Держави, які підписали цю Конвенцію,

Беручи до уваги необхідність запровадити захист у міжнародному середовищі повнолітніх осіб, які у зв'язку з хворобою чи недостатністю особистих здатностей не можуть захищати свої інтереси,

Бажаючи уникнути колізій між їхніми правовими системами стосовно юрисдикції, права, що застосовується, визнання та виконання заходів захисту повнолітніх осіб,

Зважаючи на важливість міжнародного співробітництва для захисту повнолітніх осіб,

Стверджуючи, що інтереси повнолітньої особи і повага до її гідності й самостійності мають бути враховані у першу чергу,

Домовились про наступне:

1. Ця Конвенція застосовується щодо захисту у міжнародному середовищі повнолітніх осіб, які у зв'язку з хворобою або недостатністю особистих здатностей не можуть захищати свої інтереси.

2. Її цілями є -

a) визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист повнолітньої особи або її майна;

b) визначити, яке право має бути застосовано такими органами при здійсненні ними юрисдикції;

c) визначити право, що підлягає застосуванню до представництва повнолітньої особи;

d) забезпечити визнання і виконання таких заходів захисту в усіх Договірних Державах;

e) запровадити таке співробітництво між державними органами Договірних Сторін, яке буде необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

1. Для цілей цієї Конвенції, повнолітня особа - це особа, яка досягла віку 18 років.

2. Конвенція також стосується вжиття заходів щодо повнолітньої особи, яка на момент застосування таких заходів не досягла 18 років.

Заходи, вказані у Статті 1, можуть стосуватися зокрема:

a) визнання недієздатності та запровадження захисного режиму;

b) передача повнолітньої особи під захист судового або адміністративного органу;

c) опіка, піклування та аналогічні інститути;

d) призначення та функції будь-якої особи чи органу, які відповідають за повнолітню особу або її майно, представляючи або допомагаючи їй;

e) розміщення повнолітньої особи у закладі або іншому місці, де може бути забезпечено її захист;

f) розпорядження, зберігання або розміщення майна повнолітньої особи;

g) санкціонування спеціального втручання для захисту повнолітньої особи або її майна.

1. Конвенція не застосовується до -

a) зобов'язань стосовно утримання;

b) укладання, визнання недійсним та розірвання шлюбу чи будь-яких подібних відносин, так само як і офіційного роздільного проживання;

c) режимів власності у відношенні шлюбу або інших подібних відносин;

d) довірчого управління власністю або спадщини;

e) соціального захисту;

f) державних заходів загального характеру у сфері охорони здоров'я;

g) заходів, що вживаються по відношенню до особи у зв'язку з вчиненням цією особою кримінального правопорушення;

h) рішень про права на притулок та на імміграцію;

i) заходів, спрямованих виключно на охорону громадської безпеки;

2. Пункт 1 не перешкоджає уповноваженню особи діяти як представник повнолітньої особи у справах, зазначених у ньому.

1. Судові чи адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання повнолітньої особи мають юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист повнолітньої особи чи її майна.

2. У випадку зміни повнолітньою особою звичайного місця проживання внаслідок її переїзду до іншої Договірної Держави, юрисдикцію мають органи такої Держави нового місця проживання.

1. На повнолітніх осіб, які є біженцями, а також тих, кого внаслідок безпорядків у своїй державі переміщено за її межі, поширюється юрисдикція, передбачена пунктом 1 статті 5, органів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходяться такі повнолітні особи внаслідок їхнього переміщення.

2. Положення попереднього пункту застосовуються також до повнолітніх осіб, місце звичайного проживання яких не можна встановити.

1. За винятком повнолітніх осіб, які є біженцями, або тих, кого внаслідок безпорядків у державі свого громадянства переміщено за її межі, органи Договірної Держави, громадянином якої є повнолітня особа, мають юрисдикцію вживати заходи для захисту такої особи або її майна, якщо вони вважають, що можуть краще оцінити інтереси повнолітньої особи, попередньо порадившись з органами, які мають юрисдикцію згідно зі статтею 5 або пунктом 2 статті 6.

2. Ця юрисдикція не здійснюється, якщо органи, які мають юрисдикцію згідно зі статтею 5, пунктом 2 статті 6 або за статтею 8, повідомили органи Держави, громадянином якої є повнолітня особа, про те, що вони вжили заходів, які вимагала ситуація, або вирішили, що вжиття заходів непотрібне, або про те, що в них тривають процедури розгляду цього питання.

3. Заходи, вжиті згідно з пунктом 1, припиняються одразу ж, коли органи, що мають юрисдикцію згідно зі статтею 5, пунктом 2 статті 6 або за статтею 8, вжитимуть заходи, які вимагала ситуація, або вирішили, що такі заходи не потрібні. Такі органи відповідно інформують органи, які вжили заходи, відповідно до пункту 1.

