Рада Європейських Співтовариств,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського економічного співтовариства і зокрема, Статтю 57 (2) і 66 Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

У співпраці з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного соціального комітету3,

1 OJ N C 32, 12. 2. 1976, р. 2.

2 OJ N C 36, 13. 2. 1978, р. 14, OJ N C 167, 27. 6. 1988 та рішення від 15 червня 1988 року (ще не надруковане у Офіційному Бюлетені).

3 OJ N C 204, 30. 8. 1976, р. 13.

Враховуючи, що необхідно розвивати внутрішній ринок страхування, і для досягнення цієї мети потрібно полегшити страховим компаніям, що мають свій головний офіс у Співтоваристві, надання послуг у державах-членах, таким чином надаючи можливість власникам страхових полісів отримувати допомогу не лише від страховиків, заснованих у їх власній країні, але також від страховиків, які мають свій головний офіс у Співтоваристві і засновані в інших державах-членах;

Враховуючи, що згідно Договору, будь-яку дискримінацію відносно свободи надання послуг, яка базується на тому факті, що компанія заснована не у державі-члені, в якій надаються послуги, було заборонено після завершення перехідного періоду; враховуючи, що така заборона застосовується до послуг, які надаються будь-якою установою у Співтоваристві, незалежно від того, чи є це головним офісом компанії, чи агенції, чи філія;

Враховуючи, що з практичних міркувань, бажано визначити надання послуг, беручи до уваги і установу страховика, і місце знаходження ризику; враховуючи, що таким чином, необхідно також прийняти визначення ситуації ризику; враховуючи, що крім того, бажано розрізняти між діяльністю, що здійснюється шляхом створення, і діяльністю, що здійснена шляхом свободи надання послуг;

Враховуючи, що бажано доповнити Першу Директиву Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються початку та здійснення діяльності з прямого страхування іншого, ніж страхування життя4, далі "перша Директива", з останніми змінами, внесеними Директивою 87/343/ЄЕС5, щоб зокрема, роз'яснити повноваження та способи нагляду, якими наділені наглядові органи; враховуючи, що також бажано встановити спеціальні положення, що стосуються відкриття, продовження та нагляду за діяльністю компанії шляхом свободи надання послуг;

4 OJ N L 228, 16. 8. 1973, р. 3.

5 OJ N L 185, 4. 7. 1987, р. 72.

Враховуючи, що власникам страхових полісів, які, завдяки їхньому статусу, їхньому розміру або характеру ризику, повинні бути застраховані, не потребують особливого захисту у державі, в якій існує ризик, повинна надаватися повна свобода скористатися якомога ширшим ринком страхування; враховуючи, що крім того, бажано гарантувати іншим власникам страхового поліса належний захист;

Враховуючи, що бажання захистити власників страхових полісів і уникнути будь-яких порушень конкуренції виправдовує узгодження послаблення правил щодо узгоджувальних активів, передбачених першою Директивою;

Враховуючи, що діючі положення у державах-членах стосовно страхового договірного права продовжують відрізнятися; враховуючи, що у певних випадках згідно з правилами, що беруть до уваги особливі обставини, може надаватися свобода вибору в якості права, що застосовується до договору, права, іншого ніж право держави, в якій існує ризик;

Враховуючи, що сфера застосування цієї Директиви повинна включати обов'язкове страхування, але повинна вимагати, щоб договір, що охоплює таке страхування, відповідав спеціальним положенням, які стосуються такого страхування, як передбачено державою-членом, яка накладає зобов'язання щодо здійснення страхування;

Враховуючи, що положення першої Директиви щодо передачі портфеля повинні бути посилені та доповнені положеннями, що спеціально охоплюють передачу портфеля договорів, укладених для надання послуг іншій компанії;

Враховуючи, що сфера застосування положень, що, зокрема, стосуються свободи надання послуг, повинна виключати певні ризики, застосування до яких вищезгаданих положень робиться невідповідним на цій стадії спеціальними правилами, прийнятими органами держав-членів, через характер і соціальні наслідки цих положень; враховуючи, що таким чином, ці виключення повинні бути переглянуті після того, як ця Директива діяла певний період;

