Договірні Сторони цієї Конвенції, розробленої під егідою Ради митного співробітництва, відомої зараз як Всесвітня митна організація,

визнаючи, що більш тісна взаємодія між митними органами є головною метою Конвенції, прийнятої за сприяння Ради митного співробітництва;

будучи переконаними, що більш ефективне співробітництво між митними органами може бути досягнуто завдяки виявленню доброї волі Договірних Сторін;

беручи до уваги важливість правильного нарахування мита й інших зборів та забезпечення належного застосування митними органами заборон, обмежень та заходів контролю стосовно окремих товарів;

уважаючи, що порушення митного законодавства заподіюють шкоду безпеці Договірних Сторін, їхнім економічним, комерційним, податковим, соціальним інтересам, інтересам охорони здоров'я та культури;

ураховуючи загрозу транснаціональної організованої злочинності й терористичних угрупувань з їхніми існуючими можливостями та необхідність ефективної боротьби з ними;

визнаючи зрослий інтерес у світі до питань безпеки та спрощення міжнародної системи постачання товарів і прийняту із цього приводу Радою митного співробітництва резолюцію від червня 2002 року;

визнаючи важливість досягнення рівноваги між дотриманням норм і спрощенням заходів, спрямованих на забезпечення вільного руху законної торгівлі з урахуванням потреб урядів стосовно захисту суспільства та державних доходів;

будучи впевненими, що запровадження митними службами сучасних засобів контролю, зокрема управління ризиками, сприятиме здійсненню міжнародної торгівлі;

визнаючи, що міжнародний обмін інформацією є основною складовою ефективного управління ризиками та повинен ґрунтуватися на чітких правових нормах;

ураховуючи Міжнародну конвенцію про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства, прийняту в Найробі 9 червня 1977 року за сприяння Ради митного співробітництва, яка є основою для взаємної адміністративної допомоги в митних справах;

беручи до уваги Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, яку було прийнято в Нью-Йорку 15 листопада 2000 року та для підписання якої в Палермо з 12 до 15 грудня 2000 року на високому політичному рівні відбулася конференція, що заклала основи для розвитку взаємної міжнародної допомоги в кримінальних справах у сфері запобігання транснаціональній організованій злочинності й боротьби з нею;

ураховуючи міжнародні конвенції, що містять заборони, обмеження та заходи контролю окремих товарів;

беручи до уваги Загальну декларацію прав людини 1948 року Організації Об'єднаних Націй;

домовилися про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

a) "Адміністративний комітет" означає комітет, відповідальний за впровадження цієї Конвенції, як передбачено статтею 45;

b) "Рада" означає організацію, засновану згідно з Конвенцією про створення Ради митного співробітництва, що була укладена в Брюсселі 15 грудня 1950 року та набрала чинності 4 листопада 1952 року;

c) "посадова особа Ради" означає посадову особу або найманого працівника Ради та будь-яку іншу особу, призначену Генеральним секретарем для виконання функцій із застосування цієї Конвенції;

d) "транскордонне співробітництво" означає співробітництво митних органів Договірних Сторін, здійснюване через їхні відповідні кордони;

e) "митна адміністрація" означає митний орган та будь-який інший орган влади Договірної Сторони, уповноважений відповідно до національного законодавства та призначений Договірною Стороною для застосування будь-якого положення цієї Конвенції;

f) "митна вимога" означає будь-який розмір мита, яке не може стягуватись однією з Договірних Сторін;

g) "мито" означає всі види мита, зборів, податків та будь-яких інших виплат, що стягуються на територіях Договірних Сторін і закріплені в митному законодавстві, за винятком зборів та виплат за надані послуги;

h) "митне законодавство" означає будь-які законодавчі та адміністративні норми, які застосовуються або здійснюються митною службою Договірної Сторони у зв'язку з імпортом, експортом, перевантаженням, транзитом, зберіганням та переміщенням товарів, у тому числі законодавчі та адміністративні норми, щодо застосування заборон, обмежень, заходів контролю, боротьби з відмиванням грошей тощо;