1. Органи Договірної Держави, які мають юрисдикцію згідно зі статтями 5 або 6, якщо вони вважають, що це є в інтересах повнолітньої особи, можуть за власною ініціативою або на прохання органу іншої Договірної Держави просити органи однієї з Держав, зазначених у пункті 2, вжити заходів для захисту повнолітньої особи або її майна. Запит може стосуватися всіх або деяких аспектів такого захисту.

2. Договірні Держави, звернення до органів яких передбачено у попередньому пункті, є -

a) Держава, громадянином якої є повнолітня особа;

b) Держава попереднього місця звичайного проживання повнолітньої особи;

c) Держава, на території якої знаходиться майно повнолітньої особи;

d) Держава, до органу якої звернулася письмово повнолітня особа про вжиття заходів для її захисту;

e) Держава звичайного місця проживання особи, близької для повнолітньої особи, яка готова забезпечити її захист;

f) Держава, на території якої знаходиться повнолітня особа, якщо йдеться про захист особи повнолітнього;

3. У випадку, коли орган, визначений відповідно до попередніх пунктів, не приймає своєї юрисдикції, органи тієї Договірної Держави, які мають юрисдикцію згідно зі статтями 5 або 6, здійснюють її.

Органи тієї Договірної Держави, де знаходиться майно повнолітньої особи, мають юрисдикцію вживати заходів захисту стосовно такого майна настільки, наскільки такі заходи є сумісними із заходами, вжитими органами, що мають юрисдикцію згідно зі статтями 5-8.

1. В усіх випадках терміновості, органи будь-якої Договірної Держави, на території якої знаходиться повнолітня особа чи її майно, мають юрисдикцію вживати будь-які заходи необхідні для захисту цієї особи.

2. Заходи, вжиті відповідно до попереднього пункту стосовно повнолітньої особи, який звичайно проживає у одній із Договірних Держав, припиняються як тільки органи, наділені юрисдикцією згідно зі статями 5-9, вжили заходів відповідно до обставин.

3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 1 стосовно повнолітньої особи, яка звичайно проживає у Державі, що не є учасницею цієї Конвенції, припиняються у будь-якій Договірній Державі як тільки заходи, яких вимагають обставини, вжиті органами іншої Держави, визнаються відповідною Договірною Державою.

4. Органи, які вжили заходів згідно з пунктом 1, повідомляють, якщо це можливо, органи Договірної Держави, звичайного місця проживання повнолітньої особи про вжиття заходів.

1. Як виняток, органи Договірної Держави, на території якої знаходиться повнолітня особа, мають юрисдикцію вживати заходів тимчасового характеру для захисту особи повнолітнього, які мають територіальну дію, обмежену відповідною Державою, наскільки такі заходи узгоджуються із заходами, що вже були вжиті органами, які мають юрисдикцію відповідно до статей 5-8, попередньо проконсультувавшись з органами, наділеними юрисдикцією відповідно до статті 5.

2. Заходи, вжиті згідно з попереднім пунктом стосовно повнолітньої особи, яка звичайно проживає у Договірній Державі, припиняються як тільки органи, що мають юрисдикцію відповідно до статей 5-8, прийняли рішення щодо заходів захисту, які можуть бути необхідні за обставин, що склалися.

З урахуванням пункту 3 статті 7 заходи, вжиті при застосуванні статей 5-9, залишаються чинними згідно з установленими умовами, навіть якщо зміна обставин усунула підстави, на якій базувалася юрисдикція, доки органи, які мають юрисдикцію за Конвенцією, не змінять, не замінять або не припинять такі заходи.

1. При здійсненні своєї юрисдикції відповідно до положень Глави II, органи Договірних Держав застосовують своє національне законодавство.

2. Однак, наскільки цього вимагає захист повнолітньої особи чи її майна, вони можуть як виняток застосувати або взяти до уваги право іншої Держави, з якою обставини, що склалися, мають найбільш тісний зв'язок.

Коли заходи, вжиті в одній Договірній Державі, виконуються в іншій Договірній Державі, умови такого застосування регулюються правом тієї іншої держави.

1. Наявність, ступінь, зміни та припинення повноважень представника, наданих повнолітньою особою на підставі угоди чи одностороннім актом, які мають здійснюватися, коли така повнолітня особа не здатна сама захистити свої інтереси, регулюються правом Держави місця звичайного проживання повнолітнього на момент укладання такої угоди або вчинення одностороннього акту, якщо не було письмово визначено інше право з тих, що зазначені у пункті 2.

2. Держави, законодавство яких може бути визначено:

a) Держава, громадянином якої є повнолітня особа;

b) Держава попереднього звичайного місця проживання повнолітньої особи;

c) Держава, де знаходиться майно повнолітньої особи, у відношенні такого майна.

3. Спосіб здійснення таких повноважень представника регулюється правом тієї Держави, де вони здійснюються.

