Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1996 року на свою вісімдесят третю сесію,

нагадуючи, що багато з міжнародних конвенцій і рекомендацій про працю, які містять норми загального застосування щодо умов праці, застосовні до надомників,

беручи до уваги, що конкретні умови, характерні для надомної праці, роблять бажаним поліпшення застосування цих конвенцій і рекомендацій до надомників і доповнення їх нормами, в яких беруться до уваги особливості надомної праці,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно надомної праці, що є четвертим пунктом порядку денного сесії;

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції;

ухвалює цього двадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот дев'яносто шостого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1996 року про надомну працю:

Стосовно до цієї Конвенції:

a) термін "надомна праця" означає роботу, яку особа, що називається надомником, виконує:

i) за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця;

ii) за винагороду;

iii) з метою виробництва товарів або послуг, згідно з вказівками роботодавця, незалежно від того, хто надає обладнання, матеріали або інші ресурси, що використовуються,

якщо тільки ця особа не має в своєму розпорядженні такої міри автономії та економічної незалежності, яка потрібна для того, щоб вважати її незалежним працівником відповідно до національного законодавства чи судових рішень;

b) особи із статусом найманих працівників не стають надомниками в розумінні цієї Конвенції через сам лише факт виконання ними від часу до часу роботи як найманими працівниками вдома, а не на своєму звичайному робочому місці;

c) термін "роботодавець" означає фізичну або юридичну особу, яка безпосередньо або через посередника, незалежно від того, чи передбачені посередники в національному законодавстві, надає роботу додому в інтересах свого підприємства.

Ця Конвенція поширюється на всіх осіб, зайнятих надомною працею, в розумінні статті 1.

Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, визнає, провадить і періодично переглядає національну політику в галузі надомної праці, спрямовану на поліпшення становища надомників, консультуючись при цьому з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, а також з організаціями, які займаються проблемами надомників, і з організаціями роботодавців, які надають роботу надомникам, де такі організації є.

1. Національна політика в галузі надомної праці повинна, в міру можливості, сприяти рівності у ставленні між надомниками та іншими найманими працівниками з урахуванням особливостей надомної праці і, в міру потреби, умов, які діють щодо такого самого або аналогічного виду роботи, виконуваної на підприємстві.

2. Рівність у ставленні повинна заохочуватися, зокрема, щодо:

a) права надомників на створення організацій або вступ до організацій за їхнім власним вибором та на участь у діяльності таких організацій;

b) захисту від дискримінації в галузі праці й занять;

c) захисту в галузі безпеки та гігієни праці;

d) оплати праці;

e) захисту шляхом встановлених законодавством систем соціального забезпечення;

f) доступу до професійної підготовки;

g) мінімального віку приймання на роботу чи допуску до трудової діяльності; і

h) захисту материнства.

Національна політика в галузі надомної праці повинна проводитись за допомогою законодавства, колективних договорів, арбітражних рішень чи будь-яким іншим належним способом, що відповідає національній практиці.

Слід вживати належних заходів для того, щоб статистика праці охоплювала, по можливості, надомну працю.

Національне законодавство щодо безпеки та гігієни праці застосовується до надомної праці, беручи до уваги її особливості, і встановлює умови, за яких певні види робіт і використання певних речовин можуть заборонятися стосовно надомної праці з причин безпеки і захисту здоров'я.