i) "митне правопорушення" означає будь-яке порушення або спробу порушення митного законодавства Договірної Сторони;

j) "митний, або економічний, союз" означає союз, заснований членами, що до нього входять, наділений правом приймати обов'язкові для всіх членів нормативні акти стосовно питань, визначених цією Конвенцією, та вповноважений відповідно до внутрішніх процедур підписати, ратифікувати цю Конвенцію або приєднатися до неї;

k) "Комітет з боротьби з митними правопорушеннями" означає Комітет Ради з боротьби з митними правопорушеннями;

l) "інформація" означає будь-які дані, незалежно від того, чи проводились їхня обробка та аналіз, а також документи, звіти й інші повідомлення в будь-якій формі, зокрема електронній, або засвідчені чи оригінальні примірники цих матеріалів;

m) "міжнародна система постачання товарів" означає всі процеси, що виникають під час транскордонного переміщення товарів з місця походження до кінцевого місця призначення;

n) "офіційна особа" означає будь-яку посадову особу митної служби чи іншу державну посадову особу, уповноважену митною службою;

o) "особа" означає як фізичну, так і юридичну особу, якщо з контексту не випливає інше;

p) "особові дані" означає будь-які відомості, пов'язані з ідентифікацією "або можливістю ідентифікації фізичної особи;

q) "ратифікація" включає прийняття або схвалення;

r) "запитуюча адміністрація" означає митну адміністрацію, яка звертається з проханням про надання допомоги;

s) "запитувана адміністрація" означає митну адміністрацію, до якої звертаються з проханням про надання допомоги;

t) "запитуюча Договірна Сторона" означає Договірну Сторону, митна адміністрація якої звертається з проханням про надання допомоги;

u) "запитувана Договірна Сторона" означає Договірну Сторону, митна адміністрація якої звертається з проханням про надання допомоги;

v) "Генеральний секретар" означає Генерального секретаря Ради.

1. Відповідно до положень цієї Конвенції та для забезпечення належного застосування митного законодавства Договірні Сторони надаватимуть одна одній адміністративну допомогу шляхом взаємодії митних адміністрацій з метою недопущення, розслідування та припинення митних правопорушень і для того, щоб зробити міжнародну систему постачання товарів безпечною.

2. Будь-яка діяльність, здійснювана в рамках цієї Конвенції Договірною Стороною, повинна відповідати її законодавчим й адміністративним нормам і здійснюватись у межах компетенції митної адміністрації Договірної Сторони та її наявних ресурсів.

3. Кожна Договірна Сторона повідомляє Генеральному секретарю про вповноважені органи влади, передбачені пунктом "e" статті 1, визначені відповідно до національного законодавства та призначені Договірною Стороною для застосування положень цієї Конвенції. Генеральний секретар передає цю інформацію та будь-які зміни до неї іншим Договірним Сторонам.

4. Ця Конвенція охоплює лише взаємну адміністративну допомогу між Договірними Сторонами та не впливає на застосування угод про взаємну допомогу з юридичних питань. Якщо взаємна допомога повинна бути надана іншими органами влади запитуваної Договірної Сторони, запитувана адміністрація визначає такі органи та, у випадках, коли відомо, відповідну угоду або домовленість.

5. Положення цієї Конвенції не надають права від імені будь-якої особи перешкоджати виконанню прохання про надання допомоги.

1. Прохання про надання допомоги в рамках цієї Конвенції надсилаються безпосередньо заінтересованими митними адміністраціями. Митні адміністрації Договірних Сторін визначають для цих цілей офіційну контактну особу й повідомляють Генеральному секретарю. Генеральний Секретар повинен передати цю інформацію та зміни до неї іншим митним адміністраціям.

