Комітет міністрів, згідно зі статтею 15.b Статуту Ради Європи,

вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із найважливіших засобів досягнення цієї мети є забезпечення і подальше здійснення прав людини та основних свобод;

знову підтверджуючи своє переконання, що Конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) має залишатися головним орієнтиром у справі захисту прав людини в Європі, та пам'ятаючи про своє зобов'язання вживати заходів для гарантування довгострокової ефективності системи контролю, встановленої Конвенцією;

нагадуючи про субсидіарний характер встановленого Конвенцією механізму контролю, який, згідно зі статтею 1, означає, що права та свободи, гарантовані Конвенцією, мають захищатися передовсім на національному рівні та застосовуватися національними органами;

вітаючи у цьому контексті те, що Конвенція стала невід'ємним складником національного правопорядку всіх держав-учасниць, і відзначаючи важливу роль національних судів у цьому процесі;

нагадуючи, що, відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами;

вважаючи, що державам-членам потрібно докласти подальших зусиль для забезпечення цілковитої дієвості Конвенції, зокрема шляхом тривалої адаптації національних стандартів до стандартів Конвенції у світлі прецедентної практики Суду;

будучи переконаним, що перевірка законопроектів, існуючих законів та адміністративної практики на відповідність Конвенції є необхідною для запобігання порушенням прав людини та зменшення кількості заяв, що подаються до Суду;

наголошуючи на важливості консультацій з різноманітними компетентними та незалежними органами, у тому числі національними інституціями з підтримки і захисту прав людини та неурядовими організаціями;

враховуючи різноманітність практики в державах-членах щодо перевірки на відповідність;

беручи до уваги приклади позитивної практики, наведені в додатку,

рекомендує державам-членам:

I. Забезпечити наявність належних та ефективних механізмів для систематичної перевірки законопроектів на відповідність Конвенції у світлі прецедентної практики Суду.

II. Забезпечити наявність таких механізмів для перевірки на відповідність, у разі необхідності, існуючих законів та адміністративної практики, включаючи викладене у постановах, наказах та циркулярах.

III. Забезпечити якомога швидше адаптацію законів та адміністративної практики з метою запобігання порушенням Конвенції.

Доручає Генеральному секретареві Ради Європи забезпечити всі необхідні ресурси для належного сприяння державам-членам, які звертаються з проханням про допомогу у виконанні цієї рекомендації.

1. Незважаючи на реформу системи контролю, встановленої відповідно до Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція), що проводиться на підставі Протоколу N 11, кількість заяв, поданих до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) постійно зростає, що призводить до значних затримок у розгляді справ.

2. Така ситуація стала наслідком спрощеного доступу до Європейського суду, а також постійного вдосконалення системи захисту прав людини в Європі, проте не слід забувати, що саме сторони Конвенції, згідно з принципом субсидіарності, залишаються основними гарантами прав, викладених у Конвенції. Відповідно до статті 1 Конвенції, "Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Таким чином, найефективніший та безпосередній захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією, слід забезпечувати на національному рівні. Така вимога стосується всіх державних органів, зокрема судів, адміністративних та законодавчих органів.

3. Головною передумовою ефективного захисту Конвенцією прав людини в Європі є застосування Конвенції державами в їхньому правопорядку у світлі прецедентної практики Суду. Це передусім передбачає приведення державами законів та адміністративної практики у відповідність з Конвенцією.

4. Ця рекомендація заохочує держави до створення механізмів, які дають змогу перевірити як законопроекти, так і існуюче законодавство, а також адміністративну практику на відповідність Конвенції. Приклади позитивної практики викладено нижче. Таким чином, виконання рекомендації має сприяти запобіганню порушень прав людини в державах-членах і, як наслідок, допомогти у зменшенні потоку справ, що надходять до Суду.

5. Державам-членам рекомендується впровадити систематичну перевірку на відповідність Конвенції законопроектів, особливо тих, що можуть вплинути на права та свободи, які вона захищає. Це ключовий момент: ухвалюючи закон, що успішно пройшов перевірку на відповідність Конвенції, держава зменшує ризик того, що в цьому законі закладено порушення Конвенції і що Суд виявить таке порушення. Більше того, у такий спосіб держава встановлює для своїх адміністративних органів узгоджені з Конвенцією рамки діяльності стосовно всіх, хто перебуває під її юрисдикцією.

6. У деяких випадках для проведення перевірки може передбачатися допомога Ради Європи. Така допомога вже доступна, зокрема стосовно законопроектів щодо свободи віросповідання, відмови від проходження військової служби з релігійних чи інших міркувань, свободи інформації, свободи об'єднання тощо. Проте кожна держава сама вирішує, чи враховувати висновки, зроблені в рамках цієї допомоги.

7. Коли це необхідно, слід також перевіряти на відповідність і чинні закони. Розвиток прецедентного права Суду може істотно впливати на закон, який початково відповідав Конвенції або який перед прийняттям не підлягав перевірці на відповідність.

8. Така перевірка виявляється надзвичайно важливою для законів, які стосуються тих сфер, де, як показує досвід, існує особливий ризик порушення прав людини, наприклад, діяльність правоохоронних органів, кримінальні провадження, умови тримання під вартою, права іноземців тощо.

9. Ця рекомендація, у разі потреби, стосується й відповідності Конвенції адміністративних положень, а отже, має на меті забезпечення поваги до прав людини у щоденній практиці. Надзвичайно важливо, щоб органи, передусім ті, що мають повноваження обмежувати здійснення прав людини, мали всі необхідні ресурси для забезпечення того, щоб їхня діяльність відповідала Конвенції.

10. Слід зазначити, що ця рекомендація також поширюється на адміністративну практику, яка не є предметом регулювання. Забезпечення державами її перевірки на відповідність Конвенції є надзвичайно важливим.

11. Для того щоб перевірка мала практичні результати, а не обмежувалась лише констатацією того, що певне положення несумісне з Конвенцією, необхідно, щоб держави-члени забезпечили вжиття подальших заходів після такої перевірки.