Враховуючи, що в інтересах захисту власників страхових полісів, державам-членам повинно бути надано, на існуючому етапі узгодження, право обмеження одночасного ведення діяльності шляхом свободи надання послуг і діяльності шляхом заснування; враховуючи, що жодного такого обмеження не може бути передбачено у разі, якщо власники страхового поліса не потребують такого захисту;

Враховуючи, що початок та здійснення діяльності шляхом свободи надання послуг повинно підлягати процедурам, які гарантують дотримання страховими компаніями положень, стосовно фінансових гарантій і умов страхування; враховуючи, що такі процедури можуть бути послаблені, у випадках, якщо діяльність, здійснена шляхом свободи надання послуг, поширюється на власників страхового поліса, які завдяки їхньому статусу, їхньому розміру або характеру ризику, що підлягає страхуванню, не потребують особливого захисту у державі, в якій існує ризик;

Враховуючи, що необхідно розпочати особливу співпрацю відносно свободи надання послуг між компетентними наглядовими органами держав-членів та між такими органами і Комісією; враховуючи, що також необхідно передбачити застосування системи штрафів у разі, якщо компанія, що надає послуги, не дотримується положень держави-члена надання послуг;

Враховуючи, що до подальшого узгодження технічні резерви повинні підлягати правилам і нагляду держави-члена надання послуг, якщо таке надання послуг включає ризики, стосовно яких держава, що отримує послуги, бажає надати особливого захисту власникам страхових полісів; враховуючи, що однак, якщо таке бажання захистити власників страхових полісів є невиправданим, технічні резерви і надалі підлягають правилам та нагляду держави-члена, в якій заснований страховик;

Враховуючи, що деякі держави-члени не роблять страхові операції об'єктом будь-якої форми непрямого оподаткування, тоді, як більшість застосовує особливі податки та інші форми зборів, включаючи додаткові збори, призначені для компенсаційних органів; враховуючи, що структура та ставка таких податків і зборів істотно відрізняється у державами-членами, в яких вони застосовуються; враховуючи, що бажано уникати ситуації, в якій існуючі розбіжності призводять до порушення конкуренції щодо страхових послуг між державами-членами; враховуючи, що до подальшої гармонізації застосування податкової системи та інших форм зборів, передбачених державою-членом, в якій існує ризик, може виправити такий негативний ефект і враховуючи, що держави-члени повинні встановити спосіб забезпечення стягнення таких податків і зборів;

Враховуючи, що бажано перешкодити тому, щоб неузгоджене застосування цієї Директиви і Директиви Ради 78/473/ЄЕС від 30 травня 1978 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються співстрахування Співтовариства6, призвело до існування трьох різних систем у кожній державі-члені; враховуючи, що таким чином, критерії, що визначають "великі ризики" у цій Директиві, повинні також визначати ризики, які можуть бути покриті згідно з заходами зі співстрахування Співтовариства;

6 OJ N L 151, 7. 6. 1978, р. 25.

Враховуючи, що бажано враховувати, у значенні статті 8c Договору, масштаби зусиль, які слід докласти певним економікам, що відрізняються за своїм розвитком; враховуючи, що таким чином, бажано надати певним державам-членам заходів перехідного характеру для поступового застосування спеціальних положень цієї Директиви, що стосуються свободи надання послуг,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Метою цієї Директиви є:

(a) доповнення першої Директиви 73/239/ЄЕС;

(b) встановлення особливих положень, які стосуються свободи надання послуг для компаній та стосовно класів страхування, що охоплюються першою Директивою.

Для цілей цієї Директиви:

(a) "Перша Директива" означає: - Директива 73/239/ЄЕС;

(b) "компанія":

- для цілей застосування розділів I і II, означає:

будь-яка компанія, яка отримала ліцензію згідно статті 6 або статті 23 першої Директиви,

- для цілей застосування розділів III і IV, означає:

будь-яка компанія, яке отримала ліцензію згідно статті 6 першої Директиви;

(c) "установа / здійснення підприємницької діяльності" означає:

означає головний офіс, представництво або філію компанії, беручи до уваги статтю 3;

(d) "держава-член розташування ризику" означає:

- державу-члена, в якій знаходиться майно, у випадках, коли страхування стосується будівель, або будівель та майна, що в них міститься, в тій мірі, наскільки майно, що в них міститься, охоплюється тим же самим страховим полісом,