2. Прохання про надання допомоги в рамках цієї Конвенції надсилаються в письмовому або електронному вигляді та супроводжуються будь-якою корисною для виконання таких прохань інформацією. Запитувана адміністрація може вимагати надання письмового підтвердження електронної форми прохання. За виняткових обставин прохання можуть бути зроблені в усній формі. Такі прохання потребують якнайскорішого підтвердження письмово або, якщо це прийнятно для запитуваної та запитуючої адміністрацій, засобами електронного зв'язку.

3. Прохання складаються прийнятною для заінтересованих митних адміністрацій мовою. Будь-які документи, що супроводжують такі прохання, перекладаються настільки, наскільки це необхідно, взаємоприйнятною мовою. Запитувана адміністрація в будь-якому випадку повинна прийняти прохання про надання допомоги й супровідні документи однією з офіційних мов Ради, яка може визначатися нею.

4. Прохання, підготовлені відповідно до пункту 2 цієї статті, повинні містити такі відомості:

a) назву запитуючої адміністрації;

b) предмет питання; вид допомоги, яку просять надати, підстави для прохання;

c) стислий опис справи, що розглядається, та законодавчі й адміністративні норми, що застосовуються;

d) прізвища та адреси осіб, стосовно яких звертаються з проханням, якщо відомо;

e) посилання на пункт 2 статті 42, якщо застосовується;

f) засвідчення, зроблені відповідно до пункту 2 статті 7.

5. У випадках, коли запитуюча адміністрація вимагає дотримання певного порядку або методики, запитувана адміністрація повинна виконати такі вимоги з урахуванням національних юридичних та адміністративних положень.

У випадках, що можуть спричинити заподіяння значної шкоди економіці, охороні здоров'я, суспільній безпеці, зокрема безпеці міжнародної системи постачання товарів, або іншим життєвим інтересам будь-якої з Договірних Сторін, надання допомоги митними адміністраціями Договірних Сторін, за можливості, здійснюється без зволікання за власною ініціативою.

Митні адміністрації, на прохання чи за власною ініціативою, обмінюються інформацією з метою правильного застосування митного законодавства, а також для недопущення, розслідування й припинення митних правопорушень та для убезпечення міжнародної системи постачання товарів. Така інформація може містити відомості про:

a) нові методи запровадження митного законодавства, що виявилися ефективними;

b) нові тенденції, засоби та способи вчинення митних правопорушень;

c) товари, які є предметом митного правопорушення, а також засоби транспортування та способи зберігання цих товарів;

d) осіб, що вчинили митне правопорушення, або підозрюються в його вчиненні;

e) будь-які інші дані, що можуть допомогти митним адміністраціям аналізувати ризики у здійсненні контролю та його спрощенні.

Митна адміністрація Договірної Сторони за власною ініціативою або за прохання забезпечує митну адміністрацію будь-якої іншої заінтересованої Договірної Сторони інформацією про діяльність, яка здійснюється, здійснена чи буде здійснюватися та дає обґрунтовані підстави вважати, що митне правопорушення мало або матиме місце на території цієї Договірної Сторони.

1. Запитувана адміністрація, без шкоди для вимог статті 42 та підтверджуючи правильне застосування митного законодавства й запобігаючи вчиненню митного шахрайства, за проханням надає інформацію, для допомоги запитуючій адміністрації, яка має підстави сумніватись у достовірності або правильності митної декларації.

2. У проханні повинні бути детально викладені процедури перевірки, що їх здійснила або спробувала здійснити запитуюча адміністрація, а також запитувана спеціальна інформація.

Запитувана адміністрація за проханням забезпечує запитуючу адміністрацію, яка має підстави сумніватись у достовірності отриманої інформації з митних питань, інформацією стосовно:

а) законності вивезення з території запитуваної Договірної Сторони товарів, імпортованих на територію запитуючої Договірної Сторони;

в) законності ввезення на територію запитуваної Договірної Сторони товарів, експортованих з території запитуючої Договірної Сторони, та митного режиму, в якому розміщено товари, якщо такий є.

