1. Асамблея вважає вільні і незалежні засоби масової інформації суттєвою ознакою демократичної зрілості суспільства. Право на свободу слова та інформації в суті своїй пов'язане з правом громадян знати, що є основою для прийняття вмотивованих рішень. Можливість вільно висловлювати ідеї і думки посилює суспільний діалог і тим самим стимулює розвиток демократичних процесів у суспільстві.

2. Тепер, коли до Ради Європи входять 43 держави-учасниці, майже на весь континент поширюються положення Європейської Конвенції про права людини ("ЄКПЛ") і її Статті 10, яка гарантує кожному свободу слова, зокрема "свободу мати власну думку та одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів". Швидкий рух до демократизації в цьому відношенні очікується у Федеративній Республіці Югославії і у Боснії та Герцеговині. Білорусь залишається країною, де дії влади найбільше кричуще йдуть всупереч цінностям і принципам у сфері засобів масової інформації, обстоюваним Радою Європи.

3. Як заявлено у Рекомендації Асамблеї 1407 (1999) про засоби масової інформації і демократичну культуру, в Центральній і Східній Європі після падіння комунізму був досягнутий величезний прогрес у сфері свободи слова та інформації. Одначе, серйозні і неприпустимі порушення цієї свободи все ще припускаються в багатьох країнах. Водночас, виникають нові проблеми і їм необхідно протистояти всією Європою.

4. Все ще практикується цензура і до того ж у найбільш жахливих формах, вбивств і насильства. Журналісти продовжують вмирати не лише тоді, коли висвітлюють події з поля бою, а й у мирний час головним чином через професію, коли вони прагнуть пролити світло на більш приховані грані життя суспільства, такі як корупція, фінансові зловживання, торгівля наркотиками, тероризм або етнічні конфлікти. Більшість виконавців цих злочинів не знайдені і не притягнуті до суду, що викликає серйозні сумніви щодо незалежності судової влади і щодо реальної готовності влади сказати правду. Нещодавно в своїй Резолюції 1239 Асамблея привернула увагу до цієї проблеми в Україні. Азербайджан, Росія, Туреччина і Україна - це країни, в яких протягом останніх років найбільша кількість журналістів постраждали від фізичного насильства.

5. Уряди продовжують використовувати положення законодавства, такі як закони про наклепи або постанови стосовно територіальної цілісності, національної безпеки або громадського порядку, для переслідування небажаних критиків. Покарання тюремним ув'язненням за наклепи все ще практикується в кількох колишніх комуністичних країнах і Греції, а також присутнє в карних кодексах інших західних законодавств, хоча більше не застосовується. В Туреччині, декількох журналістів, звинувачених, головним чином, у зв'язках із терористичними групами або у тероризмі, й досі ув'язнено, або притягнуто до суду. Навіть тоді, коли наклеп виведено із числа злочинних дій по закону, надмірно високі штрафи часто стримують вільне висловлювання і призводять до самоцензури. Перехід нових демократичних держав від системи "однієї партії, однієї правди" до плюралізму думок характеризується також дуже значною кількістю судових процесів.

6. В деяких країнах доступ до офіційної інформації значною мірою залежить від доброї волі органів влади. Особливо неприйнятними є обмеження, що були накладенні на доступ до інформації в зонах конфлікту, таких як Чечня, незважаючи на численні звернення Асамблеї до органів влади Росії гарантувати вільний доступ журналістам або знову з таких гострих питань як, в Туреччині, нещодавні акції голодування. Деякі аспекти інформаційної політики НАТО - під час війни у Косово - також заслуговують на критику.

7. Наступ на свободу слова може набирати багато інших форм, таких як погрози, залякування, незаконне закриття ЗМІ, припинення подачі електроенергії, повідомлення про закладення бомб, поліцейські обшуки і конфіскація матеріалів, пошкодження друкарських засобів або телевізійних і радіопередавачів, обтяжливі податки, монополія на папір і розповсюдження, нерівні умови для державних та інших засобів масової інформації, тиск на рекламодавців.

8. Адміністративне переслідування також є звичайним явищем у кількох колишніх комуністичних країнах, особливо шляхом застосування податкового та іншого фінансового регулювання. Така практика, існує, наприклад, у Росії та має за відкриту мету - поставити всі телеканали країни під урядовий контроль. Асамблея висловлює особливе непокоєння з приводу нещодавніх подій в Росії - захоплення єдиного незалежного національного телеканалу "НТВ", закриття газети "Сєгодня" та звільнення журналістів журналу "Ітогі". Нападки на свободу слова та ЗМІ в Росії, які провадяться за участі владних структур, є порушенням основних принципів Ради Європи й чітким порушенням статті 10 Європейської конвенції прав людини.

9. Непевні економічні умови і низький рівень демократичної культури самі по собі становлять серйозну загрозу свободі слова, оскільки роблять засоби масової інформації легким здобутком могутніх політичних, економічних та інших інтересів. Замість того, щоб відігравати роль "сторожового собаки" інтересів суспільства, засоби масової інформації стають інструментом для зведення рахунків і перетворюються в найманців, що діють на замовлення.

10. Незалежність державної служби мовлення та необхідність у створенні справді незалежного регулятивного органу сектора мовлення, як про це зазначено у Рекомендації (2000) 23 Комітету міністра залишається серйозною проблемою майже в усіх колишніх комуністичних країнах і не може вважатися цілковито забезпеченою навіть в усталених демократичних державах. Яскравою ілюстрацією цьому є нещодавні події, пов'язані із Чеським державним телебаченням та Болгарським національним радіо. В Угорщині, в радах з питань телебачення і радіо представлені лише правлячі партії, незважаючи на постійні скарги двох опозиційних партій. Проблема полягає в тому, що найменша за чисельністю опозиційна партія вимагає подвоєння кількості місць для своїх представників в адміністративній радах по відношенню до найчисельнішої опозиційної партії, яка має вдесятеро більше депутатських місць. В Хорватії нещодавно був прийнятий новий закон про радіо і телебачення без врахування відповідних застережень Ради Європи. Так само важливо встановити справедливий і прозорий порядок ліцензування, на підтвердження чого можна навести приклад проблем, які постають перед приватними теле- і радіомовними компаніями в Азербайджані.