- державу-члена реєстрації, у випадках, коли страхування стосується транспортних засобів будь-якого виду,

- державу-члена, в якій власник страхового поліса отримав поліс, у випадку, коли строк дії полісів, що покривають ризики, які можуть виникнути під час подорожі або відпустки, незалежно від виду, становить чотири місяці або менше,

- державу-члена, в якій власник страхового поліса постійно проживає або у разі, якщо власник страхового поліса є юридичною особою,

державу-члена, де знаходиться установа останнього, якого стосується договір, у всіх випадках, які не визначені прямо вищезгаданими абзацами;

(e) "держава-член здійснення підприємницької діяльності" означає:

державу-члена, в якій розташована установа, що покриває такий ризик;

(f) "держава-член надання послуг" означає:

державу-члена, в якій існує ризик, коли його покриває установа, розташована в іншій державі-члені.

Для цілей першої Директиви і цієї Директиви, будь-яка постійна присутність компанії на території держави-члена розглядається у такий самий спосіб, що і представництво або структурний підрозділ, навіть якщо така присутність не приймає форму структурного підрозділу чи представництва, а складається лише з офісу, яким керує власний штат компанії або особа, яка є незалежною, але має постійні повноваження діяти в якості представництва компанії.

Для цілей цієї Директиви і першої Директиви, загальні та спеціальні умови поліса не включають особливих умов, що призначені відповідати, в окремому випадку, особливим обставинам ризику, які повинні бути покриті.

Статті 5 першої Директиви доповнено таким:

(d) "великі ризики" означає:

(i) ризики, віднесені до класів 4, 5, 6, 7, 11 та 12 пункту A Додатка;

(ii) ризики, віднесені до класів 14 та 15 пункту A Додатка, у випадках, коли власник страхового поліса професійно займається промисловою або комерційною діяльністю або однією з вільних професій, і ризики стосуються такої діяльності;

(iii) ризики, віднесені до класів 8, 9, 13 та 16 пункту A Додатка, у тій мірі, наскільки власник страхового поліса перевищує обмеження, принаймні за двома з трьох наступних критеріїв:

перша стадія: до 31 грудня 1992 року:

- загальний баланс: 12,4 млн. ЄКЮ,

- фактичний товарообіг: 24 млн. ЄКЮ,

- середнє число зайнятих за звітний рік: 500.

друга стадія: з 1 січня 1993 року:

- загальний баланс: 6,2 млн. ЄКЮ,

- фактичний товарообіг: 12,8 млн. ЄКЮ,

- середнє число зайнятих за звітний рік: 250.

У разі, якщо власник страхового поліса належить до групи компаній, для яких складаються консолідована звітність у значенні Директиви 83/349/ЄЕС7, вищезгаданий критерій застосовується на основі консолідованої звітності.

7 OJ N L 193, 18. 7. 1983, р. 1.

Кожна держава-член може додати до категорії, про яку йдеться у підпункті (iii), ризики, які застраховані професійними об'єднаннями, спільними компаніями або тимчасовими групами.

Для цілей застосування першого підпункту статті 15 (2) та статті 24 першої Директиви, держави-члени дотримуються Додатка 1 до цієї Директиви, стосовно узгоджувальних правил.

1. Право, що застосовується до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, і що охоплюють ризики, які існують у межах держав-членів, визначається згідно з наступними положеннями:

(a) У разі, якщо власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління на території держави-члена, в якій існує ризик, право, що застосовується до договорів страхування є правом такої держави-члена. Однак, якщо право такої держави-члена це дозволятиме, сторони можуть обрати право іншої країни.

(b) У разі, якщо власник страхового поліса не має свого постійного місця проживання або центрального головного управління на території держави-члена, в якій існує ризик, сторони договору страхування можуть обирати право держави-члена, в якій існує ризик, або право країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління.

(c) У разі, якщо власник страхового поліса займається промисловою або комерційною діяльністю, або має вільну професію, і якщо договір охоплює два або більше ризиків, що стосуються такої діяльності і існують у різних державах-членах, свобода вибору права, що застосовується до договору, поширюється на право таких держав-членів і країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління.

