету, кількість і періодичність контрактів, укладених ICI, та ухвалені методи управління.

3.2.2. Ступені технічної точності

У випадку опціонів державам-членам рекомендується дозволити застосування дельта-підходу, який базується на чутливості до змін у ціні опціону та до незначних змін у ціні базового фінансового інструменту. Конверсія форвардів, ф'ючерсів та позицій своп-операцій повинна залежати від точного характеру основоположних контрактів. У разі неформальних договорів вартість контрактів у поточних цінах, зазвичай, буде відповідною.

3.2.3. Запрошення взяти до уваги подальші додаткові засоби захисту

Держави-члени мають розглянути, чи потрібні додаткові засоби захисту в контексті використання зобов'язального підходу, такі, як належна верхня межа загального охоплення відносно фінансових похідних інструментів менше 100% вартості чистих активів для некваліфікованих ICI.

3.3. Кваліфіковані ICI

3.3.1. Стандартне використання VaR-підходу зі стрес-тестуванням

У випадку кваліфікованих ICI державам-членам рекомендується вимагати від керуючих або інвестиційних компаній регулярно застосовувати VaR-підходи. У VaR-підходах оцінюється максимальна потенційна втрата, яку може понести портфель ICI протягом певного проміжку часу та із певним рівнем довіри. Державам-членам рекомендується вимагати від керуючих або інвестиційних компаній також використовувати стрес-тестування з метою керування ризиками, пов'язаними з можливим анормальним коливанням ринку. Стрес-тестування вимірює наскільки шкідливо фінансові або економічні події впливають на вартість портфеля у певний момент часу.

3.3.2. Запрошення до розроблення загальних зразків стандартів у якості наступного кроку

Для застосування VaR-підходів державам-членам рекомендується вимагати застосування відповідних стандартів згідно із пунктом 3.1. З цією метою держави-члени повинні взяти до уваги, як можливий приклад, такі параметри: інтервал довіри 99%, період володіння, що складає один місяць із "нещодавніми" коливаннями, тобто не більше одного року з дати розрахунків без шкоди проведенню компетентними органами подальшого тестування. Коли загальні стандарти було розроблено у ході подальшої роботи, проведеної державами-членами відповідно до пункту 3.4, держави-члени повинні дозволяти керуючим або інвестиційним компаніям відступати від цих стандартів лише у кожному конкретному випадку, належно вивченому компетентними органами відповідно до передбаченого у пункті 3.3.3.

3.3.3. Внутрішні моделі вимірювання ризиків

Державам-членам рекомендується приймати лише ті внутрішні моделі вимірювання ризиків, запропоновані керуючою або інвестиційною компанією, які є предметом регулювання належних засобів безпеки, включаючи зазначені у цій Рекомендації. Моделі, що розглядаються, повинні бути предметом для належного вивчення компетентними національними органами. Державам-членам також рекомендується оприлюднити список моделей, що визнаються компетентними національними органами, та зробити їх публічно доступними за допомогою відповідних засобів.