Договірні Сторони, шляхом досягнення взаємної домовленості, можуть, згідно з пунктом 2 статті 48, обмінюватися на автоматичній основі будь-якою інформацією, на яку поширюється дія цієї Конвенції.

1. Договірні Сторони, шляхом досягнення взаємної домовленості, можуть, відповідно до пункту 2 статті 48, обмінюватися спеціальною інформацією до прибуття вантажу на їхню територію, зокрема з метою забезпечення захисту міжнародної системи постачання товарів.

2. Така інформація повинна, наскільки це можливо, включати такі елементи:

i) вантажовідправника чи його код або експортера чи його код;

ii) опис товару або тарифний код товару;

iii) номер за переліком небезпечних товарів, установленим Організацією Об'єднаних Націй (код небезпечного товару);

iv) тип ідентифікації пакування;

v) кількість місць;

vi) показник одиниці виміру;

vii) загальну вагу брутто;

viii) загальну суму рахунка-фактури;

ix) код валюти;

x) місце завантаження або код місця завантаження;

xi) ідентифікаційний код перевізника або його назву;

xii) ідентифікаційний номер обладнання;

xiii) габарити й тип обладнання;

xiv) номер пломби;

xv) ідентифікаційний номер або код транспортного засобу, який перетинає кордон території Договірної Сторони;

xvi) національну належність транспортного засобу, який перетинає кордон території Договірної Сторони або її код;

xvii) код режиму транспортування;

xviii) спосіб сплати витрат на транспортування або їхній код;

xix) митницю відправлення або її код;

xx) країну (країни) маршруту транспортування або її (їхній) код;

xxi) перший пункт прибуття або його код;

xxii) дату й час прибуття в перший пункт призначення на території Договірної Сторони або відповідний код;

xxiii) вантажоодержувача або його код чи імпортера або його код;

xxiv) сторону, що інформується про доставку вантажу до пункту призначення, або її код;

xxv) пункт призначення доставки;

xxvi) представника або його код;

xxvii) уніфікований код транспортної накладної.

3. Адміністративний комітет має повноваження змінювати перелік, наведений у пункті 2 цієї статті.

1. Запитувана адміністрація, у межах своїх можливостей, на прохання здійснює нагляд і забезпечує запитуючу адміністрацію інформацією стосовно:

a) товарів, які транспортуються або знаходяться на зберіганні, стосовно яких є підозри або вже відомо, що вони використовувалися під час учинення митних правопорушень на території запитуючої Договірної Сторони;

b) транспортних засобів, про які відомо, що вони використовувались або є підозри стосовно їхнього використання під час учинення митного правопорушення на території запитуючої Договірної Сторони;

c) приміщень, про які відомо, що вони використовувались або є підозри стосовно їхнього використання під час учинення митного правопорушення на території запитуючої Договірної Сторони;

d) осіб, про яких відомо, що вони вчинили або підозрюються у вчиненні митного правопорушення на території запитуючої Договірної Сторони, зокрема тих, що в'їжджають на територію запитуваної Договірної Сторони або залишають її.

2. Митна адміністрація будь-якої Договірної Сторони може здійснювати такий нагляд за власною ініціативою, якщо вона має підстави вважати, що діяння, заплановане, здійснюване або завершене, містить склад митного правопорушення на території іншої Договірної Сторони.

1. Договірні Сторони можуть за взаємною згодою відповідно до пункту 2 статті 48 дозволити переміщення заборонених або підозрілих товарів з їхніх територій, їхніми територіями або на їхні території з відома та під контролем митної адміністрації з наміром розслідування й припинення митних правопорушень.

2. Якщо таке переміщення не може бути здійснене під контролем митної адміністрації, ця адміністрація повинна докласти зусиль до залучення інших національних органів влади, що мають таку компетенцію, або передати їм цю справу.

1. Запитувана адміністрація, якщо це дозволяється її національним законодавством, уживає необхідних за проханням заходів для повідомлення особі, яка проживає або заснована на її території, про всі рішення, прийняті запитуючою адміністрацією про застосування митного законодавства стосовно цієї особи в рамках дії цієї Конвенції.