(d) Незважаючи на підпункти (b) і (c), у випадках, коли держави-члени, про які йдеться в цих підпунктах, надають більшу свободу у виборі права, що застосовується до договору, сторони можуть скористатися цією свободою.

(e) Незважаючи на підпункти (a), (b) і (c), у випадках, коли ризики, охоплені договором, обмежені до випадків, що трапляються в одній державі-члені, іншій, ніж держава-член, в якій існує ризик, як визначено у статті 2 (d), сторони завжди можуть обирати право першої держави.

(f) Для ризиків, про які йдеться у статті 5 (d) (i) першої Директиви, сторони договору страхування можуть обирати будь-яке право.

(g) Той факт, що у випадках, про які йдеться у підпунктах (a) або (f), сторони обрали право, у випадках, коли всі інші елементи, що мають значення для ситуації на час вибору, пов'язані лише з однією державою-членом, не перешкоджає застосуванню обов'язкових правил права такої держави-члена, що означає правила, відступ від яких шляхом укладення договору не дозволяється правом такої держави-члена.

(h) Вибір, про який йдеться у попередніх підпунктах, повинен бути висловлений або продемонстрований з достатньою впевненістю в умовах договору або обставинами випадку. У разі, якщо це не так, або якщо не було зроблено вибору, договір регулюється правом країни з тих, які розглядалися у відповідних підпунктах вище, з яким він найбільше пов'язаний. Незважаючи на це, окрема частина договору, яка має тісніший зв'язок з іншою країною з тих, які розглядалися у відповідних підпунктах, може, як виняток, регулюватися правом такої іншої країни. Договір вважається таким, що найтісніше пов'язаний з державою-членом, в якій існує ризик, але це припущення можна спростувати.

(i) У разі, якщо держава включає декілька територіальних одиниць, кожна з яких має свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, кожна одиниця вважається країною для цілей визначення права, що застосовується відповідно до цієї Директиви.

Держава-член, в якій різні територіальні одиниці мають свої власні правові норми відносно договірних зобов'язань, не зобов'язана застосовувати положення цієї Директиви до протиріч, що виникають між законами таких одиниць.

2. У цій статті ніщо не обмежує застосування правових норм місця розгляду справи у ситуації, де вони є обов'язковими, незалежно від права, що застосовується до договору за інших обставин.

Якщо це передбачає закон держави-члена, обов'язкові правові норми держави-члена, в якій існує ризик, чи держави-члена, що накладає зобов'язання щодо отримання страхування, можуть бути застосовані, якщо і до тієї міри, наскільки згідно права таких держав, такі правила повинні застосовуватись, незалежно від того, яке право застосовується до договору.

3. Керуючись положеннями попередніх пунктів, держави-члени застосовують до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, свої загальні правила міжнародного приватного права відносно договірних зобов'язань.

1. Згідно умов, що встановлені у цій статті, страхові компанії можуть пропонувати та укладати договори обов'язкового страхування згідно з правилами цієї Директиви та першої Директиви.

2. Коли держава-член накладає зобов'язання на отримання страхування, договір не задовольняє такого зобов'язання, якщо він не відповідає спеціальним положенням, які стосуються такого страхування, що встановлені такою державою-членом.

3. Коли, у випадку обов'язкового страхування, право держави-члена, в якій існує ризик і право держави-члена, що накладає зобов'язання на отримання страхування, суперечать один одному, останнє має перевагу.

4. (a) Керуючись положеннями підпунктів (b) та (c) цього пункту, третій підпункт статті 7 (2) застосовується, якщо договір страхування надає страхування у декількох державах-членах, з яких принаймні одна накладає зобов'язання отримати страхування.

(b) Держава-член, яка з моменту повідомлення про цю Директиву, вимагає від будь-якої компанії, створеної у межах її території, отримання схвалення загальних та спеціальних умов його обов'язкового страхування, також може, на відступ від статті 9 та 18, вимагати схвалення таких умов у випадку будь-якої страхової компанії, що пропонує таке покриття, у межах її території згідно умов, передбачених у статті 12 (1).

(c) Держава-член може, на відступ від статті 7, встановлювати, що правом, що застосовується до договору обов'язкового страхування, є право держави, яка накладає зобов'язання про отримання страхування.