Коли повноваження представника, зазначені у статті 15, не виконуються у той спосіб, який є достатнім для гарантування захисту повнолітньої особи або її майна, вони можуть бути припинені або змінені шляхом вжиття заходів органом, який має юрисдикцію відповідно до Конвенції. Коли такі повноваження представника припинені або змінені, тоді право, вказане у статті 15, має бути враховано у тій мірі, наскільки це можливо.

1. Дійсність правочину між третьою стороною й іншою особою, уповноваженою діяти як представник повнолітньої особи відповідно до законодавства Держави, де його було вчинено, не може бути оскаржена, і третя сторона не може бути відповідальною лише на тій підставі, що інша особа згідно з правом, визначеним положеннями цієї Глави, не мала повноважень діяти як представник повнолітньої особи крім випадку, коли третя сторона знала або повинна була знати, що ця здатність має визначатися цим правом.

2. Попередній пункт застосовується тільки у випадках, коли правочин учинено між особами, які знаходяться на території однієї і тієї самої Держави.

Положення цієї Глави застосовуються навіть якщо право, визначене ними, є правом Держави, яка не є учасницею цієї Конвенції.

У цій Главі термін "право" означає чинне право Держави, крім колізійних норм.

Ця глава не заважає застосуванню тих положень права Держави, у якій має бути захищена повнолітня особа, якщо їхнє застосування є обов'язковим, незалежно від того, який закон буде застосовано.

Від застосування права, визначеного положеннями цієї Глави, може бути відмовлено лише якщо таке застосування буде явно суперечити громадському порядку.

1. Заходи, вжиті органами Договірної Держави, визнаються в установленому законом порядку в усіх інших Договірних Державах.

2. У визнанні однак може бути відмовлено:

a) якщо заходи, що були вжиті органом, юрисдикція якого не базувалася або не відповідала одній з умов, вказаних у положеннях Глави II;

b) якщо заходи були вжиті, крім випадків терміновості, у контексті судової або адміністративної процедури, без надання повнолітній особі можливості бути заслуханою, що порушує основні процесуальні принципи запитуваної Держави;

c) якщо таке визнання явно суперечить громадському порядку запитуваної Держави, або суперечить положенням права Держави, яке є обов'язковим, незалежно від того, яке право підлягало би застосуванню в іншому випадку;

d) якщо заходи є несумісними з заходами, вжитими пізніше у Державі, яка не є учасницею Конвенції, яка має юрисдикцію на підставі статей 5-9, коли ці пізніші заходи відповідають вимогам визнання у запитуваній Державі.

e) якщо процедура, зазначена у статті 33, не була дотримана.

Без шкоди для пункту 1 статті 22, будь-яка заінтересована особа може запитувати компетентні органи Договірної Держави про вирішення питання стосовно визнання чи невизнання заходів, вжитих в іншій Договірній Державі. Процедура регулюється правом запитуваної Держави.

Орган запитуваної Держави обмежений встановленими фактами, на яких орган іншої Держави, де були вжиті заходи, обґрунтував свою юрисдикцію.

1. Якщо заходи, вжиті і такі, що можуть бути виконані в одній Договірній Державі, вимагають виконання в іншій Договірній Державі, вони, на прохання заінтересованої сторони, визнаються такими, що підлягають виконанню, або реєструються з метою виконання в цій іншій Державі відповідно до процедури, встановленої правом останньої Держави.

2. Кожна Договірна Держава застосовує просту й швидку процедуру стосовно заяви про дозвіл на виконання або реєстрацію.

3. У дозволі на виконання або реєстрації може бути відмовлено тільки на одній з підстав, викладених у пункті 2 статті 22.

Без шкоди для вивчення фактів, яке є необхідним при застосуванні попередніх статей, перегляд по суті питання про вжиття заходів не здійснюється.

Заходи, вжиті в одній Договірній Державі і дозволені для виконання або зареєстровані з метою виконання в іншій Договірній Державі, виконуються в останній Державі так, якби їх було вжито органами цієї Держави. Виконання здійснюється відповідно до права запитуваної Держави у тій мірі, в якій це передбачено таким правом.

1. Договірна Держава визначає центральний орган для виконання обов'язків, покладених Конвенцією на такі органи.

2. Федеральні держави, держави, які мають більше однієї правової системи, або держави, які мають у своєму складі автономні територіальні одиниці, можуть призначати більше одного центрального органу і визначити їх територіальну компетенцію або за колом осіб. Коли Держава призначила більше одного центрального органу, вона визначає центральний орган, до якого може надсилатися будь-яке звернення для передачі відповідному центральному органу всередині тієї Держави.

1. Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співпраці між компетентними органами у своїй Державі для досягнення цілей Конвенції.

2. Вони, у зв'язку із застосуванням цієї Конвенції, здійснюють відповідні кроки для надання інформації щодо законів та послуг, доступних в їхніх Державах, стосовно захисту повнолітніх осіб.