2. Таке повідомлення здійснюється відповідно до процедур, що застосовуються на території запитуваної Договірної Сторони до подібних рішень на національному рівні.

1. На прохання митні адміністрації можуть надавати одна одній допомогу з метою задоволення митних вимог.

2. Детальні домовленості стосовно допомоги в задоволенні митних вимог досягаються між заінтересованими Договірними Сторонами відповідно до параграфу 2 статті 48.

На прохання запитувана адміністрація може вповноважити своїх посадових осіб виступати як експерти або свідки перед судом або арбітражним судом на території запитуючої Договірної Сторони з питань застосування митного законодавства.

На прохання спеціально вповноважені запитуючою адміністрацією офіційні особи, з дозволу запитуваної адміністрації та на визначених нею засадах й умовах, з метою розслідування митного правопорушення, можуть:

a) перевіряти у службових приміщеннях запитуваної адміністрації документи й будь-яку іншу інформацію стосовно митного правопорушення та отримувати копії цих документів;

b) бути присутніми під час розслідування, яке проводиться запитуваною адміністрацією на території запитуваної Договірної Сторони та стосується запитуючої адміністрації; ці офіційні особи можуть виконувати лише консультативні функції.

1. Якщо запитувана адміністрація вважає за можливе для офіційних осіб запитуючої адміністрації бути присутніми згідно з проханням під час здійснення заходів з надання допомоги, вона може запросити до участі запитуючу адміністрацію на визначених нею засадах та умовах.

2. Заінтересовані митні адміністрації за взаємною згодою відповідно до пункту 2 статті 48 можуть розширювати функції офіційних осіб, які прибули, на додаток до дорадчих функцій.

1. Присутні на території однієї з Договірних Сторін офіційні особи іншої Договірної Сторони на умовах цієї Конвенції та відповідно до положень статей 19, 20, 21, 22 та 23 повинні надати в будь-який час прийнятною для запитуваної адміністрації мовою підтвердження своєї особи як офіційної та статусу в митній адміністрації, а також повноважень, наданих їм на території запитуваної адміністрації.

2. Офіційні особи на час перебування на території іншої Договірної Сторони на умовах цієї Конвенції є відповідальними за будь-яке правопорушення, яке вони можуть учинити, і користуються тим самим захистом, що надається посадовим особам митних органів національним законодавством приймаючої Сторони.

Посадові особи однієї Договірної Сторони за спільною домовленістю згідно з пунктом 2 статті 48 можуть залучатися до будь-яких заходів, установлених цим розділом, на території іншої Договірної Сторони та за будь-яких додаткових умов, які визначені Договірною Стороною, на території якої ці заходи проводяться. Будь-який з таких заходів негайно припиняється на вимогу Договірної Сторони, на території якої заходи проводяться.

1. Посадові особи Договірної Сторони, які переслідують на своїй території особу, підозрювану в учиненні митного правопорушення, яке може привести до її екстрадиції, або в співучасті в такому правопорушенні, можуть продовжувати переслідування на території іншої Договірної Сторони за умови надання попереднього прохання, отримання дозволу та виконання будь-яких інших умов, установлених запитуваною Договірною Стороною.

2. У випадках, що не терплять зволікань, коли неможливо попередити вповноважені органи іншої Договірної Сторони до в'їзду на її територію або коли ці вповноважені органи не можуть бути залучені до активного переслідування, таке переслідування може продовжуватися без попереднього дозволу.

3. Коли переслідування продовжується без попереднього дозволу, про перетин кордону негайно інформуються вповноважені органи Договірної Сторони, на території якої це переслідування продовжується, та якнайскоріше надсилається формальне прохання на дозвіл з обґрунтуванням такого перетину без попереднього дозволу.