(d) Якщо держава-член встановлює вимогу про обов'язкове страхування, і страховик повинен повідомляти компетентні органи про будь-яке припинення страхування, таке припинення може бути здійснене проти третіх сторін, які зазнали шкоди, лише за обставинах, що викладені у законодавстві такої держави.

5. (a) Кожна держава-член доводить до відома Комісії ризики, стосовно яких страхування є обов'язковим згідно її законодавства, зазначаючи:

- спеціальні правові норми, що стосуються такого страхування,

- подробиці, які повинні бути вказані у сертифікаті, який повинен видати страховик застрахованій особі, якщо така держава вимагає доказу того, що зобов'язання про отримання страхування було виконано. Держава-член може вимагати, щоб ці подробиці включали заяву страховика про те, що договір відповідає спеціальним положенням, які стосуються такого страхування.

(b) Комісія оприлюднює подробиці, про які йдеться у підпункті (a), в Офіційному Бюлетені Європейського Співтовариства.

(c) Держава-член приймає як доказ того, що зобов'язання здійснити страхування було виконано, сертифікат, зміст якого відповідає другому абзацу підпункту (a).

1. Останній підпункт статті 9 і останній підпункт статті 11 (1) першої Директиви викласти у такій редакції:

"Однак, інформація, про яку йдеться у підпунктах (a) та (b), що стосується загальних і спеціальних умов та розмірів страхових внесків, не вимагається у випадку ризиків, про які йдеться в статті 5 (d)."

2. Статтю 8 (3) та статтю 10 (3) першої Директиви викласти у такій редакції:

"3. Це узгодження не перешкоджає державам-членам зберігати або запроваджувати закони, постанови та адміністративні положення, які стосуються, зокрема, необхідності технічної кваліфікації менеджерів та директорів та схвалення статуту компанії, загальних і спеціальних умов поліса, розмірів страхових внесків та будь-якого іншого документа, необхідного для здійснення звичайного нагляду.

Однак, відносно ризиків, про які йдеться в статті 5 (d), держави-члени не встановлюють положень, які вимагають схвалення або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов поліса, розмірів страхових внесків та інших друкованих документів, які компанія має намір використовувати у своїх стосунках з власниками страхових полісів. Вони можуть вимагати лише несистематичного повідомлення цих умов та інших документів з метою перевірки на відповідність законам, постановам та адміністративним положенням, що стосується цих ризиків, і ця вимога не може становити попередню умову для надання компанії можливості продовжувати своєю діяльність.

Відносно ризиків, про які йдеться в статті 5 (d), держави-члени не можуть зберігати або запроваджувати попереднє повідомлення або схвалення запропонованих підвищень ставок страхових внесків, окрім випадків, коли це здійснюється в рамках загальної системи контролю за цінами.

Це узгодження також не перешкоджає державам-членам встановлювати вимогу щодо компаній, що запитують або отримали ліцензію на клас 18 пункту A Додатка, про перевірку їх прямих або непрямих ресурсів штатів або обладнання, включаючи кваліфікацію їх медичних груп і якість обладнання, які є у розпорядженні компаній, для виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього класу страхування."

Статтю 19 першої Директиви доповнено таким пунктом:

"3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення того, що органи, відповідальні за нагляд над страховими компаніями, мають повноваження та засоби, необхідні для нагляду за діяльністю страхових компаній, створених на її території, включаючи діяльність, що здійснюється за межами такої території у відповідності до Директив Ради, що регулюють таку діяльність та для цілей забезпечення їх імплементації.

Такі повноваження і засоби повинні, зокрема, надавати право наглядовим органам:

- робити детальні запити про становище компанії та його діяльність в цілому, між іншим за допомогою:

- збирати інформацію або встановлювати вимоги про подання документів щодо страхової діяльності,

- проводити дослідження на місці у приміщеннях компанії,

- вживати будь-яких заходів відносно підприємства, які є відповідними та необхідними для забезпечення того, що така діяльність компанії і надалі відповідає законам, підзаконним та адміністративним положенням, яких компанія повинна дотримуватися у кожній державі-члені і, зокрема, схемі операцій, тією мірою, наскільки це залишається обов'язковим, і запобігати та усувати будь-які невідповідності, що перешкоджають інтересам власників страхових полісів,

- забезпечувати здійснення заходів, яких вимагають наглядові органи, у разі потреби шляхом примусу та, за необхідності, через судові канали.