4. На прохання посадових осіб, що здійснюють переслідування, уповноважені органи Договірної Сторони, на території якої здійснюється переслідування, викликають особу, яка переслідується, для встановлення його або її особи чи його або її затримання.

5. У випадках, коли переслідування триває на морі та поширюється на відкрите море, воно буде здійснюватися відповідно до норм міжнародного права, закріплених у Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права.

1. Посадові особи Договірної Сторони, які на своїй території здійснюють нагляд за особою, стосовно якої є достатні підстави вважати, що він або вона залучалися до вчинення митного правопорушення, можуть продовжувати нагляд на території іншої Договірної Сторони за умови надання попереднього прохання, отримання дозволу та виконання будь-яких інших умов, установлених запитуваною Договірною Стороною.

2. У випадках, що не терплять зволікань, якщо попередній дозвіл не може бути отриманий, нагляд відповідно до пункту 1 цієї статті може продовжуватися за умови негайного інформування вповноважених органів Договірної Сторони, на території якої продовжується нагляд, про перетин кордону, та якнайскорішого надсилання формального прохання про дозвіл з обґрунтуванням такого перетину без попереднього дозволу.

1. Запитувана Договірна Сторона може дозволити посадовим особам запитуючої Договірної Сторони проводити розслідування під прикриттям на своїй території з метою встановлення або з'ясування обставин митного правопорушення, якщо це складно зробити іншим шляхом. Посадовим особам, про яких ідеться, дозволяється збирати інформацію та контактувати із суб'єктами розслідування або іншими особами, пов'язаними з ними, у рамках здійснюваного ними розслідування.

2. Такі розслідування проводяться відповідно до законодавства та процедур Договірної Сторони, на території якої ці розслідування здійснюються.

1. Договірні Сторони можуть створювати спільні групи контролю й розслідування з метою виявлення та недопущення особливих видів митних правопорушень, які потребують ужиття одночасних скоординованих заходів.

2. Такі групи діють відповідно до законодавства та процедур Договірної Сторони, на території якої ці заходи проводяться.

1. Без порушення положень статті 36 будь-яка інформація, надана в рамках цієї Конвенції, використовується лише митною адміністрацією, для якої вона призначена, та виключно з метою адміністративної допомоги на засадах, установлених цією Конвенцією.

2. За проханням Договірна Сторона, що надає інформацію, може, не зважаючи на пункт 1 цієї статті, дозволити її використання для інших цілей або іншими органами влади на визначених нею засадах та умовах. Таке використання здійснюється відповідно до юридичних та адміністративних норм Договірної Сторони, яка звертається із проханням про використання інформації. Використання інформації для інших цілей уключає її використання в кримінальних розслідуваннях, переслідуваннях або кримінальному провадженні.

1. Будь-яка інформація, надана в рамках цієї Конвенції, є конфіденційною й підлягає щонайменше тому самому захисту й конфіденційності, що й аналогічна інформація, яка підпадає під дію національних законодавчих та адміністративних положень Договірної Сторони, що отримала цю інформацію.

2. Обмін особовими даними між двома чи більше Договірними Сторонами в рамках цієї Конвенції не починається доти, доки заінтересовані Договірні Сторони, шляхом взаємної домовленості згідно з пунктом 2 статті 48, не вирішать, що цим даним на території Договірної Сторони, яка отримує інформацію, буде забезпечено такий рівень захисту, який задовольняє вимоги національного законодавства Договірної Сторони, що надає інформацію.

3. За відсутності взаємної домовленості, передбаченої пунктом 2 цієї статті, особові дані можуть бути надані лише тоді, коли Договірна Сторона, яка надає інформацію, переконана, що такі дані захищатимуться на території Договірної Сторони, яка отримує інформацію, відповідно до положень цієї Конвенції.

4. Договірні Сторони під час підписання, ратифікації або приєднання до цієї Конвенції письмово інформують Генерального секретаря про національні законодавчі та адміністративні положення стосовно конфіденційності інформації та захисту особових даних. Під час підписання, ратифікації або приєднання до цієї Конвенції вони надають Генеральному секретарю письмову заяву про зобов'язання щонайменше дотримуватися конфіденційності інформації та положень цієї Конвенції стосовно захисту даних.