Держави-члени можуть також передбачати отримання наглядовими органами будь-якої інформації відносно договорів, якими володіють посередники."

1. Стаття 21 першої Директиви таким чином вилучена.

2. Кожна держава-член, згідно умовам, що встановлені національним законодавством, уповноважує компанії, які створені на її території, передавати всі або частину своїх портфелів договорів, для яких така держава є державою, в якій існує ризик, до приймаючої установи, створеної у тій же самій державі-члені, якщо наглядові органи такої держави-члена, в якій розташований головній офіс приймаючої установи, підтверджують, що вона володіє достатнім рівнем платоспроможності після врахування такої передачі.

3. Кожна держава-член, згідно умовам, що встановлені національним законодавством, уповноважує компанії, які створені на її території, передавати всі або частину своїх портфелів договорів, укладених за обставин, про які йдеться у статті 12 (1), до приймаючої установи у державі-члені надання послуг, якщо наглядові органи такої держави-члена, в якій розташований головній офіс приймаючої установи, підтверджують, що вона володіє належним рівнем платоспроможності після врахування такої передачі.

4. Кожна держава-член, згідно умовам, що встановлені національним законодавством, уповноважує компанії, які створені на її території, передавати всі або частину своїх портфелів договорів, укладених за обставин, про які йдеться у статті 12 (1), до приймаючої установи, створеної у тій же самій державі-члені, якщо наглядові органи такої держави-члена, в якій розташований головній офіс приймаючої установи, підтверджують, що приймаюча установа володіє достатнім рівнем платоспроможності після врахування такої передачі і якщо вона виконує умови, викладені у статтях з 13 по 16 у державі-члені надання послуг.

5. У випадках, про які йдеться у пунктах 3 і 4, наглядові органи держави-члена, в якій створену компанію, що здійснює передачу, надають повноваження на здійснення передачі після отримання згоди наглядових органів держави-члена надання послуг.

6. Якщо держава-член згідно умовам, що встановлені національним законодавством, уповноважує компанії, створені на її території, передавати всі або частину своїх портфелів договорів до приймаючої установи, створеної в іншій державі-члені, яка не є державою-членом надання послуг, вона забезпечує виконання таких умов:

- наглядові органи держави-члена, в якій розташований головній офіс приймаючої установи підтверджують, що вона володіє достатнім рівнем платоспроможності після врахування такої передачі,

- держава-член, в якій розташований головній офіс, погоджується,

- приймаюча установа виконує умови, викладені у статтях 13-16, в державі-члені надання послуг, право такої держави-члена передбачає можливість такої передачі, і держава-член надає згоду на таку передачу.

7. Передача, повноваження на здійснення якої надано згідно цій статті, оприлюднюється згідно умовам, що встановлені національним законодавством, в державі-члені, в якій існує ризик. Така передача автоматично набуває чинності по відношенню до власників страхових полісів, застрахованих осіб і до будь-яких інших осіб, які мають права та зобов'язання, що випливають з переданих договорів.

Це положення не впливає на право держави-члена надати власникам страхових полісів право анулювати договір протягом встановленого строку після такої передачі.

1. Цей розділ застосовується у випадках, коли компанія через установу, розташовану у державі-члені, покриває ризик, який існує у значенні статті 2 (d), в іншій державі-члені; остання для цілей цього розділу є державою-членом надання послуг.

2. Цей розділ не застосовується до операцій, компаній та установ, до яких не застосовується перша Директива, та до ризиків, що повинні бути покриті установами згідно публічному праву, про яке йдеться у статті 4 тієї Директиви.

Цей розділ не застосовується до договорів страхування, що охоплюють ризики, які класифікуються під наступними номерами пункту A Додатка до першої Директиви:

- N 1:

стосовно нещасних випадків на виробництві,

- N 12:

стосовно моторних човнів та човнів, щодо яких відповідна держава-член встановлює такі ж заходи, що і для наземних моторних транспортних засобів, на час повідомлення про цю Директиву.

- N 13:

стосовно цивільної відповідальності за дотримання ядерної безпеки та відповідальності за фармацевтичну продукцію,

- N 9 і 13:

стосовно обов'язкового страхування будівельних робіт.