1. Особові дані надаються лише митній адміністрації. Надання особових даних будь-якому іншому органові влади може здійснюватися лише після попереднього погодження митною адміністрацією, яка надає потрібну інформацію.

2. На прохання митна адміністрація, яка отримує особові дані, інформує митну службу, яка надає такі дані, про їхнє використання та досягнуті результати.

3. Особові дані, що надаються в рамках цієї Конвенції, зберігаються лише протягом часу, необхідного для досягнення мети, для якої їх було надано.

4. Митна адміністрація, що надає дані особового характеру, наскільки це можливо, гарантує те, що ці дані зібрані належним чином та законно, є правильними, актуалізованими та не надмірними стосовно цілей, для яких вони надаються.

5. Якщо виявлено, що надана особова інформація є не правильною або не повинна була надаватися, про це невідкладно сповіщається. Митна адміністрація, що отримала таку інформацію, повинна виправити її або знищити.

6. Митні адміністрації реєструють надані або отримані в рамках цієї Конвенції особові дані.

7. Митні адміністрації вживають необхідних заходів безпеки для захисту особових даних, обмін якими здійснюється в рамках цієї Конвенції, від несанкціонованого доступу, змін або поширення.

8. Договірна Сторона відповідно до своїх законодавчих та адміністративних норм несе відповідальність за заподіяння шкоди особі шляхом використання особових даних в рамках цієї Конвенції. Це положення також стосується випадку, коли шкоди заподіяно через надання Договірною Стороною неправильної інформації або інформації, що суперечить положенням цієї Конвенції.

9. Якщо Договірна Сторона, визнана відповідальною за заподіяну шкоду згідно з пунктом 8 цієї статті, не є Договірною Стороною, що надала особові дані, заінтересовані Договірні Стороні домовляються про строки та умови відшкодування відповідальній Договірній Стороні коштів, виплачених нею як компенсація.

1. Інформація, зазначена в статтях 28, 29 та 30, розміщується в захищеній центральній автоматизованій інформаційній системі з метою оцінювання ризику для забезпечення належного застосування митного законодавства, а також для недопущення, розслідування та припинення митних правопорушень і захисту міжнародного ланцюга постачання товарів.

2. Особові дані розміщуються в захищеній центральній автоматизованій інформаційній системі з метою надання інформації стосовно осіб, які вчинили митне правопорушення або підозрюються в тому, що мають намір його вчинити.

1. Для цілей статей 27 й 31 та відповідно до національного законодавства митні адміністрації передають до центральної автоматизованої інформаційної системи таку інформацію загального характеру:

i) довідкові дані стосовно справи, у випадку доцільності;

ii) відомості про товари;

iii) кількість й одиниці вимірювання;

iv) транспортні засоби;

v) засоби приховування;

vi) указівку про те, чи були товари виявлені під час імпорту, експорту, транзиту або знаходження в країні;

vii) маршрут переміщення;

viii) способи виявлення.

2. Адміністративний комітет наділяється повноваженнями змінювати перелік, наведений у пункті 1 цієї статті.

1. Для цілей статей 27 й 31 та відповідно до національного законодавства митні адміністрації можуть передавати до центральної автоматизованої інформаційної системи таку інформацію:

A) Стосовно фізичних осіб:

i) прізвище, дівоче прізвище, імена та прізвиська, а також колишні прізвища, у випадку доцільності;

ii) дату й місце народження;

iii) громадянство;

iv) вид і номер документа(-ів), що посвідчує особу;

v) стать;

vi) країну проживання;

vii) сутність правопорушення;

viii) рід занять;

ix) особливі прикмети;

x) попередню історію або інформацію стосовно підозрюваних;

xi) реєстраційні номери транспортних засобів;